Основні показники ефективності використання персоналу підприємства 3 страница

Ремонт — це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

Примітка: Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеціалізації та інших факторів.

Основні форми ремонтно-профілактичних (ремонтно-попереджувальних) робіт (в залежності від масштабів виробництва):

— централізована — весь персонал ремонтників підпорядковано головному механіку;

— децентралізована — всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів;

— змішана — поєднує в собі централізовану і децентралізовану форму: ТО і поточний ремонт здійснює персонал ремонтників виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал РМЦ.

Основні розділи плану роботи ремонтно-механічного цеху (РМЦ) (розробляється відділом головного механіка підприємства за участі планово-економічного відділу):

1) виробнича програма — складається в номенклатурному вираженні та трудомісткості. Вона передбачає проведення:

— технічного (міжремонтного) обслуговування (ТО) — усунення дрібних несправностей устаткування, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів;

— періодичних планових ремонтів (ППР). Залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на:

— капітальний ремонт — найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів; заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням;

— середній ремонт — поточний ремонт, який передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьованих вузлів, випробування та регулювання;

— малий ремонт — поточний ремонт, який полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту;

— модернізації — сукупності організаційно-технічних заходів із покращення основних параметрів і характеристик агрегатів. Передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних приладів та пристроїв.

Примітки: 1. Роботи з ТО і ремонту устаткування плануються у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків ППР по кожному об’єкту обладнання;

2. Виробнича програма РМЦ визначається згідно графіка ППР. При цьому річний графік ППР складається:

— відповідно до норм тривалості ремонтного циклу — проміжку часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

— відповідно до норм тривалості міжремонтного (міжоглядового) періодів — проміжків часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами (оглядами);

— з урахуванням структури ремонтного циклу — переліку і послідовності планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу.

2) чисельність та заробітна плата. Визначається трудомісткістю та матеріаломісткістю ремонту і технічного обслуговування обладнання.

Примітки: 1. Трудомісткість і матеріаломісткість ремонту і ТО залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все обладнання розподілене за категоріями складності;

2. Трудомісткість ремонтних робіт визначається через трудомісткість одиниці складності ремонту.

3) собівартість ремонтних робіт. Планування собівартості виробництва РМЦ передбачає складання загального цехового кошторису витрат; кошторисів на виконання капітального, середнього ремонтів та проведення ТО (міжремонтного обслуговування).

81. Особливості планування діяльності енергетичного господарства (розрахунок загальної потреби підприємства в енергії (в енергозабезпеченні), поняття енергетичного балансу підприємства: класифікаційна характеристика, основні складові та особливості розрахунку (складання))

Основне завдання енергетичного господарства підприємства — надійне та безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів з мінімаль-ними її втратами.

Примітка: Плановий обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру технологічних процесів, та особливостей зовнішніх систем енергозабезпечення підприємства.

Основні складові енергетичного господарства підприємства:

—електросилове — електричні підстанції, генераторні і трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

— теплосилове (паросилове) — котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, ка-налізація;

— газове — газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні уста-новки;

— пічне — нагрівальні й термічні печі;

— слабкострумове — власна телефонна станція, різні види зв’язку;

— енергоремонтне — ТО, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

При розрахунку потреби в енергії необхідно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат енергоресурсів на одиницю продукції та власні потреби, організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Примітки: 1. На практиці застосовують два підходи до класифікації норм енергоспоживання:

1-й підхід: норми витрат енергії поділяються на:

— прямі (на одиницю продукції чи робіт);

— непрямі (на одиницю часу роботи обладнання);

2-й підхід: норми витрат енергії поділяються на:

— операційні (агрегатні);

— сумарні (цехові, заводські);

2. Норми визначаються на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування

Загальна потреба в енергії (в кВт•год.) визначається:

де Епл — планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції;

Qпл — плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному виразі;

Евл — витрати енергії на власні потреби (опалення, вентиляцію, освітлення та ін.);

Ест — обсяг енергії, яка відпускається стороннім споживачам;

Евт — втрати енергії в електромережах.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується:

1) на основі планової програми — для масового та великосерійного виробництва:

де пн — кількість найменувань виробів;

Поб — потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

НМЧ — норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

пв — кількість виробів одного найменування, шт. / рік;

К — коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

2) за потужністю встановленого устаткування — в одиничному та дрібносерій-ному виробництві, а також для орієнтовної оцінки (спрощені приблизні розрахунки) в масовому та великосерійному виробництві:

де ΣП — загальна потужність встановленого устаткування, кВт;

ФРЧ — фонд робочого часу цеху, год. / рік;

К1 — коефіцієнт використання устаткування за потужністю;

К2 — коефіцієнт використання устаткування в часі;

К3 — коефіцієнт машинного часу (визначається відношенням машинного часу до штучно-калькуляційного);

К4 — коефіцієнт, що враховує втрати електроенергії в мережах.

Енергетичний баланс — це система взаємопов’язаних показників, що характеризують потребу підприємства у різних видах енергії, та джерела її покриття. Енергетичні баланси розрізняють (класифікують):

— за періодом складання: перспективні, поточні, звітні;

— за видами енергоносіїв: конкретні — за видами енергії і палива; зведені — за су-мою всіх видів енергії в однорідних одиницях (кВт•годинах, тоннах умовного пали-ва);

— за енергетичними процесами: силові, високотемпературні (понад 500°С); серед-ньотемпературні (500°– 200°С), низькотемпературні (нижче 200°С); освітлювальні;

— за цеховим призначенням енергії: опалення, освітлення, вентиляцію;

— за об’єктами споживання: підприємство, цех, дільниця, вид технічного обладнан-ня.

Складові витратної частини енергетичного балансу:

1) планування потреби підприємства в усіх видах палива і енергії;

2) розрахунок втрат енергії в мережі та перетворювальних пристроях.

Складові дохідної частини (джерел покриття потреби в енергії) енергетичного балансу:

1) розрахунок обсягів енергії (палива) отриманих від районних енергосистем та влас-них генеруючих установок;

2) проектування режимів роботи агрегатів і розробку балансів генеруючих установок;

3) визначення кількості енергії, що відпускається на сторону.

Примітка: Енергетичні баланси складаються в двох формах:

— вертикальна (робоча) — за виробничими дільницями та за напрямками використання);

— горизонтальна (аналітична) — за економічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням обсягу корисної енергії та витрат за місцем виникнення та видами.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика та економісти цехів.

Основні розділи плану:

1) виробнича програма (складається в натуральному і вартісному вираженнях);

2) чисельність і заробітна плата (робітники енергетичного цеху поділяються на експлуатаційників та ремонтників, їх чисельність визначається за нормативами обслуговування);

3) собівартість. При визначенні загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий кошторис).

Примітки: 1. Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — із урахуванням непрямих витрат;

2. Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж вносять до собівартості відповідного виду енергії.

82. Особливості планування роботи транспортного господарства (– складання відомості та розробка схеми вантажопотоків; – вибір та обґрунтування системи організації роботи транспорту; – розрахунок необхідної кількості транспортних засобів; – складання графіку роботи транспорту)

Основні завдання транспортного господарства:

— забезпечення чіткого і безперервного функціонування виробничого процесу;

— оптимальне використання всіх видів транспортних засобів;

— механізація і автоматизація навантажувально-розвантажувальних робіт;

— підвищення продуктивності праці робітників транспортного господарства;

— зниження собівартості транспортних операцій.

Примітки: 1. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів функціонують спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах діє “єдиний” транспортний цех;

2. Транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу.

Класифікація видів транспорту (транспортних перевезень):

— зовнішній транспорт — забезпечує зв’язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними, водними станціями та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів;

— міжцеховий транспорт — використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами);

— внутрішньоцеховий транспорт — забезпечує транспортні операції у межах окремого цеху:

— загальноцеховий — перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями;

— міжопераційний — зв’язок між окремими робочими місцями.

Основні етапи організації діяльності транспортного господарства:

— складання відомості та розробка схеми вантажопотоків;

— вибір та обґрунтування системи організації роботи транспорту;

— розрахунок необхідної кількості транспортних засобів;

— складання графіку роботи транспорту.

Вантажооборот — це загальна кількість вантажів, які потрібно перемістити за певний час (рік, квартал, місяць, добу, зміну). Це загальна сума окремих вантажопотоків.

Вантажопотік — кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), які переміщуються в певному напрямку між окремими пунктами.

Примітки: 1. Розрізняють зовнішні та внутрішні вантажопотоки, які створюють відповідно зовнішній та внутрішній вантажооборот;

2. Для раціональної організації транспортного господарства та визначення вантажообороту на підприємстві потрібно скласти номенклатурну таблицю всіх вантажів, згрупувавши їх за певними ознаками;

3. Для розрахунку загального вантажообороту підприємства і вантажопотоку між окремими цехами та дільницями складається шахова відомість вантажообороту підприємства;

4. За даними шахових таблиць, планів цехів і генеральних планів підприємства складають схеми (діаграми) вантажопотоків, а по вантажообороту і вантажопотоках встановлюють тип і структуру парку транспортних і підйомно-транспортних машин;

5. Планування господарської діяльності транспортного цеху проводять планово-економічний відділ, відділ організації праці та заробітної плати разом з транспортним цехом.

Основні розділи плану (річного, квартального, місячного) діяльності транспортного цеху:

1) виробнича програма (складається з обсягів послуг у натуральному та вартісному вираженні). Вихідними даними для розробки виробничої програми діяльності транспортного цеху виступають:

— плани матеріально-технічного забезпечення, комплектування й кооперування, плани реалізації продукції (збуту), капітального будівництва (за зовнішніми перевезеннями);

— виробнича програма обслуговуваних цехів відповідно до схеми вантажоперевезень, що розроблена на підприємстві (за внутрішніми перевезеннями);

— дані про наявний склад транспортних засобів;

— графіки технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів;

— нормативи трудових і матеріальних витрат на основні види транспортних, навантажувально-розвантажувальних операцій.

Примітка: На кількість транспортних засобів впливає існуюча система обслуговування. Для масового та багатосерійного виробництва застосовують:

— маятникову систему — при перевезенні вантажів між двома пунктами;

— кільцеву систему — при обслуговуванні багатьох пунктів, де здійснюють послідовне перевезення вантажів від одного споживача до іншого з обов’язковим поверненням транспортних засобів до початкового пункту.

2) чисельність, заробітна плата (працівники транспортного цеху поділяються на: водіїв внутрішніх перевезень, водіїв зовнішніх перевезень, кранівників, стропувальників, навантажувальників, чергових слюсарів. Їх кількість визначається за відповідними формулами);

Примітки: 1. Планова чисельність робітників транспортного цеху розраховується за видами транспорту і типами транспортних засобів;

2. Планова чисельність водіїв автомашин, автокар та електрокар розраховується на підставі обсягів перевезень у машино-годинах (людино-годинах) роботи водіїв на лінії з врахуванням часу на технічне обслуговування та ремонт машин.

3) собівартість. План собівартості продукції (робіт, послуг) містить у собі:

— собівартість окремих видів робіт і послуг;

— кошторис витрат на виробництво.

Примітки: 1. Планова собівартість одиниці вантажу визначається окремо за видами транспорту (як відношення планового кошторису витрат по цеху до кількості тонно-кілометрів або тонн перевезених вантажів);

2. Витрати на утримання та експлуатацію транспортних засобів розраховуються згідно з установленими нормами і нормативами на підставі загальнодержавних норм витрат мастил, палива, автопокришок та розміру амортизаційних відрахувань;

3. Плановий кошторис витрат транспортного цеху визначається як сума кошторисів витрат на транспортні, навантажувально-розвантажувальних і ремонтних робіт.

83. Планування витрат підприємства: мета, основні завдання та показники, вихідні дані

Мета планування собівартості продукції — економічно обґрунтовано визначити величину витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва усієї продукції підприємства (згідно його виробничої програми).

Мета розробки плану витрат підприємства — визначити економічно обґрунтовані витрати у плановому періоді пов’язані з:

— з виробництвом продукції підприємства в асортименті та обсягах визначених виробничою програмою;

— здійсненням загальногосподарського управління підприємством;

— виконанням господарських операцій зі збуту продукції;

— сплатою податків та інших обов’язкових платежів;

— здійсненням капітальних інвестицій;

— виконанням господарських операцій у сфері фінансової діяльності.

Основні завдання процесу планування витрат підприємства:

— визначити вартість ресурсів, необхідних для кожного виду (напряму) діяльності, за переліком об’єктів, а також підприємства вцілому;

— розрахувати виробничу собівартість кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами та підприємства вцілому;

— обчислити загальний обсяг витрат підприємства у плановому періоді, пов’язаних з його господарською діяльністю.

Основні показники планових розрахунків:

— абсолютна величина витрат на виробництво продукції (її сума на плановий або звітний період);

— відносна величина витрат на виробництво продукції;

— динаміка витрат на виробництво продукції.

Примітка: Показники розраховуються для одиниці або загального обсягу випуску продукції.

Вихідні дані для планування витрат:

— планові обсяги виробництва в натуральному і вартісному вираженні;

— норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення виробничо-господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вираженні;

— ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідні для виробничо-господарської діяльності підприємства;

— норми затрат праці, чисельність персоналу та фонд оплати праці;

— економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

— плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання кадрового і виробничого (необоротних активів) потенціалу;

— обсяги капітальних інвестицій для реалізації програми розвитку підприємства.

84. Класифікаційна характеристика витрат підприємства (– за ступенем однорідності; – за способом обчислення; – в залежності від зв’язку витрат з обсягом виробництва; – за участю у виробничих процесах)

. Класифікаційна характеристика витрат підприємства

Загальна класифікація витрат:

1) за ступенем однорідності:

— елементні — це витрати, які однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними та неподільними (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та деякі інші);

— комплексні — це витрати які є різнорідними за складом та охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління (витрати утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі, адміністративні витрати);

2) за способом обчислення (віднесення) витрат на окремі види продукції:

— прямі — це витрати, що прямо (безпосередньо) пов’язані з виготовленням певного виду продукції та можуть бути прямо обчислені (віднесені) на її одиницю на підставі первинних документів. Прямі витрати переважно нормують на одиницю продукції (витрати матеріалів, оплата праці робітників-відрядників тощо). Якщо виробляється один вид продукції, уві витрати — прямі;

— непрямі — це витрати, які не можна безпосередньо (прямо) обчислити для окремих видів продукції, бо вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесами виробництва вцілому: заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд машин тощо. Такі витрати обліковуються спочатку за місцем їх виникнення, а пізніше розподіляються між окремими видами продукції пропорційно прийнятій базі розподілу;

3) в залежності від зв’язку витрат з обсягом виробництва:

— постійні — витрати, які не “зв’язані” з обсягом продукції. Їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (безперечно, у певних межах);

— змінні — це витрати, загальна сума безпосередньо детермінується обсягом виготовленої продукції.

Примітка: В свою чергу змінні витрати поділяють на:

— пропорційні витрати (коефіцієнт пропорційності k_пр.≈ 1). До них належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату робітників;

— непропорційні витрати — витрати, величина яких залежить “непрямолінійно” від обсягу виробництва продукції. Залежно від форми такого зв’язку їх поділяють на:

— прогресуючі (k_пр.> 1) — це витрати пов’язані з відрядно-прогресивною оплатою праці, додатковими рекламними і торговими витратами, іншими аналогічними витратами);

— дегресуючі (k_пр.< 1) — це витрати пов’язані з експлуатацією машин і устаткування, з ремонтами, витратами на інструменти тощо.

4) за участю у виробничих процесах:

— основні — це витрати, безпосередньо пов’язані з технологічними процесами (витрати на сировину, основні матеріали, заробітну плату робітників основного виробництва, тобто прямі витрати);

— накладні — це витрати, що пов’язані з обслуговуванням виробничого процесу та управління;

Примітки: 1. В свою чергу, залежно від місця їх виникнення розрізняють:

— виробничі накладні витрати — витрати виробничих підрозділів, які не мають безпосереднього зв’язку з виробничим процесом, а пов’язані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов (амортизаційні відрахування, орендна плата, утримання апарату управління підрозділу тощо). До накладних витрат цеху з деякими корективами можна віднести загальновиробничі витрати;

— невиробничі накладні витрати — витрати, пов’язані з функціонуванням апарату управління підприємством, загальнозаводської інфраструктури.

2. Більш детальна класифікація витрат підприємства (така класифікація необхідна для потреб планування його діяльності) представлена в табл.

Ознаки	Види витрат
1. Місце виникнення на підприємстві (зведені по:)	- підприємству; - структурних підрозділах; - цехах (дільницях); - центрах витрат (центрах відповідальності)
2. Об'єкти господарської діяльності (за об'єктами господарської діяльності)	- продукція; - роботи; - послуги; - господарські процеси; - деталі; - замовлення
3. Характер виробництва	Основне виробництво; Допоміжне виробництво; (Обслуговуюче виробництво)
4. Час виникнення	Витрати минулого періоду Витрати звітного періоду; Витрати майбутніх періодів
5. По відношенню до джерел покриття	Вхідні витрати (залишок готової продукції на початок звітного періоду); Поточні витрати (виробнича собівартість готової продукції звітного періоду); Вихідні витрати (собівартість реалізованої продукції)
6. За калькуляційними ознаками	За елементами витрат; За статтями калькуляції
7. Місце здійснення контролю	За місцями формування; За центрами відповідальності
8. Можливість регулювання	Регульовані; Нерегульовані
9. Мета формування	Визначення собівартості; Визначення прибутку; Оцінка альтернативного варіанту
10. Вид діяльності	Звичайна діяльність: - операційні; - інвестиційні; - фінансові Надзвичайна діяльність
11. За календарними періодами	Поточні; Довгострокові; Одноразові
12. За доцільністю витрачання	Продуктивні; Непродуктивні

При плануванні витрат розрізняють:

— загальні (сукупні або валові) — це сума постійних і змінних витрат при кожному визначеному обсягу випуску продукції.

Примітка: Існуючі відмінності між постійними та змінними витратами потрібно враховувати при внутрішньофірмовому плануванні виробничої діяльності підприємства. Змінними витратами, величина яких змінюється впродовж короткого періоду часу можна управляти як в процесі планування, так і на всіх стадіях виробництва. Постійні ж витрати перебувають “за межами впливу” економістів-менеджерів, оскільки є обов’язковими і не залежать від обсягу виробництва.

— витрати на одиницю продукції (середні витрати) — характеризують величину виробничих витрат з розрахунку на одиницю продукції. Даний вид витрат виступає основним аргументом при плануванні в процесах порівняння з ринковими цінами та обґрунтування оптимальних обсягів виробництва різню видів продукції;

— граничні витрати — додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї (додаткової) одиниці продукції:

де С_Г — показник граничних витрат, грн,;

ΔС_В — приріст валових витрат, грн.;

ΔQ — приріст випуску продукції в прийнятих одиницях виміру.

Примітки: 1. Показник граничних витрат характеризує (ідентифікує, встановлює) ту частину виробничих витрат, величину яких підприємство має можливість безпосередньо контролювати (їх величина має важливе значення у внутрішньофірмовому плануванні, оскільки показує скільки можна “зекономити” при скороченні обсягу виробництва на цю останню одиницю продукції. Показники середніх витрат не можуть дати плановикам такої інформації);

2. Порівняння граничних витрат з граничною виручкою дає змогу кожній фірмі оцінити при включенні в план виробництва можливу прибутковість різних видів продукції.

85. Поняття процесу “калькулювання собівартості продукції підприємства”: мета, основні завдання, об’єкт калькулювання, калькуляційні одиниці та їх групи

Розрахунок витрат на виробництво окремих видів та всієї продукції називається калькулюванням або калькуляцією собівартості.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язання таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей та методики їхнього обчислення.

Об’єкт калькулювання – це продукція, роботи чи послуги, собівартість яких визначається. Об’єктами калькулювання можуть бути будь-які види продукції незалежно від їх призначення (основна, допоміжна), роботи чи послуги, але головним об’єктом завжди є готові вироби, призначені для реалізації. Все інше має допоміжне значення. Номенклатуру об’єктів калькулювання визначають на підприємстві з врахуванням типу виробництва, асортименту продукції, її складності, рівня спеціалізації та кооперування, уніфікації деталей та інших ознак.

Об’єкти калькулювання мають економічний зв'язок із калькуляційними одиницями. Калькуляційна одиниця – це одиниця вимірювання калькуляційного об’єкта. Калькуляційна одиниця відрізняється від калькуляційного об’єкта тим, що вона відображає споживчі властивості виробів.

В практиці калькулювання використовують такі групи калькуляційних одиниць: натуральні (штуки, тонни, погонні метри, кіловат-години, кубічні метри), умовно-натуральні (кубічний метр залізобетонних виробів, тонна литва певного виду), умовні (спирт 100% міцності, мінеральні добрива в перерахунку на процент діючої речовини), вартісні (1000 грн. запасних частин, інструментів), одиниці робіт (одна тонна перевезеного вантажу), одиниці часу (машино-день, машино-година, нормо-година, верстато-місяць), експлуатаційні (потужність, продуктивність).