Педагогіка співтворчості і співробітництва

Відносини педагогів і дітей представляють ту середу, в якій відбувається становлення і розвиток особистості школяра. Базу цих відносин в технології саморозвитку становить особистісний підхід і педагогіка співтворчості і співробітництва. Це означає гуманізм і демократизм відносин, визнання права кожного школяра на своєрідність, неповторність, унікальність особистості, прийняття її думки і позиції; готовність до безоцінкового відношенню до нього як до особистості.

Стилі взаємовідносин педагога і учнів є особливо значущою складовою педагогічного спілкування, або сприяє успішному засвоєнню знань дітьми та їх особистісному розвитку, або загальмовують ці процеси.

Таким чином, співробітництво вчителя і учня можна охарактеризувати як спільну діяльність в ході освітнього процесу, спрямовану на засвоєння знань, вміння учнів та підвищення їх мотивації до навчання.

При цьому в діяльності та спілкуванні дітей і педагогів має культивуються самоврядування, рівноправність і рівноцінність особистісних позицій всіх учасників педагогічного процесу.

Для різних вікових категорій учнів співпраця повинна приймати різні прояви.

Педагогу, як людині досвідченій та авторитетній важливо донести до підлітка, що знання необхідні для розвитку гармонійної особистості та благополуччя. І що саме завдяки накопиченому багажу знань і умінь юнак здатний завоювати авторитет серед однолітків. Адже для підлітка актуально придбання всіх видів наукових і практичних, побутових знань, самоствердження і самореалізація. Підліток жадібно засвоює життєвий досвід значущих людей, і педагога в тому числі, що дає йому можливість орієнтуватися в повсякденному житті. У той же час вперше підліток починає сам шукати художні та наукові знання. Виникає необхідність не тільки у співпраці, але й співтворчості педагога і учнів.

Психологи і дидакти пояснюють успішне засвоєння знань учнями умінням вчителів не тільки використовувати в навчанні психологічні та дидактичні закономірності процесу формування понять, але і встановити психологічний контакт з дитячим колективом, знайти ключ до душі кожної дитини. Успіх залежить від атмосфери, яка панує на уроках, де в основі її доброзичливість, мудра простота, взаєморозуміння та інтерес, що ведуть до співпраці та співтворчості.

З одного боку, обстановка ділова, де всі працюють в міру своїх сил і здібностей, з іншого - невимушена, світла, насичена позитивними переживаннями: задоволенням, радістю. Діти бажають вчитися. Учитель разом з дітьми, а не над ними. Всі переваги вчителя не у віці, не в особливих правах і влади над дітьми, а в життєвому досвіді, у знаннях і ерудиції, в чесно заробленому моральному авторитеті. Місія вчителя - порушити цікавість, самодіяльність і самоосвіта. У цих умовах формуються дієві знання і відбувається особистісний розвиток: моральне, інтелектуальне, емоційне, вольове.

Співпраця педагога і учня - це одночасно і спільна діяльність та організаційна система активності суб'єктів взаємодії, для якої властиві:

· просторові і тимчасові сопричасність,

· єдність цілей,

· організація та управління діяльністю,

· поділ функцій, дій, операцій,

· наявність позитивних міжособистісних відносин.

Співпраця відбувається за чотирма основними напрямками: лінія "вчитель - учень ", як правило, підкріплюється активністю в напрямку "учень плюс учень", що обумовлюється самим колективним характером навчальної діяльності.

Співпраця педагога та учнів позначається і на формуванні спільно групового співробітництва.

На допомогу організації навчального співробітництва приходять різноманітні способи і прийоми, одночасно ставлять рамки діяльності учнів.

Так до найпоширеніших з них належать дискусії, обговорення, вирішення проблемних питань у ході розгляду навчальних завдань.

Фіксується також залежність прийомів від форми співробітництва: підсумкової та поточної. При підсумковому рішення задачі, призначеної для спільної роботи, може бути індивідуальним, а його контроль і оцінка - проводити разом, в процесі обговорення підсумкового результату. У поточному співпрацю рішення задачі на всіх етапах ведеться спільно всіма учасниками.

Теоретичний аналіз проблеми розв'язання задач у спільній діяльності показує, що не всяке завдання здатне в точності відповідати співпраці: ефективне спілкування та вирішення спільних проблем можливі у випадку логічних міркувань, двостороннього аналізу та взаємної оцінки різних точок зору.

Відповідно завдання, адекватна навчальна співпраця, повинна об'єктивно припускати існування більш ніж однієї точки зору на зміст і спосіб її вирішення.

Проблемні навчальні завдання найбільш адекватні співпраці. Такі завдання за критерієм домінування пізнавального процесу при їх вирішенні відносяться до мисленнєво-мнемічних. Вони вимагають певного рівня володіння теоретичними знаннями та вміння застосовувати їх у конкретних ситуаціях.

Схеми продуктивної ситуації співробітництва вчителя – учнів. Дві фази цього процесу включають шість форм навчального співробітництва, які постійно змінюються при зміні діяльності учнів.

Перша фаза - процес прилучення до дій. Вона складається з таких форм:

· поділ діяльності між педагогом і учнями,

· дії учнів, пов'язані з імітації,

· дії учнів, пов'язані з наслідуванню.

Друга фаза динаміки спільної діяльності - узгодження діяльності учнів з учителем. У другу фазу входять такі форми:

· дії учнів, в яких домінує самостійна регуляція,

· дії учнів, в яких домінує самоорганізація,

· дії, до яких учні спонукаються без зовнішнього втручання.

Прогнозується й третя фаза. Партнерство в ході удосконалення прилучення до дій.

Головне - ставлення учнів до процесу співробітництва і співтворчості.

Співтворчості, як один з видів взаємодії має схожі механізми, але для нього потрібно не логічний аналіз, а спільне перетворення дійсності.

Відрізняються і способи його впровадження: робота гуртків, самодіяльних колективів, конкурси та змагання.

Співтворчість на сьогоднішній день, при теперішньому рівні розвитку технології навчання є з одного боку ефективним і плідним спілкуванням педагога і школяра, за допомогою вербальних і невербальних засобів, мовної та комунікативної стратегії діяльності.

З іншого боку - співтворчість вчителя і учня - це створення нової педагогічної реальності, що володіє такими ознаками як полімовний та багатокультурний характер.

Розширення поля діяльності обох учасників педагогічного процесу, а також зміцнення і розвиток їх особистого мовного статусу проходить як складова взаємного творчого збагачення.

Культурне взаємозбагачення педагога та учня в ході співтворчості є одночасно і важливою умовою, і критерієм самої спільної творчості. Більш яскравий прояв творчих функцій тягне за собою підвищення продуктивності процесу співтворчості, спрямованого на оновлення змісту освіти та її технологічної бази. Педагогу доводиться стикатися зі складними професійними та комунікативними завданнями при високому творчому потенціалі учнів.

Підсумовуючи дані відомості можна прийти до висновку, що навчальний, складний багаторівневий процес, в ході якого відбувається співпраця педагога і учня. Воно вимагає психологічного контакту і є одним із стилів педагогічної взаємодії.

 

Відділ освіти Бучанської міської ради

Міський методичний кабінет

 

 

Методичний бюлетень

«Розвиток універсальних якостей творчої особистості»

 

С.Є.Мащенко

методист ММК

 

Березень 2016р.