Екологічне страхування як економіко-правовий інструмент екологічної політики

Останні 10-15 років у зарубіжних країнах запроваджується інститут екологічного страхування як економіко-правовий інструмент екологічної політики, здатний забезпечити захист від непередбачуваних та надзвичайних випадків.

Екологічне страхування – це страхування цивільно-правової відповідальності виробництв, джерел підвищеної небезпеки для довкілля, за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридичним особам, внаслідок аварійного забруднення довкілля. Цей процес передбачає створення механізму захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, робота якого спрямована на здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків забруднення довкілля і відшкодування пов’язаних з таким забрудненням витрат.

Екологічне страхування є одним із способів забезпечення принципу екологічної відповідальності в умовах ринкових відносин. Суть цього механізму полягає, з одного боку, у наданні гарантій компенсації шкоди, спричиненої життю та здоров’ю громадян, майну громадян і організацій, а також у відшкодуванні збитків від забруднення довкілля або погіршення якості природних ресурсів, яке виникло у зв’язку з виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та застосуванням небезпечних речовин. З іншого, - це механізм захисту майнових інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, що являють собою небезпеку для довкілля.

Аналіз законодавчої міжнародної правової практики та досвіду окремих зарубіжних країн дозволяє зробити висновок, що основним об’єктом екологічного страхування має визнаватись ризик заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Таке страхування здійснюється в багатьох країнах, наприклад, у Німеччині, Бельгії, Великобританії, Нідерландах, США, Швейцарії, Італії та Японії.

До чинників, які обумовлюють необхідність екологічного страхування, належать:

- діяльність підприємств є діяльністю підвищеної небезпеки, це стосується як стаціонарних об’єктів, так і тих, хто здійснює перевезення небезпечних речовин;

- наслідки забруднення можуть мати катастрофічний характер, пов'язаний з непередбачуваними та значними розмірами збитків;

- для визначення наслідків подій, які спричинили забруднення довкілля і завдали шкоди третім особам, характерна тривалість прояву, що залежить від галузі діяльності підприємства, властивостей матеріалів і речовин, що використовуються.

Екологічне страхування – це порівняно нове явище в економічному житті України. Його запровадження є обґрунтованим і актуальним у зв’язку з високим рівнем ймовірності аварійного забруднення довкілля, низьким рівнем капіталовкладень у природоохоронну сферу і витрат на запобігання та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій. Кошти страхових компаній можуть спрямовуватися на відшкодування збитків, завданих третім особам екологічними аваріями, тим самим зменшуючи навантаження на держбюджет, а також можуть бути джерелом додаткового фінансування природоохоронних заходів із фонду превентивних заходів страховика і інвестування ним коштів у розвиток безвідходних та природоохоронних технологій.

В Україні багато проблем у сфері екологічного страхування вимагають законодавчого регулювання. Кабінетом Міністрів України було розроблено проект Закону України «Про екологічне страхування» від 21 травня 2002 року, однак до цього часу він не був затверджений Верховною Радою України.

В проекті цього Закону, зазначено, що «екологічне страхування – один із видів обов’язкового страхування відповідальності суб’єктів господарювання, діяльність яких становить підвищену екологічну небезпеку, у разі заподіяння ними шкоди третім особам внаслідок аварійного забруднення довкілля.

Головною відмінною рисою саме екологічного страхування є те, що його об’єктом є ризик цивільної відповідальності і ризик пред’явлення власнику або користувачеві об’єкта підвищеної екологічної небезпеки (страхувальнику) майнових претензій щодо відшкодування збитків з боку фізичних або юридичних осіб згідно норм цивільного законодавства.

Суб’єктами ринку екологічного страхування є:

- страховики;

- страхувальники;

- треті особи, яким заподіяно шкоду внаслідок аварійного забруднення.

Держава представлена на цьому ринку органами виконавчої, законодавчої та місцевої влади, котрі виступають головними замовниками, координаторами і контролерами екологічного страхування. Інтерес держави у запровадженні та розвитку екологічного страхування полягає в тому, що резерви держави перестають бути єдиним джерелом покриття збитків, пов’язаних з техногенними аваріями та катастрофами за шкоду, завдану життю, здоров’ю та майну громадян, стану довкілля тощо. Запроваджуючи систему екологічного страхування на об’єктах підвищеної небезпеки, держава зменшує тиск на державний і місцевий бюджети, посилює відповідальність господарюючих суб’єктів на цих об’єктах за можливі негативні наслідки їх діяльності.

Підприємства та громадяни власники є страхувальниками на цьому ринку. Вони здійснюють сплату страхових внесків, забезпечують через страхування власну відповідальність за аварійне техногенне забруднення довкілля та захищають свої права власності та володіння.

Підприємства зацікавлені у цьому виді страхування тому, що в разі настання техногенних аварій, підприємства, які є об’єктами підвищеної небезпеки, не в змозі фінансово осилити своє власне виживання і відшкодувати збитки постраждалим.

Інтерес страховика полягає у здатності таким чином організувати страхування екологічних ризиків, щоб затрати на попередження настання страхових подій та виплати, пов’язані зі страховими подіями, не перевищували страхових премій за цим видом страхування. Оскільки збитки, спричинені техногенними аваріями і катастрофами, можуть бути непомірно великими, світова практика екологічного страхування використовує лімітування цивільної відповідальності за заподіяну шкоду.

Страховою діяльністю у сфері екологічного страхування є діяльність страховиків з укладання договорів е кологічного страхування, співстрахування чи перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управління ними згідно із законодавством, а також виконання узятих страхових зобов’язань.

Договір екологічного страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну шкоду в межах страхової суми третім особам, а страхувальник зобов’язується здійснювати страхові платежі у визначені строки.

До істотних умов договору страхування відносять:

1. Предмет договору страхування. Предметом договору можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з життям, здоров’ям, працездатності застрахованої особи, володінням майном чи відшкодуванням страхувальником нанесених ним збитків.

2. Страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством;

3. Страхова сума – грошова сума у межах якої страховик, відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Встановлюється на оcнові оцінки шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок аварійного забруднення довкілля

4. Розмір страхового внеску і термін його сплати. Обчислення страхового внеску страховиком за страховими тарифами або за методикою їх розрахунку. Законом про екологічне страхування передбачені знижки у сплаті страхових внесків. Якщо протягом трьох років виплати страхового відшкодування не здійснювалися, розмір страхового внеску зменшується на:

10% - протягом наступних двох років страхування;

15% - протягом наступних трьох років страхування;

20% - протягом наступних чотирьох років страхування;

25% - протягом наступного періоду страхування.

5. Строк договору.

Існує поняття страхового ризику, тобто ймовірності заподіяння шкоди життю, здоров’ю людини, природним ресурсам, у тому числі територіям та об’єктам природно-заповідного фонду, що зумовлює виконання страховиком договірного зобов’язання про виплату страхового відшкодування потерпілим третім особам.

У разі настання страхового випадку страховик здійснює виплату страхового відшкодування третім особам за шкоду, заподіяну внаслідок аварійного забруднення довкілля.

Страхове відшкодування не може перевищувати розмір прямих збитків, заподіяних третім особам унаслідок аварійного забруднення довкілля, та ліміт відповідальності страховика у разі його встановлення у договорі страхування. Виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір шкоди.

Екологічне страхування в цілому підвищує можливості для відшкодування збитків, заподіяних техногенними та екологічними причинами. Це доводить досвід зарубіжних країн. Зокрема, у США страхування – це одна із засад, що націлена на підвищення безпеки для пересічного мешканця. Наприклад, Федеральний Закон про всебічну відповідальність за відновлення і збереження довкілля, відомий під назвою «Суперфонд» обумовив повномасштабну роботу по перепохованню токсичних відходів з місць їх тимчасового зберігання і приведення до встановлених норм безпеки значної частини звалищ відходів. В США існує ряд форм державної підтримки екологічного страхування. Допомога страховикам здійснюється в тих галузях, де приватні фірми не можуть надати в повній мірі необхідного страхового покриття збитків. Таким чином, наприклад, підтримуються ризики від повеней.

Тут Федеральний Уряд виступає перестраховиком приватних страхових компаній, котрі заключають страхові договори, збирають внески та забезпечують виплати клієнтам. При цьому приватні компанії можуть використовувати лише 32% внесків, інші надходять державі. Якщо сума страхових виплат дорівнює чи перевищує встановлений ліміт, кошти, що недостають, надає держава.

У міжнародному законодавстві використовується інститут відповідальності за екологічну шкоду, який передбачає її фінансове відшкодування, екологічне страхування. Зокрема, він міститься в Конвенції Ради Європи 1993 року про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну небезпечною для довкілля діяльністю. У ній встановлено, що кожна сторона страхує себе так, щоб у відповідних випадках ті,хто здійснює на власній території діяльність, пов’язану з ризиком, брали участь у встановленні режиму фінансового забезпечення екологічної безпеки, або ж мали і підтримували інші фінансові гарантії з метою відшкодування відповідальності, передбачені Конвенцією. Таке страхування не призначене для компенсації витрат на ліквідацію наслідків шкоди від техногенних впливів на довкілля, заподіяної власним землям чи майну страхувальника.

Страхові компанії, які б могли забезпечити надійний страховий захист із цього виду страхування, ще мають бути створені. Низький рівень платоспроможності страхувальників не може сприяти створенню стійкого, фінансово могутнього страховика. В цьому полягають проблеми розвитку екологічного страхування в Україні.

 

Екологічний маркетинг

Термін «маркетинг» етимологічно походить від англійського слова marketing – торгівля, продаж. З кінця ХХ століття «екологічність» продукції впливає на формування ринку збуту. Альтернативне сільське господарство, яке виробляє продукцію без хімічних добрив і пестицидів почало набирати темпів розвитку в країнах Західної Європи та США, тому що зростає кількість споживачів, які готові платити у 1,5 –2 рази дорожче за екологічно чисту продукцію. Одяг, виготовлений із тканин, виготовлених з натуральних волокон, користується великою популярністю, хоча коштує значно дорожче від тих, що використовують синтетичні матеріали. Це стосується і меблів, виготовлених із натурального дерева, і побутової хімії, і стінових матеріалів та багато, багато інших продуктів, виготовлених з природних матеріалів.

Екологічний маркетинг – це ринково-орієнтовний вид управлінської діяльності у складі загальної системи маркетингу, спрямований на визначення, прогнозування і задоволення споживчих потреб у такий спосіб, щоб не порушувати екологічної рівноваги довкілля і сприяти поліпшенню стану здоров’я суспільства (Л.Ф.Кожушко, П.М.Скрипчук, 2007).

Суб’єктами екологічного маркетингу є:

- органи державної загальної та спеціальної влади;

- місцеві органи влади;

- підприємства та організації;

- підприємці;

- фізичні особи;

- науково-дослідні організації.

Об’єктами екологічного маркетингу є екологічно безпечна продукція: продовольство, одяг, меблі, посуд, миючі засоби, техніка і технологія, інвестиції в екологічні програми, інформаційні продукти, природні ресурси, умови проживання населення, екологічні ліцензії, сертифікати та ін.

До основних функцій екологічного маркетингу належать:

1. Вивчення попиту на екологічно безпечну продукцію, що вимагає визначення комплексу чинників, які формують попит у населення, а також з’ясування кола потреб окремих груп споживачів;

2. Планування асортименту екологічно безпечних товарів; успішність планування необхідного обсягу та асортименту виробництва вимагає вивчення екологічної стратегії конкурентних виробництв, які виробляють аналогічну продукцію, здатність товару до вторинної переробки та ін.;

3. Створення системи цін на екологічно безпечні товари з урахуванням не тільки витрат виробництва, але і їх якості, попиту та платоспроможності споживачів; з цією метою необхідний аналіз міжнародних ринків та системи формування цін на аналогічні товари в зарубіжних країнах, а також кон’юнктури ринку, яка сильно впливає на формування цінової політики;

4. Організація реклами екологічно безпечних товарів;

5. Створення позитивного іміджу підприємств, виробництв і технологій з урахуванням екологічних пріоритетів;

6. Організація виробництва екологічно безпечної продукції, надання екологічно безпечних послуг;

7. Реалізація екологічно безпечної продукції;

8.Поліпшення іміджу підприємства;

9. Стимулювання збуту екологічно чистої продукції;

10. Проведення екологічного маркування та екологічної сертифікації.

Екологічне маркування, аудит, сертифікація є інструментами екологічного маркетингу. Використовуючи міжнародний досвід у сфері виробництва та споживання екологічно чистої продукції та інформуючи населення про екологічні властивості продукції та послуг шляхом маркування та інших форм інформації на тарі чи упаковці система екологічного маркетингу буде сприяти раціональному використанні природних ресурсів та пристосування виробництва до вимог ринку. Як показує досвід Німеччини, Японії та США. просування конкурентоспроможної екологічно чистої продукції неминуче приводить до підвищення економічної ефективності виробництва.

 

Контрольні запитання

1. Що таке екологічний менеджмент підприємства та яка його роль в управління природокористуванням?

2. Які комплекс факторів спричинив організацію екологічного менеджменту на підприємстві?

3. Які цілі переслідує екологічна політика підприємства?

4. Що таке бізнес - план та які його основні розділи?

5. Дайте визначення екологічного аудиту. Які є види екологічного аудиту?

6. Яку мету переслідує проведення екологічного аудиту на підприємстві?

7. Що таке екологічні стандарти? Які системи екологічних стандартів використовуються в Україні та інших країнах?

8.Шо таке екологічна сертифікація? Які існують види екологічної сертифікації?

9. Назвіть об’єкти екологічної сертифікації.

10. Дайте визначення екологічному страхуванню. Які цілі переслідує його організація?

11. Дайте визначення екологічному маркетингу. Які існують суб’єкти та об’єкти екологічного маркетингу?

 

Проблемні лекції:

1.Бізнес-план діяльності підприємства, спрямованої на ресурсозбереження та охорону довкілля та його основні розділи.

2. Екологічний аудит та специфіка його проведення.

 

Міні-лекції

1.Роль і основні функції екологічного маркетингу

2. Системи міжнародних стандартів BS 7750, ISO 9000, ISO 14000 та їх роль в організації екологічного менеджменту та аудиту.