Екологічні правовідносини, їх об’єкти та види

Правове регулювання природокористуванням в Україні розпочалося відносно недавно, разом з формуванням інших важелів управління.. Юридичною базою його розвитку є екологічне законодавство, яке почало формуватися ще за часів Радянського Союзу, коли в 1960 році було прийнято перший Закон про охорону природи. Екологічні відносини виникають між Українською державою як власником природних багатств і природо користувачами, до яких відносяться підприємства, організації, установи і громадяни. Вони виникають також між самими природокористувачами. Екологічні відносини виникають з приводу використання і охорони земель, вод, лісів, надр Землі, атмосферного повітря, тваринного світу, природно-заповідного фонду. Об’єктом екологічних відносин може бути як об’єкт природи в цілому, так і його частини. Будучи врегульованими нормами екологічного права, всі ці відносини набувають правової форми і стають екологічними правовідносинами

Екологічні правовідносини – це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр і природно-заповідного фонду. Кожна група екологічних правовідносин регулюється відповідним видом правових норм і галуззю законодавства:земельним, водним, лісовим, законодавством про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд. Ці галузі законодавства мають свої цілі і завдання. Разом з тим, вони тісно пов’язані між собою і складають єдину за своєю суттю і призначенням систему – екологічне законодавство.

Правове регулювання екологічних суспільних відносин в Україні відбувається за умов переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра, інші об’єкти природи. Цей факт випливає з Конституції України, Земельного, Водного, Лісового кодексів та інших законодавчих актів, спрямованих на раціональне природокористування і природоохоронну діяльність. Зокрема, у статті 4 «земельного кодексу» записано: «У державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність». У статті 6 Лісового кодексу зазначено, що «Всі ліси в Україні є власністю держави». Однак, екологічне законодавство передбачає в окремих випадках і такі форми власності, як приватна і колективна, які переважно стосуються земельних ресурсів, тваринного і рослинного світу, природно-заповідного фонду. Слід відзначити, що право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном; воно охороняється законом незалежно від форми власності.

Екологічне законодавство України формується за необхідності забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни з урахуванням того важливого моменту, що екологічна ситуація в Україні досить напружена. Тому більшість норм екологічного законодавства спрямована на попередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ та негативного техногенного впливу.

Система екологічного законодавства в Україні досить розгалужена. Нормативно-правові акти можна умовно поділити на три групи: загальні, спеціальні та міжгалузеві (Таблиця 1):

Таблиця 1

До загальних належать ті акти, що в основі регулюють суспільні відносини, які не становлять предмет екологічного права і містять лише окремі норми, що регулюють екологічні відносини. Спеціальні нормативно-правові акти – це акти, що спрямовані на регулювання екологічних відносин. За юридичною силою нормативно-правові акти традиційно поділяються на закони і підзаконні нормативно-правові акти.

Основу екологічного законодавства становить Конституція України, яка визначає засади правового регулювання раціонального природокористування та охорони довкілля. Конституція встановлює право кожного на безпечне життя і здоров’я та на відшкодування заподіяної шкоди, закріплює обов’язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, обов’язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині. Конституція України встановлює право власності на природні ресурси.

У Конституції України також визначаються основи компетенції Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування, Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим,у тому числі у сфері регулювання екологічних відносин.

Відповідно до ст. 92 Конституції України визначено найважливіші питання, що регулюються законами. До таких віднесено, насамперед, засади використання природних ресурсів морської економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору. Організації та експлуатації енергосистем, транспорту та зв’язку; основи екологічної безпеки; правовий режим військового і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Президент України повноважний видавати обов’язкові для виконання укази і розпорядження з питань реалізації і захисту екологічних прав людини; приймає у разі необхідності рішення про проведення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.