Поєднання різних типів навчання

Усе викладене вище, звичайно, не означає, що потрібно використовувати тільки інтерактивне навчання. Для навчання важливі всі рівні пізнання й усі види методик. Як можна помітити з опису різноманітних інтерактивних технологій, обов'язковою складовою їх є і так звані пасивні методи. Сильні й слабкі аспекти пасивного та інтерактивного навчання можна подати у вигляді таблиці. Активне навчання посідатимете проміжне місце між ними.

Критерії порівняння

1.Обсяг інформації: При пасивному навчанні за короткий проміжок часу можна “пройти” великий обсяг інформації, а при інтерактивному – невеликий обсяг інформації потребує значного часу.

2.Глибина вивчення змісту: При пасивному – як правило, орієнтовані на рівень знання і розуміння, при інтерактивному – учні засвоюють усі рівні пізнання (знання. Розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка.

3.Відсоток засвоєння: в першому випадку як правило, невисокий, в другому – високий.

4.Контроль над процесом навчання: при пасивному – викладач добре контролює обсяг і глибину вивчення, час і хід навчання, результати роботи учнів передбачені, а при інтерактивному – викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і перебігом навчання.

5. Роль особистості педагога: в першому випадку – особисті якості педагога залишаються в тіні, він виступає як “джерело” знання, в другому – педагог сильніше розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор.

6. Роль учнів: в першому – пасивна, учні не приймають важливих рішень щодо процесу навчання, в другому – активна, учні приймають важливі рішення стосовно процесу навчання.

7.Джерело мотивації навчання: при пасивному – зовнішнє (оцінки. педагог. батьки, суспільство), при інтерактивному – внутрішнє (інтереси самого учня).

КРИТЕРІЇ ПОРІВНЯННЯ	ПАСИВНЕ НАВЧАННЯ	ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ
1. Обсяг інформації	За короткий проміжок часу можна "пройти" великий обсяг інформації	Невеличкий обсяг інформації потребує значного часу
2. Глибина вивчення" змісту	Як правило, зорієнтована на рівень знання й розуміння	Учні засвоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку)
3. Відсоток засвоєння	Як правило, невисокий	Як правило, високий
4. Контроль над процесом навчання	Викладач добре контролює обсяг і глибину вивчення, час і хід навчання. Результати роботи учнів передбачені	Викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і перебігом навчання. Результати роботи тих, хто навчається, менш передбачені
5. Роль особистості педагога	Особисті якості педагога залишаються в тіні, він виступає як "джерело" знання	Педагог сильніше розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор
6. Роль учнів	Пасивна; учні не приймають важливих рішень щодо процесу навчання	Активна; учні приймають важливі рішення стосовно процесу навчання
7. Джерело мотивації навчання	Зовнішнє (оцінки, педагог, батьки, суспільство)	Внутрішнє (інтерес самого учня)

 

 

Ця таблиця допоможе вчителеві обрати тип навчання в залежності від завдань і умов роботи. Як правило, сучасна система навчання чекає від учителя охоплення великого обсягу інформації й орієнтована на рівні "знання" і "розуміння". Це підштовхує педагога на використання в основному пасивного навчання. У середньовіччі використання пасивних методик було виправдано. Учитель мав можливість передати весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якого предмета своєму учневі. У сучасному світі ситуація кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все навіть в окремій вузькій галузі знання. До того ж, як відомо, численні факти добре запам'ятовують комп'ютери. Учні ж повинні мати інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати Ідеї й концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах. Цьому саме і сприяють інтерактивні технології. Проте, як ми бачимо з таблиці, при їхньому застосуванні педагог стикається з певними труднощами.

Для того, щоб подолати складності застосування інтерактивних технологій і перетворити їхні слабкі боки на сильні, треба пам'ятати:

+ Інтерактивні технології потребують певної зміни всього життя групи, а також значної кількості часу для підготовки, як учнів, так і педагога. Починайте з поступового використання цих технологій, якщо ви або учні з ними не знайомі. Можна навіть створити цілий план поступового впровадження інтерактивних технологій. Краще старанно підготувати декілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені "ігри".

- Можна провести з учнями особливе "організаційне заняття" й розробити разом із ними "правила роботи в групі". Налаштуйте учнів на сумлінну підготовку до інтерактивних занять. Використовуйте спочатку прості інтерактивні технології: роботу в парах, малих групах, мозковий штурм тощо. Коли у вас і в учнів з'явиться досвід подібної роботи, такі заняття будуть проходити набагато легше, а підготовка не забиратиме багато часу.

- Використання інтерактивних технологій - не самоціль. Це лише засіб створення тієї атмосфери в групі, що найліпше сприяє співробітництву, порозумінню і доброзичливості, надає можливості дійсно реалізувати особистісно-орієнтоване навчання.

- Якщо застосування вами інтерактивних технологій у конкретній групі веде до протилежних результатів — треба переглянути вашу стратегію й обережно підходити до використання подібних методів. Можливо, варто обговорити цю ситуацію з учнями (чи правильно ви розумієте й використовуєте технології, чи готові ви й учні до їх використання?)

- Для ефективного застосування інтерактивних технологій, зокрема, для того, щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу й глибоко його вивчити (а не перетворити технології на безглузді "ігри заради самих ігор"), педагог повинен старанно планувати свою роботу):

• дати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

• відібрати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням "ключ" до засвоєння теми;

• під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням щоб вони виконували його серйозно, а не механічно або "граючись";

• на одному занятті можна використовувати одну (максимум — дві) інтерактивних вправи, а не цілий калейдоскоп;

• дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема, акцентуючи увагу на іншому матеріалі теми, що безпосередньо не порушувався в інтерактивній вправі;

• проводити швидкі опитування, самостійні.домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов'язані з інтерактивними завданнями.

- Для зміцнення контролю за ходом навчання на підставі інтерактивних технологій вчитель має попередньо добре підготуватися:

• глибоко вивчити й обміркувати матеріал,у тому числі й додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;

• ретельно планувати й розробляти заняття визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати питання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття;

'• мотивувати учнів до вивчення теми шляхом добору найцікавіших випадків, проблем; оголошувати очікувані результати (мету) заняття і критерії оцінки роботи учнів;

• передбачати різноманітні методи привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.

- Деяким вчителям складно розкривати себе перед школярами, висловлювати власне ставлення до матеріалу, показувати некомпетентність з деяких питань. Безумовно, не всі вчителі "створені" для інтерактивних технологій. Проте використання їх уможливлює фахове зростання, навчання разом з учнями. Зробити перший крок допоможе сам новий підхід до навчання та його цілей, за якого учитель відверто може визнати себе некомпетентним у чомусь і дістати "право" не знати відповіді на ті або інші питання (до того ж чимало питань з будь-якого предмету не мають однозначної або єдино правильної відповіді). З іншого боку, після декількох старанно підготовлених уроків учитель зможе відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, сама атмосфера в класі, що послужить додатковим стимулом роботи з інтерактивними технологіями.

 

КООПЕРАТИВНЕ НАВЧАННЯ

Кооперативна (групова) навчальна діяльність - це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання учитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.

Співпраця (кооперація) - це спільна діяльність з метою досягнення загальних цілей. У межах спільної діяльності люди намагаються досягти результатів, вигідних для них самих і для решти членів групи. Кооперативним навчанням називають такий варіант його організації, за якого учні працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найефективніший навчальний процес для себе і своїх товаришів. Ідея проста. Одержавши інструкції від учителя, учні об'єднуються в невеликі групи. Потім вони виконують отримане завдання — поки всі члени групи не зрозуміють і не виконають його успішно. Спільні зусилля сприяють досягненню всіли членами групи взаємної користі.

Зрештою виграють усі ("Твій успіх йде на користь мені, а мій - на користь тобі"), учні усвідомлюють, що всі члени групи приречені на спільну долю ("Або ми потонемо, або випливемо, але разом"). Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, а й зусиллями його товаришів ("Ми не можемо обійтися без тебе"). Всі члени групи пишаються успіхами один одного і разом святкують перемогу, коли хтось із членів групи удостоюється похвали за особливі досягнення ("Ми всі вітаємо тебе з успіхом!"). У ситуаціях кооперативного навчання існує позитивна взаємозалежність цілей, що їх досягають учні, вони розуміють, що можуть досягти своїх особистих цілей тільки якщо їхні товариші по групі також досягнуть успіху.

Успіх члена команди під час презентації результатів дослідження групою певної теми, наприклад "Захист довкілля", залежить як від його особистих зусиль, так і від внеску інших членів групи, котрі допомагають йому знаннями вміннями й практичними можливостями. Жоден член групи окремо не має всієї інформації, вмінь чи можливостей, необхідних для забезпечення успіху групової діяльності.

Навчальні цілі учнів можна структурувати по-різному: одні стимулюють спільні зусилля, інші — конкуренцію треті - тільки зусилля окремої особистості. На відміну від ситуації кооперативного навчання, ситуація конкурентності виникає, коли учні змагаються один.і одним, щоб досягти мети, яка насправді є досяжною тільки для одного чи кількох учнів. У конкуренції присутня негативна взаємозалежність між цілями, яких досягають. Учні розуміють, що вони досягають своєї мети лише за умови, коли інші учні класу зазнають поразки. Здійснюється нормативна оцінка власних досягнень. У підсумку учні або ретельніше працюють, щоб перемогти решту однокласників, або, махнувши рукою, відступаються, бо не вірять у свій шанс на перемогу. За індивідуалістської навчальної ситуації учні працюють окремо, аби досягти цілей, що жодною мірою не. співвідносяться з цілями однокласників. Цілі, яких прагнуть учні, незалежні одна від одної. Учні розуміють, що їхні успіхи-зовсім не залежать від діяльності товаришів. Зрештою вони зосереджуються винятково на власних інтересах і персональному успіхові, а успіхи і невдачі інших ігнорують як такі, що не мають жодного значення.

Зарубіжні дослідження кооперативного й індивідуального навчання мають тривалу історію і безперечно доводять, що співробітництво, на відміну від конкуренції й індивідуальних зусиль, зумовлює:

а) вищий рівень досягнень і більшу продуктивність;

б) планування турботливіших, чуйніших взаємин;

в) міцніше психологічне здоров’я дітей, соціальну компетентність і самоповагу.

Позитивний ефект співробітництва у досягненні багатьох важливих результатів робить кооперативне навчання одним з найцінніших інструментів в арсеналі педагога.

Педагоги самі себе обманюють, якщо думають, що благих намірів і відповідних вказівок на кшталт „працюйте разом”, „співпрацюйте”, „будьте єдиним колективом” вистачить, щоб члени групи по-справжньому почали працювати разом. Об’єднавши учнів у групи й поставивши їм завдання працювати разом, не можна розраховувати, що саме це заохочуватиме до спільної діяльності. Не всі групи є групами співробітництва. Об’єднання в групи нерідко завершується конкуренцією, причому в тісному просторі, або зумовлює окрему, індивідуальну діяльність, поєднану з балачками. Організувати урок таким чином, щоб учні справді працювали в режимі співпраці, можна, лише розуміючи, які компоненти запускають механізм співпраці. Опанування суттєвих компонентів співпраці вможливлює вчителям

- застосовувати кооперативне навчання за умов роботи за діючими навчальними програмами в межах звичайних шкільних курсів;

- перебудовувати уроки. Ґрунтовані на принципах кооперативного навчання таким чином, щоб вони відповідали конкретній навчальній ситуації й давали змогу коригувати недоліки навчальних програм і долати недостатній пізнавальний рівень учнів;

- діагностувати проблеми, що можуть виникнути в деяких учнів за кооперативного навчання, і втручатися з метою збільшення ефективності навчання в групі.

Суттєвими компонентами співробітництва є позитивна взаємозалежність, особиста взаємодія, що стимулює діяльність; індивідуальна і групова підзвітність; навички між особистісного спілкування і спілкування у невеликих групах; обробка даних про роботу групи. Структурне систематичне включення цих основних елементів у ситуацію навчання дає підстави сподіватися, що група докладатиме саме спільних зусиль і що вдасться дисципліновано запровадити успішне і тривале кооперативне навчання.

Перший і найважливіший елемент при структуруванні кооперативного навчання – позитивна взаємозалежність. Позитивну взаємозалежність можна вважати успішно вибудованою, коли члени групи розуміють, що вони зв’язані один з одним такою мірою, що один не може бути успішним, якщо успішними не будуть усі отже, групові цілі і завдання варто розробляти і повідомляти учням так, щоб вони повірили, що вони або потонуть, або випливуть, але тільки разом. Коли позитивна взаємозалежність вибудована міцно, для всіх стає цілком зрозуміло, що:

-зусилля кожного члена групи потрібні і незамінні для успіху всієї групи;

-кожен член групи робить унікаль ний внесок у спільні зусилля групи завдяки його/її можливості/чи ролі й обов'язкам при виконанні завдання.

Це породжує відданість і зацікавленість не тільки у власному успіхові а й в успіхові інших членів групи, що становить сутність навчання у кооперації. Якщо нема позитивної взаємозалежної нема й співпраці.

Другий основний елемент спільного навчання — особистісна взаємодія, що стимулює діяльність, причому важливо, щоб учні фізично розташовувалися обличчям один до одного. Учні мають разом займатися реальною діяльністю, в якій; кожен працює не тільки на свій успіх, на успіх товаришів, спільно використовуючи наявні можливості, допомагаючи один одному, підтримуючи, заохочуючи й радіючи досягненням товаришів. Існують важливі види пізнавальної діяльні та міжособистісної динаміки, які можна здійснити лише тоді, коли учні сприяють навчанню один одного.

До них належать усне пояснення шляхів розв'язання проблеми, передання друзям власних знань, перевірка розуміння й обговорення досліджуваних понять, поєднання досліджуваного матеріалу з вивченим. Кожен з цих видів діяльності може бути структурно включений у загальне річище завдань, одержуваних групою, і в процес виконання їх.

Завдяки цьому групи кооперативного навчання є водночас системою академічної підтримки (кожен учень має когось, кому небайдужі його успіхи у навчанні, бере на себе зобов'язання з надання допомоги) і особистісної підтримки (кожен учень має когось, хто йому по-справжньому відданий). Саме завдяки особистісній взаємній підтримці в процесі навчання члени групи покладають на себе зобов'язання один стосовно одного і ви

являють відданість загальній справі і цілям.

Третій основний елемент спільного навчання — індивідуальна.і групова підзвітність. Два рівні підзвітності неодмінно слід структурно включати в уроки грунтовані на кооперативному навчанні. Група має нести відповідальність за досягнення групових цілей, а кожен член групи має відповідати за свою частину роботи. Індивідуальна підзвітність існує коли оцінюють діяльність кожного учасника. При цьому результати повертаються у групу загалом і до кожного учасника окремо, щоб з'ясувати, хто потребує більше допомоги, підтримки й схвалення у ході навчання. Мета кооперативного навчання в навчальних групах полягає у тому, щоб кожен член групи зміцнився, реалізувався як повноправна особистість. Учні навчаються спільно, щоб згодом набувати індивідуальну компетентність.

Четвертим основним елементом спільного навчання є розвиток навичокміжособистісного спілкування та спілкування в невеликих групах. Спільне навчання складніше за конкурентне чи індивідуальне, оскільки учні мають одночасно виконувати певне завдання (вивченнязмісту навчального предмета) і здійснювати групову роботу (ефективно функціонувати як єдина група). Соціальні вміння, необхідні для ефективної співпраці, не з'являються за змахом чарівної палички. Такі соціальні здібності в учнів необхідно розвивати так само цілеспрямовано й наполегливо, як і академічні навички. Навички керівництва, прийняття рішень, вироблення довіри, спілкування і розв'язання конфліктів дають учням змогу успішно подолати процес групової роботи і виконати академічне завдання. Оскільки співпраця і конфлікт нерозривно пов'язані, процедури та навички конструктивного розв'язання конфліктів надто важливі для досягнення тривалого успіху за кооперативного навчання. ї

П'ятим основним елементом кооперативного навчання є обробка (аналіз, опрацювання) даних про роботу групи. Таке опрацювання відбувається, коли члени групи обговорюють, наскільки успішно вони досягають своїх цілей і підтримують ефективні робочі взаємини.

Група має з'ясувати, які саме дії окремих її членів корисні, а які марні, й дійти висновку стосовно подальшої діяльності, зокрема визначити що залишити, а що змінити у своїй поведінці. Підвищення ефективності процесу навчання відбувається завдяки ретельному аналізу рівня співпраці членів групи і визначенню шляхів поліпшення ефективності цієї роботи.

Кооперативне навчання можна здійснювати не тільки в групах, а й у парах. Пара є різновидом навчального колективу, де відбувається взаємонавчання. Взаємодія учнів у парі порівняно з групою має певні особливості, що відбиваються на організації діяльності, але за механізмами впливу на розвиток дітей вона значною мірою подібна до групової діяльності. Роботу в парах застосовують і як окрему самостійну технологію навчання, і як підготовчий етап до роботи в групах, що допомагає розвитку в учнях комунікативних та інших умінь і навичок.

У дидактиці під груповою роботою розуміють організацію навчання в малих групах на засадах співпраці з чітко розподіленими ролями (обов'язками) з метою отримання колективного навчального результату.

Групова навчальна діяльність сприяє формуванню у школярів позитивного відношення до навчання, розвиває вміння пристосовуватися до умов роботи в групі й забезпечує високу загальну активність учнівського колективу. Крім того, групові форми організації навчальної діяльності є найприйнятливішими для широкого й ефективного застосування інтерактивних технологій. Групова робота дає можливість усім учням активно працювати на уроці, застосовувати на практиці вміння активного слухання, сприяє виробленню спільної думки за менш напруженої ситуації, ніж робота у великій групі. Невимушена атмосфера в малій групі сприяє розвиткові у сором'язливих учнів навичок міжособистісного спілкування. До того ж технології кооперативного навчання формують в учнів уміння уникати конфліктних ситуацій під час розв'язання спірних питань.

Дискусії у малих групах стимулюють роботу командою. Струмінь ідей допомагає учням бути корисними один одному. Висловлення думок дає їм змогу відчути власні ресурси та зміцнити їх.

Конче важливим є встановлення міцного контакту між учителем і класом, а також між усіма учнями.

Основними ознаками групової роботи є:

1. Розподіл класу на групи з метою досягнення конкретного навчального результату.

1. Склад групи не може бути постійним упродовж тривалого часу. Він змінюється залежно, від змісту й характеру навчальних завдань, які необхідно виконати.

3. Кожна група розв'язує певну проблему, визначену завданням, яке може бути однаковим за складністю для гетерогенних груп або диференційованим для гомогенних. За змістом і навчальною метою (незалежно від складу групи) завдання для групової роботи можуть бути однаковими для всіх груп, взаємодоповнювальними або послідовними за логікою матеріалу, що вможливлює вивчення проблеми з різних боків, а також різними за змістом і процедурою виконання.

4. Завдання в групі виконують у такий спосіб, щоб уможливити оцінювання індивідуального внеску кожного члена групи та групи загалом.

Кількість учнів у групі залежить від загальної кількості їх у класі, характеру й обсягу знань, що опрацьовуються, наявності необхідних матеріалів, часу, відведеного на виконання роботи. Вона зумовлюється наданням кожному учневі можливості зробити чітко визначений внесок у виконання завдання. Оптимальною вважають групу з 3 - 6 осіб, бо за меншої кількості учням важко усебічно розглянути проблему, а за більшої - складно визначити, яку саме роботу виконав кожен учень.

Зі збільшенням кількості групи збільшується рівень здатності набувати досвід і навички, проте підвищується ймовірність порушень правил поведінки, ухвалених усіма.

Розбіжності думок складніше подолати у групах з парною кількістю членів. Групам з непарною кількістю властива краща спроможність вибиратися з глухого кута.

Групи з двох осіб (пара) - забезпечують високий рівень обміну інформацією і низький рівень розбіжності думок. Однак якщо в такій групі запанують емоції, ситуація може надто ускладнитися, бо тут відсутня третя особа для примирення.

Групи з трьох осіб — найстабільніші групові структури випадкових несталих коаліцій, утім двоє сильніших у цій групі можуть домінувати над третім учасником.

П'ять осіб - оптимальна кількість навчальної групи. Вона достатня для групової стимуляції й замала для особистого визнання. Співвідношення 2:3 забезпечує меншість підтримкою.

Об'єднання в групи може здійснювати учитель (здебільшого на добровільних засадах, за результатами жеребкування) або самі учні за власним вибором Існує кілька ефективних способів об’єднання учнів у групи:

Можна заздалегідь скласти перелік, вивісити його в класі до початку уроку. У цьому разі ви контролюєте склад групи.

Можна запропонувати учням розрахуватися на "перший, другий „ об’єднати їх за порами року, квітами тощо (замість номерів можна скористатися кольоровими картками, різноманітними предметами тощо).

В окремих випадках учитель може зберегти групу, яка вже почала працювати над проблемою, на кілька уроків у постійному складі або виділити (на певний час) постійно діючу групу експертів, спостерігачів тощо. Треба лише пам'ятати, що демократичність інтерактивного навчання, його особистісна зорієнтованість потребує обов'язкового залучення учнів до організації їхньої діяльності, тобто обговорення з ними можливого складу груп, процедур групової діяльності, очікуваних результатів й досягнення демократичної згоди між учнями й учителем на всіх етапах навчання.

Отже, групи можуть бути гомогенними (однорідними),тобто об'єднаними за певними ознаками, наприклад за рівнем знань та позаурочної інформації, або гетерогенними (різнорідними). Бажано об’єднувати в одну групу сильних, середніх; і слабких учнів. У різнорідних групах стимулюється творче мислення й інтенсивний обмін ідеями. Давайте достатньо часу для презентації різних точок зору, для детального обговорення проблеми, для розгляду питання з різних боків. Намагайтеся формувати групи так, щоб до них входили й хлопці, й дівчата.

Найчастіше парну і групову роботу проводять на етапі застосування знань Це може відбуватися одразу після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок,

Або бути частиною повторювально –узагальнюючого уроку.

Магічні дрібнички.

(У цих частинках тексту ви знайдете прості, але важливі рекомендації, які допоможуть вам побудувати навчання найефективнішим шляхом)

- Намагайтеся уникати слова „розподілятись”, „розподіляти” дітей на пари, трійки, групи тощо. Пам’ятайте: учні об’єднуються. З об’єднаних учнів виростають дорослі, здатні об’єднатися і працювати разом, виростає об’єднана країна, держава або нація.

Все, що пропонують учні, має бути прийняте й обговорене. Не слід казати їм, що це "правильна чи неправильна відповідь", варто лише допомогти опанувати інформацію і прийняти власні рішення. Стежте, щоб ніхто з учнів не залишався поза обговоренням.

Рішення учнів треба сприймати серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодії й розвитку навичок критичного мислення.

Деякі учні готові активно працювати й у великій групі, але по-справжньому ефективною групова робота буце в групі, що не перевищує 5 — 6 учасників. Великі групи потребують інших технологій!

Робота в парах

("Обличчям до обличчя, один —удвох — усі разом ", "Думати, працювати в парі, обмінюватися думками ")

Технологія найефективніша на початкових етапах навчання учнів роботі у малих групах. її можна використовувати для досягнення будь якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань, тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують рідкісну за традиційним навчанням можливість говорити, висловлюватися. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з¹ партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвиткові навичок спілкування, вміння висловлюватися, критично мислити, вміння переконувати й вести дискусію.

Використання такого виду співпраці внеможливлює ухилення учнів від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують багато часу. Серед них можна назвати такі:

1.Обговорити короткий текст, завдання, письмовий документ.

2.Узяти інтерв'ю і визначити ставлення партнера до заданого читання, лекції, відео чи іншої навчальної діяльності.

3.Зробити критичний аналіз чи редагування письмової роботи один одного.

4. Сформулювати підсумок уроку чи серії уроків з теми.

5. Розробити разом питання до викладача або до інших учнів.

6. Проаналізувати разом проблему, вправу чи експеримент.

7. Протестувати й оцінити роботу один одного.

8. Дати відповіді на запитання вчителя.

9. Порівняти записи, зроблені в класі.

Як організувати роботу

Запропонуйте учням завдання, поставте питання для невеличкої дискусії або аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у завданні, дайте їм 1 - 2 хвилини для обдумування ймовірних відповідей або рішень індивідуально.

Об'єднайте учнів у пари, визначте, хто з них висловлюватиметься першим, і запропонуйте обговорити свої ідеї один з одним. Краще одразу визначити час на висловлення кожного в парі й на спільне обговорення. Це допомагає звикнути до чіткої організації роботи в парах. Учні мають досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.

По завершенні часу на обговорення кожна пара представляє результати роботи, обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом. За потребою це може бути початком дискусії або іншої пізнавальної діяльності.;

 

ЯК ПРАЦЮВАТИ В ПАРАХ

Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Ця форма роботи вможливлює набуття вмінь і навичок співпраці, активного слухання, висловлювання, переконання, вироблення спільного рішення.

Роботу в парі варто організувати так:

1. Разом прочитайте надане завдання й інформацію стосовно його виконання.

2.Визначте, хто говоритиме першим.

3.Викладіть свої думки та погляди на проблему по черзі.

4.Дійдіть спільної думки.

5. Визначте, хто представлятиме результати роботі класу, підготуйтеся до презентації. Для ефективного спілкування у парах необхідно зважати на кілька моментів.

6. Зверніть увагу на мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, установіть контакт очима;

допомагайте співрозмовнику говорити, використовуючи звуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичлива посмішка, слова "так-так";

- в разі потреби ставте уточнюючі запитання, які допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з уже відомого. Наприклад: "Ти справді маєш на увазі, що...?","Чи правильно я зрозуміла, що...?"

- висловлюйтеся чітко, по суті справи, наведіть приклади, пояснюйте свої думки..

Запам'ятайте, чого не слід роботи під часактивного слухання:

- Давати поради.

—Змінювати тему розмови.

—Давати оцінки особі, котра говорить.

—Переривати.

—Розповідати про власний досвід.