Функціонування права як специфічного регулятора суспільних відносин і поведінки людей викликає необхідність «підтримувати» його дію за допомогою різних юридичних засобів. У одних випадках необхідно встановити загальнообов'язкові нормативно-правові приписи або документально зафіксувати ті або інші життєві обставини, що мають юридичне значення (юридичні факти), в інших — закріпити рішення у конкретній справі компетентного органу або угоду суб'єктів права. У всіх цих випадках використовують акти, що мають виражений юридичний характер.
Правові акти — це прийняті в офіційно визнаній (найчастіше — документальній) формі акти суб'єктів права, що мають юридичне значення.
Ознаки правових актів:
1) мають соціально-регулятивний характер, тобто ре
гламентують поведінку адресатів (невизначеного кола осіб
або конкретної особи);
2) мають активний, вольовий, свідомий характер. Без
діяльність (пасивна поведінка), а також неусвідомлені дії
та дії, здійснені під примусом, не можуть розглядатися як
правовий акт. Наприклад, договір, укладений під загрозою
фізичної розправи, розглядається цивільним правом як нікчемний;
3) тягнуть за собою певні юридичні наслідки, оскільки
впливають на права і обов'язки суб'єктів, які уклали право
вий акт або яким адресований акт;
4) мають певну об'єктивно втілену форму (закон, роз
порядження, договір, вирок тощо). Найчастіше правові
акти мають документальне оформлення. У багатьох випад
ках документальна форма правового акта є єдино можливою
(наприклад, наказ про прийом на роботу). Але при цьому
не виключаються усна і конклюдентна (мовчазна) форми
правових актів (особливо в цивільному праві, де більшість
операцій здійснюються усно);
5) підтримуються силою державного примусу. Як пра
вило, більшість правових актів здійснюються добровільно,
але у разі невиконання визначеного актом обов'язку мож
ливе державне втручання у вигляді судового рішення або
адміністративного наказу про примусове виконання обо
в'язку.
Види правових актів:
Залежно від спрямованості дії, тобто від породжуваних юридичних наслідків, всі правові акти поділяються на:
1) нормативно-правові акти — спрямовані на встанов
лення, зміну або відміну норм права;
2) акти безпосередньої правореалізації (договори, уго
ди);
3) правозастосовчі акти — спрямовані на реалізацію
розпоряджень правових норм;
4) правоінтерпретаційні акти (акти тлумачення пра
ва) — спрямовані на роз'яснення норм права.
Кожний з указаних видів правових актів виконує свою функцію в механізмі правового регулювання суспільних відносин.
У свою чергу, нормативно-правові акти, акти правореалізації, правозастосовчі та правоінтерпретаційні акти також поділяються на окремі підвиди.
Крім того, правові акти можна поділити на нормативно-правові і казуально-правові (індивідуальні). Нормативно-правові акти містять загальнообов'язкові правові приписи (норми права), поширюються на безліч суб'єктів права і життєві ситуації, що повторюються. Казуально-правові акти обов'язкові для певного кола конкретних суб'єктів і діють «разово» на конкретний життєвий випадок. Напри-
клад, Закон України «Про об'єднання громадян» є нормативно-правовим актом, а видане на його основі рішення про реєстрацію громадської організації є індивідуальним правовим актом.
Співвідношення між правовими актами таке: нормативно-правові акти служать основою для всіх інших правових актів. Наприклад, норми Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України, що встановлюють особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, розтлумачені в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами України законодавства про злочини неповнолітніх» (правоінтерпретаційний акт). На основі цих нормативно-правових актів і з урахуванням офіційного інтерпре-таційного акта суд постановляє вирок (правозастосовчий акт) у конкретній справі щодо конкретного підсудного-не-повнолітнього.
