Економічне обґрунтування проекту

Основні поняття: засоби праці, виробничі сили, виробничі відносини, економічна система, витрати виробництва, собівартість, ціна та прибуток

Перед виготовленням запланованого виробу необхідно з’ясувати чи є даний проект економічно вигідним, чи є потреба у заміні окремих конструктивних елементів, технології виготовлення виробу в цілому, використаних матеріалів тощо. Щоб з’ясувати ці питання проводять експертизу проекту.

Частково питання експертизи ми розглядали у попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну у створенні виробу. Насправді, експертиза виробу нерозривно пов’язана з економікою виробництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору дизайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. Їх необхідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу у серійне виробництво. Однак провідним в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного виробництва.

В основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ в кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

· праця людини;

· предмети праці;

· засоби праці.

Праця людини - це змістовна, цілеспрямована діяльність лю­дей, впроцесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередку­ють, регулюють і контролюють обмін речей між собою і одночасно змі­нюють власну природу.

Предмети праці - це речі (об’єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

· дані самою природою (наприклад деревина);

· ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.

Засоби праці - це речі чи комплекс речей, якими людина впли­ває на предмети праці.

Виробничі сили - це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріа­льні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.

До структури виробничих сил належать:

· людина (головна виробнича сила);

· засоби праці:

· предмети праці (засоби виробництва);

· сили природи, які використовуються людьми;

· форми і методи організації виробництва;

· наука;

· інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої - до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, в складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відносини.

Виробничі відносини - це суспільна форма розвитку виробни­чих сил в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання мате­ріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою е і відношення власності.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людь­ми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, пред­метів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності у всіх сфе­рах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система - це сукупність всіх видів економічної дія­льності людей в процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, об­мін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання та­кої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є:

· виробничі сили;

· техніко-економічні відносини;

· організаційно-економічні відносини;

· виробничі відносини, чи відношення до власності;

· господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозді­лів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:

· за місцем виникнення - на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;

· за видами продукції, робіт, послуг - на витрати на вироби,
групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;

· за видами витрат - на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;

· за способом перенесення витрат на продукцію - на прямі та непрямі;

· за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат – на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;

· за календарними періодами - на поточні та одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об'єднує дві частини вартості - вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту,

Вартість використаних засобів виробництва об'єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари і т.д.) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у ви­гляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту являє собою сукупність витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фон­дів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробниц­тва.

Третя частина вартості - додатковий продукт суспільства -використовується для розширення виробництва, виплат та безплатних послуг із суспільних фондів споживання.

Таким чином, собівартість є основою вартості.

Собівартість продукції визначається індивідуальними затрата­ми праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) - затратами суспільне необхідної праці.

Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рі­вня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдоскона­лення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) вклю­чаються:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, до­поміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заро­бітна плата та інші виплата робітникам, зайнятим у виробництві продук­ції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші вироб­ничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оре­нду земельних ділянок, амортизація тощо.

Серед економічних категорій, що використовуються в ринково­му механізмі господарювання, є ціна.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою по­рівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна виступає важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподі­льчій, врівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обороту продукції всі ціни поді­ляються на відпускні, оптові та роздрібні.

Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії - поясні, національні, сві­тові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виро­бництва, пільгові.

 

Завдання економічного обґрунтування проекту. Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визначення собівартості виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто не­обхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності поста­новки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.

На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:

· яким має бути розмір коштів для здійснення
випуску першої продукції;

· чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так,
то чи буде він достатнім для повернення грошей;

· через який термін будуть повернуті гроші;

· наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспекти­вами і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;

· якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;

· яким є обсяг випуску продукції на ринок;

· скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.

У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначи­ти дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.

Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ціною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов'я­зані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витра­ти тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.

Процедура оцінки вартості виробництва проекту. Економічне оцінювання об’єкту і процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності:

- визначити витрати матеріалів () за табл. 1:

Таблиця 1

Розрахунок витрат матеріалів

Матеріал	Вартість одиниці вимірювання, грн..	Витрати матеріалів	Вартість витрат, грн.
Усього

 

- виначити вартість витрат на електроенергію () під час роботи:

Е=Р t, де

Е – спожита електроенергія (кВт год.);

Р – потужність споживача електроенергії (Вт);

t – тривалість роботи споживача електроенергії (год.);

= 0,25 Е, де

-- вартість спожитої електроенергії;

0,25 -- вартість тарифу на електроенергію ();

- здійснити розрахунок оплати праці () на підставі, що оплата працівника 3-го розряду здійснюється погодинно

 

, де

-- тривалість виконання робіт з виготовлення виробу (год.);

- визначити величину податку на заробітну плату ( ), який складає 15% від заробітної плати

=0,15

- визначити амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання () за табл. 2

Таблиця 2

Амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання

Інструменти і обладнання	Вартість, грн	Час зносу обладнання, грн	Амортизаційні відрахування, грн

 

, де

-- величина амортизаційних відрахувань на 1 робочу зміну (6 год.), (грн.);

0,1 – коефіцієнт, що враховує 10% від собівартості обладнання;

В—вартість обладнання, (грн.);

N—час зносу обладнання в днях;

- визначити загальну собівартість виготовлення виробу

- визначити величину прибутку (П) внаслідок реалізації виробу в межах 10-25% від собівартості виробу

П=(0,1-0,25) С

- визначити договірну ціну () реалізації виробу

- визначити рентабельність проектованого виробу

Загальний підхід полягає створенні електронної таблиці в ком­п'ютерному табличному редакторі, яка дасть можливість досліджу­вати вплив ключових параметрів на вартість проекту починаючи із простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це дослідження реко­мендується проводити в такому порядку:

· визначити вартість елементів виробництва;

· створити електронну таблицю для визначення вартості виготовлення продукції;

· розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;

· доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по проекту;

· дослідити чутливість вартості проекту до ключових параме­трів.

Слід пам'ятати, що за допомогою сучасного програмного забез­печення легко розробити доволі складні моделі, здатні давати кон­кретний результат навіть при суперечливих даних. Майстерність полягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й виявити області не­визначеності.

Основними джерелами даних можуть бути:

· відомості про аналогічні вироби. Зібрана по кри­хтах інформація може стосуватися матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;

· виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із готовністю надають інформацію про його ціни й робочі характеристики. Іноді така інформація доступна через рекла­мні матеріали та Інтернет-сторінки компаній;

· компанії, що постачають матеріали й обладнання є природ­нім джерелом інформації про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто мо­жуть надати розцінки або надійні калькуляції на ці матеріа­ли.

Загалом, підхід до оцінки собівартості виробництва проекту можна здійснити шляхом послідовних дій:

1). Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв'язки між етапами.

2). Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть вплинути на вартість. Вирішити, що відомо, а про що потрі­бно довідатися з інших джерел.

3). Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване припущення, переконатися, що не вводите себе в оману, недооцінюючи реальну вартість.

4). Створити комп'ютерну великомасштабну таблицю (напри­клад, в Microsoft Excel, щоб змоделювати вироб­ничу схему та витрати). Переконайтеся, що вона дає розумні відповіді.

5). Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікува­ної ціни продажу, то це є підставою для продовження робо­ти.

6). Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, можливо упустили щось не враховано або не дооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.

7). Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її від­повідно до збільшення знань про процес. Там, де можливо, варто замінити оцінки реальними даними.

Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання матеріалів існує відповідна система техніко-економічних показників.

1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металургія – коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод – вихід цукру з буряків.

2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії – витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив – витрати сірчаної кислоти на 1 тону суперфосфату.

3. На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.

4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).

5. Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).

Ефективніше використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.

Джерела показують за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

- зниження ваги виробів;

- зменшення питомої витрати матеріалів;

- скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;

- використання відходів та побічних продуктів;

- утилізації вторинних ресурсів;

- заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

І. Виробничо-технічні заходи

- первинна обробка та збагачення сировини;

- комплексна переробка сировини;

- застосування ресурсно-зберігаючої техніки;

- запровадження маловідходної та безвідходної технології.

ІІ. Організаційно-економічні заходи

- удосконалення матеріальних нормативів;

- поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

- упорядкування системи ціноутворення;

- застосування дійової системи економічного стимулювання.

Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити

комплексній переробці сировини – це процес промислової переробки результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи.

вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві.

Відходи виробництва – залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом).

Відходи споживання – виробничого споживання (брухт, гума, тара) побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте зміст та структуру виробничих сил та виробничих відносин.

2. Дайте характеристику економічної системи.

3. Дайте характеристику поняттю «собівартість»

4. Що впливає на ціну товару?

5. Розкрийте послідовність (алгоритм) економічної оцінки проекту.

6. Назвіть джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Яка між ними різниця?

 

Практична робота