Встановлення державою правових норм не є самоціллю. Право виступає як соціальний регулятор і як вища соціальна цінність лише тоді, коли його принципи і норми втілюються в життя, реалізуються в діях суб'єктів соціального спілкування.
Сенс права та його соціальне призначення найповніше розкриваються тоді, коли його приписи добровільно здійснюються його численними суб'єктами. Без реалізації право залишалося б лише формально визначеною і офіційно вираженою декларацією. В процесі реалізації права відбувається «матеріалізація» абстрактних нормативно-правових приписів у конкретні правомірні вчинки суб'єктів права і задовольняються «закладені» в норми права особисті та соціальні очікування учасників правовідносин.
Реалізація права — це втілення права в життя, реальне втілення змісту юридичних норм у фактичній поведінці суб'єктів.
Ознаки реалізації права:
1) відповідність приписам права. Реалізація права — це
завжди правомірні дії суб'єктів права;
2) соціальна корисність. За допомогою реалізації право
вих норм задовольняються різноманітні особисті та су
спільні потреби й інтереси;
3) процедурність. Реалізація права — це регламенто
вана правом діяльність суб'єктів права, яка протікає в часі
і складається з послідовно здійснюваних вчинків;
* 4) вольовий характер. Здійснюючи реалізацію права, його суб'єкти діють усвідомлено, свідомо узгоджуючи свої вчинки з приписами правових норм;
5) державна забезпеченість. Реалізація права забезпечується різними юридичними засобами, у тому числі і державним примусом.
У процесі правореалізації правові норми мають ефективно, без жодних відхилень перетворюватися у правомірну поведінку, суб'єкти права мають максимально повно реалізовувати можливості, надані правом, і вичерпно виконувати його вимоги. Таким чином, можна сказати, що правова норма реалізується тоді, коли вона втілюється у фактичній правомірній поведінці суб'єктів. Проте слід зазначити, що ця теза має пряме відношення лише до норм, які безпосередньо регулюють поведінку, хоча вони й складають основний масив юридичних норм. Спеціалізовані норми безпосередньо поведінкою не реалізуються: вони здійснюють своє призначення через системні зв'язки з конкретними нормами, допомагаючи їм у регулюванні поведінки.
Реалізація права як процес може бути охарактеризована з об'єктивної та суб'єктивної сторони. З об'єктивної сторони вона є здійсненням дій, передбачених нормами права. Суб'єктивна сторона реалізації права характеризує ставлення суб'єкта до правових вимог, що реалізуються, його установки і вол ю у момент здійснення юридичних дій. Суб' єкт може бути зацікавлений у реалізації права через усвідомлення громадського обов'язку, через власну вигоду, або через побоювання несприятливих наслідків. Але головне в цьому процесі — точне слідування правовим приписам.
Форми реалізації права
Реалізація права завжди пов 'язана тільки з правомірною поведінкою. Правомірна поведінка є вельми різноманітною за своїм змістом і формами зовнішнього прояву, отже, різноманітними є форми реалізації права. Форми реалізації права класифікуються на різних підставах:
Форми реалізації права залежно від суб'єктного складу: 1) індивідуальна. Правові норми реалізуються в процесі односторонніх правомірних дій індивідів (наприклад, виступ на мітингу);
2) колективна. Правові норми реалізуються постійними або тимчасовими колективами індивідів (наприклад, укладення колективного трудового договору).
Форми реалізації права залежно від участі в правовідносинах:
1) поза правовідносинами. Таким шляхом утілюються
в житті норми, які встановлюють правовий статус і компе
тенцію суб'єктів права, а також норми, що фіксують при
родні права людини і громадянина. Наприклад, реалізація
права на свободу совісті або права на недоторканність особи
може відбуватися без вступу до яких-небудь відносин з
іншими особами;
2) у правовідносинах. Правовідносини — найбільш по
ширений варіант реалізації норми права. В такому випадку
суб'єкти реалізують норми права шляхом використання
(управомочений суб'єкт) і виконання (зобов'язаний су
б'єкт).
Форми реалізації права залежно від ступеня активності суб'єктів:
1) активні позитивні дїі. Таким шляхом відбувається
використання права або виконання обов'язку. Ця форма
правореалізації залежить безпосередньо від активних дій
суб'єкта. Ця свідомо-вольова поведінка суб'єкта права за
звичай реалізується в рамках правовідносин (наприклад,
договірних або управлінських);
2) пасивна форма (бездіяльність суб'єкта). У такий
спосіб — шляхом утримання від дій — реалізуються право
ві заборони, але не тільки вони. Пасивна форма безпосеред
ньої реалізації характерна, як правило, для дозвільних
норм, що закріплюють права і свободи, невіддільні від осо
би (право на життя, честь, гідність, свободу світогляду,
особисту недоторканність, недоторканність приватного і
особистого життя).
За характером і спрямованістю дій суб'єктів виділяють такі форми реалізації права:
1) дотримання норм права. Ця форма реалізації права має місце тоді, коли суб'єкти утримуються від здійснення дій, заборонених правом. У більшості випадків дотримання права відбувається непомітно, зазвичай не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється. Таким шляхом реалізуються заборонні норми права, що вимагають пасивної поведінки (наприклад, переважна більшість норм Особливої частини Кримінального кодексу);
2) 
виконання норм права. Воно відбувається, коли суб'єк
ти здійснюють покладені на них юридичні обов'язки. У цих
випадках вони діють активно. У цій формі реалізуються
зобов'язуючі норми права, що вимагають активної поведін
ки (наприклад, норми податкового законодавства);
3) використання норм права. Ця форма реалізації пра
ва полягає в тому, що суб'єкти на свій розсуд, за власним
бажанням використовують надані їм права. Використання
є здійсненням дозволених правом дій. Так реалізуються
дозвільні норми права (наприклад, норми Цивільного ко
дексу).
Ці три форми реалізації права, в ході яких юридичні норми втілюються в життя діями самих суб'єктів права, називають формами безпосередньої реалізації права (звичайні або ординарні форми).
Безпосередня реалізація права — це регламентований нормами права процес самостійного здійснення прав і обов'язків суб'єктом права без допомоги спеціально уповноважених органів і осіб. Це сфера самовираження особи, її правової активності і життєвої позиції.
Безпосередня реалізація прав і свобод особи в процедурному плані відрізняється за рядом специфічних рис:
1) у даному процесі бере участь тільки суб'єкт права,
а не спеціально уповноважений орган держави;
2) спеціальна процедура реалізації або відсутня, або
безпосередньо випливає із закону;
3) відсутній акт застосування права, що індивідуалі
зує норму права щодо конкретного суб'єкта права.
У формах безпосередньої реалізації права реалізується багато норм, але не всі; виникає немало випадків, коли для реалізації потрібне втручання в цей процес компетентних органів, посадовців, наділених державно-владними повноваженнями. В даному випадку йдеться про особливу форму реалізації права — правозастосування.
