ПИТАННЯ 3 ВИДИ СОЦІАЛЬНИХ РИЗИКІВ!!!!!!!!!!!!!!!!
Система соціальних ризиків не є сталою, вона динамічно змінюється із розвитком суспільства та проголошеними ним цінностями. Сучасний перелік соціальних ризиків, що зумовлюють право особи на соціальне забезпечення, визнаний міжнародним співтовариством (Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейська соціальна хартія (1961), Конвенції Міжнародної організації праці) та закріплений у національному законодавстві (ст. 46 Конституції України).
З огляду на організаційно-правову форм у соціального забезпечення, соціальні ризики можна класифікувати на страхові, тобто ті, які забезпечуються в рамках системи соціального (державного та недержавного) страхування, та нестрахові — які забезпечуються за програмою соціальної державної підтримки. Така класифікація все ж є умовною, оскільки один і той самий ризик може бути як страховим, так і нестраховим.
Юридичне значення має поділ юридичних ризиків за їх змістом. Тут виділяють такі ризики: непрацездатність, безробіття (часткове безробіття), втрата годувальника та мало-забезпеченість.
В Конституції України окреслюється менш вузьке коло соціальних ризиків, ніж передбачено іншими нормативно-правовими документами. Так, в Конституція йдеться про втрата працездатності, старість, втрата годувальника, безробіття. Проаналізувавши сучасне соціально-забезпечувальне законодавство можна зобразити таку систему соціальних ризиків:
- Безробіття;
- Малозабезпеченість;
- Втрата працездатності: постійна і тимчасова;
- Втрата годувальника (смерть).
У науковій літературі було запропоновано класифікувати соціальні ризики. Е.Е. Мачульська поділяє усі соціальні ризики на три групи:
1) економічного характеру – відсутність попиту на працю (безробіття), трудові каліцтва і професійні захворювання (інвалідність, смерть годувальника);
2) фізіологічного характеру – тимчасова або стійка втрата працездатності від загального захворювання, вагітність і пологи, старість;
3) демографічного характеру – утримання і виховання дітей*98.
На нашу думку, ця класифікація не дає змоги включити повний перелік випадків соціальних ризиків. Зокрема до групи фізіологічних ризиків слід додати такий ризик, як "хвороба" поза його зв’язком із втратою працездатності. Сам факт хворобливого стану вимагає певних відновних заходів як медичного, так і соціального характеру. Недарма у згаданих Конвенції МОП № 102 і Європейському кодексі соціального забезпечення на першому місці названо медичну допомогу як один із видів допомоги для забезпечення такого ризику. Крім того, випадають інші "нетрадиційні" соціальні ризики, серед яких насамперед бідність – стан, за якого особа (чи сім’я) не має прожиткового мінімуму. На нашу думку, доцільно було б додати до класифікації Е.Е. Мачульської також критерій "соціальних мотивів", який дає змогу згрупувати навколо себе низку обставин, які мають слугувати підставою для права на соціальний захист. У такому разі до цієї групи можна включити широке коло соціальних обставин, за яких об’єктивно особа не може задовольнити свої життєво необхідні потреби й, відповідно, повинна мати право на соціальний захист від держави.
ПОНЯТТЯ ТА ЮР. ОЗНАКИ,ВИДИ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ!!!!!!!!!!!!!!!!!
Р изик непрацездатність доволі часто зустрічається в національному законодавстві при визначенні суб'єктів права на той чи інший вид соціального забезпечення. Законодавче визначення непрацездатних громадян вперше було закріплено у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. У статті 1 цього Закону непрацездатними громадянами визначаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають прав на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Що ж до визна чення поняття непрацездатності, то, очевидно, існує не обхідність додаткового аналізу усіх обставин, які зумовлюют виникнення цього соціального ризику.
Передусім непрацездатність може бути наслідком різни за природою юридичних фактів:
1)загальносоціальних. Вони притаманні кожній людині, оскільки зумовлені її фізіологічною та соціальною природою (наприклад, старість, вагітність та пологи, травма, не пов'язана з виробництвом, та ін.);
2)професійних. Вони є наслідком чи пов'язані з трудовою діяльністю, яку виконувала особа (нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання);
3)публічних. Вони пов'язані з наслідками економічних, технічних, соціальних подій у конкретній державі (техногенні катастрофи, військові конфлікти, стихійні лиха тощо).
Отже, непрацездатність — це такий соціально-фізіологічний стан людини, що зумовлений втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням професійної кваліфікації та неможливістю здійснення трудової діяльності відповідно до суспільно значимих вимог.
Розрізняють об'єктивно-фізіологічну непрацездатність, тобто за станом здоров'я чи при неповнолітті, та об'єктивно-юридичну, коли на законодавчому рівні дозволяється не працювати з досягненням певного віку.
За тривалістю в часі непрацездатність можна поділити на: постійну, стійку та тимчасову.
Юридичним фактом, що лежить в основі постійної непрацездатності особи, є досягнення нею пенсійного віку або, з огляду на його соціальну природу, — старість.
