Основні показники ефективності використання персоналу підприємства 4 страница

86. Основні методи калькулювання собівартості продукції та їх загальна характеристика

На промислових підприємствах залежно від виду продукції, складності її виготовлення, типу і характеру організації виробництва застосовуються такі основні методи калькулювання собівартості продукції:

— позамовний;

— попередільний;

— нормативний.

Примітка: Наднормативні виробничі витрати (тобто відхилення від норм) при використанні будь-якого методу калькулювання до виробничої собівартості не включаються.

Позамовний метод. Даний метод застосовується у випадку відкриття замовлення під­приємству виробництва одного або кількох однорідних виробів, або виконання дослідних, експериментальних, ремонтних та інших робіт. При цьому на кожне замовлення заводиться карта аналітичного обліку витрат у якій вказується:

— найменування, тип і якість виробу;

— замовник і термін виконання;

— цех-виконавець;

— планова собівартість і відпускна ціна.

Примітки: 1. Фактична собівартість одиниці виробів або робіт (послуг) визначається після виконання замовлення (сума витрат ділиться на кількість виготовлених замовлених виробів);

2. При індивідуальному та дрібносерійному виробництвах, як правило, “об’єднують” елементи позамовного методу з елементами нормативного обліку.

Попередільний метод. Метод використовується на підприємствах, де виготовляється однорідна за початковою сировиною, матеріалами і характером обробки масова продукція, і при цьому переважають фізико-хімічні та термічні виробничі процеси (хімічна, металургійна, текстильна, шкіряна, харчова галузі промисловості). При цьому витрати на виробництво враховуються у кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому, згідно технологічного циклу, цеху.

Примітка: При калькуляції витрат виробництва однорідної продукції (електроенергія, пара, стиснене повітря, кисень, ацетилен тощо), застосовується простий метод (однопередільний метод).

Нормативний метод. Даний метод вважається основним для підприємств обробних галузей промисловості (машинобудівна, меблева, швейна, харчова та інші). Згідно даного методу нормативи витрат на одиницю продукції підприємство встановлює самостійно з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін (тобто, підприємство розробляє норми на кожний вид деталі, вузла, блоку, виробу з врахуванням досягнутого на підприємстві рівня технології, організації виробництва і праці.

Примітки: 1. При встановленні норм слід проаналізувати причини відхилення та зміни норм. Такими причинами можуть бути: зміна обсягу виробництва, зміна організації виробництва та умов праці, зміна природних умов тощо. Конкретний перелік причин (чинників) залежить від специфіки діяльності та умов виробництва;

2. Виробничі витрати в межах норм, встановлених підприємством, списуються на виробничу собівартість продукції як прямі витрати, а все, що вище норм — на собівартість продукції, реалізованої у звітному періоді.

87. Кошторис витрат на виробництво: загальна характеристика

Кошторис витрат — це зведений план усіх витрат підприємства (або підрозділу) на майбутній період виробничо-господарської діяльності, незалежно від того відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис визначає загальну суму витрат виробництва по видах ресурсів, що використовуються, стадіях виробничої діяльності, рівнях управління підприємством та іншими напрямами витрат. В кошторис включають витрати основного та допоміжного виробництва, що пов’язані з виготовленням та продажем продукції, товарів і послуг, а також на утримання адміністративно-управлінського персоналу, виконання різних робіт і послуг, зокрема і таких, які не стосуються основної виробничої діяльності підприємства.

Примітки: 1. Планування видів витрат здійснюється в грошовому вираженні на передбачені в річних проектах виробничі програми, цілі та завдання, вибрані економічні ресурси і технологічні засоби їх виконання. (При цьому всі планові завдання та показники конкретизуються на підприємстві у відповідних кошторисах, що включають вартісну оцінку витрат і результатів);

2. Кошториси є основною формою планування витрат підрозділів підприємства (його центрів відповідальності). Такі кошториси охоплюють усі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності;

3. У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення продукції кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період, як правило, збігаються;

4. Кошторис — структурно — може формуватись за статтями або елементами витрат. При цьому:

— постатейний кошторис — забезпечує узгодженість з кошторисом непрямих витрат (загальновиробничими витратами), і калькуляціями на окремі вироби підрозділу;

— кошторис за елементами витрат — показує їх ресурсну структуру, матеріало-, зарплато- і капіталомісткість виробництва. Крім того, він чітко “ув’язує” витрати підрозділу (цеху) вцілому з витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць);

5. На практиці для центрів відповідальності високого рівня домінує постатейна структура кошторисів.

88. Основні методи розробки кошторису витрат на виробництво та їх загальна характеристика

1. Кошторисний метод. В основі даного методу лежать розрахунки витрат в масштабі всього підприємства за даними всіх інших розділів плану. Порядок визначення кошто-рисних витрат переважно такий:

1. Витрати на основні матеріали, напівфабрикати і комплектуючі вироби. Встановлюються на основі плану річної потреби певних матеріальних ресурсів. В кошторис включаються тільки ті витрати, котрі протягом планового періоду будуть використані та підлягають списанню на виробництво продукції. При цьому зміна залишків складських запасів не враховується;

2. Витрати на допоміжні матеріали. Приймаються на основі річних планів їх потре-би. До складу цих витрат відносять і вартість купівельних інструментів та малоцінного господарського інвентарю, що використовуються в плановому періоді;

3. Вартість палива. Планується незалежно від того, чи використовується воно для технологічних, чи для господарсько-побутових потреб. При визначенні цього елемента витрат не враховуються зміни залишків даних ресурсів;

4. Вартість енергії. Включається в кошторис витрат окремим елементом тільки в тому випадку, якщо підприємство купує її у зовнішніх постачальників;

5. Заробітна плата (основна і додаткова) усіх категорій персоналу. Визначається за діючими тарифними ставками та окладами з врахуванням складності робіт, чисельності персоналу та його кваліфікації;

6. Відрахування на соціальні заходи. Склад даного елемента визначено п. 24 П(С)БО 16 “Витрати”, а сума обчислюється у встановлених відсотках від фонду оплати праці;

7. Амортизаційні відрахування. Об’єктом амортизації є будь-які основні засоби (крім землі), нематеріальні активи та інші необоротні матеріальні активи. Загальний розмір амортизаційних відрахувань залежить від обраного методу нарахування амортизаційних відрахувань;

8. Інші витрати. До них відносять витрати, що непередбачені в попередніх статтях кошторису.

2. Зведений метод. Суть методу полягає в тому, що попередньо визначаються загальні витрати цехів основного та обслуговуючого виробництва, які потім зводяться в єдину систему. В цеховий кошторис витрат включають наступні статті:

1. Сировина та основні матеріали;

2. Паливо та енергія на технологічні потреби;

3. Оплата праці виробничих робітників;

4. Відрахування на соціальні заходи;

5. Амортизація;

6. Загальновиробничі витрати:

— послуги підрядних організацій з ремонту основних засобів;

— послуги підрядних організацій з утримання основних засобів;

— оплата праці робітників, зайнятих ремонтом і експлуатацією основних засобів;

— відрахування на соціальні заходи з фонду оплати праці даної групи робітників;

— витрати на охорону праці і техніку безпеки;

— оплата праці загальноцехового персоналу;

— відрахування на соціальні заходи з оплати праці загальноцехового персоналу;

— витрати на придбання малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Примітка: Наведений перелік статей є загальним для переважної більшості цехів підприємства, хоч можливі і деякі відхилення, пов’язані з специфікою діяльності цеху (енергетичний, транспортний, ремонтний тощо).

3. Калькуляційний метод. Ґрунтується на використанні виконаних розрахунків або калькуляцій собівартості всіх без винятку видів продукції, робіт чи послуг, що передбачені в річній виробничій програмі підприємства, а також залишків незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів. На основі таких розрахунків собівартості окремих виробів з врахуванням річних обсягів виробництва розробляють “шахматну” відомість, яка вміщає всі економічні елементи і калькуляційні статті витрат як основного, так і допоміжного виробництва. Після складання “шахматної” таблиці витрат розробляється уточнена загальна таблиця або зведений кошторис витрат, що плануються на підприємстві.

Примітки: 1. Складання кошторисів здійснюється за центрами відповідальності, а також при плануванні різних комплексних статей витрат, які можуть бути сформовані тільки вцілому по підприємству, або окремих підрозділах (відповідно до цього розрізняють кошториси загальновиробничих та адміністративних витрат, витрат на збут продукції, витрат операційної діяльності тощо);

2. Кошторис витрат операційної діяльності є заключним етапом всіх розрахунків і складається за елементами передбаченими у п. 21 П(С)БО 16. Цей кошторис дає змогу укрупнено оцінити структуру витрат підприємства і, тим самим, визначити основні напрями зниження витрат.

89. Фінансове планування діяльності підприємства: економічна суть, мета і основні завдання. Поняття фінансової стратегії та фінансової тактики

Під фінансовим плануванням потрібно розуміти процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання.

У фінансовому плануванні використовують балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Завдання, які вирішуються у процесі фінансового планування:

1) Визначаються джерела та розміри власних фінансових ресурсів підприємства (прибуток, амортизаційні відрахування, стійкі пасиви);

2) Приймаються рішення про необхідність залучення зовнішніх фінансових ресурсів за рахунок випуску цінних паперів, отримання кредитів або займів;

3) Визначається потреба підприємства у фінансових ресурсах, встановлюються оптимальні пропорції розподілу ресурсів, внутрішньогосподарські потреби або вкладення їх в інші підприємства з метою отримання дивідендів, процентів, прибутку;

4) Уточнюється доцільність та економічна ефективність планових інвестицій;

5) Виявляються резерви раціонального використання виробничих потужностей, основних фондів та оборотних засобів з метою максимально можливого підвищення ефективності виробництва, його рентабельності, отримання прибутку;

6) Визначаються фінансові взаємовідносини підприємства з державним бюджетом, банками.

Фінансова стратегія представляє собою визначення довгострокової мети фінансової діяльності підприємства, вибір найбільш ефективних способів і шляхів їх досягнення. Фінансова стратегія підприємства - це генеральний план дій по забезпеченню підприємства грошовими засобами, що будується на основі фінансового аналізу, а також оптимізації основних і оборотних коштів, розподілу прибутку, безготівкових розрахунків, податкової і цінової політики, політики в області цінних паперів, прийнято розрізняти генеральну й оперативну фінансові стратегії, головну стратегічну мету, частки стратегічні цілі.

Фінансова політика підприємства – це побудова ефективної системи управління його фінансами, яке забезпечує досягнення стратегічних та тактичних цілей діяльності організації, які виражаються в максимізації прибутку, забезпеченню його фінансової стійкості, інвестиційної привабливості.

90. Загальна характеристика основних методів, що застосовуються в процесі фінансового планування діяльності підприємства. Основні етапи процесу фінансового планування

Основні методи. Нормативний (на основі встановлених фінансових норм і техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта господарювання у фінансових ресурсах та визначаються джерела їх покриття). Розрахунково-аналітичний (планові показники розраховуються на основі даних базового періоду та прогнозних індексів зміни їх у плановому періоді). Метод оптимізації планових рішень (полягає в розробці варіантів планових розрахунків з метою вибору найбільш оптимального). Методи економіко-математичного моделювання (застосовують для знаходження та кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, що їх визначають).

Види фінансового планування – перспективне, поточне, оперативне планування. Перспективний фінансовий план складається на 3-5 років з розбивкою по роках. Вирішуються принципові питання фінансування діяльності та розвитку п-ва (основні завдання: фінансування капітальних вкладень, певорнення кредитів, сплата відсотків за борговими зобов’язаннями). Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану, тобто його конкретизацією. Складається на рік з розбивкою по кварталах (включає розробку плану руху грошових коштів, плану про прибутки(збитки), планового балансу активів і пасивів). Оперативне планування необхідне п-ву з метою контролю за фактичними надходження грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у процесі господарської д-сті, виконання поточного фінансового плану (включає розробку і виконання оперативного фінансового плану (балансу доходів і видатків), платіжного календаря, кредитного плану, касового плану).

 

91. Основні складові фінансового плану підприємства та їх загальна характеристика.

Основними складовими фінансового планування є:

1. Перспективний фінансовий план:

- фінансування капітальних вкладень;

- повернення кредиті;

- сплата відсотків за борговими зобов’язаннями.

2. Поточний фінансовий план:

- план руху грошових коштів

- план прибутків (збитків);

- плановий баланс активів та пасивів.

3. Оперативне фінансове планування:

- оперативний план (балансу доходів і видатків): - забезпечує повсякденний ефективний контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів (контроль за фактичним відтвореням грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, а також виконання поточного фінансового плану;)

- платіжний календар: складається на квартал із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через усі рахунки підприємства в банку. У ньому фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їх джерел та напрямків використання.Він дає можливість забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов’язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства.

- кредитний план

- касовий планю.

92. Економічна суть категорії “бюджет” та процесу “бюджетування”. Загальна характеристика основних етапів бюджетного циклу та основних цілей системи бюджетування.

Бюджетування — процес планування діяльності підприємства “на перспективу” та оформлення його результатів через систему взаємопов’язаних бюджетів, яка охоплює фактичні і планові показники діяльності суб’єкта господарювання, а також аналіз та оцінку їх результатів.

Бюджет — це кількісне відображення плану, а також інструмент координування і контролю за його виконанням.

Примітка: Економічний зміст бюджету: — це оперативний фінансовий план, що розробляється в рамках певного періоду і спрямований на вирішення двох основних завдань: визначення обсягів та складу витрат і забезпечення покриття цих витрат фінансовими ресурсами з різних джерел.

Особливості бюджетування:

— орієнтація, в першу чергу, на ринкові потреби;

— чітке встановлення та постійне порівнювання усіх видів фінансових витрат, джерел їх покриття та очікуваних;

— виконує три основні функції: прогнозування, координації та контролю. При цьому він виступає:
1) внутрішнім механізмом регулювання діяльності підприємства;

2) механізмом інформаційного забезпечення управління;

3) системою методів контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень;

— його результати використовуються для подальшого планування та контролю як поточних (тактичних) завдань, так і коригування стратегічних цілей підприємства.

Основні етапи бюджетного циклу (процесу складання бюджету):

— планування діяльності підприємства вцілому, а також його структурних одиниць (таке планування відбувається за участі керівників усіх центрів відповідальності);

— визначення показників, які використовуватимуться для оцінки діяльності системи та її підсистем;

— обговорення можливих змін у планах, пов’язаних з “новою ситуацією” (як внутрішньою, так і зовнішньою);

— коригування планів з урахуванням запропонованих поправок.

Основні цілі системи бюджетування:

— складання реалістичних прогнозів та ефективне планування діяльності підприємства;

— визначення потреби структурних одиниць у фінансових ресурсах (встановлення оптимальних пропорцій розподілу ресурсів на внутрішньогосподарські потреби);

— контроль цільового використання коштів всіма структурами. При цьому створюються такі центри відповідальності:

— центр доходів — структурний підрозділ підприємства, керівник якого несе відповідальність тільки за формування доходів у встановлених обсягах: реалізація продукції, контроль за розрахунками з покупцями та замовниками;

— центр витрат — структурний підрозділ підприємства, керівник якого несе відповідальність тільки за витрачання коштів у відповідності з оперативним (поточним) або капітальним бюджетом в процесі господарської діяльності;

— центр прибутку — структурна одиниця, яка здійснює безпосередній вплив на обсяги реалізації продукції, суму доходів, витрат, прибутків та інші результативні показники виробничої та фінансової діяльності;

— центр інвестицій — структурна одиниця, керівник якої відповідає за використання виділених йому інвестиційних ресурсів та отримання прибутку від інвестиційної діяльності.

Примітки: 1. Між зазначеними центрами існують горизонтальні та вертикальні зв’язки (центри не функціонують “ізольовано”), які утворюють наскрізну систему бюджетування на підприємстві,

2. Наскрізна система бюджетування на підприємстві включає в себе:

— систему загального бюджету діяльності підприємства вцілому;

— бюджетну систему діяльності структурних одиниць та підрозділів. Вона залежить від виду діяльності та розміру таких структур;

3. Виокремлення зазначених центрів дає змогу чітко визначити роль і місце кожної структурної одиниці в системі бюджетування та належно планувати і оцінювати ефективність їх діяльності.

93.Економічна сутність (основні складові) “операційного бюджету” та “фінансового бюджету” та їх загальна характеристика. Поняття “зведеного бюджету”, його основні складові

Процедура формування бюджету охоплює розроблення двох основних бюджетів:

1. Операційний бюджет. Включає в себе:

— виробничу програму;

— план реалізації;

— план витрат;

— бюджет фонду оплати праці;

— бюджет матеріальних витрат;

— бюджет загальновиробничих витрат;

— бюджет комерційних витрат;

— бюджет адміністративно-управлінських витрат.

2. Фінансовий бюджет. Складається із трьох вихідних документів:

— план прибутків та збитків;

— бюджет грошових коштів;

— прогнозний баланс.

Примітки: 1. При формуванні фінансового бюджету складаються також податковий бюджет, бюджет капітальних вкладень та кредитний план;

2. Результатом складання бюджету підприємства та структурних одиниць є формування єдиного документу, який об’єднує показники плану прибутків та збитків, бюджету грошових коштів та прогнозного балансу — бюджетний баланс доходів та витрат;

3. Структура бюджету окремих одиниць підприємства залежить від виду діяльності, організації виробництва, технологічного циклу тощо. Формування бюджету структурних одиниць та зведеного бюджету підприємства здійснюється на підставі розроблених функціональних бюджетів. (Перелік функціональних бюджетів, їх коротка характеристика, а також узагальнена класифікація представлені в табл. 9.2.1).

Зведений (загальний) бюджет підприємства складається за принципом декомпозиції: кожний бюджет нижчого рівня є деталізацією бюджету вищого рівня.

Основні складові зведеного бюджету:

— функціональні бюджети структурних одиниць;

— прогноз прибутків і збитків діяльності підприємства;

— прогнозний бюджет активів і пасивів підприємства;

— прогноз руху грошових коштів.

Примітки: 1. Основним методом розроблення функціональних бюджетів підприємства є прямий метод. Всі розрахунки проводяться на плановий рік з поквартальною та помісячною розбивкою в розрізі центрів відповідальності;

2. Дохідна частина бюджету планується на підставі плану реалізації продукції та плану фінансових надходжень з інших джерел. На підставі цих даних складається зведений план фінансових надходжень та платежів за певний період;

3. Основні принципи бюджетування представлені в табл. 9.2.2.

 

94. Формування прибутку на підприємстві (алгоритм формування прибутку підприємства на основі генерування підприємством вхідних і вихідних грошових потоків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Величиною чистого прибутку діяльності підприємства детермінюється фінансовий результат отримання в процесі впровадження операційної інвестиційної та фінансової діяльності. Така класифікація забезпечує найбільш точну оцінку з позиції факторного аналізу показників прибутковості підприємства.

95. Основні методи визначення величини можливого прибутку в плановому періоді та їх загальна характеристика.

1. Метод прямого розрахунку, передбачає визначення загального прибутку на основі розрахунку прибутку за кожним видом продукції. Р= р_і *N_i/

Даний метод застосовується на підприємстві масового і велико серійного виробництва де планова калькуляційна собівартість різних видів продукції визначається до початку планування періоду і таким чином зявляється реальна можливість достатньо прогнозувати визначення величини плану.

2. планування величини прибутку на основі витрат на 1 грн. продукції це окруплений метод який передбачає визначення прибутку загалом по підприємстві від випуску і реалізації усіх видів продукції та послуг.Такий метод використовується на підприємстві одиничного і дрібно серійного типу виробництва він ґрунтується на таких даних:

1. величина виробництва витрат.

2. обсяг реалізації продукції за попередній період.

Очікувані зміни в плановому періоді які стосуються різних факторів впливу на процес формування прибутку.

3. економічний або аналітичний метод він дає змогу визначити не лише загальну суму величини прибутку але також і вплив на неї зміни окремих факторів, зміни обсягів реалізації продукції її собівартості рівня групових цін, рентабельності продукції а також її якості та асортименту.

Розрахунок проводиться окремо за порівняльною і не порівняльною продукцією (продукція яка випускалася раніше на підприємстві принципово нова продукція).

Послідовність визначення прибутку за порівняльною продукцією:

1. визначають фактичний рівень рентабельності по відношеню до собівартості продукції за звітній період.

2. визначення величини прибутку на основі обсягу реалізації продукції у плановому періоді на основі розрахунку і собівартості при величині рентабельності взятій у базовому періоді.

3. визначення збільшення прибутку у плановому році за рахунок зниження собівартості в результаті проведення різноманітних заходів.

Прибуток від випуску не порівняльної продукції розрах методом прямого розрахунку або за допомогою показника середньої рентабельності діяльності підприємства. Даний метод використовується для всіх видів виробництва.

4. Визначення цільового розміру прибутку здійсню ється шляхом розрахунку кількості продукції,реалізація якої забезпечить необхідні величину цільового розміру прибутку аналогічно до точки беззбитковості. ВР= Р_ціл + FC/C-VC.

Примітка:

1. Якщо величина маржинального прибутку більша або рівня цільвому прибутку то такий варіант приймається як плановий.

96. Основні етапи процесу складання бюджету (консолідованого бюджету підприємства та кожної його структурної одиниці) та їх загальна характеристика

Основні етапи процесу складання бюджету:

1. Підготовка планово-економічної частини бюджету центрами фінансового обліку з використанням таких документів:

— затвердженої виробничої програми та прийнятого плану організаційно-технічних заходів;

— плану соціально-економічного розвитку;

— плану залучення позикових коштів;

2. Передача планів у фінансово-економічні служби структурних одиниць підприємства;

3. Формування бюджету кожної структурної одиниці;

4. Подання проекту бюджету до центрального апарату управління підприємством;

5. Консолідація бюджетів і аналіз бюджетної моделі. (Процес консолідації бюджету підприємства передбачає інтеграцію показників операційних та фінансових бюджетів всіх структурних підрозділів. Зведення бюджетів структурних одиниць забезпечує сумування всіх доходів і витрат в розрізі аналітичних статей, визначених бюджетними формами);

6. Визначення пріоритетності інвестиційних проектів та можливих варіантів сценарного розвитку;

7. Затвердження бюджетів і встановлення лімітів витрат. Процедура затвердження бюджетів структурних одиниць підприємства складається з таких послідовних етапів:

— обговорення цілей (процесів бюджетування) на початку року;

— формування первинного варіанту бюджету структурними одиницями і консолідованого бюджету підприємства вцілому;

— оптимізація та узгодження бюджетних показників і бюджетів підприємства;

— затвердження і доведення до виконання бюджетів структурних одиниць та консолідованого бюджету підприємства.

Затвердження бюджетів структурних одиниць та консолідованого бюджету підприємства проводиться за спеціальним календарним регламентом, який передбачає такі орієнтовні строки:

— до 1 червня: надання проекту на наступний рік річного бюджету структурної одиниці з поквартальною розбивкою до апарату управління підприємства;

— до 1 липня: розгляд проекту консолідованого бюджету на наступний рік Бюджетним комітетом підприємства (або його Правлінням);

— до 1 листопада року: затверджений бюджет на наступний рік доводиться до структурних одиниць;

— до 20 числа місяця, що передує плановому, уточнюються показники бюджету на наступний місяць без коригувань контрольних показників поточного кварталу.

Організація контролю системи бюджетування у структурних одиницях здійснюється за кожним центром відповідальності. При цьому контроль за формуванням та виконанням бюджету підприємства є складовим елементом єдиної системи контролінгу суб’єкта господарювання як системи збирання та аналізу інформації для прийняття управлінських рішень.