Структура, принципи побудови та основні категорії платіжного балансу

Національний банк, формуючи дані для платіжного балансу, об’єднує банківську статистику з іншими допоміжними інформаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно постачає інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках у розрізі операцій платіжного балансу, на рахунках фізичних та юридичних осіб-резидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти.

Для забезпечення глобальної автоматизованої перевірки якості даних в Україні організовано замкнену систему збору інформації, згідно з якою рух коштів на коррахунках в іноземних банках у розрізі статей платіжного балансу зіставляється із залишками на початок та кінець періоду. Щомісячно, на 15-й день після звітного періоду, електронною поштою надходять звіти комерційних банків про залишки та рух коштів по кожному відкритому коррахунку у валюті з іноземним банком з інформацією про рух коштів по статтях платіжного балансу та країнах — торговельних партнерах. Додатково за подібною схемою надходить інформація про рух коштів на розрахункових рахунках підприємств, що отримали дозвіл НБУ на відкриття таких рахунків в іноземних банках за кордоном. Для перевірки правильності кодування інформації платіжного балансу кожний платіж на суму, що перевищує 250 тис. дол., декларується копією платіжного документа.

Торговельний баланс формується на основі інформації, що надходить від підприємств та організацій усіх форм власності. Статистичні органи щомісячно проводять розрахунки торговельного балансу країни з іншими державами та надають його органам управління і Національному банку.

Реєстрація всіх операцій між резидентами та нерезидентами в платіжному балансі на практиці здійснюється на основі двох різних методів (схем) збору даних:

1) на основі системи статистичної звітності, яка головним чином надається банками, — про всі одиниці, які беруть участь у міжнародних грошових операціях;

2) за допомогою обстежень.

В Україні, в умовах діючої системи організації державної статистики ширше застосовується перший метод збору статистичної інформації — на основі статистичної звітності.

Національний банк з метою виконання регулятивних і наглядових функцій визначає форми звітності та порядок їх складання, які є обов’язковими до виконання всіма суб’єктами господарювання, в тому числі:

1) для банків і фінансово-кредитних установ, розташованих на території України (резидентів і нерезидентів) — для складання грошово-кредитної і банківської статистики;

2) для всіх суб’єктів підприємницької діяльності (резидентів і нерезидентів) — для складання статистики платіжного балансу та здійснення валютного контролю.

Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і елект­ронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, надає дозвіл на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. НБУ також забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, надає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи. Нацбанк встановлює обов’язкові для банків та інших фінансово-кредитних установ стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

Система запису платіжного балансу має подвійний вигляд, за якого кожна операція відображається два рази: як у кредитовому, так і дебетовому рахунках. Кредитові рахунки використовуються для обліку потоків матеріальних ресурсів, що відтворюють експорт, і фінансових потоків, що позначають або зменшення інозем­них активів країни, або збільшення зовнішніх зобов’язань, тобто приплив іноземної валюти в країну в результаті будь-яких зовнішньоекономічних угод. Дебетові записи застосовуються з метою обліку потоків матеріальних ресурсів, що відображають імпорт, і фінансових потоків, які відтворюють або збільшення активів, або зменшення пасивів, тобто відплив власної валюти. Якщо припустити, що кредит позначається знаком «плюс», а дебет знаком «мінус» і що кожна операція включає запис однакової суми кредиту і дебету, то сума всіх записів повинна дорівнювати нулю.

Час реєстрації операцій визначається виходячи з ведення обліку на основі методу нарахувань, тобто тоді, коли економічні цінності утворюються, перетворюються, обмінюються, передаються або ліквідуються. Виникнення фінансових зобов’язань і вимог пов’язано з переходом права власності. Такий перехід може оформлюватися юридично або передбачити фактичну передачу ресурсів чи інших економічних процесів, пов’язаних з установленням контролю над цими ресурсами (або володіння ними) іншою стороною.

За методом нарахувань, на відміну від методу фактичної оплати, основні моменти реєстрації відображаються таким чином:

а) операції з товарами — на момент переходу права власності на них (за винятком товарів, які орендуються по фінансовому лізингу, товарів для переробки, поставок товарів між головною компанією та її зарубіжними філіалами і руху товарів, пов’яза­ного з торговим посередництвом);

б) послуги — на момент, коли вони надаються;

в) дивіденди — на дату їх виплати;

г) відсотки — безперервно;

д) оплата праці — коли у роботодавця виникає зобов’язання перед найманим працівником;

е) трансферти у формі обов’язкових платежів (податків, штра­фів, страхових відшкодувань і т. д.) — у разі, коли виникає зобов’язання до платежу;

є) інші трансферти — той момент, коли відображається операція з товарами, послугами або активами, яку вони балансують;

ж) операції з фінансовими активами та зобов’язаннями — коли здійснюється передача права власності, тобто на момент, коли в бухгалтерських документах кредитора та дебітора відображаються виникнення вимог і зобов’язань.

Альтернативним методу обліку на основі нарахувань є метод обліку на касовій основі, відповідно до якого операція відображається на рахунках тоді, коли здійснюється оплата.

При підготовці статистичної звітності в галузі зовнішньоекономічної діяльності для СНР використовується національна валюта, тобто розрахункова одиниця, яка є основною у внутрішньому обліку. В той же час на практиці діє система множинних валютних курсів, і курс національної валюти зазнає постійну та сильну девальвацію стосовно іноземних валют. Тому при складанні платіжного балансу і міжнародної інвестиційної позиції рекомендують застосовувати метод перерахунку національної валюти в стабільну іноземну валюту, частіше долари США, євро або СПЗ (спеціальні права запозичення).

Найсуттєвішим напрямом використання даних платіжного балансу і супутнього йому балансу зарубіжних інвестицій є обґрунтування зовнішньої і внутрішньої економічної політики, оскільки диспропорції балансу, внутрішні і зовнішні інвестиції відіграють дедалі вагомішу роль в економічних і політичних рішеннях у взаємопов’язаній світовій економіці. Крім того, дані платіжного балансу застосовуються для аналітичних досліджень існуючих при­чин диспропорцій та обґрунтування заходів з їх коригування; оцінки взаємозв’язку між зовнішньою торгівлею і прямими інвестиціями; вивчення міжнародної торгівлі послугами, потоків міжнародних банківських капіталів і цінних паперів, проблем зов­нішнього боргу, зв’язків між валютними курсами і потоками поточного і капітального рахунків і т. ін.

Усі операції платіжного балансу можна розділити на дві групи: поточні операції та операції з капіталом і фінансовими інструментами. Ці групи відображаються в платіжному балансі в рахунках поточних операцій і операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Структура платіжного балансу має такий вигляд:

1. Рахунок поточних операцій.	узагальнює статистичні дані про зовнішньоекономічну діяльність, що пов’язана з рухом товарів, послуг, доходів і трансфертів. Це — послуги з перевезень, поїздок, будівництва, фінансові, ділові та інші види послуг. Доходи включають в себе доходи від інвестицій, доходи від праці та відсотки. Під трансфертами розуміють безоплатну допомогу, дарування та інші види операцій без оплати і компенсації.
1.1.Баланс товарів і послуг.
1.1.1. Баланс товарів.
1.1.1.1. Експорт товарів.
1.1.1.2. Імпорт товарів.
1.1.2. Баланс послуг.
1.1.2.1. Експорт послуг.
1.1.2.2. Імпорт послуг.
1.2. Первинні доходи (сальдо).
1.2.1. Надходження.
1.2.2. Виплати.
1.3.Поточні трансферти (сальдо).
1.3.1. Надходження.
1.3.2.Виплати.
2. Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами.	включає всі операції (фактичні та умовно нараховані) і показує зміни у володінні в зарубіжних фінансових активах і пасивах. Активи є вимогами до нерезидентів, а пасиви — зобов’язаннями перед ними за певний період. Операції з капіталом класифікуються за видами: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші операції з капіталом та резерви. Крім того, рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами містить: рух довгострокових і короткострокових капіталів, тобто надходження і платежі в зв’язку з продажем і купівлею іноземних цінних паперів; суми наданих, отриманих і пога­шених іноземних кредитів, розрахунки з купівлі-продажу заводів, копалень, земельних ділянок та іншого майна за кордоном; короткострокове кредитування зовнішньої торгівлі і погашення короткострокових кредитів; відкриття рахунків в іноземних банках; перекази капіталів на ці рахунки і т. ін.
2.1. Рахунок (баланс) операцій з капіталом.	складається з двох компонентів: 1) капітальні трансферти та 2) придбання/продаж невироблених нефінансових активів. Капітальні трансферти поєднують трансферти, припускаючи перехід права власності на основний капітал; трансферти, що включають передачу засобів, зумовлену або пов’язану з придбан­ням або продажем основного капіталу; трансферти внаслідок скасування заборгованості кредиторам, які не передбачають отриман­ня замість будь-якого вартісного еквівалента. Капітальні трансферти розподіляються на: 1) трансферти сектору державного управління (з виокремленням скасованого боргу кредиторам); 2) трансферти інших секторів (з виокремленням скасованого боргу кредиторам і трансфертів, пов’язаних з міграцією). Придбання/продаж невироблених нефінансових активів в основному включає такі нематеріальні цінності, як патенти, договори про оренду або інші контракти, які можуть бути продані іншим, «гудвілл» та інші. За цією статтею не відображаються операції із землею, які здійснюються в межах економічної території цієї країни, однак можлива реєстрація придбання або продажу землі іноземними посольствами.
2.2.Фінансовий рахунок	відображаються операції з активами та зобов’язаннями (пасивами) резидентів стосовно нерезидентів, які здійснювались у поточному періоді. Традиційно стандартні компоненти фінансового рахунку класифікуються за низкою критеріїв, насамперед за функціональною ознакою (типом інвестицій): 1) компоненти фінансового рахунку (активи та зобов’язан­ня) — за типом інвестицій або функцією, що ними виконується: а) прямі інвестиції; б) портфельні інвестиції; в) інші інвестиції; г) резервні активи. При цьому межа між типами інвестицій на практиці визначається досить умовно. Для розмежування прямих і портфельних інвестицій застосовується такий критерій: якщо ін­вестор володіє 10 % та більше звичайних акцій підприємства (або прав при голосуванні у разі, якщо підприємство не є акціонерним), то воно вважається підприємством прямого інвестування; 2) традиційний розподіл на активи та зобов’язання використовується для прямих, портфельних та інших інвестицій; 3) категорія прямих інвестицій враховує два напрями вкладення потоків капіталу: за кордон або у внутрішню економіку; 4) категорії портфельних та інших інвестицій — за типом фінансового інструменту: цінні папери, що забезпечують участь у капіталі; боргові цінні папери; комерційні кредити; позики; готівка та депозити; інші активи та зобов’язання; 5) категорії портфельних та інших інвестицій розподіляються відповідно за секторами, до яких вони належать, за внутрішніми кредиторами та внутрішніми боржниками: сектор органів грошово-кредитного регулювання; сектор державного управління; банки; інші сектори; 6) категорія «Інші інвестиції» традиційно розподіляється на довгострокові та короткострокові активи/зобов’язання, в основу чого покладено строк погашення, який вказується у вихідному контракті (відповідно до року включно та більше року). Однак ця розбивка, як у СНР, так і в платіжному балансі втратила своє початкове значення.
2.2.1. Прямі інвестиції.	відображають довгострокову економічну заінтересованість будь-якої господарської одиниці-резидента однієї країни (прямий інвестор) в діяльності будь-якої господарської одиниці, яка є резидентом іншої країни (підприємство прямого інвестування). Такі інвестори охоплюють будь-які операції, що здійснюються між прямими інвесторами та підприємствами, які є об’єктами прямого інвестування. Таким чином, компонент прямих інвестицій включає не тільки вихідні операції між цими двома одиницями, але й всі наступні операції, що здійснювались між ними та їх філіями (які можуть бути як корпорованими підприємствами, так і некорпорованими підрозділами). Операції, пов’язані з прямими інвестиціями (за кордон та у внутрішню економіку), поділяються на вкладання в акціонерний капітал, реінвестовані доходи та інший капітал. Серед компонентів акціонерного та іншого капіталу розрізняють вимоги і зобов’я­зання філіалів та вимоги і зобов’язання прямих інвесторів. Облік угод між філіальними відділеннями банків і філіалами інших фінансових посередників обмежений тільки типами операцій, пов’язаними з акціонерним капіталом та безстроковими боргами.
2.2.2. Портфельні інвестиції.	включають операції з акціями та борговими зобов’язаннями. Останні поділяються на облігації та інші довгострокові боргові зобов’язання, інструменти грошового ринку. Різні типи нових фінансових інструментів включаються до відповідних класифікаційних груп.
2.2.3. Інші інвестиції.	до їх складу входять такі компоненти: короткострокові та довгострокові комерційні кредити; позички (вклю­чаючи використання кредитів МВФ, а також позички, пов’язані з фінансовим лізингом); готівка та депозити (ліквідні та інші депозити, наприклад ощадні та строкові вклади); інші рахунки до от­римання (дебіторська заборгованість); рахунки до оплати (кредиторська заборгованість).
2.2.4. Резерви.	охоплюють ті, що розглядаються органами грошово-кредитного регулювання країни у вигляді активів, які можуть бути використані з метою врегулювання платіжного балансу, а в деяких випадках і для інших цілей. Принципово можливість використання таких активів не пов’язується тісно з будь-якими формальними критеріями, як, наприклад, з тим, кому належать ці активи або в якій валюті вони виражені. Резервні активи включають: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервну позицію в МВФ, активи в іноземній валюті (готівка та депозити, цінні папери), інші фінансові зобов’язання.
3. Баланс.

Експорт товарів і послуг (включаючи грошові перекази працівників) — це сума товарів і нефакторних послуг, факторних доходів і грошових переказів робітників, яка використовується для розрахунку показників обслуговування зовнішнього боргу.

Експорт (імпорт) товарів охоплює операції з усіма товарами між резидентом і нерезидентом, за яких відбувається фактична чи умовна заміна власника. До експорту та імпорту повинні бути включені такі товари: немонетарне золото, срібні зливки, діаманти та інші цінні метали; паперові гроші та монети не в поточ­ному обігу і невипущені цінні папери, які повинні оцінюватися як товари, а не за номінальною вартістю електрики, газу і води; поштові пересилання; державний експорт і імпорт, включаючи товари, що фінансуються субсидіями й позиками; товари, що перевозять до і від власників організацій державного запасу; товари, що експортуються чи імпортуються підприємствами з прямими інвестиціями; власні речі мігрантів; контрабандні товари, виявлені чи не виявлені митницею; інші недокументовані вантажі, такі як подарунки і вантажі з меншою ніж оголошена мінімальна вартість.

Облік експорту товарів ведеться за цінами ФОБ, тобто включаючи всі витрати до кордону країни-продавця. Облік імпорту ведеться за цінами СІФ, тобто включаючи витрати на транспортування і страхування.

Торговельний баланс показує перевищення вартості експорту над вартістю імпорту товарів за певний період. Він називається активним, якщо вартість експорту за даний період перевищує вар­тість імпорту, і пасивним, якщо вартість імпорту вище за вартість експорту.

Товари. Категорія «експорт / імпорт товарів» охоплює різноманітні товари за винятком нерухомого майна (або так звані рухомі товари).

До експорту включена вартість електроенергії і товари, які реалізуються без перетину митного кордону, наприклад риба, що виловлюється в нейтральних водах. Додатково обсяги експорту та імпорту збільшуються на вартість ремонту основного капіталу і суму торговельних операцій, що здійснюються фізичними особами.

В імпорті коригується вартість газу та нафти, яка передається нафтопроводами, і товарів, які придбані в портах транспортними організаціями. З метою дотримання методології МВФ у платіжному балансі до імпорту, який обраховується в цінах СІФ, введена поправка: із загальної суми імпорту товарів знята вартість фрахту від митного кордону експортера та страхування, які поки ще складають незначну суму.

Категорія «Товари для подальшої обробки» охоплює експорт (для внутрішньої економіки імпорт) товарів, які перетинають кордон з метою їх обробки за кордоном і наступним реімпортом цих товарів (для внутрішньої економіки реекспорт). Вартість таких товарів до і після обробки оцінюється на валовій основі. Право власності на цю групу товарів не переходить від одного власника до іншого.

Категорія «Ремонт товарів» включає ремонт таких товарів, як морські, повітряні суда, що виконується резидентами для нерезидентів (і навпаки). До врахованої вартості ремонтних робіт включається тільки вартість ремонту (сплачені або отримані суми), а не загальна вартість самих товарів до та після сплати ремонту.

Категорія «Товари, придбані в портах транспортними організаціями», включає всі товари, придбані транспортними компаніями-резидентами (нерезидентами за кордоном) в національній економіці (пальне, продовольство, матеріальні запаси). Надання супутніх видів послуг не враховується. Вони входять до складу категорії «Транспортні перевезення».

Категорія «Немонетарне золото» включає експорт та імпорт будь-якого золота, яке не належить до резервних активів органів грошово-кредитного регулювання. Немонетарне золото являє собою такий самий товар, як і будь-який інший.

Послуги є другою категорією поточного рахунку та охоплюють матеріальні і нематеріальні послуги, але не враховують виплати і надходження факторних доходів (оплату праці, податки і субсидії на виробництво, відсотки і дивіденди).

Експорт (імпорт) матеріальних послуг включає транспортні послуги, послуги складського господарства, ремонт і технічне обслуговування автомашин і мотоциклів, послуги обчислювальної техніки, поліграфічні роботи, монтаж і ремонт меблів, машин і обладнання.

Експорт (імпорт) нематеріальних послуг включає комерційні послуги, послуги у сфері освіти, охорони здоров’я і соціального обслуговування, послуги по вилученню відходів, послуги з організації відпочинку, культурних і спортивних заходів.

Категорія «Транспортні послуги» містить більшість послуг, наданих резидентами нерезидентам, які раніше могли включатися до категорії відвантаження та інших транспортних послуг. Транспортні послуги — це вантажні та пасажирські перевезення будь-якими видами транспорту, а також інші види доставки та допоміжних послуг, включаючи оренду транспортного обладнання разом з екіпажами. Страхування вантажних перевезень рекомендується в платіжному балансі включати до статті «Страхові послуги».

Категорія «Поїздки» (витрати по перебуванню за кордоном) включає товари та послуги, придбані нерезидентами-туристами для використання в ділових та особистих цілях протягом строку їх перебування (менше ніж рік) на території країни. До цієї статті не включаються міжнародні послуги з обслуговування пасажирів, які відображаються в категорії «Транспортні послуги».

Послуги, пов’язані з освітою та охороною здоров’я, які отримують студенти або особи, що прибули для лікування, обчислюються у цій категорії незалежно від строку перебування їх у даній країні. Деякі інші категорії осіб — військовий персонал, працівники посольств і нерезиденти — не належать до категорії приїжджих. Проте витрати працівників-нерезидентів, здійснені на території цієї країни, обраховуються по статті «Поїздки», а витрати військового персоналу та працівників посольств угруповуються разом з державними послугами, які не належать до інших категорій.

Категорія «Послуги зв’язку» включає операції між резидентами та нерезидентами по обслуговуванню системи зв’язку. Сюди належать поштові, кур’єрські та телекомунікаційні послуги (будь-які засоби передачі звуку, зображення та інших видів інформації на відстань і пов’язане з цим експлуатаційне обслуговування, що здійснюються резидентами та нерезидентами).

Категорія «Будівельні послуги» містить проекти по спорудженню та введенню в дію будівельних споруд (об’єктів), що тимчасово здійснюється за кордоном (на економічній території тієї чи іншої країни) або в екстериторіальних анклавах підприємствами-резидентами (нерезидентами) та їх персоналом. До таких послуг не належать будівельні роботи, виконані іноземними філіалами підприємств-резидентів або некорпорованими будівельними підрозділами. Якщо останні відповідають певним категоріям, вони можуть розглядатись як іноземні філіальні підрозділи.

Категорія «Страхові послуги» охоплює послуги, які надаються нерезидентам страховими компаніями-резидентами (і навпаки). Тут обліковуються послуги по страхуванню вантажів (експортних та імпортних товарів), послуги зв’язку з іншими видами прямого страхування (включаючи страхування життя), а також послуги по перестрахуванню.

Категорія «Фінансові послуги» (за винятком тих, що належать до діяльності страхових організацій та пенсійних фондів) охоплює послуги з фінансового посередництва та допоміжні фінансові послуги, що надаються резидентами нерезидентам (і навпаки). До вартості фінансових послуг включаються комісійні збори та платежі, пов’язані з оформленням акредитивів, кредитної лінії, фінансового лізингу, операціями з іноземною валютою, наданням споживчих та комерційних кредитів, брокерськими операціями, розміщенням цінних паперів, а також зі згодою щодо різних форм хеджування та ін. Допоміжні послуги включають забезпечення функціонування фінансових ринків і регулювання їх діяльності, безпечне зберігання коштовностей і т. д.

Категорія «Комп’ютерні та інформаційні послуги» поєднує операції, які здійснюються між резидентами та нерезидентами і пов’язані з консалтингом у галузі облікової техніки, програмного забезпечення, наданні інформаційних послуг (обробка даних, створення банків даних, підготовка зведення новин). До цієї категорії також належать обслуговування і ремонт комп’ютерної техніки та іншого обладнання.

Категорія «Роялті та ліцензійні платежі» включає надходжен­ня (експорт) та платежі (імпорт) резидентів і нерезидентів від:

1) за офіційним дозволом використання нематеріальних невиробничих нефінансових активів і прав власності (таких, як торговельні знаки, авторські права, патенти, технології, дизайн, права на виготовлення, права в системі «франчайз» та ін.);

2) використання оригіналів творів, наприклад рукописів, філь­мів тощо на основі ліцензійних угод.

Категорія «Інші ділові послуги» охоплює послуги, що надаються резидентами нерезидентам (і навпаки); перепродаж товарів за кордон та інші торговельні послуги, операційний лізинг та інші ділові, професіональні і технічні послуги.

Категорія «Послуги приватним особам та послуги у сфері культури та відпочинку» поєднує дві групи послуг:

1) створення аудіовізуальних програм та пов’язаних з цим операцій (послуги, пов’язані з утворенням художніх фільмів на кіно- або відеоплівці, радіо- та телевізійних програм і музичних записів). Прикладами таких послуг є плата за прокат і гонорари, отримані акторами, продюсерами за створення цих творів, а також платежі, отримані за право використання цієї продукції засобами масової інформації;

2) інші послуги у галузі культури та відпочинку, надані резидентами однієї країни резидентам іншої. До них належать бібліотечне та музейне обслуговування, а також інші послуги у сфері культури та спорту.

Категорія «Державні послуги, що не віднесені до інших категорій» містить усі види послуг (наприклад витрати посольств і консульств), пов’язані з діяльністю сектору державного управління або міжнародних і регіональних організацій, які не включені до інших категорій.

По статті «Доходи» платіжного балансу включаються доходи від надання резидентами нерезидентам (і навпаки) факторів виробництва: праці, капіталу, землі.

Стаття «Оплата праці» включає заробітну плату робітників і службовців та інші допомоги працівникам, що сплачені наявними коштами або в натуральній формі. Сюди належать оплата праці прикордонних, сезонних та інших робітників-нерезидентів. Вона включає внески на соціальне страхування, які сплачують роботодавці від імені своїх працівників, а також виплати, що збігаються з категорією оплати праці в СНР.

Стаття «Доходи від інвестицій» охоплює надходження та платежі, що пов’язані з виплатою нерезидентами резидентам доходів від володіння іноземними фінансовими активами і зовнішніми зобов’язаннями перед нерезидентами. Ця категорія включає:

1) доходи від прямих інвестицій — доходи від участі в акціонерному капіталі (у формі дивідендів, прибутку іноземних відділень та реінвестовані доходи) та доходи за борговими зобов’я­заннями (у формі відсотків);

2) доходи від портфельних інвестицій — поділяються на доходи від участі в акціонерному капіталі (дивіденди) та доходи за борговими зобов’язаннями (відсотки);

3) доходи від інших інвестицій — включають відсотковий дохід, який отримано по інших видах вкладень (позички та ін.) і в принципі можуть включати доходи домашніх господарств від їх участі в резервах по страхуванню життя та в пенсійних фондах. Сюди включаються доходи від послуг по фінансовому посередництву, що вимірюються непрямим способом.

Чисті поточні трансферти — різниця між поточними надходженнями і поточними платежами.

Поточні надходження — це сума грошових переказів працівників та інших поточних трансфертів.

Поточні платежі — це трансферти, для яких не має аналогіч­них трансфертів у протилежному напрямі.

Трансферти являють собою компенсовані записи, що відображають перехід права власності на реальні або фінансові ресурси від резидентів до нерезидентів (і навпаки). Незалежно від того, чи є ці операції добровільними або обов’язковими, така передача ресурсів не супроводжується отриманням або наданням будь-якого вартісного еквівалента.

У платіжному балансі та СНР поточні трансферти виокремлюються від капітальних, останні реєструються на рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій. Ці трансферти включають ті, які здійснюються сектором державного управління (на­приклад, передача засобів у межах співробітництва на рівні офіційних органів різних країн, поточні податки на доходи та податки на майно) та трансферти інших секторів (грошові перекази працюючих, страхові премії за винятком плати за послуги, виплати страхового відшкодування, не пов’язані зі страхуванням життя).

Баланс поточних операцій вимірює вартість чистих доходів країни або чистих витрат, що виникають у результаті міжнародних операцій з товарами, послугами та трансфертами. Усі операції, які забезпечують надходження іноземної валюти, наприклад експорт товарів і послуг, отримані доходи і трансферти, зменшення фінансових активів, збільшення зобов’язань, записуються зі знаком «плюс»; усі операції, які призводять до виплат грошових сум іноземцям, — імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення фінансових активів, зменшення зобов’язань, — зі знаком «мінус».

Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами — є другим розділом платіжного балансу. До складу рахунку операцій з капіталом та фінансовими інструментами входять два основних рахунки: 1) рахунок операцій з капіталом та 2) фінансовий рахунок.

Активи утворюються з фінансових зобов’язань до нерезидентів, а зобов’язання характеризують заборгованість перед нерезидентами.

Вартісні та інші зміни в іноземних активах та зовнішніх зобов’язаннях, в основі яких не лежать операції, реєструються не на цьому рахунку, а в балансі міжнародних інвестицій.

У разі, коли платіжний баланс незбалансований, існує два найпростіших виходи: або взяти в борг, або продати активи. Це — шляхи фінансування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. Країна, що має дефіцит платіжного балансу за поточними операціями, витрачає на товари та послуги з-за кордону і на трансферти за кордон більше своїх доходів від продажу товарів і послуг за кордон. Країна фінансує дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, продаючи активи іноземцям або беручи у них гроші в борг.

Позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу протилежне дефіциту. В такому разі країна виручає за кордоном більше, ніж вона витрачає там, тобто накопичує закордонні активи або кредитує іноземців як сторону, що забезпечує позитивне сальдо. Однак суттєва різниця полягає в тому, що країні, яка мала активне сальдо за рахунком поточних операцій, не потрібно коригувати свої витрати і доходи. При цьому подібне активне сальдо зменшиться, якщо країна, що має дефіцит, стане коригувати свій платіжний баланс за поточними операціями, щоб скоротити дефіцит.

Залежно від того, має країна позитивне сальдо або дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, загальна вартість закордонних активів, які перебувають в їх власності, змінюється. Чисті закордонні активи — це перевищення закордонних активів, якими володіють вітчизняні резиденти, над активами, якими володіють іноземці.

На практиці при складанні платіжного балансу чисті помилки та упущення показані у вигляді окремої статті. Ця стаття іноді називається балансуючою статтею або статистичною розбіжністю, яка врівноважує позитивне або від’ємне сальдо, що утворюється після підсумовування зареєстрованих даних. Таким чином, якщо сальдо по розглянутих статтях є кредитовим, то величина помилок і пропусків відображається по дебету як запис рівної величини, і навпаки.

Необхідно відзначити, що на практиці, коли йдеться про сальдо платіжного балансу, найчастіше мають на увазі сальдо по поточних рахунках платіжного балансу. Це сальдо має першочергове значення при обговоренні зв’язків між платіжним балансом і СНР. Воно часто інтерпретується як сальдо обміну реальними економічними цінностями між резидентами та нерезидентами. Якщо сальдо по поточних операціях позитивне, це означає, що резиденти надали реальних економічних цінностей у поточному періоді нерезидентам значно більше, ніж нерезиденти їм. Відповідно від’ємне сальдо по поточних операціях показує, наскільки більше нерезиденти надали у поточному періоді реальних економічних цінностей резидентам, ніж резиденти їм.

Правила відображення операцій платіжного балансу:

Операція	Кредит (+)	Дебет (-)
1. Товари та послуги	Експорт товарів та послг (надання послуг резидентами)	Імпорт товарів та послг (надання послуг нерезидентами)
2. Доходи (оплата праці та доходи від інвестицій)	Надходження від нерезидентів	Виплати нерезидентам
3. Трансфери (поточні та капітальні)	Одержання засобів	Передача засобів
4. Придбання або продаж невиробничих не фінансових активів	Проаж активів	Купівля активів
5. Операції з фінансовими активами чи зобов’язаннями	Збільшення зобов’язань стосовно нерезидентів чи зменшення вимог до резидентів	Збільшення вимог до нерезидентів чи зменшення зобов’язань до нерезидентів

 

Статистичні методи аналізу платіжного балансу

Напрямки аналізу платіжного балансу:

- Аналіз рівноваги платіжного балансу;

- Аналіз стану платіжного балансу;

- Оцінка ступеню боргового навантаження на економіку спроможності країни обслуговувати зовнішні борги;

- Аналіз структури та структурних зрушень платіжного балансу, його окремих статтей;

- Дослідження тенденцій динамічних змін складових платіжног балансу;

- Розрахунок еластичності експортту та імпорту за доходами та цінами;

- Дослідження вплив чинників, які формують послуги і трансфери, визначають потоки капіталу.

При проведенні аналіз стану платіжного балансу лід звертати увагу на те, що рахунок поточних операцій певною мірою відображається рахунком капітальних операцій, їх баланси взаємопов’язані. Коли валютні надходження перевищюь платежі, формується активний баланс поточних операцій, який супроводжується чистим відпливом капіталу. Якщ платежі перевищують находження, виникає дефіцит балансу поточних операцій, який фінансується, в основному, чистим припливм капіталу.

Одним з показників стану платіжного балансу країни є відношення сльдо поточних операцій до ВВП. У 1995-1998 рр. платіжний баланс України мав дефіцит рахунку поточних операцій. Дефіцити платіжного балансу компенсувались зовнішніми запозиченнми, внаслідок чого зростав зовнішній борг країни. З 1999 р. сальдо рахунка активне, що сприяло зменшенню зовнішнього боргу.

Аналіз структури та структурних зрушень, а також динаміки платіжного балансу і йог складових частин проводиться на основі структурного аналізу та статистичного аналізу рядів динаміки.

Для оцінки ступеню боргового навантаження на економіу країни і спроможності країни обслуговувати зовнішні борги використовують показники, що ґрунтуються на даних системи національних рахунків, платіжного балансу, бюджету:

- відношення зовнішнього боргу до ВВП;

- виношення зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;

- відношення річних платежів у рахунок погашення та обслуговування зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;

- відношення річних платежів у рахунок погашення та обслуговування боргу до суми витрат державного бюджету;

- відношення резервних активів до суми зовнішнього боргу;

- відношення резервних активів до імпорту товарів і послуг.

Оскільки оснвним джерелом фінансування виплат зовнішніх боргів є експортні надходження, міжнародні фінансові організації встановлюють межі відношень боргових зобов’язань до експорту товарів і послуг. Для відношення зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг критична межа складає 200% або 2 роки; для відношення річних платежів у рахунок погашення та обслуговування зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг критична межа складає 20%. Іншим джерлом забезпечення платоспроможності країни є резервні активи, який в міжнародній практиці розглядається як міра ліквідності. Для відношення резервних активів до імпорту товарів і послуг критична межа складає 3 місяці.

 

Розглянемо основні фактори, що визначають різні позиції платіжного балансу. Облік цих факторів сприятиме правильному прогнозу платіжного балансу та адекватному вибору економічних інструментів, що впливають на досягнення необхідних позицій у платіжному балансі.

Вартість експорту пов’язана передусім з попитом на нього з боку інших країн. Тому всі фактори, що визначають попит в інших країнах, також будуть певною мірою впливати на експорт. Експорт також залежить від спроможності країни виробляти конкурентоспроможну продукцію, що користується попитом в інших країнах. Це залежить від здатності резидентів виробляти продукцію на експорт та стимулювання цієї діяльності. Тут можна визначити два аспекти аналізу — попит на експорт і пропозиція експорту, які залежать від розмірів країни. Існує так звана концеп­ція малої країни (товару), яка полягає в тому, що зміна попиту на імпорт не впливає на ціну її імпорту в іноземній валюті. Щодо експорту ця концепція полягає в тому, що країна, продаючи свій товар на світовий ринок, не здатна впливати на його ціну, тобто попит на нього є нескінченно еластичним.

В основному можна припустити, що Україна підпадає під кон­цепцію малої країни, тобто експорт та імпорт України не в змозі вплинути на світові ціни. Таким чином, можливо зробити припущення, що внутрішня пропозиція є одним з основних стримуючих мотивів обмеження експорту.

Згаданий аналіз заведено поділяти на дві стадії:

· аналіз факторів, що визначають внутрішнє виробництво;

· вивчення частки експортної продукції.

Функція пропозиції експорту описується таким чином:

,

де Х — вартість експорту в національній валюті; Р_х — ціна експорту в національній валюті; Р_у — внутрішні ціни; Y_р — виробничі потужності, що припадають на експортний сектор; DD — обсяг національного виробництва.

Відносна ціна показує вплив обмінних курсів, експортних податків і субсидій, внутрішніх витрат, тарифів і цін увезених товарів. Девальвація національної валюти збільшує експортну ціну, що отримується виробником у національній валюті і робить експорт вигіднішим стосовно продажу на внутрішньому ринку. Дотація експорту здійснює аналогічний стимулюючий ефект, а експортний податок знижує фактичну ціну, що отримується експор­тером. Тарифи на імпорт та інші фактори, що збільшують витрати виробництва, знижують відносну ціну експортованих товарів. Наявність даних виробничих потужностей, що припадають на експортний сектор, задає межу обсягу експорту. При даних виробничих потужностях в експортному секторі зниження внутрішнього попиту примусить виробників розширити продаж за кордон для того, щоб зберегти прибутковість.

Попит на експорт залежить від рівня доходу і видатків у країнах, які є партнерами по торгівлі, а також від ціни експортних товарів стосовно ціни на товари, що виробляються в цих країнах.

Функція попиту на експорт визначається таким чином:

,

де Х — вартість експорту в національній валюті; WD — світовій попит, виражений у національній валюті; Р_х — ціна експорту в національній валюті; P_w — світові ціни в національній валюті; P_n — ціна замінників імпорту для торгових партнерів, виражена в національній валюті.

Це рівняння показує попит на експорт у вигляді функції світового попиту на товари тієї або іншої країни та її конкуренто-спроможність. Побудова відповідної шкали і визначення таких змінних, як відносні ціни, потребує інформації про доходи країн, що є торговими партнерами, а також зважених відповідним чином цін. Одночасно розгляд факторів попиту і пропозиції потребує складнішої економетричної деталізації. Певною мірою прогноз може бути спрощений розбивкою на товари, для яких міркування, пов’язані з пропозицією або попитом, є домінуючими.

Отже, статистичний аналіз обсягу імпорту на основі факторів попиту дає можливість робити прогноз. Провідні фактори, що визначають імпорт, — це ціни на імпорт у національній валюті, внутрішній дохід або попит на внутрішньому ринку, а також внутрішні ціни, які виражаються у вигляді дефлятора ВВП або індек­су споживчих цін. Необхідно також брати до уваги розвиток торгівлі на світових ринках.

Рівняння попиту на імпорт може бути таким:

,

де ІМ — вартість імпорту; Р_m — ціна за імпорт у національній валюті; Y_d — внутрішній дохід (валовий національний дохід); P_y — внутрішні ціни (індекс споживчих цін).

Як правило, залежність імпорту від реального доходу або внутрішніх видатків пряма. Змінна співвідношення цін за імпорт у національній валюті до внутрішніх цін виражає конкурентоспроможність товарів і показує поведінку імпорту на зміну цієї змінної. При цьому при зростанні показника співвідношення цін за імпорт у національній валюті до внутрішніх цін спостерігається зниження обсягу імпорту в національній валюті, оскільки відбувається переорієнтація споживачів з імпортних товарів на купівлю вітчизняної продукції.

Подібне рівняння попиту на імпорт можна використовувати як для всього обсягу імпорту, так і для аналізу за різними типами товарів. Необхідно імпорт розділити на основні великі категорії товарів, такі як капітальні, проміжні та споживчі товари. Аналіз повинен проводитися за кожною з цих категорій. Надійність параметрів рівнянь регресії і трендів при цьому зростатиме.

Крім вище перелічених факторів, можуть мати значення і деякі інші. Це різні обмеження на імпортні товари у вигляді квот, тарифів, ліцензій тощо.

При аналізі експорту та імпорту важливого значення набуває вивчення еластичності експорту та імпорту за доходами та відносними цінами. Чутливість попиту на імпорт до зміни цін і доходу значно відрізняється за різними групами товарів. Звичайно, як еластичність ціни, так і еластичність доходу вища для промислових товарів, ніж для харчових продуктів, сировинних матеріалів і палива. Еластичність по цінах пропозиції експорту має тенденцію до прямої залежності від розмірів країни і до оберненої залеж­ності відкритості економіки.

Фактори, що визначають послуги і трансферти. Послуги утворюють неоднорідну групу операцій. Вантажні і страхові надходження і платежі пов’язані відповідно з рухом експорту та імпорту. На практиці платежі можна оцінювати за офіційними статистичними даними на основі фіксованої частки значення імпор­ту на умовах ФОБ.

Інші транспортні послуги, тобто портові і пасажирські послуги, також залежать від торгових потоків товарів, як і фактори, що впливають на загальний рівень туристів і конкурентоспроможність транспортних підприємств у країні.

Надходження і платежі, пов’язані з туризмом, можуть залежати від таких змінних, як дохід і конкурентоспроможність у галузі цін. На платежі може впливати дохід у тих країнах, звідки приїжджають туристи.

Доходи від інвестицій у результаті прямих та інших капіталовкладень необхідно розмежовувати. Дохід від прямих інвестицій залежить від накопичених у минулому іноземних інвестицій і може реалізовуватися лише після значного терміну у зв’язку з правовими обмеженнями на репатріацію коштів.

Фактори, що визначають потоки капіталу. Рух капіталу можна розділити на такі основні категорії: прямі інвестиції, переміщення середньострокового та довгострокового капіталу і короткострокові переміщення. В межах цих категорій можна говорити про подальші розмежування, наприклад між державним і приватним капіталом, а також між портфельними інвестиціями, позичками під проекти і кредитами, пов’язаними з торгівлею. Таке розмежування корисне для цілей прогнозування, оскільки суб’єк­ти економіки, які беруть участь у різних операціях, будуть поводити себе зовсім по-різному.

Обсяг прямих інвестицій, пов’язаний з наявністю інвестиційних можливостей і перспективами швидкого економічного зростання. Наявність чітко сформульованих правил і положень являє собою складову інвестиційного клімату, так само як і заслуговуюча довіри політика уряду, спрямована на досягнення макроекономічної стабільності.

Для оцінки припливу державного і довгострокового капіталу використовують інформацію, що є в проектах державного бюджету і планах довгострокового розвитку країни, а також іншу інформацію. Потоки приватного капіталу прогнозувати важче саме через їх природу. Доступ багатьох країн до міжнародних банківських позик обмежений і схильний змінюватись залежно від умов, що переважають на міжнародних ринках капіталу. Конкурентоспроможність може залежати від загальних перспектив платіжного балансу, включаючи установки економічної політики.