Ремонт — це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.
Примітка: Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеціалізації та інших факторів.
Основні форми ремонтно-профілактичних (ремонтно-попереджувальних) робіт (в залежності від масштабів виробництва):
— централізована — весь персонал ремонтників підпорядковано головному механіку;
— децентралізована — всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів;
— змішана — поєднує в собі централізовану і децентралізовану форму: ТО і поточний ремонт здійснює персонал ремонтників виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал РМЦ.
Основні розділи плану роботи ремонтно-механічного цеху (РМЦ) (розробляється відділом головного механіка підприємства за участі планово-економічного відділу):
1) виробнича програма — складається в номенклатурному вираженні та трудомісткості. Вона передбачає проведення:
— технічного (міжремонтного) обслуговування (ТО) — усунення дрібних несправностей устаткування, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів;
— періодичних планових ремонтів (ППР). Залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на:
— капітальний ремонт — найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів; заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням;
— середній ремонт — поточний ремонт, який передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьованих вузлів, випробування та регулювання;
— малий ремонт — поточний ремонт, який полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту;
— модернізації — сукупності організаційно-технічних заходів із покращення основних параметрів і характеристик агрегатів. Передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних приладів та пристроїв.
Примітки: 1. Роботи з ТО і ремонту устаткування плануються у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків ППР по кожному об’єкту обладнання;
2. Виробнича програма РМЦ визначається згідно графіка ППР. При цьому річний графік ППР складається:
— відповідно до норм тривалості ремонтного циклу — проміжку часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;
— відповідно до норм тривалості міжремонтного (міжоглядового) періодів — проміжків часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами (оглядами);
— з урахуванням структури ремонтного циклу — переліку і послідовності планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу.
2) чисельність та заробітна плата. Визначається трудомісткістю та матеріаломісткістю ремонту і технічного обслуговування обладнання.
Примітки: 1. Трудомісткість і матеріаломісткість ремонту і ТО залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все обладнання розподілене за категоріями складності;
2. Трудомісткість ремонтних робіт визначається через трудомісткість одиниці складності ремонту.
3) собівартість ремонтних робіт. Планування собівартості виробництва РМЦ передбачає складання загального цехового кошторису витрат; кошторисів на виконання капітального, середнього ремонтів та проведення ТО (міжремонтного обслуговування).
81. Особливості планування діяльності енергетичного господарства (розрахунок загальної потреби підприємства в енергії (в енергозабезпеченні), поняття енергетичного балансу підприємства: класифікаційна характеристика, основні складові та особливості розрахунку (складання))
Основне завдання енергетичного господарства підприємства — надійне та безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів з мінімаль-ними її втратами.
Примітка: Плановий обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру технологічних процесів, та особливостей зовнішніх систем енергозабезпечення підприємства.
Основні складові енергетичного господарства підприємства:
—електросилове — електричні підстанції, генераторні і трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;
— теплосилове (паросилове) — котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, ка-налізація;
— газове — газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні уста-новки;
— пічне — нагрівальні й термічні печі;
— слабкострумове — власна телефонна станція, різні види зв’язку;
— енергоремонтне — ТО, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.
При розрахунку потреби в енергії необхідно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат енергоресурсів на одиницю продукції та власні потреби, організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.
Примітки: 1. На практиці застосовують два підходи до класифікації норм енергоспоживання:
1-й підхід: норми витрат енергії поділяються на:
— прямі (на одиницю продукції чи робіт);
— непрямі (на одиницю часу роботи обладнання);
2-й підхід: норми витрат енергії поділяються на:
— операційні (агрегатні);
— сумарні (цехові, заводські);
2. Норми визначаються на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування
Загальна потреба в енергії (в кВт•год.) визначається:
де Епл — планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції;
Qпл — плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному виразі;
Евл — витрати енергії на власні потреби (опалення, вентиляцію, освітлення та ін.);
Ест — обсяг енергії, яка відпускається стороннім споживачам;
Евт — втрати енергії в електромережах.
Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується:
1) на основі планової програми — для масового та великосерійного виробництва:
де пн — кількість найменувань виробів;
Поб — потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;
НМЧ — норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;
пв — кількість виробів одного найменування, шт. / рік;
К — коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.
2) за потужністю встановленого устаткування — в одиничному та дрібносерій-ному виробництві, а також для орієнтовної оцінки (спрощені приблизні розрахунки) в масовому та великосерійному виробництві:
де ΣП — загальна потужність встановленого устаткування, кВт;
ФРЧ — фонд робочого часу цеху, год. / рік;
К1 — коефіцієнт використання устаткування за потужністю;
К2 — коефіцієнт використання устаткування в часі;
К3 — коефіцієнт машинного часу (визначається відношенням машинного часу до штучно-калькуляційного);
К4 — коефіцієнт, що враховує втрати електроенергії в мережах.
Енергетичний баланс — це система взаємопов’язаних показників, що характеризують потребу підприємства у різних видах енергії, та джерела її покриття. Енергетичні баланси розрізняють (класифікують):
— за періодом складання: перспективні, поточні, звітні;
— за видами енергоносіїв: конкретні — за видами енергії і палива; зведені — за су-мою всіх видів енергії в однорідних одиницях (кВт•годинах, тоннах умовного пали-ва);
— за енергетичними процесами: силові, високотемпературні (понад 500°С); серед-ньотемпературні (500°– 200°С), низькотемпературні (нижче 200°С); освітлювальні;
— за цеховим призначенням енергії: опалення, освітлення, вентиляцію;
— за об’єктами споживання: підприємство, цех, дільниця, вид технічного обладнан-ня.
Складові витратної частини енергетичного балансу:
1) планування потреби підприємства в усіх видах палива і енергії;
2) розрахунок втрат енергії в мережі та перетворювальних пристроях.
Складові дохідної частини (джерел покриття потреби в енергії) енергетичного балансу:
1) розрахунок обсягів енергії (палива) отриманих від районних енергосистем та влас-них генеруючих установок;
2) проектування режимів роботи агрегатів і розробку балансів генеруючих установок;
3) визначення кількості енергії, що відпускається на сторону.
Примітка: Енергетичні баланси складаються в двох формах:
— вертикальна (робоча) — за виробничими дільницями та за напрямками використання);
— горизонтальна (аналітична) — за економічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням обсягу корисної енергії та витрат за місцем виникнення та видами.
Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика та економісти цехів.
Основні розділи плану:
1) виробнича програма (складається в натуральному і вартісному вираженнях);
2) чисельність і заробітна плата (робітники енергетичного цеху поділяються на експлуатаційників та ремонтників, їх чисельність визначається за нормативами обслуговування);
3) собівартість. При визначенні загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий кошторис).
Примітки: 1. Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — із урахуванням непрямих витрат;
2. Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж вносять до собівартості відповідного виду енергії.
82. Особливості планування роботи транспортного господарства (– складання відомості та розробка схеми вантажопотоків; – вибір та обґрунтування системи організації роботи транспорту; – розрахунок необхідної кількості транспортних засобів; – складання графіку роботи транспорту)
Основні завдання транспортного господарства:
— забезпечення чіткого і безперервного функціонування виробничого процесу;
— оптимальне використання всіх видів транспортних засобів;
— механізація і автоматизація навантажувально-розвантажувальних робіт;
— підвищення продуктивності праці робітників транспортного господарства;
— зниження собівартості транспортних операцій.
Примітки: 1. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів функціонують спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах діє “єдиний” транспортний цех;
2. Транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу.
Класифікація видів транспорту (транспортних перевезень):
— зовнішній транспорт — забезпечує зв’язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними, водними станціями та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів;
— міжцеховий транспорт — використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами);
— внутрішньоцеховий транспорт — забезпечує транспортні операції у межах окремого цеху:
— загальноцеховий — перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями;
— міжопераційний — зв’язок між окремими робочими місцями.
Основні етапи організації діяльності транспортного господарства:
— складання відомості та розробка схеми вантажопотоків;
— вибір та обґрунтування системи організації роботи транспорту;
— розрахунок необхідної кількості транспортних засобів;
— складання графіку роботи транспорту.
Вантажооборот — це загальна кількість вантажів, які потрібно перемістити за певний час (рік, квартал, місяць, добу, зміну). Це загальна сума окремих вантажопотоків.
Вантажопотік — кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), які переміщуються в певному напрямку між окремими пунктами.
Примітки: 1. Розрізняють зовнішні та внутрішні вантажопотоки, які створюють відповідно зовнішній та внутрішній вантажооборот;
2. Для раціональної організації транспортного господарства та визначення вантажообороту на підприємстві потрібно скласти номенклатурну таблицю всіх вантажів, згрупувавши їх за певними ознаками;
3. Для розрахунку загального вантажообороту підприємства і вантажопотоку між окремими цехами та дільницями складається шахова відомість вантажообороту підприємства;
4. За даними шахових таблиць, планів цехів і генеральних планів підприємства складають схеми (діаграми) вантажопотоків, а по вантажообороту і вантажопотоках встановлюють тип і структуру парку транспортних і підйомно-транспортних машин;
5. Планування господарської діяльності транспортного цеху проводять планово-економічний відділ, відділ організації праці та заробітної плати разом з транспортним цехом.
Основні розділи плану (річного, квартального, місячного) діяльності транспортного цеху:
1) виробнича програма (складається з обсягів послуг у натуральному та вартісному вираженні). Вихідними даними для розробки виробничої програми діяльності транспортного цеху виступають:
— плани матеріально-технічного забезпечення, комплектування й кооперування, плани реалізації продукції (збуту), капітального будівництва (за зовнішніми перевезеннями);
— виробнича програма обслуговуваних цехів відповідно до схеми вантажоперевезень, що розроблена на підприємстві (за внутрішніми перевезеннями);
— дані про наявний склад транспортних засобів;
— графіки технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів;
— нормативи трудових і матеріальних витрат на основні види транспортних, навантажувально-розвантажувальних операцій.
Примітка: На кількість транспортних засобів впливає існуюча система обслуговування. Для масового та багатосерійного виробництва застосовують:
— маятникову систему — при перевезенні вантажів між двома пунктами;
— кільцеву систему — при обслуговуванні багатьох пунктів, де здійснюють послідовне перевезення вантажів від одного споживача до іншого з обов’язковим поверненням транспортних засобів до початкового пункту.
2) чисельність, заробітна плата (працівники транспортного цеху поділяються на: водіїв внутрішніх перевезень, водіїв зовнішніх перевезень, кранівників, стропувальників, навантажувальників, чергових слюсарів. Їх кількість визначається за відповідними формулами);
Примітки: 1. Планова чисельність робітників транспортного цеху розраховується за видами транспорту і типами транспортних засобів;
2. Планова чисельність водіїв автомашин, автокар та електрокар розраховується на підставі обсягів перевезень у машино-годинах (людино-годинах) роботи водіїв на лінії з врахуванням часу на технічне обслуговування та ремонт машин.
3) собівартість. План собівартості продукції (робіт, послуг) містить у собі:
— собівартість окремих видів робіт і послуг;
— кошторис витрат на виробництво.
Примітки: 1. Планова собівартість одиниці вантажу визначається окремо за видами транспорту (як відношення планового кошторису витрат по цеху до кількості тонно-кілометрів або тонн перевезених вантажів);
2. Витрати на утримання та експлуатацію транспортних засобів розраховуються згідно з установленими нормами і нормативами на підставі загальнодержавних норм витрат мастил, палива, автопокришок та розміру амортизаційних відрахувань;
3. Плановий кошторис витрат транспортного цеху визначається як сума кошторисів витрат на транспортні, навантажувально-розвантажувальних і ремонтних робіт.
83. Планування витрат підприємства: мета, основні завдання та показники, вихідні дані
Мета планування собівартості продукції — економічно обґрунтовано визначити величину витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва усієї продукції підприємства (згідно його виробничої програми).
Мета розробки плану витрат підприємства — визначити економічно обґрунтовані витрати у плановому періоді пов’язані з:
— з виробництвом продукції підприємства в асортименті та обсягах визначених виробничою програмою;
— здійсненням загальногосподарського управління підприємством;
— виконанням господарських операцій зі збуту продукції;
— сплатою податків та інших обов’язкових платежів;
— здійсненням капітальних інвестицій;
— виконанням господарських операцій у сфері фінансової діяльності.
Основні завдання процесу планування витрат підприємства:
— визначити вартість ресурсів, необхідних для кожного виду (напряму) діяльності, за переліком об’єктів, а також підприємства вцілому;
— розрахувати виробничу собівартість кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами та підприємства вцілому;
— обчислити загальний обсяг витрат підприємства у плановому періоді, пов’язаних з його господарською діяльністю.
Основні показники планових розрахунків:
— абсолютна величина витрат на виробництво продукції (її сума на плановий або звітний період);
— відносна величина витрат на виробництво продукції;
— динаміка витрат на виробництво продукції.
Примітка: Показники розраховуються для одиниці або загального обсягу випуску продукції.
Вихідні дані для планування витрат:
— планові обсяги виробництва в натуральному і вартісному вираженні;
— норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення виробничо-господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вираженні;
— ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідні для виробничо-господарської діяльності підприємства;
— норми затрат праці, чисельність персоналу та фонд оплати праці;
— економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;
— плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання кадрового і виробничого (необоротних активів) потенціалу;
— обсяги капітальних інвестицій для реалізації програми розвитку підприємства.
84. Класифікаційна характеристика витрат підприємства (– за ступенем однорідності; – за способом обчислення; – в залежності від зв’язку витрат з обсягом виробництва; – за участю у виробничих процесах)
. Класифікаційна характеристика витрат підприємства
Загальна класифікація витрат:
1) за ступенем однорідності:
— елементні — це витрати, які однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними та неподільними (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та деякі інші);
— комплексні — це витрати які є різнорідними за складом та охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління (витрати утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі, адміністративні витрати);
2) за способом обчислення (віднесення) витрат на окремі види продукції:
— прямі — це витрати, що прямо (безпосередньо) пов’язані з виготовленням певного виду продукції та можуть бути прямо обчислені (віднесені) на її одиницю на підставі первинних документів. Прямі витрати переважно нормують на одиницю продукції (витрати матеріалів, оплата праці робітників-відрядників тощо). Якщо виробляється один вид продукції, уві витрати — прямі;
— непрямі — це витрати, які не можна безпосередньо (прямо) обчислити для окремих видів продукції, бо вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесами виробництва вцілому: заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд машин тощо. Такі витрати обліковуються спочатку за місцем їх виникнення, а пізніше розподіляються між окремими видами продукції пропорційно прийнятій базі розподілу;
3) в залежності від зв’язку витрат з обсягом виробництва:
— постійні — витрати, які не “зв’язані” з обсягом продукції. Їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (безперечно, у певних межах);
— змінні — це витрати, загальна сума безпосередньо детермінується обсягом виготовленої продукції.
Примітка: В свою чергу змінні витрати поділяють на:
— пропорційні витрати (коефіцієнт пропорційності kпр.≈ 1). До них належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату робітників;
— непропорційні витрати — витрати, величина яких залежить “непрямолінійно” від обсягу виробництва продукції. Залежно від форми такого зв’язку їх поділяють на:
— прогресуючі (kпр.> 1) — це витрати пов’язані з відрядно-прогресивною оплатою праці, додатковими рекламними і торговими витратами, іншими аналогічними витратами);
— дегресуючі (kпр.< 1) — це витрати пов’язані з експлуатацією машин і устаткування, з ремонтами, витратами на інструменти тощо.
4) за участю у виробничих процесах:
— основні — це витрати, безпосередньо пов’язані з технологічними процесами (витрати на сировину, основні матеріали, заробітну плату робітників основного виробництва, тобто прямі витрати);
— накладні — це витрати, що пов’язані з обслуговуванням виробничого процесу та управління;
Примітки: 1. В свою чергу, залежно від місця їх виникнення розрізняють:
— виробничі накладні витрати — витрати виробничих підрозділів, які не мають безпосереднього зв’язку з виробничим процесом, а пов’язані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов (амортизаційні відрахування, орендна плата, утримання апарату управління підрозділу тощо). До накладних витрат цеху з деякими корективами можна віднести загальновиробничі витрати;
— невиробничі накладні витрати — витрати, пов’язані з функціонуванням апарату управління підприємством, загальнозаводської інфраструктури.
2. Більш детальна класифікація витрат підприємства (така класифікація необхідна для потреб планування його діяльності) представлена в табл.
| Ознаки | Види витрат |
| 1. Місце виникнення на підприємстві (зведені по:) | - підприємству; - структурних підрозділах; - цехах (дільницях); - центрах витрат (центрах відповідальності) |
| 2. Об'єкти господарської діяльності (за об'єктами господарської діяльності) | - продукція; - роботи; - послуги; - господарські процеси; - деталі; - замовлення |
| 3. Характер виробництва | Основне виробництво; Допоміжне виробництво; (Обслуговуюче виробництво) |
| 4. Час виникнення | Витрати минулого періоду Витрати звітного періоду; Витрати майбутніх періодів |
| 5. По відношенню до джерел покриття | Вхідні витрати (залишок готової продукції на початок звітного періоду); Поточні витрати (виробнича собівартість готової продукції звітного періоду); Вихідні витрати (собівартість реалізованої продукції) |
| 6. За калькуляційними ознаками | За елементами витрат; За статтями калькуляції |
| 7. Місце здійснення контролю | За місцями формування; За центрами відповідальності |
| 8. Можливість регулювання | Регульовані; Нерегульовані |
| 9. Мета формування | Визначення собівартості; Визначення прибутку; Оцінка альтернативного варіанту |
| 10. Вид діяльності | Звичайна діяльність: - операційні; - інвестиційні; - фінансові Надзвичайна діяльність |
| 11. За календарними періодами | Поточні; Довгострокові; Одноразові |
| 12. За доцільністю витрачання | Продуктивні; Непродуктивні |
При плануванні витрат розрізняють:
— загальні (сукупні або валові) — це сума постійних і змінних витрат при кожному визначеному обсягу випуску продукції.
Примітка: Існуючі відмінності між постійними та змінними витратами потрібно враховувати при внутрішньофірмовому плануванні виробничої діяльності підприємства. Змінними витратами, величина яких змінюється впродовж короткого періоду часу можна управляти як в процесі планування, так і на всіх стадіях виробництва. Постійні ж витрати перебувають “за межами впливу” економістів-менеджерів, оскільки є обов’язковими і не залежать від обсягу виробництва.
— витрати на одиницю продукції (середні витрати) — характеризують величину виробничих витрат з розрахунку на одиницю продукції. Даний вид витрат виступає основним аргументом при плануванні в процесах порівняння з ринковими цінами та обґрунтування оптимальних обсягів виробництва різню видів продукції;
— граничні витрати — додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї (додаткової) одиниці продукції:
де СГ — показник граничних витрат, грн,;
ΔСВ — приріст валових витрат, грн.;
ΔQ — приріст випуску продукції в прийнятих одиницях виміру.
Примітки: 1. Показник граничних витрат характеризує (ідентифікує, встановлює) ту частину виробничих витрат, величину яких підприємство має можливість безпосередньо контролювати (їх величина має важливе значення у внутрішньофірмовому плануванні, оскільки показує скільки можна “зекономити” при скороченні обсягу виробництва на цю останню одиницю продукції. Показники середніх витрат не можуть дати плановикам такої інформації);
2. Порівняння граничних витрат з граничною виручкою дає змогу кожній фірмі оцінити при включенні в план виробництва можливу прибутковість різних видів продукції.
85. Поняття процесу “калькулювання собівартості продукції підприємства”: мета, основні завдання, об’єкт калькулювання, калькуляційні одиниці та їх групи
Розрахунок витрат на виробництво окремих видів та всієї продукції називається калькулюванням або калькуляцією собівартості.
Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.
Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язання таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей та методики їхнього обчислення.
Об’єкт калькулювання – це продукція, роботи чи послуги, собівартість яких визначається. Об’єктами калькулювання можуть бути будь-які види продукції незалежно від їх призначення (основна, допоміжна), роботи чи послуги, але головним об’єктом завжди є готові вироби, призначені для реалізації. Все інше має допоміжне значення. Номенклатуру об’єктів калькулювання визначають на підприємстві з врахуванням типу виробництва, асортименту продукції, її складності, рівня спеціалізації та кооперування, уніфікації деталей та інших ознак.
Об’єкти калькулювання мають економічний зв'язок із калькуляційними одиницями. Калькуляційна одиниця – це одиниця вимірювання калькуляційного об’єкта. Калькуляційна одиниця відрізняється від калькуляційного об’єкта тим, що вона відображає споживчі властивості виробів.
В практиці калькулювання використовують такі групи калькуляційних одиниць: натуральні (штуки, тонни, погонні метри, кіловат-години, кубічні метри), умовно-натуральні (кубічний метр залізобетонних виробів, тонна литва певного виду), умовні (спирт 100% міцності, мінеральні добрива в перерахунку на процент діючої речовини), вартісні (1000 грн. запасних частин, інструментів), одиниці робіт (одна тонна перевезеного вантажу), одиниці часу (машино-день, машино-година, нормо-година, верстато-місяць), експлуатаційні (потужність, продуктивність).
