Екологічні стандарти та їх використання в практиці управління природокористуванням

Екологічний менеджмент неможливий без екологічних стандартів – документів, що регламентують використання правил, принципів, характеристик, методик, які стосуються природокористування та природоохоронної діяльності чи їх результатів з метою регламентації стану об’єктів та процесів, що відбуваються у довкіллі, та забезпечення високої якості середовища проживання.

Розробленню екологічних стандартів була присвячена Четверта програма дій ЄС у 1987 році. Перші стандарти у сфері екологічного менеджменту були розроблені у Великобританії в 1992 році – це стандарт BS 7750. Його було покладено в основу екологічного менеджменту і розробку інших міжнародних стандартів. До стандарту BS 7750 увійшли вимоги, які висуваються до системи управління природокористуванням, однак вони булли сформульовані так, що кожне підприємство чи організація мають змогу модифікувати їх, пристосовуючи їх до власних умов. Цей стандарт містить програму розробки системи екологічного менеджменту і передбачав його проведення в декілька етапів:

Визначення ланок екологічного менеджменту, які запроваджено на підприємстві;

Формулювання цілей екологізації усіх ланок виробничої діяльності підприємства та заява про них;

Створення підрозділів на підприємстві, які б відповідали за природоохоронну діяльність на підприємстві, а також призначення старшого менеджера, відповідального за її виконання;

Аналіз впливу виробничих процесів на довкілля: обсяг викидів в атмосферу, обсяг скидів у водні об’єкти та розміщення відходів на грунті;

Виявлення процесів виробництва, що мають найбільший вплив на довкілля і здійснення контролю за ними;

Розробка конкретних методик визначення умови функціонування системи екологічного менеджменту та її відповідності конкретній специфіці впливу підприємства на довкілля для аудитора;

Аудиювання - BS 7750 під цим процесом передбачає оцінку відповідності існуючого екологічного менеджменту запланованим цілям і завданням.

Система стандартів BS 7750 була прийнята також Фінляндією, Нідерландами і Швецією. Франція, Іспанія та Ірландія розробили свої стандарти.

Важливу роль у сфері стандартизації відіграла розроблена в 1993 році система EMAS (Eco-management and audit scheme). Згідно цієї системи, підприємство чи організація, яка починає дотримуватися екологічної політики, повинна:

оголосити про свої наміри і сформулювати цілі екологічної політики на майбутнє.

Провести оцінку існуючого впливу даного виробництва на довкілля;

Виділити найгостріші екологічні проблеми, які потребують розв’язання у першу чергу, та розробити конкретні заходи по їх вирішенню;

Організувати на підприємстві екологічний аудит.

Систему EMAS використовують у Великобританії, Німеччині, США.

Рішення про створення серії міжнародних стандартів систем екологічного менеджменту на підприємствах і компаніях було прийнято на зустрічі з питань довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Внаслідок цього рішення Технічний комітет 207 Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) розпочав розробку серії стандартів ISO 14000 – перша серія міжнародних стандартів з екологічного менеджменту з’явилася в 1996 році. Вони були розроблені з урахуванням стандартів системи менеджменту якості продукції (ISO 9000). Головним документом з серії стандартів ISO 14 000 вважається ISO 14001 під назвою «Специфіка (вимоги) і керівництво по використанню систем екологічного менеджменту», в якому дається визначення ключового поняття - системи екологічного управління (СЕУ) як складової частини загальної системи адміністративного управління підприємством. До складу системи екологічного управління, згідно стандартам ISO 14000, входять наступні види забезпечення:

- організаційне – матеріали (положення, інструкції, накази), які регламентують діяльність і розподіл відповідальності між окремими керівниками, підрозділами, службами підприємства при створенні, функціонування і розвитку СЕУ;

- нормативно-правове – сукупність законодавчих, підзаконних, нормативно-технічних документів, екологічних нормативів, які регламентують екологічні аспекти діяльності підприємства;

- методичне – сукупність методик, керівних положень, які відбивають екологічну політику підприємства;

- інформаційне – сукупність протоколів, записів, файлів, які містять дані екологічного моніторингу, екологічного аудиту, фактичного впливу на довкілля та обсяги платежів за забруднення;

- кадрове;

- технічне – сукупність технічних засобів природоохоронного характеру;

- ресурсне – засоби матеріально-технічного забезпечення, фінансові ресурси та ін..

Слід відзначити, що з самого початку розробки стандартів підкреслювалась їх добровільність. Головна цінність стандартів полягає в тому, що вони забезпечують систему визначення: 1) впливу підприємства чи кампанії на довкілля; і 2) відповідність такого впливу чинному законодавству. Це дає можливість здійснювати управління впливом виробничих процесів на довкілля у відповідності з висунутими вимогами законодавства.

Українська система технічного регулювання(стандартизації та сертифікації) докладно аналізувалась в ході переговорів із Світовим Банком щодо виконання умов кредитної угоди про позику на розвиток підприємства. На основі всебічного аналізу експерти Світового Банку прийшли до висновку, що українська система стандартизації та сертифікації створена з метою реалізації права України як суверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає цілям та принципам ГАТТ/СОТ, положенням настанов міжнародних організацій з стандартизації та сертифікації.

Законодавчою базою створення національної системи технічного регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію» від 10 травня 1993 року. Національним органом із стандартизації та сертифікації визначено Державну службу технічного регулювання України (до грудня 2010 року – Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації).

Основними принципами стандартизації є:

- врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності й ефективності виробництва, безпечності для споживання;

- гармонізація з міжнародними, регіональними стандартами;

- забезпечення відповідності вимог нормативних документів актам законодавства;

- участь у розробленні нормативних документів усіх заінтересованих сторін;

- взаємозв’язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів;

- придатність нормативних документів для сертифікації продукції;

- відкритість інформації про діючі стандарти і програми робіт із стандартизації з урахуванням вимог чинного законодавства.

В Україні розроблено стандарти, які ідентичні міжнародним і приведені у відповідність із стандартами ISO. Їх умовно можна об’єднати в три групи:

Стандарти, що регламентують принципи екологічного менеджменту:

ДСТУ ISO 14001. «Система управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування»;

ДСТУ ISO 14000. «Системи управління навколишнім середовищем. Загальні настанови щодо принципів управління, систем та засобів забезпечення»;

ISO 14000. «Посібник з використання «початкового рівня екологічної ефективності підприємства;

Стандарти, що регламентують екологічний аудит:

ДСТУ ISO 14010. «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Загальні принципи».

ДСТУ ISO 14011. «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Процедури аудиту. Аудит систем управління навколишнім середовищем».

ДСТУ ISO 14012. «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з екології».

Стандарти, які враховують якість продукції:

ДСТУ ISO 14020. Принципи екологічного етикетування продукції;

ДСТУ ISO 14040. Методологія «оцінки життєвого циклу». Оцінювання екологічного впливу, пов’язаного з продукцією на всіх стадіях її життєвого циклу;

ДСТУ ISO 14060. «Посібник з обліку екологічних аспектів у стандартах на продукцію».

Незважаючи на добровільність стандартів більшість великих компаній, включаючи транснаціональні, намагаються налагодити виробництво в узгодженні зі стандартами ISO 14000. Це зумовлено, насамперед, тим, що така реєстрація є однією з важливих умов маркетингу продукції на міжнародних ринках. Так, наприклад, ЄЕС оголосило про свій намір допускати на ринок країн Співдружності тільки товари, які відповідають стандартам ISO.

Саме конкурентна боротьба за ринки обумовила створення нових систем менеджменту. Саме тому було розроблено інтегровані системи менеджменту, які об’єднали системи менеджменту якості за ДСТУ ISO 9000 та системи екологічного менеджменту ДСТУ ISO 14000; а також інтегровані стандарти OHSAS 18000, розроблені на базі стандартів Великої Британії і в органічній єдності зі стандартами ISO 9000 та ISO 14000, які об’єднують екологічний менеджмент з безпекою праці. Важливою інтегрованою системою менеджменту є стандарти, що забезпечують високу якість харчових продуктів. Це – система НАССР «Система аналізів небезпечних чинників і критичних точок контролю» створена з метою виявлення та усунення моментів порушення технологічних циклів виробництва. Ця система є вкрай необхідною при виготовленні продуктів харчування, де особливі вимоги висуваються до сільськогосподарської сировини, яка вирощується з використанням хімічних добрив, пестицидів чина базі генетично модифікованого насіння, чи стимуляторів росту худоби тощо.

У 1990 році Комісія Європейських співтовариств (КЕС) виступила з першим проектом обов’язкових правил екологічного аудита. Проект викликав критику з боку деяких країн – членів ЄЕС. Зауваження відносилися насамперед до можливості втручання в організацію роботи промислового сектору, обов’язковості проведення екологічного аудиту і обнародування результатів екологічного аудита. У 991 році Комісія європейських співтовариств вийшла з новими пропозиціями, і в жовтні 1991 року було створено остаточний варіант правил обов’язкового екологічного аудиту. Він передбачає створення системи природоохоронних заходів на підставі висновку про екологічний стан підприємства. Ця система містить: програму і план природоохоронних заходів; систему моніторингу за компонентами довкілля; систему природоохоронної документації та періодичність здійснюваного екологічного моніторингу. Документація затверджується офіційним аудитором, висновки передаються органам виконавчої влади і доводяться до відома населення.

Екологічний аудит підприємства проводиться з періодичністю 1 – 3 роки.

Директивою ЄС 1836/93 у 1993 році були затверджені Правила екологічного менеджменту та аудиту. Компанії, що реалізують цю систему, мають право на використання спеціальної екологічної емблеми.