Робочий час. Режим праці і відпочинку

Тема 8. Регулювання робочого часу і міри праці.

ПЛАН

1. Робочий час. Режим праці і відпочинку.

2. Сутність нормування праці та його значення.

3. Об’єкти нормування.

4. Норми затрат праці.

 

Робочий час. Режим праці і відпочинку.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого ча-

су визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізични-

ми і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робо-

чого часу є одним з основних способів підвищення продуктивності праці. Воно за-

лежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виро-

бництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого ча-

су працівників не може перевищувати 40 год. за тиждень. Підприємства й організа-

ції, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривало-

сті робочого часу. При шкідливих умовах праці передбачається зменшення загаль-

ної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законо-

давством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівни-

ків віком від 16 до 18-ти років – 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16-ти

років (учнів, віком від 14 до 15-ти років, які працюють в період канікул) – 24 год.

на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних

коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14-ти років

або дитину-інваліда.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або

уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням

специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою

народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільні-

ших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та мі-

сячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатно-

сті людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змін-

ному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та за-

кінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих

перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлен-

ня працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість

вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передба-

чають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів

у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних

та додаткових відпусток. Режими праці та відпочинку регулюються статтями Кодек-

су законів про працю України.

 

2. Сутність нормування праці та його значення.

Нормування праці – це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з ви-

значенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці – складова організації праці і виробництва. Воно є важливою

ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управ-

ління ним, невід’ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підроз-

ділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління со-

ціально-трудовими відносинами тощо. Організуючи працю, слід визначити, яка її

кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість.

Норми праці є основою для визначення пропорцій у розвитку галузей економіки,

складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих потуж-

ностей. На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснен-

ня планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового опера-

тивного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств,

плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховуються завантаження ус-

шаткування і робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підви-

щення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють калнгдар-

но-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія це-

хів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робо-

чих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність ви-

робничого процесу.

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності під-

приємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат

живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці то-

що. Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

- максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування ви-

рибництва та управління ним;

- широке впровадження технічно-обгрунтованих норм, тобто розроблення норм

виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки

й технології виробництва, передових методів праці тощо;

- підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обгрунтованос-

ті норм;

- поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

- формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми

й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

- створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;

- комп’ютерізація проектування технологічної та організаційної документації, а

також норм затрат праці;

- підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування праці в ринкових умовах господарювання полягає в тому, щоб

на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва

і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити про-

дуктивність, що в свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню ре-

альних доходів працівників.

 

Об’єкти нормування праці.

Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елемен-

ти. Виробнича операція – це частина виробничого процесу, що виконується стосовно

певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочо-

му місці. Елементами операції є: установка, технологічний і допоміжний переходи,

позиція. Установка – це одноразове закріплення оброблюваної заготівки або деталі;

позиція характеризується фіксованим положенням предмету праці, де він підлягає

технологічному впливу устаткування; перехід – це частина операції, що характери-

зується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструме-

нту. Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові при-

йоми, дії, рухи.

Залежно від особливостей виробництва об’єктами нормування можуть бути:

- обсяг роботи за певний період – годину, зміну, місяць;

- зона обслуговування (для багатоверстатників);

- чисельність персоналу (обслуговування потужних технологічних, енергетичних,

транспортних систем тощо).

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу, яку можна зді-

йснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу (Тз.р.) являє собою співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи (Тр.) – це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робо-

чому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Тп.р.) і ча-

су непродуктивної роботи (Тр.н.). До непродуктивної роботи належать усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для Влас-

них потреб тощо. Продуктивна робота характеризується виконанням обов’язків, пе-

редбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо-заверша-

льну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні завдання на початку

та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів, ознайомлення

із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень,

технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матеріалів

заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, установка пристроїв та інс-

трументів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання

та оброблення пробних деталей; здавання готової продукції або роботи.

Оперативна робота – це безпосереднє виконання змінного завдання. Час, витраче-

ний на неї (То.п.), складається з часу виконання основних прийомів (То.) і допоміж-

них (Тд.). Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетво-

рення предметів праці. Допоміжні прийоми (допоміжний час) передбачають такі дії:

 

працівник установлює предмет праці на верстат або стіл для оброблення, знімає його

звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов’язані з виконанням завдан-

ня; вимірює предмети праці тощо.

Час обслуговування робочого місця (Тоб.) складається з часу організаційного обс-

луговування (Торг) та часу технічного обслуговування (Тех.). Час організаційного об-

слуговування використовується для огляду робочого місця та його впорядкування,

розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та

змащування обладнання. Час технічного обслуговування використовується на догляд

обладнання у процесі виконання певної конкретної роботи, зокрема налагодження

обладнання, заміна зношеного інструменту тощо.

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих на-

лежать необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу,

часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламен-

товані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Су-

марна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним ча-

сом (Тшк):

Тшк = То + Тд + Тоб + Тв.о.п. +Тп.з;

де То – основний час;

Тд – допоміжний час;

Тоб – час обслуговування робочого місця;

Тв.о.п. – час на відпочинок та особисті потреби;

Тп.з – підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на вико-

нання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу протягом робочої

зміни або її частини. Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів опе-

рацій потрібно для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів

праці, аналізу якості норм і нормативів тощо. Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оціню-

вання ефективності використання робочого часу використовуються дані про струк-

туру затрат робочого часу.

 

Норми затрат праці.

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них такі:

а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібного для виготовлення

одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт;

б) норми виробітку, які визначають кількість продукції, котру треба виготовити, або

обсяг робіт, який має бути виконаний за одиницю робочого часу. Норми виробітку

вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхі-

дний результат діяльності працівників;

в) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають

бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрі-

зок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає

необхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна

установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й в нормо-годинах, нормо-

грівнях;

г) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць устаткування, робочих

місць, квадратних метрів площі тощо, які обслуговуються одним робітником або

бригадою;

д) норми чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи

іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт;

е) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має

бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові.

Норми затрат часу за ступенем обґрунтованості поділяються на технічно обгрунто-

вані й дослідно-статистичні.

Технічно обґрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному

рівню розвитку виробництва, їх розробляють після ретельного вивчення елементів

виробничого процесу, затрат часу з урахуванням раціонального використання вироб-

ничих можливостей робочого місця і передових методів праці.

Технічно обґрунтована норма передбачає:

- робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників аналогічних робіт;

- поділ технологічного процесу на окремі операції;

- застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов техно-

логічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устатку-

вання;

- найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця;

- своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним;

- застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і

дій робітника;

- найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за

групової і бригадної форм організації праці;

- наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

Дослідно-статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних

даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низь-

кої продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці і виробництва. Ці

норми не виявляють виробничих можливостей устаткування, відбивають уже прой-

дений етап виробництва. Отже, такі норми не мобілізують працівників підприємства

на раціональне використання часу, на досягнення високої продуктивності праці й по-

ліпшення використання виробничих ресурсів.

За сферою застосування нормативи поділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві;

за складністю структури – на диференційовані (елементні) й укрупнені; за характе-

ром – на нормативи режимів роботи устаткування, нормативи часу, нормативи обс-

луговування, нормативи чисельності.

З розвитком технічного прогресу і вдосконалення організації виробництва і праці

нормативи треба періодично коригувати. Вони мають відбивати рівень сучасної тех-

ніки, організації виробництва і праці, враховувати передові методи праці, вплив різ-

них чинників на тривалість виконання операції та її окремих складових елементів,

бути зручними для користування під час розрахунку технічно-обгрунтованих норм

тощо.