Підготовка заяви до розгляду

 

Підготовка заяви до розгляду має бути завершена протягом розумних строків.

 

До початку провадження з відновлення втрачених матеріалів суддя, секретар судового засідання, співробітники архіву суду повинні вчинити дії із пошуку кримінальної справи чи окремих її матеріалів, про які йдеться у заяві про відновлення, серед поточних справ; тих, що перебувають в архіві; у вищестоящих судах, якщо справу до них направляли для перегляду судового рішення, тощо. Якщо справу чи окремі матеріали віднайти не вдалося, вони вважаються втраченими.

 

Найбільш вірогідним місцем, де можна віднайти копії матеріалів кримінального провадження, є наглядове провадження прокурора. Наглядовим провадженням прокурора є сукупність документів, утворена у результаті його діяльності з нагляду за дотриманням законів органами, які здійснюють досудове розслідування і оперативно- розшукову діяльність, та підтримання державного обвинувачення у суді.

 

Згідно Інструкцією з діловодства в органах прокуратури, затв. наказом Генерального прокурора України від 15 січня 2013 року № З (п. 11.2.2), у наглядові провадження, заведені за кримінальними справами, підшиваються: копія повідомлення слідчим про початок досудового розслідування (ст. 214 КПК); витяг з ЄРЛР, копії повідомлення про підозру, клопотань слідчого (прокурора) про застосування запобіжних заходів, клопотань про провадження строку слідства та тримання під вартою; копії процесуальних рішень, прийнятих у кримінальному провадженні; копія плану досудового розслідування; копії письмових вказівок прокурора; копія обвинувального

 

 

акта, копія постанови про направлення провадження до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності або про його закриття; копія реєстру матеріалів досудового розслідування; копії чи виписки з документів, що містять основні докази, на яких грунтується обвинувачення; скарги, заяви та листування за ними, що не підлягають долученню до матеріалів кримінального провадження; копія супровідного листа про направлення кримінального провадження до суду чи іншого органу; записи та матеріали, необхідні для підтримання державного обвинувачення; записи про хід підготовчого судового засідання та судового розгляду із зазначенням змісту досліджених доказів; копії клопотання про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням, обвинувального акта зі зміненим або додатковим обвинуваченням, постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення; копії укладених у судовому провадженні угод; промова прокурора у судових дебатах; довідка про результати судового розгляду; копії судових рішень; копії апеляційних та касаційних скарг, інших передбачених КПК документів реагування на судові рішення, клопотання про перегляд судових рішень у порядку виключного провадження з відміткою про результати їх розгляду. До наглядового провадження можуть долучатися копії інших документів, що стосуються кримінального провадження.

 

Прокурор також може отримати відомості про кримінальне провадження від органу досудового розслідування, який його здійснював.

 

Джерелом отримання судом копій процесуальних документів може бути особова справа заарештованого, що зберігається у СІЗО, та засудженого, що зберігається за місцем відбування ним покарання.

 

 

Судовий розгляд

 

Судовий розгляд з відновлення втрачених матеріалів провадження здійснюється за загальними правилами судового розгляду.

 

Коло учасників судового розгляду визначається суддею. Участь особи, яка подала заяву про відновлення втрачених матеріалів, не є обов'язковою, але суд може визнати її участь обов'язковою.

 

Здійснюючи пізнавальну діяльність, суд використовує документи, які збереглися, а також має право допитати свідків.

 

Суд використовує ту частину матеріалів кримінального провадження, що збереглася, документи, видані фізичним чи юридичним особам до втрати матеріалів кримінального провадження, копи цих документів, інші довідки, папери, відомості, які стосуються цього провадження. Якщо збереглися копії судових рішень, суд ухвалою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження вправі визнати їх оригіналами. Таке саме рішення суд вправі ухвалити і щодо копій документів, виданих фізичним чи юридичним особам до втрати матеріалів кримінального провадження.

 

 

Суд вправі допитати як свідків усіх учасників судового розгляду: представників сторін, свідків, потерпілих тощо, а також слідчих, працівників оперативних підрозділів та інших осіб, зазначених у ч. 2 ст. 530 КПК.

 

Особами, які входили до складу суду, є судді, котрі здійснювали судовий розгляд або провадження з перегляду судового рішення, у тому числі присяжні засідателі, а якщо йдеться про відновлення матеріалів

 

провадження, здійсненого апеляційним судом за участю народних засідателів, то і останні1.

 

Особи, які виконували судове рішення, - це державні виконавці та інші органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень згідно зі ст. 2 Закону "Про виконавче провадження".

 

Попри те, що у ст. 530 КПК встановлено "закритий" перелік осіб, які можуть бути допитані як свідки у провадженні з відновлення втрачених матеріалів, з метою забезпечення всебічності і повноти відомостей, відображених у відновлених документах, суд вправі допитати також осіб, які були присутні під час виконання вироку чи іншого рішення суду, здійснювали реєстрацію кримінального провадження, були відповідальними за його зберігання в архіві тощо.

 

Допит свідків у судовому засіданні провадиться за загальними правилами допиту свідків, за винятком перехресного допиту, оскільки у провадженні із відновлення втрачених матеріалів немає сторін обвинувачення і захисту.

 

Судове рішення

 

Судовий розгляд, розпочатий за заявою про відновлення втрачених матеріалів, залежно від обставин, встановлених у судовому засіданні (ст. 531 КПК), може бути завершений одним із таких рішень.

 

1) про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження повністю або в частині (якщо суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення). Суд ухвалює рішення про відновлення втрачених матеріалів у частині, зазначеній у заяві про відновлення. Однак він вправі встановити інший обсяг матеріалів, що підлягають відновленню, обґрунтувавши в ухвалі, з яких причин він приймає саме таке рішення. Рішення про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження суд повинен обґрунтувати даними, отриманими як під час судового засідання з приводу заяви про відновлення, так і під час основного (первинного) засідання, у якому вирішувалося питання про винуватість обвинуваченого (якщо вони збереглися і були надані суду);

 

2) про закриття розгляду заяви (за недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження).

 

 

Перегляд ухвали суду про відновлення чи про відмову у відновленні втрачених матеріалів кримінального провадження вищестоящими судами не передбачено. Але учасники, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, можуть робити це повторно. Повторне звернення із заявою про відновлення втрачених матеріалів є можливим у таких випадках: за умови надання необхідних документів; появи нових свідків; повторної втрати відновлених матеріалів.

 

Відновлені матеріали кримінального провадження замінюють втрачені матеріали назавжди (до моменту знищення їх по закінченні строку зберігання чи повторної втрати) або до того часу, доки не будуть віднайдені зниклі матеріали. Строк зберігання матеріалів кримінального провадження визначено Переліком судових справ і документів, що утворюються у діяльності суду, із зазначенням строків зберігання.

 

 

Тема 22. Реабілітація (відшкодування шкоди)

Поняття і значення

 

Органи досудового розслідування, органи обвинувачення і суд повинні прагнути, щоб здійснені ними процесуальні дії і ухвалені процесуальні рішення були справедливими і ґрунтувалися на фактичних і правових підставах. Однак не завжди увесь кримінальний процес чи окремі його частини здійснюються у повній відповідності до цього. Особу може бути заарештовано, щодо неї може бути розпочато процес притягнення до кримінальної відповідальності з обмеженням її як майнових (наприклад, право власності), так і особистих благ (життя, здоров'я, ділової репутації тощо), але пізніше звільнено і виправдано, або ухвалено обвинувальний вирок, замість якого вищестоящий суд ухвалює виправдувальний вирок, тощо. Самі по собі звільнення з-під варти чи виправдання не дорівнюють повному відшкодуванню шкоди.

 

З метою повного відшкодування і компенсації шкоди, поновлення прав особи, щодо якої були здійснені зазначені дії і ухвалені рішення, законодавство держави передбачає інститут реабілітації.

 

"Реабілітація" (від лат. "відновлення") - термін, що широко використовується в медицині для позначення комплексу медичних заходів, спрямованих на відновлення порушених функцій організму і працездатності хворих та інвалідів.

 

У юриспруденції під терміном "реабілітація" (відновлення в правах) розуміють:

 

o рішення про закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку;

 

o різновид відповідальності держави перед громадянами за діяльність створених нею органів;

 

 

o процес (процедуру), що здійснюється відповідними державними органами з приводу відшкодування шкоди;

 

o стан, коли шкода вже відшкодована (реабілітація "відбулася"); o правовий інститут.

Реабілітацію частіше розглядають в останньому значенні, оскільки саме через норми правового інституту регламентуються і підстави та порядок прийняття реабілітаційного рішення, і відповідальність держави перед громадянами, і процедура відшкодування завданої шкоди, і правовий стан після її відшкодування.

 

Галузева належність інституту реабілітації остаточно не визначена. В юридичній літературі, переважно в навчальній, відомості про цей інститут або взагалі відсутні, або є незначними за обсягом. Пояснюється таке "неуважне" ставлення до інституту реабілітації, зокрема, й тим, що він, висловлюючись мовою військових, перебуває на "нічийній смузі" - на межі таких галузей права, як цивільне, кримінальне процесуальне, цивільне процесуальне, трудове, житлове. Тому представники відповідних галузей науки і навчальних дисциплін не вважають його "своїм".

 

Реабілітація - це міжгалузевий правовий інститут, що регламентує процесуальний порядок реалізації відповідальності держави перед особою, метою якого є повне поновлення майнових, трудових, пенсійних, житлових, службових, інших особистих прав обвинуваченого, порушених під час кримінального провадження.

 

Значення інституту реабілітації визначається рядом чинників, які обумовлюють необхідність його вивчення.

 

1. Масштабами, в яких він повинен реалізовуватися. Щорічно в Україні суди ухвалюють виправдувальні вироки щодо понад 300 осіб1. Але тільки 1 особа із 20 виправданих звертається за відшкодуванням майнової і моральної шкоди, завданої у зв'язку із кримінальним провадженням.

 

2. Основною причиною неналежної реалізації норм інституту реабілітації є незнання або недостатнє знання практичними співробітниками органів судової влади і органів правопорядку, які здійснюють досудове розслідування, чинного законодавства і практики його застосування. Серед них поширена думка, що школа, спричинена незаконними діями, повинна у всіх випадках відшкодовуватися із їхньої власної кишені або за рахунок того органу, де вони працюють. І те, й інше має для них небажані наслідки: у першому випадку постраждає сімейний бюджет; у другому - розгнівається керівництво, невдоволене незапланованими витратами. Якщо у співробітників немає таких побоювань, то вони часто просто не знають, що і як потрібно зробити для того, щоб допомогти громадянину, якому їхніми діями завдано шкоди.

 

3. Для постраждалих від зловживань і помилок суддів та службових осіб правоохоронних органів факт виправдання або закриття кримінального провадження у зв'язку з реабілітуючими обставинами є надзвичайно важливим: їхня репутація

 

 

повністю відновлюється, вони знову набувають "статусу" порядних і законослухняних громадян.

 

Але цього замало: реабілітація повинна також мати наслідком усунення, за можливістю, будь-яких (бажано всіх) негативних наслідків, допущених в результаті помилок чи зловживань під час кримінального провадження. Це потрібно як особам, яких реабілітують, так і суду та органам правопорядку для підтримання їхнього престижу і престижу держави.

 

 

Правові підстави

 

Правові підстави реабілітації у кримінальному процесі визначаються різноманітними НПА.

 

Конституцією встановлено, що "держава відповідає перед людиною за свою діяльність" (ст. 3) і що "кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень" (ст. 56), а "у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням" (ст. 62).

 

Положення щодо реабілітації містять і міжнародні правові акти. Зокрема, у МПГПП зазначено: "Якщо будь-яка особа остаточним рішенням була засуджена за кримінальний злочин, і якщо винесений їй вирок був згодом скасований або їй було дароване помилування на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно з законом, якщо не буде доведено, що вказана невідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини" (ст. 6). Аналогічна норма викладена і у ст. З Протоколу № 7 до ЄКПЛ.

 

ЄКПЛ проголошує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування (ч. 5 ст. 5).

 

КПК передбачає, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури або суду відшкодовується державою за рахунок державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом (ст. 130). Частиною 2 ст. 572 КПК передбачене право фізичних і юридичних осіб вимагати відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої у перебігу виконання запиту про надання правової допомоги неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, а також присутніх при виконанні запиту представників запитуючої сторони.

 

 

Питання відшкодування та компенсації шкоди регламентуються і цивільним законодавством:

 

- ст. 1176 "Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду" ЦК;

 

-ст. 1167 ЦК:

 

"1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

 

2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

 

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт";

 

Законом, спеціально присвяченим врегулюванню питань відшкодування і компенсації шкоди, є Закон "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"1. Порядок застосування цього Закону визначається відповідним Положенням, затвердженим спільним наказом МЮ, Генеральної прокуратури України, МФ від 4 березня 1996 року

№6/5, 3, 41.

 

 

Право на відшкодування

22.3.1. Суб'єкти

 

Право на відшкодування шкоди у сфері кримінального пронесу мають такі особи.

 

По-перше, громадяни, яким ця шкода завдана незаконними діями органів досудового розслідування, прокурора та суду.

 

У ч. 3 ст. 13 Закону йдеться про громадян, які перебували "під слідством і судом". Що означає перебувати під слідством і судом Законом не визначено. Період перебування "під слідством і судом" у слідчій і судовій практиці визначається як час між моментами початку фактичного обмеження прав особи або притягнення її до кримінальної відповідальності та ухваленням щодо неї реабілітаційного рішення. Останнє може бути ухвалене під час досудового розслідування, судового провадження, виконання судового рішення, а також після його виконання.

 

 

Якщо кримінальне провадження закрите на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає (ч. 3 ст. 1176 ЦК).

 

Фізична особа, яка у перебігу досудового розслідування або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, не має права на відшкодування шкоди (ч. 4 ст. 1176 ЦК).

 

По-друге, у разі смерті громадян, яким повинна була бути відшкодована шкода, право на її відшкодування переходить до їх спадкоємців.

 

22.3.2. Юридич ні факти з настанням яких виникає право

 

Юридичними фактами, з настанням яких виникає право на відшкодування шкоди в українському кримінальному процесі є:

 

1) ухвалення виправдувального вироку суду;

 

2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян;

 

3) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

 

Отже, право на відшкодування виникає з моменту набуття чинності реабілітаційними рішеннями суду або органів кримінального переслідування, незалежно від вини службових осіб цих органів. Для виникнення зазначеного права не має значення те, чиї дії (заявника про злочин, свідків, експертів, слідчих, прокурорів, суду тощо) стали підставою кримінального переслідування реабілітованої особи і ухвалення щодо неї обвинувального вироку суду. Держава покладає відповідальність за це лише на органи кримінального переслідування та суду і гарантує повне відшкодування та компенсацію шкоди шляхом виплат відповідних сум за рахунок державного бюджету.

 

Ухвалення реабілітаційного рішення (наприклад, виправдувального вироку) не має наслідком автоматичне поновлення у всіх порушених правах і відшкодування (компенсацію) шкоди. Це відбувається у позовному порядку. Важливим аспектом

 

 

реалізації права на відшкодування і компенсацію шкоди є роз'яснення відповідними державними органами особі порядку його реалізації.