Провадження щодо неповнолітніх

16.2.1. Заг альні положення

 

Неповнолітні є однією із вразливих категорій підозрюваних (обвинувачених). До числа вразливих категорій належать також іноземні громадяни, які є вразливими через своє громадянство, мовний бар'єр та інші чинники; особи з розумовими чи фізичними вадами; особи, які не вміють читати та писати, та інші.

 

Неповнолітнім (дитиною) е кожна людська істота до досягнення 18-річ-ного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше (ст. 1 Конвенції про права дитини1).

 

Згідно з Мінімальними стандартними правилами ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінськими правилами"), у контексті відправлення правосуддя неповнолітнім є особа, яка може бути притягнута за правопорушення до відповідальності в такій формі, яка відрізняється від форми відповідальності, що застосовується до дорослого (правило 2.2).

 

Особливості провадження стосуються і тих осіб, яким на момент провадження уже виповнилося 18 років. У разі тривалого "дозрівання" повнолітнього у віці до 21 року йому має бути надано право на поводження як з неповнолітнім, якщо суд дійде висновку, що особистість цієї особи не сформувалася, і вона не може відповідати за свої дії як доросла людина (п. 11 Рекомендації № ІІ (2003) 20 КМ державам -членам РЄ3).

 

Зважаючи на вразливість неповнолітніх обвинувачених, законодавець повинен надати їм додаткові гарантії під час провадження у кримінальних справах.

 

Існування особливого провадження у справах про злочини неповнолітніх визначається необхідністю досягнення таких цілей:

 

- кримінологічної, що полягає у запобіганні вчиненню кримінальних правопорушень неповнолітніми, оскільки злочинність як соціальне (а точніше - антисоціальне) явище "рекрутує" (В.В. Вандишев) із неповнолітніх нових злочинців;

 

- правових - встановлення достовірних даних у кримінальному провадженні для правильного, а отже, і справедливого їх вирішення; забезпечення належної правової захищеності неповнолітнього обвинуваченого.

 

Складнощі у досягненні цих цілей обумовлені віковими психологічними характеристиками неповнолітніх. Найбільшою мірою під час застосування кримінальних процесуальних норм повинні враховуватися такі характеристики неповнолітніх: незрілість мислення; відсутність достатнього соціального досвіду; нестабільність психіки; підвищена емоційність; підвищена навіюваність і самонавіюваність; схильність до фантазій. Із урахуванням цих вікових психологічних характеристик неповнолітніх "Пекінськими правилами" передбачено:

 

 

- наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповнолітніх, відповідної кваліфікації;

 

- побудову судовою розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх;

 

- забезпечення конфіденційності, щоб уникнути завдання шкоди неповнолітнім через непотрібну гласність або через шкоду їхній репутації тощо;

 

- створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх.

 

У кримінальному провадженні на всіх його етапах щодо неповнолітніх діють основні процесуальні гарантії: презумпція невинуватості; право бути повідомленим про пред'явлене обвинувачення; право на відмову давати показання; право мати адвоката; право на присутність батьків або опікуна; право на очну ставку зі свідками та їх перехресний допит і право на оскарження до вищої інстанції (правило 7.1).

 

Загальні особливості кримінального процесу визначаються положеннями ч. 4 ст. 14 МПГПП, згідно з якою "стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їхньому перевихованню". Система правосуддя щодо неповнолітніх повинна будуватися на основі принципу виправного правосуддя, згідно з яким особлива увага приділяється реінтеграції дітей у суспільство (ч. 1 ст. 40 Конвенції про права дитини2).

 

 

16.2.2. Заг альні особлив ості

 

Загальні особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх стосуються усіх стадій. Ці особливості розподіляють на кілька блоків, наведених нижче.

 

16.2.2.1. Пре дс тавн ицтво н е повн олі тн ього

 

Неповнолітні з причин їхньої вразливості у разі притягнення до кримінальної відповідальності повинні бути представлені особами, які б могли надати їм допомогу у захисті від обвинувачення. Конвенція про права дитини (ст. 12) вимагає, щоб дітям надавалася можливість бути заслуханими у будь-якому судовому розгляді, що їх стосується, безпосередньо або через представника.

 

Відсутність у неповнолітнього життєвого досвіду компенсується участю на його боці:

1) законного представника, а відсутність юридичного досвіду - участю 2) захисника (адвоката).

 

1) Неповнолітнього обвинуваченого за законом представляють особи, які несуть відповідальність за його виховання або беруть участь у його вихованні. До числа таких осіб належать батьки (усиновлювачі) неповнолітнього, а у разі їх відсутності - інші особи - опікуни чи піклувальники, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, представники органів опіки і піклування тощо.

 

 

2) Законом передбачається обов'язкова участь захисника у провадженнях про кримінальні правопорушення неповнолітніх (п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК). ПВС роз'яснив, що у цих провадженнях участь захисника є обов'язковою незалежно від того, чи досягли особи на момент провадження повноліття. Це положення поширюється й на випадки, коли особа обвинувачується у злочинах, одні з яких вчинені нею до, а інші - після досягнення 18 років (п. 2 ППВС від 16 квітня 2004 року № 51).

 

16.2.2.2. П раво н а кон фіде н ційн іс ть

 

Важливим правом неповнолітнього, що є суттєвою ознакою справедливого кримінального пронесу щодо неповнолітнього, є право на конфіденційність, гарантоване у міжнародних правових документах.

 

У "Пекінських правилах" вказано на доцільність дотримання конфіденційності на усіх етапах з метою уникнення заподіяння шкоди неповнолітньому у зв'язку із непотрібною гласністю чи заподіянням шкоди його репутації. В принципі не повинна публікуватися будь-яка інформація, яка може призвести до ідентифікації особи неповнолітнього обвинуваченого (правило 8), наприклад, імен обвинувачених чи засуджених неповнолітніх.

 

ЄКПЛ передбачає, що преса і відвідувачі можуть не допускатися до зали судових засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моральних засад, коли того вимагають інтереси неповнолітніх (ч. 1 ст. 6). Аналогічне положення є і у МПГПП (ст. 14).

 

Право неповнолітнього на конфіденційність (закритий судовий розгляд) гарантоване чинним вітчизняним законодавством (п. 1 ч. 2 ст. 27 КПК).

 

16.2.2.3. Зас тосуванн я запобіж н их заході в

 

Враховуючи специфіку справ про кримінальні правопорушення неповнолітніх законодавець встановив кілька додаткових правил, пов'язаних з особливостями застосування запобіжних заходів.

 

1) Затримання і взяття під варту (ув'язнення)

 

Ув'язнення неповнолітнього означає будь-яку форму його затримання чи взяття під варту або поміщення до державної чи приватної виправної установи, яку неповнолітньому не дозволяється залишати за власним бажанням на підставі рішення будь-якого судового, адміністративного або іншого державного органу (п. 11 Правил ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі1).

 

Конвенція про права дитини 1989 року містить гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно із законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу".

 

 

У п. 7 Рекомендації № И (87) 20 КМ РЄ2 рекомендує державам-членам заборонити тримання неповнолітніх під вартою, крім особливих випадків вчинення більш дорослими підлітками дуже тяжких злочинів3. У цих випадках слід обмежувати тривалість тримання неповнолітніх під вартою і тримати їх окремо від дорослих.

 

Згідно з Законом від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства"4 затримання та арешт неповнолітніх застосовується як винятковий захід і тільки у випадках та порядку, встановлених законом. Забороняється утримання дитини у одному приміщенні з дорослими затриманими, арештованими чи засудженими особами (ч. 2 ст. 33). Lie положення національного законодавства узгоджується із ст. 10 МПГПП та п. 16 Рекомендации R (87) 20 KM Р€.

 

Про затримання дитини негайно повідомляють батьків чи осіб, які не замінюють, а також органи прокуратури. У разі неможливості такого негайного повідомлення батьків (опікунів) ставлять до відома про затримання пізніше, за можливості у стислий строк. Після затримання неповнолітній негайно повинен постати перед судом, який розглядає питання про його звільнення (правило 10 "Пекінських правил").

 

Строк затримання неповнолітньою поліцією має бути меншим, ніж строк, передбачений для затримання дорослих підозрюваних1. KM РЄ вважає, що неповнолітні не можуть перебувати в поліції як затримані понад 48 годин, а для наймолодших підозрюваних цей строк повинен бути за можливості ще меншим (п. 15 Рекомендації R (2003) 202). Якщо щодо неповнолітнього застосовано попереднє ув'язнення, то його строк не повинен перевищувати 6 місяців до початку судового розгляду. Цей строк може бути продовжений суддею, якщо він дійде висновку, що затримки у процесі обгрунтовані винятковими обставинами (п. 16 цієї Рекомендації). Українське законодавство не передбачає скорочених строків тримання під вартою неповнолітніх.

 

Закон дозволяє за рішенням слідчого судді помішувати особу, яка у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене законом про кримінальну відповідальність, до приймальника- розподільника для дітей на строк до 30 днів з можливістю його продовження ще на строк до 30 днів.

 

У справах щодо неповнолітніх обвинувачених "розумність" строків розгляду обвинувачення судом набуває першочерговою значення. Законодавство повинне передбачати якомога стислі строки досудового розслідування, а судді - швидко, першочергово розглядати справи по суті обвинувачення. KM РЄ рекомендує державам-членам забезпечити, щоб справи стосовно неповнолітніх розглядались більш оперативно, уникати невиправданих відстрочок з метою створення ефективної виховної дії (п. 4 Рекомендації KM РЄ № R (87) 203), усі стадії кримінального процесу здійснювалися в короткі проміжки часу, але у всіх справах заходи прискорення судочинства і підвищення його ефективності повинні урівноважуватися вимогами щодо дотримання процесуальних норм (п. 14 Рекомендації № И (2003) 20 КМ державам - членам РЄ)1. У Правилах ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (п. 17), зазначено, що суди у справах неповнолітніх та слідчі органи повинні приділяти першочергову увагу

 

 

максимально швидкому розгляду справ, з тим, щоб період утримання під арештом був якомога менш тривалим.

 

ЄСПЛ наголосив, що влада повинна виявити "особливу сумлінність" для забезпечення судового розгляду щодо заарештованого неповнолітнього обвинуваченого упродовж розумного строку.

 

Згідно з ч. 4 ст. 28 КПК кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Законодавець не встановлює для цього якихось строків, що є меншими від строків провадження щодо дорослих підозрюваних, обвинувачених.

 

2) До неповнолітніх обвинувачених, крім загальних запобіжних заходів, можуть застосовуватись спеціальні заходи, такі, як передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються у дитячій установі, - передача їх під нагляд адміністрації цієї установи (Україна); активна виховна робота; поміщення у прийомну сім'ю, виховну установу або будинок.

 

ВС роз'яснив судам, що приймаючи рішення про обрання запобіжного заходу щодо неповнолітнього, вони повинні дослідити стан здоров'я неповнолітнього, його сімейний і матеріальний стан, стосунки з батьками, дієвість існуючого контролю за його поведінкою, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв'язки, схильності, спосіб життя, поведінку під час провадження в цій або іншій кримінальній справі, наявність факторів, обставин чи визнання ним моральних цінностей, які дозволяють прогнозувати його поведінку (п. 3 ППВС від 16 квітня 2004 року № 5)2.

 

16.2.2.4. Пре дме т доказуван н я

 

Закон передбачає, що під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, що підлягають доказуванню в кожному кримінальному провадженні (ст. 91 КПК), необхідно також з'ясувати обставини, зазначені уст. 485 КПК.

 

1) Вік неповнолітньою - число, місяць, рік народження.

 

Встановлення віку неповнолітнього необхідне для правильного вирішення питань про те, чи може він нести кримінальну відповідальність, та як краше організувати роботу з його виховання.

 

Встановлюючи вік неповнолітнього, слід враховувати, що особа вважається такою, що досягла віку кримінальної відповідальності, не у день народження, а по закінченні доби, на яку прийшовся цей день, тобто з нуля годин наступної доби.

 

Вік неповнолітнього встановлюється за документами, в яких зазначена дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів цивільного стану, довідок

 

 

органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо.

 

До матеріалів кримінального провадження повинна бути додана копія документа, що підтверджує вік неповнолітнього.

 

У тому випадку, коли документів, які підтверджують вік, немає, або вони викликають підозру, що вони підроблені, а іншим способом отримати ці відомості неможливо, то відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 242 КПК для встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про притягнення її до кримінальної відповідальності, слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи. При визначенні віку неповнолітнього за допомогою експертизи слід зважати на 2 моменти:

 

- експерти визначають тільки рік народження. Днем народження неповнолітнього вважається останній день року, вказаного експертами;

 

- якщо у висновку експертизи вік визначений мінімальним і максимальним числом, то слід виходити із пропонованого експертами мінімального віку особи.

 

Якщо є підстави вважати, що неповнолітній за своїм інтелектуальним розвитком не досяг віку, який відповідає даним свідоцтва про народження чи іншого документа, необхідно залучити експерта для проведення психологічної експертизи (ч. 2 ст. 486 КПК). У разі підтвердження висновком експертизи наявності у неповнолітнього розумової чи психічної відсталості (не пов'язаної із психічним розладом) такого ступеня, за якого він за розвитком не відповідає віку, про який свідчать документи про народження, суд має поставити на розгляд питання щодо визнання неповнолітнього таким, що не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність та можливе застосування ПЗВХ (п. 18 ППВС від 15 травня 2006 року № 2і).

 

2) Стан здоров'я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховною характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічною хворобою, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. З'ясування цих питань може бути здійснене шляхом залучення експерта для проведення психологічної експертизи.

 

У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації закон передбачає призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи.

 

До числа інших соціально-психологічних рис неповнолітнього належать: соціальна активність, комунікабельність, мотивація досягнень, до-кус контролю тощо.

 

3) Ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння. Неповнолітній може по-різному ставитися до вчиненого: байдуже; розкаюватися; не визнавати вину або звинувачувати

 

 

інших осіб. З'ясування цієї обставини відіграє суттєву роль для ухвалення справедливого рішення про покарання неповнолітнього або про застосування щодо нього ПЗВХ.

 

4) Умови життя й виховання неповнолітньою. Оскільки більшу частину часу неповнолітній живе і виховується вдома і у закладах освіти, під час провадження у справі слід з'ясувати:

 

по-перше:

 

- у яких матеріальних, побутових умовах живе і виховується неповнолітній;

 

- як ставляться до виконання своїх обов'язків з виховання неповнолітнього його батьки;

 

- чи не ведуть батьки антисоціальний спосіб життя;

 

- у яких стосунках перебуває неповнолітній із своїми батьками;

 

- якою є психологічна обстановка в сім'ї;

 

- чи не застосовується в сім'ї насильство щодо неповнолітнього тощо; по-друге:

 

- у якому закладі освіти навчається неповнолітній, де працює;

 

- чому саме в цьому закладі він навчається;

 

- яким чином характеризується класний керівник неповнолітнього;

 

- чи створені у закладі освіти умови для навчання, виховання та творчого розвитку особистості учнів;

 

- якою є обстановка в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві тощо (див. ст. 487 КПК).

 

5) Наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінальною правопорушення. Піл час кримінального провадження необхідно з'ясовувати не тільки наявність осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, а й форми та способи втягнення неповнолітнього у вчинення протиправних дій, що застосовувалися дорослою особою, характер фізичного або психічного примусу, а також чи не зловживала ця особа службовою, матеріальною або іншою залежністю від неї неповнолітнього (п. 2 ППВС від 27 лютого 2004 року № 2і).

 

Для вирішення питання про справедливе призначення неповнолітньому кримінального покарання або застосування ПЗВХ у кримінальному провадженні потрібно зібрати дані про те, де він навчався або працював; як ставився до навчання, праці; якою була поведінка в навчальному закладі, за місцем роботи.

 

 

У матеріалах провадження повинні бути дані, чи притягувався неповнолітній до адміністративної або кримінальної відповідальності. Якщо неповнолітній відбував покарання в установі виконання покарань, слід встановити, як він характеризувався адміністрацією установи, чи був працевлаштований після повернення додому, а при повторному вчиненні кримінального правопорушення - причини рецидиву.

 

До матеріалів справи повинні бути приєднані характеристики з місця роботи та навчання, матеріали кримінальної міліції у справах дітей.

 

16.2.2.5. Спе ціаль ні с уб'єкти зд ійснен н я провадже нн я

 

Кримінальне провадження щодо неповнолітніх здійснюється спеціально уповноваженими на це службовими особами.

 

Досудове розслідування за фактом вчинення неповнолітнім кримінального правопорушення здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (ч. 2 ст. 484 КПК).

 

Судове провадження у першій, апеляційній і касаційній інстанції здійснюється суддею, уповноваженим на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Якщо судове провадження здійснюється судом колегіально, то головуючим може бути лише суддя, уповноважений на такий розгляд (ч. 10 ст. 31 КПК).

 

16.2.2.6. Заходи щ одо ун икнен н я негативн ого впливу

 

Під час кримінального провадження щодо неповнолітнього службові та інші особи зобов'язані вживати заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього

 

Закон передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, повинні здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз'яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього (ч. 2 ст. 484 КПК). Так, суд повинен вжити заходів до того, щоб судовий розгляд не мав негативного впливу на неповнолітнього. Зміст цих заходів залежить від характеру неповнолітнього, суті справи, різновиду злочину, в якому його обвинувачують, суспільного резонансу і уваги до справи преси тощо. Такими заходами, крім зазначених вище, можуть бути: надання можливості до початку засідання оглянути залу; підвищення лави підсудних та інші заходи, спрямовані на забезпечення можливості обвинуваченого стежити за ходом судового розгляду. ЄСПЛ визнав порушення вимоги щодо справедливості судового розгляду (ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ) у ситуації, коли законні представники неповнолітнього обвинуваченого сиділи у залі судового засідання "у межах досяжності шепоту". ЄСПЛ встановив малоймовірність того, щоб неповнолітній відчував себе досить розкуто для того, щоб радитися з ними під час

 

 

засідання у збудженій залі, на очах у публіки, навіть більше, щоб він був у змозі, з огляду на його незрілість і нестабільний емоційний стан, навіть і поза залою суду співпрацювати зі своїми адвокатами і надавати їм інформацію, потрібну для його захисту f Т. v. the United Kingdom").

 

Суд, роз'яснюючи неповнолітньому обвинуваченому правила кримінального судочинства, повинен враховувати рівень його інтелектуального розвитку, оскільки це має важливе значення для розуміння ним суті процесуальних дій, а отже, і брати дієву участь у суді. У справі "S.C. v. the United Kingdom" ЄСПЛ визнав, що було порушення ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ за обставин, коли неповнолітній обвинувачений через низький рівень інтелектуального розвитку не усвідомлював "становища, в якому він опинився". Попри це справу щодо нього розглянув не спеціалізований суд у справах неповнолітніх, а суд для дорослих.

 

У іншій справі ЄСПЛ ("Т. v. the United Kingdom"), попри те, що справу щодо неповнолітнього розглянув "дорослий" суд у відкритому режимі, ЄСПЛ не встановив порушень ст. З ЄКПЛ, оскільки було вжито спеціальних заходів до зміни правил судочинства, аби пом'якшити суворі умови "дорослого" суду з урахуванням юного віку обвинувачених.

 

 

16.2.3. Особлив ості д осуд овог о розслід ування

 

Зважаючи на вікові особливості неповнолітніх кримінальне процесуальне законодавство повинне передбачати "пільговий (полегшений) режим" їхньої участі у слідчих діях, що дістав вияв у таких особливостях.

 

1. Неповнолітній підозрюваний повідомляється або викликається через його батьків або інших законних представників. Такий порядок забезпечує ефективність повідомлень і викликів, оскільки законні представники неповнолітнього повинні відповідально ставитися до спілкування з представниками правоохоронних органів, подавати особистий приклад виконання обов'язків, що покладаються на них слідчим, прокурором, слідчим суддею.

 

Інший порядок повідомлення і виклику допускається лише у випадку, коли це обумовлюється обставинами провадження.

 

Неповнолітній, який перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення.

 

2. Тривалість слідчих (розшукових) дій має бути обмежена порівняно із тривалістю слідчих дій, здійснюваних щодо дорослих підозрюваних.

 

Занадто тривалі допити неповнолітніх у певних випадках можуть розцінюватись як катування або жорстоке поводження. Тому процесуальним законом встановлені стислі строки допитів та інших слідчих дій щодо неповнолітніх. Допит або інша слідча дія,

 

 

пов'язана із отриманням показань від неповнолітнього підозрюваного, не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад 2 години на день.

 

3. У допиті інших осіб. Під час допиту неповнолітнього підозрюваного обов'язковою є присутність захисника.

 

З метою захисту неповнолітнього від незаконного або такого, що суперечить цілям його виховання, психологічного впливу у слідчих діях передбачається участь педагога, психолога, лікаря, законного представника. За українським процесуальним законом ці особи вправі брати участь у слідчих діях за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді або за клопотанням захисника у випадках, якщо неповнолітній не досяг 16- річного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим.

 

4. Виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження щодо дорослого.

 

Якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з'ясована можливість виділення в окреме кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування (ст. 494 КПК). Потреба виділення матеріалів може виникати у разі, коли виходячи із обставин кримінального провадження і соціально-психологічних характеристик підозрюваних можна зробити висновок про те, що дорослий співучасник кримінального правопорушення є "авторитетом" для неповнолітнього, втягнув його у протиправну діяльність, а отже, може і далі негативно впливати на неповнолітнього.

 

5. Виконання доручень слідчого, прокурора підрозділами кримінальної міліції у справах дітей.

 

Виконання доручень слідчого, прокурора про проведення слідчих та негласних слідчих дій доручається керівником оперативного підрозділу, як правило, структурним підрозділам кримінальної міліції у справах дітей. Даючи такі доручення, слідчий, прокурор повинен враховувати її компетенцію, визначену ст. 5 Закону від 24 січня 1995 року "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей".

 

Слідчий, прокурор також може використати результати не пов'язаної безпосередньо із розслідуваним злочином (попередньої) діяльності підрозділів кримінальної міліції у справах дітей, наприклад допитати співробітників цього підрозділу з метою з'ясування характеристики неповнолітнього; умов його життя та виховання; обставин, що негативно впливали на виховання, тощо.

 

6. Особлива підстава закриття кримінального провадження за результатами досудового розслідування. Кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. Одним із елементів складу кримінального правопорушення є суб'єкт. Оскільки особа на момент вчинення діяння не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (16 або 14 років), а також віку, з якого є можливим застосування ПЗВХ (11 років), то кримінальне провадження повинно бути закрите через відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.

 

 

16.2.4. Особлив ості суд овог о розг ляд у

 

Судовий розгляд повинен узгоджуватися з інтересами неповнолітнього і здійснюватися в атмосфері розуміння, що дозволить неповнолітньому брати участь у ньому і вільно викладати власну позицію (правило 14.2 "Пекінських правил").

 

Справедливість судового розгляду щодо неповнолітніх, крім гарантій загального характеру, що стосуються повнолітніх обвинувачених, потребує спеціальних умов, дотримання яких судом забезпечує нормальний для неповнолітнього хід процесу, неможливість завдання йому психологічної травми, врахування вікових особливостей тощо.

 

Кримінальний процесуальний закон передбачає кілька особливих правил судового провадження щодо неповнолітніх.

 

16.2.4.1. Видален н я із залу судового зас іданн я

 

Під час судового засідання може виникнути потреба дослідити обставини, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього (факти насильства, жорстокості, інтимних сторін життя тощо). У суду є право після заслуховування думок прокурора, захисника і законного представника обвинуваченого тимчасово видалити його на час дослідження цих обставин.

 

З метою забезпечення права неповнолітнього обвинуваченого бути ознайомленим із результатами дослідження, здійсненого за його відсутності, та права на допит свідків закон передбачає обов'язок головуючого ознайомити з цими результатами обвинуваченого та поставити запитання особам, які були допитані за його відсутності.

 

16.2.4.2. Участь пре дс тавн иків сл уж би у справах ді те й та крим інальної м ілі ції у справах

ді те й

 

Службові особи державних органів, відповідальних за виховну і профілактичну роботу з дітьми, однією із цілей якої є недопущення вчинення ними правопорушень, повинні мати можливість бачити результати своєї роботи і брати активну участь у з'ясуванні обставин вчинення дитиною кримінального правопорушення. Крім того, за результатами судового розгляду вони не лише висловлюють думку з приводу найбільш доцільних заходів щодо обвинуваченого з метою його перевиховання, а й у майбутньому будуть здійснювати ці заходи, а також заходи із реінтеграції неповнолітнього у суспільство. Права зазначених службових осіб у судовому засіданні регламентовані процесуальним законом (ст. 496 КПК).

 

16.2.4.3. Ре зуль тати

 

Результати судового розгляду суд викладає у рішеннях, зміст яких залежить від віку неповнолітнього обвинуваченого.

 

 

У результаті розгляду справи щодо неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, суд може ухвалити одне із таких рішень: виправдувальний чи обвинувальний вирок, ухвалу про звільнення особи від кримінальної відповідальності із застосуванням ПЗВХ або ухвалу про застосування ПЗВХ.

 

Особливості обвинувального вироку щодо неповнолітньою.

 

Призначення судами покарання неповнолітнім у вигляді позбавлення волі повинно застосовуватися у виняткових випадках. Як затримання та взяття під варту є винятковими заходами забезпечення кримінального провадження у справах щодо неповнолітніх, так само і призначення судами покарання неповнолітнім у вигляді позбавлення волі повинно застосовуватися у виняткових випадках. Якщо санкцією статті передбачається покарання у вигляді позбавлення волі, то держави згідно з п. 16 Рекомендації КМ РЄ № І? (87) 20і повинні вимагати від судів обгрунтування вироків про позбавлення волі.

 

Згідно з "Пекінськими правилами" (п. "с" правила 17.1) неповнолітнього правопорушника не треба позбавляти волі, якщо тільки він не визнаний винним у вчиненні серйозного діяння із застосуванням насильства проти іншої особи або у неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також за відсутності іншого відповідного заходу впливу.

 

Суд, ухвалюючи вирок, зобов'язаний розглянути питання про необхідність призначення неповнолітньому обвинуваченому громадського вихователя (ст. 368 КПК). Діяльність громадських вихователів неповнолітніх здійснюється відповідно до Положення про громадських вихователів неповнолітніх2.

 

Застосування щодо неповнолітньою ПЗВХ.

 

ПЗВХ застосовуються щодо 2 категорій неповнолітніх: 1) ті, які досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (16 або 14 років); 2) ті, які досягли віку 11 років, але не досягли віку кримінальної відповідальності.

 

До першої категорії неповнолітніх примусові заходи застосовують за певних обставин, які свідчать про те, що особа може бути виправлена без застосування кримінального покарання за вчинення вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості. Оскільки неповнолітній є суб'єктом кримінального правопорушення, то застосування примусових заходів є способом звільнення його від кримінальної відповідальності. У разі застосування примусових заходів суд закриває кримінальне провадження.

 

До другої категорії неповнолітніх примусові заходи застосовують у кожному разі вчинення діяння з ознаками кримінального правопорушення незалежно від його тяжкості.

 

 

Ухвалюючи остаточне рішення за результатами судового розгляду, суд повинен зважати на те, що питання про благополуччя неповнолітнього є визначальним чинником.