Системи
Романо-германський (нормативно-актний) тип правової системи більш поширений, ніж англо-американський. До нього відносять національні правові системи Франції, Бельгії, Голландії, Італії, Іспанії, ФРН, Австрії, Швейцарії, скандинавських країн. Правові системи слов'янських країн, зокрема Росії та України, споріднені саме цьому типові правових систем. Географія романо-германського типу
правової системи нині виходить за межі Європи: Латинська Америка, частина Африки, Японія, Індонезія.
У своєму становленні романо-германська правова сім'я пройшла три основні етапи:
1) епоха Римської імперії — XII ст. н.е. — зародження
римського права і його занепад у зв'язку із загибеллю Рим
ської імперії (476 р. н.е.), панування в Європі архаїчних
способів рішення спорів — поєдинки, ордалії (випробуван
ня), чаклунство тощо, тобто фактична відсутність права у
сучасному розумінні цього слова;
2) ХШ-XVII ст. — відродження римського права, по
ширення його в Європі та пристосування його до нових умов,
досягнення незалежності права від королівської влади;
3) XVIII ст. — до наших днів — кодифікація права, по
ява конституцій — Польща та Франція (1791 р.) і галузевих
кодексів — Цивільний кодекс Франції 1804 р. (Кодекс На
полеона), Цивільне укладення Німеччини (1896 p.), ство
рення національних правових систем.
Характерні риси романо-германського типу правової системи:
1) цей тип правових систем виник і розвивався в конти
нентальній Європі. Для країн цього регіону загальними
були етапи розвитку суспільства — від варварського до
громадянського, а також етапи розвитку держави — від
патримоніальної монархії до конституційної держави. Крім
того, всі соціальні та політичні системи континентальної
Європи відчули сильний вплив римського соціального та
правового порядку;
2) загальні джерела права романо-германського типу:
римське право, яке було рецеповане всіма правовими сис
темами континенту, починаючи з XI ст.; звичаєве право
німецьких і слов'янських племен («варварські правди»).
З римського права були сприйняті поділ права на приватне
і публічне, конструкції більшості майнових і особистих
прав і правовідносин (власність, шлюб, договір, заповіт);
3) чітка, струнка система джерел права, серед яких основ
ною формою є нормативно-правовий акт. Уся решта форм
права використовується тільки у випадках, обумовлених
законом. Нормативно-правові акти, як правило, побудова
ні за такою ієрархічною схемою: конституційні (органічні)
закони — звичайні (поточні) закони — підзаконні акти.
Поширені кодифіковані нормативно-правові акти;
4) 
право є чітко структурованим, а саме: існує поділ
на публічне і приватне, на галузі та інститути. Серед галу
зей права базовими вважаються конституційне, адміністра
тивне, цивільне, кримінальне, а також цивільно-процесу
альне і кримінально-процесуальне право;
5) юридична термінологія країн континентальної Євро
пи уніфікована і в основному запозичується з римського
права (контракт, віндикація, депозит, сервітут тощо);
6) провідна роль у правотворчості належить законодав
цю, як правило, — представницькому органу державної
влади;
7) панівна юридична доктрина — доктрина верховен
ства закону. По-перше, вона означає, що закон має вищу
юридичну чинність і всі інші нормативно-правові акти
мають бути приведені у відповідність із законом, а у разі
суперечності закону будь-який акт може бути опротестова
ний або скасований. По-друге, відповідно до доктрини
верховенства закону правозастосовувач зобов'язаний діяти
строго відповідно до закону, не створюючи при цьому нових
правових норм;
8) матеріальне право робить визначальний вплив на
розвиток процесуального права. Процесуальні галузі права
розглядаються як утворення, що «обслуговують» норми
матеріального права;
9) в процесі розробки нового законодавства і в підготов
ці юристів чільне місце належить теоретичним побудо
вам.
У цей час правові системи, що належать до романо-германського типу, запозичують деякі риси англо-американ-ського права. Зокрема, підвищується роль процесуального права, ширше використовуються судова практика і юридичні прецеденти.
