Правозастосування, його ознаки

І функції

Правозастосування — це владна діяльність компетент­них органів і посадовців, що забезпечує реалізацію права шляхом винесення індивідуального юридичного рішення щодо конкретних суб'єктів.

Співвідношення між поняттями «реалізація права» і «застосування права » по-різному оцінюється дослідниками. Більшість з них розглядає правозастосування як особливу форму реалізації права. Не заперечуючи проти цього, за­значимо, що існує корінна відмінність між правозастосу-ванням і безпосередньою реалізацією права. Суб'єкт безпо­середньої реалізації права самостійно визначає свою пове­дінку згідно з правовими приписами, а суб'єкт правозасто­сування упорядковує не свою поведінку, а поведінку сторонніх суб'єктів.

Ознаки застосування права:

1) владний характер. Застосовують право тільки упов­
новажені на те компетентні суб'єкти (державні органи,
органи місцевого самоврядування, керівники підприємст­
ва тощо);

2) індивідуалізований характер. Застосування права є
рішенням конкретної справи, конкретної юридичної ситу­
ації на основі норм права;

3) процедурний характер. Застосування права має ряд
стадій і здійснюється відповідно до встановленої процедури
(з метою посилення гарантій законного і справедливого
вирішення справи ця діяльність жорстко регламентована
нормами процесуального права);

4) юридично оформлений характер. Застосування права
звичайно завершується винесенням спеціального (як пра­
вило, письмового) документа — акта застосування права.

Застосування права є факультативним елементом меха­нізму правового регулювання. Тому важливо з'ясувати, в яких випадках воно необхідне.

Підстави правозастосування:

1) неможливість самостійної, безпосередньої реаліза­
ції права, коли суб'єкти не можуть самі, без допомоги вла­
дних органів реалізувати свої права (наприклад, право на
отримання пенсії);

2) необхідність встановлення статусу суб'єкта права
(наприклад, необхідно зареєструвати громадську організа­
цію, господарюючий суб'єкт, набути громадянства);

3) наявність спору про право, суб'єктивні права та юри­
дичні обов'язки (наприклад, спір про право власності на
земельну ділянку) j

4) необхідність встановити наявність або відсутність
юридичних фактів або документів (наприклад, встано-

вити факт батьківства дитини, відновити втрачені докумен­ти про банківський внесок);

5) необхідність здійснення владних повноважень орга­
нів державної влади, місцевого самоврядування, інших
владних суб'єктів (наприклад, заснувати або ліквідувати
комунальне підприємство, присвоїти чергове військове або
спеціальне звання);

6) невиконання юридичних обов'язків, перешкоджання
в здійсненні прав, вчинення правопорушення.

У всіх цих випадках потрібне встановлення та аналіз конкретних обставин справи і винесення в ній юридичного рішення.

Шляхом застосування права держава та інші уповно­важені на застосування права суб'єкти здійснюють наступ­ні функції:

1)правозабезпечувальна функція. Застосування права організує дотримання, виконання і використання правових норм. Наприклад, рішення суду про визнання права влас­ності на земельну ділянку створює юридичні умови для використання цієї ділянки її власником, наказ адміністра­ції підприємства про притягнення працівника до дисциплі­нарної відповідальності забезпечує умови для дотримання правил внутрішнього розпорядку;

2) функція індивідуального правового регулювання. За допомогою індивідуальних правових актів правозасто-совувач «прикладає» правові норми до певних життєвих обставин і тим самим конкретизує права і обов'язки суб'єк­тів права. Наприклад, наказом про зарахування на роботу встановлюються конкретна трудова функція працівника, вироком суду встановлюється міра покарання і особливості її виконання щодо конкретного засудженого.

Стадії застосування права

Застосування права є єдиним і разом з тим складним процесом, що має початок і закінчення. Воно складається з кількох логічно пов'язаних між собою стадій, у рамках кожної з яких вирішуються конкретні організаційні та до­слідні завдання. Прийнято виділяти три основні стадії за­стосування права:

1) встановлення фактичної основи справи. В ході цієї стадії встановлюються і досліджуються тільки факти і об-

ставини, передбачені нормами права, тобто такі, що є юри­дично значущими. Збір інформації відбувається за допо­могою документів, свідчень свідків, речових доказів, ви­сновків експертиз тощо. З'ясування об'єктивної істини у справі можливе тільки тоді, коли фактичні обставини зі­брані та проаналізовані з достатньою повнотою і достовір­ністю. Не менш важливою вимогою є законність методів збору інформації;

2) встановлення юридичної основи справи. На другій стадії правозастосовувач вибирає галузь, інститут і норму права, які регулюють ці суспільні відносини, перевіряє до­стовірність тексту норм права, їхні межі дії в часі, в про­сторі і за колом осіб, з'ясовує сенс і зміст юридичних при­писів, кваліфікує ситуацію, що вимагає вирішення, тобто дає їй юридичну оцінку;

3)рішення справи і документальне оформлення ухва­леного рішення. На третій стадії ухвалюється рішення і створюється правозастосовчий акт. Саме в рамках цього етапу правозастосовчого процесу вирішується доля цієї справи і від того, які висновки будуть сформульовані в ході рішення, залежить подальший розвиток правовідносин.

Встановлення фактичної і юридичної основи справи ви­ступає немовби підготовчою стадією застосування норм права. Ухвалення рішення є завершальною і разом з тим основною стадією. Після цього рішення має бути виконане і конкретні суспільні відносини реально врегульовані.

Поняття «стадії застосування права» є логічною кон­струкцією. У реальній практичній діяльності стадії право-застосування можуть збігатися. Наприклад, інспектор дорожньо-патрульної служби встановлює факт перевищен­ня швидкості водієм автомобіля, дає йому юридичну оцін­ку, кваліфікуючи його як правопорушення, і виносить рі­шення про зупинку автомобіля і попередження водія про неприпустимість правопорушень. Усі ці стадії застосуван­ня права в часі відбуваються практично вмить.