II. Застосування запобіжних заходів

 

1. Затримання. Особливості затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення, полягають у такому:

 

- затримання здійснюється уповноваженою службовою особою;

 

- прокуророві, у межах територіальної юрисдикції якого здійснено затримання, негайно направляється повідомлення, до якого додається копія протоколу затримання;

 

- прокурор, отримавши повідомлення, перевіряє законність затримання та негайно інформує прокуратуру обласного рівня;

 

- про затримання прокуратура обласного рівня протягом 60 годин після затримання повідомляє відповідний центральний орган України, який протягом 3 днів інформує компетентний орган іноземної держави;

 

- про кожен випадок затримання громадянина іноземної держави, який вчинив злочин за межами України, прокуратура обласного рівня також повідомляє МЗС;

 

- затримана особа негайно звільняється у разі, якщо:

 

 

1) протягом 60 годин з моменту затримання вона не доставлена до слідчого судді для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу - тимчасового або екстрадиційного арешту;

 

2) встановлено обставини, за наявності яких видача (екстрадиція) не здійснюється.

 

2. Тимчасовий арешт - це взяття під варту затриманої особи до надходження запиту про її видачу із іноземної держави.

 

Строк арешту не може перевищувати 40 діб. У разі якщо цей строк закінчився, а запит про видачу особи не надійшов, вона підлягає негайному звільненню з-під арешту.

 

Порядок тимчасового арешту регламентований у ст. 583 КПК.

 

3. Екстрадиційний арешт застосовується слідчим суддею в порядку, визначеному ст.ст. 584-586 КПК, після надходження запиту про екстрадицію особи до вирішення питання про екстрадицію та її фактичної передачі, але не може тривати більше 12 місяців.

 

Застосування судом тимчасового чи екстрадиційного арешту є підставою для попереднього ув'язнення особи (ст. З Закону від 30 червня 1993 року "Про попереднє ув'язнення"; п. 1 розділу 2 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів ДКВС, затв. наказом МЮ від 18 березня 2013 року № 460/5).

 

Перебування особи під екстрадиційним арештом підлягає і подальшому судовому контролю у вигляді періодичного перегляду підстав перебування під вартою: за клопотанням прокурора - не рідше одного разу на 2 місяці; за скаргою заарештованого або його захисника чи законного представника - не частіше одного разу на місяць.

 

4. Інші запобіжні заходи. До особи, щодо якої вирішується питання про екстрадицію, можуть бути обрані й інші запобіжні заходи. При вирішенні питання про можливість застосування таких заходів слідчий суддя враховує обставини, викладені у ч. 2 ст. 585 КПК (відомості про ухилення від правосуддя у запитуючої сторони, тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, тощо).

 

ІІІ. Проведення екстрадиційної перевірки

 

Екстрадиційна перевірка - це діяльність центрального органу України або за його дорученням чи зверненням - прокуратури обласного рівня щодо встановлення та дослідження передбачених міжнародним договором України, іншими актами законодавства обставин, що можуть перешкоджати екстрадиції особи, яка вчинила злочин.

 

Максимальний строк екстрадиційної перевірки не може перевищувати 60 днів, але у разі необхідності його може продовжити центральний орган України (Генеральна прокуратура України або МЮ).

 

 

За результатами екстрадиційної перевірки орган, який її здійснював, складає обґрунтований висновок про можливість видачі особи. Якщо перевірку здійснювала прокуратура обласного рівня, то висновок надсилається відповідному центральному органу України.