Створення технологічних процесів складання

Технологічні схеми складання, що обумовлюють взаємний зв’язок складальних елементів виробу або вузла, служать відправними при проектуванні технологічних процесів. У цьому випадку можна розробляти технологічні процеси для окремих груп і підгруп, що складається звичайно з невеликого числа з’єднань, а потім вести розробку технологічного процесу загального складання. Крім того, проектування можуть виконувати одночасно кілька технологів, внаслідок чого вдається значно скоротити час, що витрачається звичайно на розробку технологічних процесів складання. При цьому, технологу необхідно знати умови, в яких буде виконуватися розроблюваний технологічний процес. Він може здійснюватись на проектованому заводі і на діючому підприємстві. Якщо в першому випадку вибір і розробка варіанта процесу вільні, то в умовах діючого підприємства вони залежать від ряду факторів: наявності обладнання і його завантаження, перспектив установлення нового обладнання, виробничих можливостей інструментального цеху та цеху пристроїв.

При розробці технологічного процесу складання перш за всього необхідно скласти схему розподілу виробу. Для цього потрібні такі вихідні дані: опис призначення виробу та складальних одиниць; технічні умови на їх виготовлення та приймання, складальні креслення виробу та одиниць, дані про програму випуску виробу.

На підставі аналізу вихідних даних складають схему складання виробу та складальних одиниць. Ця робота значно полегшується, якщо є зразок, спробне розбирання якого спрощує етапи збирання. Демонтовані елементи в нерозібраному вигляді, являють собою технологічні складальні одиниці, на які повинні бути складені схеми збирання. Останні визначають взаємозв’язок складальних елементів виробу, показують порядок їх комплектування, спрощують розробку процесів складання, а також дозволяють провести технологічну оцінку конструкції. Таким чином, схема складання є основою розробки етапів збирання виробу. Для складних виробів розробляють технологічні процеси складання окремих груп і підгруп, а потім виробу в цілому.

Для кожного технологічного неподільного елемента, виявленого при поділу виробу або складальної одиниці, визначають оперативний час, потрібний для складання. При цьому сума часу кожної послідовної операції повинна дорівнювати дійсному такту складання:

, (2.38)

де дійсний такт складання;

Т_зм. – тривалість робочої зміни;

Т_обс. – час на обслуговування робочих місць;

Т_пер. – час на регламентовані перерви на відпочинок;

N_зм – заданий обсяг випуску за зміну.

У випадку коли оперативний час буде більше такта, його прагнуть зробити кратним такту й виконують дану операцію паралельним дублюванням складальних місць. При поточному складанні операцію виконують роздвоєнням потоку (рис. 2.6, а). При конвеєрному складанні дублювання складальних робочих місць здійснюється подвоєнням їх довжини в порівнянні з іншими.

Рис.2.6 – Схема дублювання четвертої операції конвеєрного складання: 1...6 – складальні місця

Як приклад наведемо схему дублювання четвертої операції конвеєрного складання (рис. 2.6, б). Складальне місце, яке обслуговують два складальники, має довжину l ₁=2 l. До початку виконання першим складальником операції на місці 4а другий робітник виконав її на 50 % і знаходиться в середині місця 4б. При переході другого складальника разом з рухомим конвеєром до складального місця 5 перший наближається до середини складального місця 4б і передає зібраний виріб на місце 5. Далі другий складальник переходить на місце 4а, а в цей час перший знаходиться в середині складального місця 4б і таким чином цикл повторюється. При цьому треба відзначити, що на місцях 1-3 працюють по одному складальнику.

До основних технологічних заходів, що сприяють підвищенню техніко-економічних показників процесів складання, слід віднести: заміну в максимально можливої ступіні ручних операцій механізованими; широке застосування складальних і контролюючих пристосувань; ліквідацію або можливе зменшення технологічно неминучих простоїв шляхом відповідного перерозподілу технологічних переходів між операціями з метою можливо більшого ув’язування оперативного часу з темпом складання.