Економічні методи управління раціональним природокористуванням та їх види

Економічні методи управління процесом природокористування належать до найпоширеніших у світовій практиці. В умовах трансформації економіки України вони набирають все більшого значення. Вони передбачають використання посередніх важелів впливу у вигляді платежів і податків, субсидій і пільг тощо. Перевагою економічних методів є надання свободи як користувачу природними ресурсами, так і забруднювачу довкілля у напрямі мінімізації витрат – шляхом впровадження нових технологій, очистки викидів, використання вторинних ресурсів у поєднанні з виплатами за залишкові викиди чи використання первинних природних ресурсів. У залежності від величини природоохоронних витрат підприємство буде продовжувати платити за забруднення або скорочувати викиди, наближаючись до певного оптимального рівня, коли приріст витрат на додаткову очистку дорівнює обсягу платежів.

Економічні методи виконують стимулюючі, регулювальні та примусові функції. Мета їх використання – вплив на фінансовий стан природо користувачів з метою орієнтації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

Залежно від механізмів реалізації економічні методи, які використовуються в управлінні природокористуванням, поділяються на такі:

- Адміністративний перерозподіл коштів (штрафи, субсидії) – має адресний характер вилучення і передачі коштів і застосовується у випадках аварійного забруднення довкілля;

- фінансові трансферти – система перерозподільних механізмів (податки, платежі, кредити, виплати тощо);

- вільні ринкові механізми перерозподілу коштів (торгівля дозволами на викиди забруднюючих речовин);

- сприяння ринку – застосування негрошових форм підтримки підприємств, які впроваджують природозахисні заходи (нагородження спеціальними відзнаками, безкоштовна реклама тощо).

За природою впливу на економічні інтереси природо користувачів економічні методи, які використовуються в управлінні природокористуванням, можна поділити на дві групи:

1) Методи, спрямовані на вилучення доходів;

2) Методи, спрямовані на збільшення доходів.

Даний поділ є умовним, тому що ці методи залежно від обставин можуть виконувати функції і першої, і другої групи. Наприклад, податки виконують функцію вилучення доходів, а у випадках пільгового оподаткування – функцію збільшення доходів. Штрафи за перевищення стандартів забруднення належать до першої групи, а субсидії – до другої групи.

До основних форм економічних методів у сфері управління природокористуванням належать:

· Субсидії - цільова незворотна допомога у грошовій чи натуральній формі, що надається підприємствам за рахунок коштів державного бюджету або спеціальних державних і недержавних фондів. Субсидії виділяються на:

- здійснення природоохоронних програм, що мають загальнодержавне, регіональне значення, наприклад, створення заповідників, озеленення територій тощо;

- фінансування науково-дослідних робіт, що мають загальнонаціональне або регіональне значення. До таких належать, насамперед, розробка екологічних технологій, отримання альтернативних джерел енергії та ін.;

- фінансування міжнародних проектів екологічної спрямованості, наприклад, біологічного різноманіття, збереження природних об’єктів міжнародного значення тощо;

- фінансування освітніх, просвітницьких і культурних програм.

Державні субсидії широко застосовуються у розвинених країнах, де приватно промисловий капітал отримує різноманітну допомогу в царині охорони довкілля. Поряд із прямим субсидуванням промисловості у США, наприклад, широко використовується непряме субсидування: субсидії, що надаються муніципалітетами, використовуються на будівництво очисних споруд та переробку промислових відходів. Отримання субсидій певною мірою заохочує подальші капіталовкладення, веде до збільшення поточних витрат підприємств на охорону довкілля. Важливу роль відіграє фінансування урядом наукових розробок і досліджень екологічних проблем. У США практично три чверті наукового бюджету Агентства з питань охорони довкілля спрямовуються на оплату контрактів і субсидій з окремих розробок, що здійснюються головним чином у промисловості.

В Україні природоохоронні заходи фінансуються з двох джерел. Основні засоби фінансування передбачені в розділі 20 Держбюджету «Охорона навколишнього природного середовища і ядерна безпека», за рахунок яких покриваються витрати пов’язані з відновленням та підтримкою всіх природних ресурсів країни. Кошти для цього надходять в основному, за рахунок платежів підприємств, відомств і організацій за користування ресурсами. Згідно з діючим законодавством, такі платежі повинні бути цільовими і спрямованими виключно на охорону природних ресурсів. Другим джерелом фінансування природоохоронних заходів є державний цільовий Фонд охорони навколишнього природного середовища, який формується на базі платежів за забруднення води та атмосфери.

· Гнучка система податків з урахуванням регіональних особливостей

як екологічної ситуації, так і рівня економічного розвитку регіону, а також у залежності від спеціалізації підприємства, попиту на його продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках. Саме через податки можна привести у відповідність вартість продукції з витратами, враховуючи видатки на охорону природи та відшкодування збитків, які завдано довкіллю; а також через систему податків є можливість дотримування стратегії, коли збитки відшкодовує забруднювач, а не суспільство в цілому.

Податки екологічної спрямованості стягуються окремо або в складі інших податків. Серед видів податків, які використовуються в управлінні природокористування, можна виділити екологічні (так звані «зелені») податки, покликані, з одного боку, привести у відповідність вартість продукції з відповідними затратами, в тому числі на природні ресурси, а також врахувати збитки, які завдаються довкіллю; з другого боку, сприяти компенсації економічних збитків самим забруднювачем, а не суспільством в цілому. «Зелені» податки можуть виконувати як стимулюючу роль для розвитку прогресивних технологій, так і регулювати використання природних ресурсів. Серед них найуживанішими є:

- Громадський екологічний податок, який стягується із платоспроможних громадян на екологічні потреби;

- Податок на розв’язання глобальних національних чи регіональних екологічних проблем;

- Податок на транзит через країну вантажів;

- Податок на конкретні групи товарів: мінеральні добрива, пестициди, пластмасова тара, розчинники, мастила, шини, акумулятори тощо;

- Податок на паливо, величина його залежить від наявності ньому свинцю, вуглецю, сірки, азоту та інших);

- Комунальний податок, який передбачає компенсацію витрат на водогін, каналізацію, утилізацію відходів;

- Податок на автомобілі, повітряний транспорт.

На сьогоднішньому рівні розвитку економіки України доцільно застосувати диференційований підхід до системи оподаткування. В умовах економічної кризи особливо ефективна відміна податків у разі впровадження нових ресурсо- та енергозберігаючих технологій, систем очищення чи утилізації відходів, а також у разі перепрофілювання виробництва. Пільгові податки доцільно впроваджувати державним та приватним підприємствам, які надають екологічні послуги. І навпаки, деяке підвищення податків можна застосувати для виробництва екологічно небезпечних. Для прикладу, в США майже в 30 штатах очисні споруди та обладнання не обкладалися податком на власність, у 24 штатах ця категорія промислового обладнання звільнена від податків від продажу; в 16 штатах не стягуються податки за оренду очисного обладнання. В ряді країн Західної Європи існує податок на використання перинної сировини, що, безперечно стимулює втягувати у виробництво вторинні ресурси.

· Мито – обов’язків внесок, який стягується митними органами при ввезенні товару на її територію чи вивезенні його з цієї території. До мито належать:

- Екологічні ввізні мита, які передбачають підвищення тарифів для екологічно несприятливих товарів;

- Звільнення від ввізних мит або зменшення тарифів на продукцію екологічного призначення;

- Екологічно вивізні мита на продукцію, виробництво якої в країні, звідки вона вивозиться, пов’язане із спричиненням економічних збитків;

- Звільнення від вивізних мит або зменшення тарифів на екологічно чисту продукцію.

* Дотації – грошова допомога або інші види допомоги з державних чи інших джерел, що надається юридичним або фізичним особам для покриття збитків чи на спеціальні цілі. Це можуть бути:

- дотації в сільське господарство на вирощування продукції без мінеральних добрив і пестицидів;

- або покриття втрат при виробництві продукції екологічного призначення;

- ведення сільського господарства в особливо бережливому режимі, наприклад, за умов збереження первинних ландшафтів, пам’ятників історії тощо;

- дотації регіонам, які змушені стримувати індустріальний розвиток заради збереження природних ландшафтів, що мають національне або міжнародне значення.

* Кредитування природоохоронної діяльності. Кредити – це позика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором позичальнику на умовах повернення, найчастіше з виплатою відсотків за кредитування. В практиці управління природокористування застосовується пільгове кредитування – для тих підприємств, які впроваджують ресурсо- та енергозбереження чи очисне обладнання, і збільшення відсотка на позики для «забруднювальних»

«проектів». Застосовуються такі кредитні пільги: за процентними ставками; за обсягами кредитування; за гарантіями за кредит.

· Прискорена амортизація основних фондів – підприємство, завищуючи амортизаційні відрахування, скорочує обсяг оподаткованого прибутку. В США, наприклад, Закон про реформу податкової системи встановив утричі коротший термін амортизації для очисного обладнання проти промислового.

· Виплати, відшкодування витрат – грошові виплати юридичним чи фізичним особам або система заходів, спрямованих на компенсацію різних видів збитків, що виникають при забрудненні компонентів довкілля. До таких належать:

- Виплати підприємствам чи окремим особам на компенсацію збитків забруднення довкілля;

- Виплати країнам, що мають негативний баланс у транскордонному забрудненні довкілля;

- Виплати підприємствам чи населенню за згоду проживати чи працювати в екологічно несприятливому середовищі;

- Виплати регіонам втраченої вигоди, наприклад, стримування індустріального розвитку заради збереження природних об’єктів;

- Компенсація підприємствам, що здійснюють необхідні для поліпшення екологічної ситуації регіону, але неприбуткові види діяльності, наприклад, переробка відходів, створення природоохоронних територій тощо.

· Політика цін – система заходів впливу на економічні інтересів

суб’єктів господарювання, основним механізмом якої є цілеспрямована зміна вигідності різних видів діяльності (товарів) за допомогою збільшення чи зменшення цін. Розрізняють методи прямого регулювання цін за допомогою адміністративних заходів, до яких належать:

- Зміна цін у залежності від часу доби, наприклад, для користувачів електричною енергією, з метою більш рівномірного споживання енергії протягом доби;

- Зміна цін на земельні ділянки чи воду у залежності не тільки від якості ресурсів, але і від користувачів;

- Підвищення закупівельних цін на екологічно чисту сільськогосподарську продукцію.

До методів непрямого регулювання цін слід віднести:

- Підвищення рівня цін для споживача на екологічно несприятливу продукцію;

- Зниження рівня цін для споживачів екологічно чистої продукції.

Слід зазначити, що ціни на ресурси виконують обмежувальні функції. Чим вищий рівень цін, тим менше ресурсів може бути придбано для господарської діяльності.

· Сприяння чи обмеження на ринку - комплекс організаційних заходів, який дозволяє надати додаткові економічні переваги екологічно орієнтованим суб’єктам або створити економічні обмеження екологічно несприятливим господарникам без прямого фінансового впливу на

інтереси суб’єктів Це – присудження нагород, отримання яких надає підприємствам ринкові переваги; безкоштовна реклама, розширення сфери діяльності екологічно орієнтованих суб’єктів господарювання; надання додаткових ресурсів, лімітів на ресурси та енергію; інформаційна підтримка та державний протекціонізм для екологічно орієнтованих видів продукції у зовнішній торгівлі.

· Плата, платежі – грошові чи інші блага, які економічний суб’єкт сплачує за використання ресурсів, природних благ, в тому числі асиміляційного потенціалу, і за можливість здійснення господарської діяльності. До них належать: А) Платежі за ресурси, а саме:

- Плата за воду, землю, мінеральні ресурси;

- Плата за вирубування лісу;

- Платежі за використання ресурсів рослинного і тваринного світу;

- Плата за випас худоби, за полювання і рибальство;

- Плата за вхід на територію природних парків;

- Плата за використання ефіру;

Б ) Платежі за забруднення:

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. №18, плата за забруднення навколишнього середовища встановлюється за:

- викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

- скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

- розміщення відходів у навколишньому середовищі;

- платежі за інші види забруднення довкілля – шумове, електромагнітне, вібраційне тощо..

Розміри вказаних платежів встановлюються на підставі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин, що визначаються для підприємств з урахуванням гранично допустимих викидів (ГДВ) і скидів (ГДС) щодо кожного інгредієнта (в тоннах на рік) ліміти розміщення відходів у довкіллі визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів по класах їх токсичності. Встановлюють їх органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у формі видачі дозволів на викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщенні відходів. Ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин встановлюються на 1 рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року.

За понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів (понад ГДВ, ГДС) установлюються штрафні платежі – підвищений розмір плати порівняно з базовими нормативами плати (податками в межах від 1 до 5 разів).

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховуються в таких розмірах: 70% - до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища рад народних депутатів; 20% - до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та обласних рад народних депутатів; 10% - на рахунок республіканського позабюджетного фонду Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Підприємства, розташовані в містах республіканського підпорядкування, платежі за забруднення навколишнього природного середовища перераховують: 90% - до позабюджетних фондів охорони природи міських рад народних депутатів і 10% - на рахунок республіканських позабюджетних фондів охорони природи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

У зарубіжній практиці поширені штрафні платежі за аварійні викиди, які стягуються за кожну годину викиду.

У зарубіжних країнах ефективно працює ринок продажу прав на забруднення. Так, у США існують ліцензії на забруднення, які купуються підприємством наприкінці поточного року на наступний рік. В разі технологічних змін, які призвели до зменшення забруднення, власник ліцензії має право продати свою ліцензію іншому власнику.

Ринкові методи управління природокористуванням передбачають формування ринку для джерел забруднення, для якого необхідним є створення елементів ринкової інфраструктури для обслуговування операцій у сфері торгівлі правами на викиди. Ринок прав на забруднення дає додаткові можливості для того, щоб урізноманітнювати витрати.

Ринкові методи управління природоохоронною діяльністю базуються на принципі «бульбашок» (bubble-principle), який розглядає кілька джерел забруднення як єдину систему, що дає можливість розглядати викиди, які здійснюються на підприємстві, як єдину систему, тобто обсяги викидів визначаються за сукупністю усіх джерел (труб). На базі обсягу викидів для цілого міста або регіону між окремими підприємствами розподіляються дозволи на викиди (квоти), а далі підприємства отримують право купувати, продавати, перерозподіляти права на забруднення, які в такому випадку мають ринкову вартість.

· Квоти на викиди вимагають від підприємства виконання стандарту або через інвестиції на очисні технології, або отримання прав (квоту) у тих підприємств, які зуміли досягти більшого скорочення викидів, ніж це передбачалося квотами. В цих умовах підприємства, для яких витрати додаткового зменшення викидів менше, ніж ціна даної квоти, мають стимул додатково скоротити викиди, і продати належні їм квоти, і навпаки. Ринкові методи регулювання можуть створювати стимули для впровадження інноваційних технологій, оскільки це не тільки покращує виробничий процес, зменшує забруднення, але й збільшує кількість квот на забруднення.

· При цьому можуть виникати банки прав на забруднення -вони виконували б роль посередника, який має запас прав, може продавати і купувати їх, забезпечуючи одночасно функцію їх обліку і контролю за використанням, а також при розширенні ринку прав на забруднення виникає необхідність в біржах прав на забруднення, які сприяли б торгівлі прав за викидами.

· Екологічне страхування - створення за рахунок коштів економічних суб’єктів резервних (страхових) фондів, призначених для відшкодування збитків від впливу на довкілля внаслідок непередбачених надзвичайних ситуацій. Об’єктом екологічного страхування є екологічні інтереси, які потребують страхового захисту. Екологічні інтереси – це природні і соціально обумовлені потреби населення в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки. Сюди входить:

- Створення системи економічної відповідальності за можливі економічні збитки внаслідок надзвичайних ситуацій;

- Створення резервних фондів для відшкодування можливих збитків;

- Забезпечення економічної захищеності реципієнтів, які можуть зазнати шкоди в результаті надзвичайних ситуацій.

Згідно Закону України про страхування (1996 рік) за ступенем екологічної безпеки виділяють три групи підприємств: група А – особливо небезпечні, які підлягають обов’язковому страхуванню; група Б – небезпечні, рішення про їх страхування приймають регіональні природоохоронні органи; група В – мало небезпечні..