Пожежна сигналізація
Головною умовою для успішної ліквідації пожежі є швидке повідомлення пожежно-рятувальної служби про виникнення загоряння. Для виклику пожежної команди на кожному об’єкті має бути телефонний або радіозв’язок.
Для швидкого повідомлення про пожежу облаштовують електричну пожежну сигналізацію, яка виявляє займання на початковій стадії, що забезпечує успішну боротьбу з вогнем.
До автоматичних систем пожежної сигналізації належать: теплові, димові, світлові й комбіновані сповіщувачі;
Теплові автоматичні сповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища.
Димові сповіщувачі реагують на появу диму.
Комбіновані сповіщувачі здатні одночасно реагувати на підвищення температури у навколишньому середовищі і появу диму.
Світлові сповіщувачі мають фотоелемент, що реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум’я.
Ефективність і надійність пожежних сповіщувачів залежить від оптимального добору їх типу, установки та умов експлуатації.
Кожну точку приміщення, яка потребує захисту від пожежі, має контролювати не менш як два автоматичних пожежних сповіщувачів. Кількість пожежних оповісників у приміщенні визначають, виходячи з необхідності виявлення загорання у початковій стадії по всій площі.
Допустима висота установки пожежних сповіщувачів не повинна перевищувати:
теплових — 9 м;
димових — 12 м;
комбінованих — 20 м;
світлових — 30м.
Періодично сповіщувачі перевіряються на справність:
· теплові — один раз на рік;
· димові і комбіновані — один раз на місяць.
Способи і засоби пожежогасіння
Вогнегасні речовини
Пожежа припиняється тоді, коли припиняється дія будь-якого компоненту, що приймає участь у процесі горіння.
Процес горіння можна припинити шляхом:
· зниження кількості горючої речовини;
· зменшення кількості окислювача;
· збільшення процесу активації енергії в полум'ї.
До основних способів припинення процесу горіння можна віднести такі методи:
· припинення надходження окислювача (кисню) до осередку горіння;
· розбавлення повітря негорючими, інертними газами;
· зниження температури горючої речовини до рівня, нижчого за температуру спалахування;
· ізоляції вогнища пожежі від доступу повітря;
· зменшення концентрації горючих речовин шляхом розбавлення їх негорючими матеріалами;
· інтенсивного гальмування швидкості хімічної реакції;
· механічного зриву полум'я сильним струменем води, порошку, газу.
На цих методах і способах базується припинення процесу горіння за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів пожежогасіння.
Добір тих чи інших способів і методів гасіння пожеж, а також добір вогнегасних речовин та їх носіїв визначають у кожному конкретному випадку залежно від масштабу загоряння, особливостей горючих речовин і матеріалів, а також стадії розвитку пожежі.
До засобів гасіння пожежі належать:
· вода й водяна пара;
· хімічна й повітряно-хімічна піна;
· інертні і негорючі гази;
· галоїдні вуглекислотні сполуки;
· сухі порошки;
· пісок, щільна тканина — повсть та азбест.
Універсальних вогнегасних засобів не існує. Тому для припинення процесу горіння однієї і тієї ж речовини у ряді випадків використовують різні вогнегасні засоби. При доборі засобів пожежогасіння треба виходити з можливості отримання найкращого вогнегасного ефекту при мінімальних затратах.
Первинні засоби пожежогасіння
До первинних засобів пожежогасіння належать:
· вогнегасники;
· пожежні крани-комплекти, ручні насоси
· лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри;
· ящики з піском, бочки з водою;
· азбестові полотнища, повстяні мати та ін.
Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний.
Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.
Залежно від способу транспортування вони бувають:
переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг).
Залежно від об'єму вогнегасники бувають:
малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л).
Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм.
Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.
Найбільш розповсюдженими є:
· ВП-1, ВП-2, ВП-5, ВП-9, ВП-10 — переносні;
· ВПА-50, ВПА-100 — пересувні.
Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі.
Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.
У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури - 80?С.
Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.
