В системі управління природокористування важлива роль належить екологічному менеджменту та екологічному аудиту. Поняття екологічного менеджменту на сьогодні трактується по-різному. Ряд дослідників (Анисимов А.В., Кожушко Л.Ф., Скрипчук П.М.) вважають, що поняття «управління природокористуванням» та «екологічний менеджмент» тотожні. Так, Л.Ф.Кожушко, П.М.Скрипчук вважають, що екологічний менеджмент – це цілеспрямована, свідома діяльність, пов’язана з розроблення, запровадженням, реалізацією, контролюванням різноманітних заходів природоохоронного характеру, які повинні забезпечити раціональне використання і збереження природних ресурсів, дотримання екологічної безпеки. А тому предметом екологічного менеджменту вони вважають систему відносин між організацією та контролюючими природоохоронними структурами, яка виникає і формується у процесі використання методів впливу (управління і стимулювання) на природоохоронну діяльність, екологічні несприятливі ситуації.
Більшість дослідників проблем управління природокористування схиляється до думки, що екологічний менеджмент є важливою ланкою в системі управління природокористуванням. Такі підходи властиві, насамперед, авторам навчального посібника «Екологічний менеджмент і аудит» Рижкову С.С., Літвак С.М. та інші:
«Екологічний менеджмент – ініціативна і результативна діяльність економічних суб’єктів, спрямована на досягнення їх власних екологічних завдань, проектів і програм, розроблених на основі принципів екоефективності і екосправедливості». При цьому дані автори чітко розмежовують поняття управління природокористуванням, яке вони називають екологічним управлінням, та екологічним менеджментом (таблиця 9.1). Не з усіма положеннями авторів можна погодитися, однак саме співставлення цих систем управління спонукає до роздумів:
Таблиця 9.1
Порівняльна характеристика управління природокористуванням та екологічного менеджменту
| Управління природокористуванням | Екологічний менеджмент |
| Здійснюється органами державної влади й економічними суб’єктами | Здійснюється винятково економічними суб’єктами |
| Зовні мотивована діяльність, яка обумовлена вимогами природоохоронного законодавства | Внутрішньо мотивована діяльність, яка обумовлена в першу чергу принципами екоефективності і екосправедливості |
| Обов’язкова у своїй основі діяльність | Діяльність ініціативна і добровільна у своїй основі |
| Діяльність, що здійснюється в рамках посадових обов’язків і інструкцій | Діяльність, що залежить від особистої зацікавленості менеджера в кінцевих результатах і обумовлена його кваліфікацією,досвідом і мистецтвом |
| Перевага процесу управління над результатом. Ігнорування негативних результатів | Перевага результатів менеджменту над процесами його досягнення. Активне використання негативних результатів |
| Споконвічна формалізованість, консервативність і обмеженість | Споконвічна активність, необхідність пошуку нових можливостей і шляхів, творчі аспекти |
| Відносна легкість імітації і фальсифікації ефективної діяльності | Практична неможливість імітації і фальсифікації ефективної діяльності |
Однак, якими б різними не були погляди різних дослідників, стає очевидно, що мова йде про різні рівні управління природокористуванням: глобальному, регіональному чи локальному. Саме управління природокористування, яке здійснюється на локальному рівні, особливо тоді, коли це стосується підприємства, належить до сфери екологічного менеджменту.
Екологічний менеджмент підприємства охоплює всі аспекти управління підприємством, які пов’язані з природокористуванням та охороною довкілля: планування, організацію, мотивацію, контроль. Екологічний менеджмент не можна зводити тільки до діяльності спеціалізованого природоохоронного підрозділу підприємства, а торкається практично усіх видів виробничої діяльності, включаючи науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, виробництво, розподіл, маркетинг та ін..
В сучасних умовах функціонування підприємства існує ряд причин які вимушують його і випускати екологічно чисту продукцію, і звести до мінімальних показників вплив підприємства на довкілля. До таких факторів слід віднести:
- В багатьох країнах розширилось коло суб’єктів екологічної відповідальності. В зону відповідальності нині входять не тільки суб’єкти господарювання, але і банки, і страхові компанії, які більш ретельно відбирають клієнтів з позицій екологічної надійності, щоб не розраховуватись за можливі збитки, а це створює зацікавленість промислових компаній у екологічному менеджмент;
- Багато фірм ведуть співробітництво тільки з екологічно надійними партнерами, стимулюючи цим самим постачальників, корпоративних клієнтів і навіть конкурентів у вдосконаленні роботи екологічного менеджменту;
- Тиск з боку споживачів, які все більше орієнтуються на екологічно чисту продукцію і виробництво. Все більше покупців і зарубіжних країн, і України відмовляються купувати товари, які відбиваються на стані здоров’я,завдають значні збитки довкіллю в процесі їх виготовлення, використання і утилізації, призводять до появи непотрібних відходів внаслідок надто короткої терміну використання. Останнім часом в багатьох країнах перестали купувати товари, виготовлені із хутра тварин, які перебувають на грані зникнення.
- Відкриття нових ринків породило небезпеку конкуренції з боку підприємств, які виробляють екологічно чисту продукцію. Нині марка «екологічно безпечний» має важливе значення для збуту продукції. В зарубіжних країнах кампанії, які є значними джерелами забруднення довкілля і не виконують екологічні вимоги, втрачають свій ринок через бойкот з боку споживачів. Так, відсутність належної уваги до екологічних проблем поступово закриває для російського лісопромислового комплексу західні ринки збуту продукції – через невідповідність високим європейським екологічним і соціальним стандартам.
- Більша ціна за екологічно чисту продукцію;
- Високі платежі за забруднення;
- Конкурентні переваги «зеленого» підприємництва та інші.
Екологічний менеджмент підприємства здійснюється за певною програмою, яка формулює конкретні заходи та дії по її реалізації, а вони у свою чергу розробляються у відповідності з екологічною політикою, цілями і завданнями. Програма передбачає поступове покращання показників не тільки впливу підприємства на довкілля, але і раціональне використання природних ресурсів. Це, насамперед, торкається таких показників, як обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферу, скиди їх у водне середовище та розміщення твердих і рідких відходів (шламів). Крім них підприємства можуть використовувати і інші показники: частка у використанні надзвичайно небезпечних і високо небезпечних речовин, частка ресурсів і матеріалів, які використовуються повторно і таке інше.
Екологічний менеджмент є частиною загального виробничого менеджменту підприємства, який у свою чергу повинен визначати потенціальні загрози підприємства, можливості, що перед ним відкриваються, а також чітко розмежувати сильні і слабкі сторони підприємства. В зарубіжній практиці з цією метою застосовують метод SWOT- аналізу. Метод, який дістав назву від першої букви чотирьох англійських слів: S – strength (сила), W – weakness (слабкість), O – opportunity (можливість), T – threat (загроза). Використання цього методу дає можливість визначити лінії зв’язку між силою і слабкістю, які притаманні організації (підприємству), а також загрозу і можливість. Визначення ланцюгів зв’язків між ними дасть можливість виробити стратегію для підприємства (організації). А це, у свою чергу, дозволить виявити нові можливості, намітити шляхи нейтралізації потенційної небезпеки, використати свої переваги і подолати слабкі місця.
Екологічні критерії в кінцевому рахунку формують «зелений» бізнес-план підприємства, де детально розглядаються технології, виробничі процеси і продукти, необхідні не тільки для виробництва, але і для використання та утилізації. Оптимальний варіант бізнес-плану – це поєднання економічної ефективності виробництва з мінімальними збитками для довкілля.
Таблиця 9.2
Приклад матриці SWOT-аналізу екологічної складової діяльності підприємства *
| Сильні сторони | Слабкі сторони |
| 1. Екологічно чиста продукція. 2. Ресургозберігаючі виробничі процеси, які не завдають збитків довкіллю. 3. Репутація компанії як «зеленої і чистої» 4. Щира турбота працівників і керівництва підприємства про охорону довкілля. 5. Створення «чистої» продукції | 1. Продукція не утилізується. 2. Пакувальні матеріали не піддаються переробці. 3. Виробничі процеси забруднюють довкілля. 4. Небезпечні відходи виробництва. 5. Підприємство має репутацію джерела забруднення. 6. Байдужість працівників і керівництва до питань охорони довкілля |
| Можливості | Загрози |
| 1. Вихід на нові ринки. 2. Можливість стати ініціатором пропозиції екологічно безпечного варіанту традиційного виробу. 3. В перспективі надійне становище у суспільстві шляхом створення іміджу «зеленого» підприємства. 4. Підвищення виробничих показників постачальників і споживачів шляхом висунення нових цілей у сфері охорони довкілля. 5. Зниження рівня використання ресурсів. | 1. Додаткові капіталовкладення для виконання екологічного законодавства і, як наслідок, збитковість продукції. 2. Більш активне втручання держави в господарську діяльність та екологічне регулювання. 3. Протидія груп активістів «зеленого руху». 4. Захоплення конкурентами частки ринку за допомогою «зелених товарів». 5. Непрестижність роботи на підприємстві, яка не дотримується екологічних вимог. 6. Невпевненість в перспективі виживання |
*А.В. Анисимов. Экологический менеджмент. Ростов-на-Дону: Феникс, 2009. – с.233
Екологічний менеджмент виступає невід’ємною складовою управління виробництвом. Інвестиції, які вкладаються з метою зменшення забруднення підприємством чи впровадження нових технологій, що дозволяють зменшити використання палива, сировини чи енергії, звичайно, часто приводять до підвищення вартості продукції, однак, з другого боку, приводять до значного зменшення прямих і опосередкованих витрат, покращення іміджу та відкриття нових ринків збуту продукції.
При впровадженні екологічного менеджменту вирішальна роль відводиться керівництву підприємства, яке несе відповідальність за систему менеджменту, розробку екологічної політики підприємства, яка передбачає виділення фінансових коштів, спеціального персоналу і визначення необхідних заходів для успішної роботи системи екологічного менеджменту.
Важливим елементом системи екологічного менеджменту є власне екологічна політика підприємства, яку розробляє все керівництво і яка відбиває визнання необхідності охорони довкілля в процесі виробництва продукції чи послуг. Охорона довкілля повинна входити у загальну політику підприємства як одна із стратегічних цілей.
При формулюванні екологічної політики слід враховувати:
- сукупність впливу усіх видів виробничої діяльності на довкілля;
- використання сировини, матеріалів, води та землі;
- скорочення та утилізація відходів;
- виробничі технології;
- планування продукції;
- відносини з клієнтами та постачальниками;
- правила поведінки на випадок виникнення надзвичайних ситуацій та їх попередження;
- екологічну інформацію, в тому числі зовнішню, та проведення відповідної екологічної підготовки персоналу.
Екологічна політика підприємства є основою для виробки оперативних екологічних цілей усіх його підрозділів. До таких цілей належить:
- економія та зменшення втрат сировини, матеріалів, енергії;
- рециклінг матеріальних ресурсів;
- скорочення потреб і заміну надзвичайно небезпечних і високо небезпечних речовин і матеріалів;
- переробку та використання відходів виробництва;
- вдосконалення технологічних процесів для зменшення їх впливу на довкілля;
- скорочення випуску бракованої продукції;
- підвищення якості продукції та послуг;
- підвищення технологічної та виробничої дисципліни на підприємстві.
На основі екологічних цілей розробляється екологічна програма, в якій містяться конкретні заходи для їх досягнення. В програмі вказуються строки виконання, відповідальні виконавці, обсяг фінансових коштів. Через реалізацію заходів, визначених в екологічній програмі, здійснюється екологічна політика підприємства.
До завдань екологічного менеджменту належить включення екологічних цілей у стратегічне планування. Одним із основоположних елементів планування є бізнес-план. У структурі бізнес – плану діяльності у сфері охорон и природи та ресурсозбереження входять такі розділи:
1. види ресурсів, первинних та вторинних;
2. ринок збуту продукції, отриманої із відходів виробництва;
3. План маркетингу;
4. план заходів з охорони довкілля та ресурсозбереження;
5. Організаційний план по кооперуванню виробництва та об’єктів інфраструктури, які приведуть до підвищення економічної ефективності та екологічної доцільності роботи підприємства;
6. правове забезпечення діяльності у сфері охорони довкілля та ресурсозбереження;
7. фінансовий план;
8. План капітального будівництва та реконструкції природоохоронних об’єктів,
Екологічний менеджмент вимагає створення на великих підприємствах системи підрозділів, які б несли відповідальність за природоохоронну діяльність підприємства та раціональне використання природних ресурсів.
У цьому відношенні корисним може бути досвід зарубіжних країн, зокрема Японії. Для прикладу можна розглянути одну із великих японських електротехнічних компаній «Ніхон денкі». Остаточне рішення з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів приймається президентом компанії. Однак в управлінських структурах компанії існує відділ контролю за станом довкілля, який здійснює практичне керівництво усіма цими проблемами. До обов’язків відділу входять:
Загальне керівництво практичною діяльністю компанії у сфері охорони довкілля; відділ розробляє структуру підрозділів компанії з проблем раціонального природокористування, яку потім затверджує президент компанії;
Розробка програм компанії у напрямі раціонального використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також рекомендація осіб, відповідальних за їх реалізацію;
Обгрунтування напрямів діяльності інформаційних служб;
Розробка заходів по попередженню аварійних ситуацій;
Програми спостереження за станом довкілля;
Підготовка кадрів;
Взаємодія з іншими компаніями;
Координація діяльності регіональних і галузевих підрозділів та розробка конкретних рекомендацій у напрямі гармонійного поєднання цих двох напрямів розвитку;
Ведення переговорів з представниками органів центральної та місцевої влади;
Сприяння розвитку «чистих» технологій.
У територіальному відношенні в рамках компанії застосовано комплексний підхід, а саме: в окремі групи виділено взаємопов’язані групи підприємств, розташовані в одному районі і питаннями раціонального природокористування кожного комплексу займаються регіональні штаби сприяння підприємству. Вони мають право:
приймати остаточно рішення з усіх оперативних питань управління природокористуванням в даному районі,
також давати рекомендації начальникам галузевих відділів компанії;
Затверджувати для кожного промислового комплексу методи регулювання, стандарти тощо;
Вести переговори з представниками місцевої влади.
Регіональні центри контролю одночасно підпорядковані відділу контролю за якістю довкілля і регіональним штабам сприяння підприємствам. Вони розробляють стандарти і напрями регулювання для кожного промислового комплексу, здійснюють керівництво діяльністю центрів у відповідності із загальними напрямами природоохоронної діяльності. З другого боку, регіональні штаби направляють їм свої розпорядження найефективніше використовувати район розміщення промислових комплексів.
Крім того, в межах компанії існують галузеві (функціональні) відділи управління як органи вищої виконавчої влади в межах кожної галузі. Саме вони несуть відповідальність перед президентом компанії за всі природоохоронні процеси у своїй галузі. В екологічно небезпечних галузях саме галузевими відділами розробляється детальний комплекс заходів по покращенню природокористування.
