Устаткування глобальних мереж 4 страница

- Перемикач DIP. Впаяний у друковану плату пакет мініатюрних перемикачів, ричаги якого можна пересувати в різні позиції. Позиція перемикача визначає значення встановлюваного параметра.

- Перемички. Пари металевих контактів, вбудованих у плату. Перемички конфігуруються шляхом вставки невеликих заглушок, що замикають електричний ланцюг. В інструкції до внутрішнього модему зазвичай вказується, які перемички потрібно замкнути, щоб встановити бажані IRQ, адреси введення-виведення і комунікаційні порти.

- Програмне забезпечення. У деяких модемах немає фізичних перемикачів або перемичок. Щоб конфігурувати такий модем, потрібно запустити спеціальну програму.

Конфігурування пристроїв Plug and Play

У багатьох сучасних модемах підтримується технологія РпР (Plug and Play). Це означає, що операційна система самостійно виявляє новий пристрій, установлює необхідні драйвери, визначає вільні ресурси комп'ютера й автоматично привласнює їх новому пристрою. При цьому втручання користувача зведене до мінімуму чи взагалі не потрібне.

Технологія РпР чудова! Однак, тільки якщо вона працює і якщо користувач дещо передбачить. А саме наступне: якщо ви купили модем чи інший пристрій, на коробці якого написане "Plug and Play", то автоматичне конфігурування відбудеться тільки при виконанні двох умов:

- система BIOS комп'ютера повинна підтримувати РпР;

- операційна система комп'ютера повинна підтримувати РпР.

Повинні бути задоволені обидва критерії. Системні плати комп'ютерів, випущені після 1995 року, звичайно підтримують РпР. Підтримують РпР також операційні системи Windows 95/98/ME і Windows 2000/XP. Слід зазначити, що операційна система Windows NT не підтримує РпР. Однак у ній усе-таки є деякі обмежені засоби РпР, за допомогою яких можна автоматично конфігурувати деякі типи модемів.

 

Зовнішні модеми

У порівнянні з внутрішніми зовнішні модеми мають деякі переваги.

- У більшості зовнішніх модемів на передню панель виведена індикація стану модему, тобто чи включений він і чи передає дані (рисунок 2.2).

-
Зовнішні модеми легше встановлювати і конфігурувати. У них немає внутрішніх перемикачів і перемичок. Крім того, для їхньої установки не потрібно відкривати комп'ютер.

Для зовнішніх модемів потрібний кабель живлення для підключення до електричної мережі, однак внутрішні модеми живляться по шині комп'ютера. Зовнішній модем підключається до одного з послідовних портів на задній стінці комп'ютера за допомогою послідовного кабелю.

 

Послідовні порти

Для підключення зовнішнього модему потрібний вільний послідовний порт. У більшості комп'ютерів є два убудованих послідовних порти: СОМ1 і COM2. Їхні роз`єми розташовані на задній стінці комп'ютера.

Послідовні порти використовуються багатьма пристроями, такими як сканери, цифрові камери і інш. Якщо в комп'ютері немає вільного послідовного порту, то можна вчинити одним з наступних способів:

- ёкілька пристроїв послідовного зв`язку. Однак для цього може знадобитися додати карту з роз`ємом USB чи використовувати модем USB.

USB – універсальна послідовна шина, інтерфейс між комп’ютером та перефирійним обладнанням, що підтримує технологію PnP; швидкість передачі даних 12 Мбіт/с.

 

Мікросхеми UART

Для обробки сигналів у послідовних портах використовуються мікросхеми UART (Universal Asynchronous Receiver/Transmitter). Існують різні типи мікросхем UART, що визначають швидкість передачі даних у послідовному порту.

У перших персональних комп'ютерах стояли мікросхеми UART 8250 з максимальною швидкістю передачі 9 600 біт/с. Це значить, що якщо до одного з портів підключений модем, наприклад, на 56 Кбіт/с, то швидкість передачі все рівно буде обмежена пропускною здатністю UART і складе 9 600 біт/с.

У сучасних комп'ютерах установлюються мікросхеми UART серії 16450 чи 16550, що забезпечують пропускну здатність послідовних портів до 115 200 біт/с.

Мікросхеми UART 16650 і 16750 можуть поставлятися як карти розширення послідовних портів. Внутрішні модеми мають власні мікросхеми UART, тому швидкодія комунікаційних портів комп'ютера для них не має значення.

Якщо до вашого сучасного комп'ютера підключений швидкодіючий модем, а швидкість передачі все-таки невелика, перевірте конфігурацію комунікаційних портів. Деякі операційні системи за замовчуванням установлюють швидкодію портів 9 600 біт/с. Для реалізації очікуваної швидкодії потрібно змінити цей параметр.

 

Драйвери модемів

Драйвер — це програма, що служить сполучною ланкою між операційною системою і пристроєм. Звичайно драйвер поставляється разом із пристроєм. Його можна також завантажити з Web-вузла виробника. Для пристрою бажано використовувати його "рідний" драйвер.

 

Конфігурування модему

Отже, необхідно встановити драйвер, що дозволяє операційній системі "побачити" модем, і конфігурувати IRQ, адресу введення-виведення і комунікаційний порт, що використовується модемом. Однак, крім цього, потрібно конфігурувати модем на набір телефонного номера і підтримку з`єднання. У сучасних операційних системах є вбудовані засоби набору номера. Якщо при установці операційної системи модему ще не було, то може також знадобитися установка служби віддаленого доступу.

 

Пули модемів

Комп'ютер можна сконфігурувати як сервер віддаленого доступу. Це дозволить іншим комп'ютерам, набравши номер телефону, на якому встановлений сервер віддаленого доступу, встановити з ним з'єднання. Серверне програмне забезпечення може одночасно підтримувати безліч вхідних з'єднань віддаленого доступу, наприклад Windows NT Server підтримує до 256 з'єднань.

Як же підключити до сервера вилученого доступу 256 модемів? Якщо потрібно встановити багато комутованих з'єднань (наприклад, коли сервер належить компанії, де більшість співробітників працюють вдома), то можна використовувати пул модемів.

Пул модемів дозволяє використовувати групу модемів (звичайно встановлених разом у стійці) і один сервер для одночасного обслуговування багатьох віддалених з'єднань. Стійка з модемами може бути підключена до сервера, маршрутизатора чи безпосередньо до локальної мережі. Природно, для кожного з'єднання потрібна своя телефонна лінія.

 

Передавання даних у двохпровідній лінії з використанням модему

Розглянемо приклад організації передаваня даних між двома ПК через модеми по призначених лініях (рисунок 2.3).

 

 

У цьому випадку відбуваються такі дії:

- На першому ПК користувач уводить інформацію для передавання та натискає на клавішу Enter;

- ПК користувача надсилає на модем сигнал Запит на передавання;

- Перший модем сприймає цей сигнал та надсилає телефонною лінією сигнал-носій. Його генерує модем, а не телефонна служба;

- Другий модем приймає цей сигнал, синхронізує свій приймач і повідомляє другий ПК про його виявлення;

- Перший модем очікує деякий час, щоб дати змогу другому модему виявити сигнал-носій, і надає першому ПК сигнал Готовий до передавання;

- ПК передає на модем блок даних, який модулює сигнал-носій та передає його лінією другому модему;

- Другий модем демодулює сигнал, одержує дані та передає їх своєму ПК;

- Другий ПК приймає дані від модему;

- Коли перший ПК закінчив передавання, він знімає сигнал Запит на передавання;

- Перший модем виявляє зникнення сигналу Запит передавання та перестає передавати в канал сигнал-носій;

- Другий модем виявляє його зникнення і через деякий час знімає сигнал Виявлення сигналу-носія, який передавав другому ПК.

- Отже передавання закінчилося.

Якщо зв’язок іде комутованими лініями, то передавання відбувається аналогічно, але перед його початком налагоджують сполучення за таким порядком:

- Ініціалізують послідовний порт;

- Попередньо налагоджують модем;

- Коли модем перебуває в командному режимі, програма надсилає сигнал DTR (сигнал готовності) про готовність до передавання даних;

- Оператор задає в командному рядку команду налагодження сполучення з певним телефонним номером;

- Модем виконує команду, налагоджує сполучення з віддаленим модемом, переходить у режим передавання даних та подає сигнал DSR (модем увімкнено та приєднано до лінії); видається сигнал DCD (виявлений сигнал-носій);

- Програма надсилає сигнал RTS про готовність до передавання, модем – сигнал CTS про готовність до приймання. Відбувається передавання.

Отже, під час налаштування сполучення та передавання даних використовують спеціальні сигнали та команди підтвердження готовності до приймання та передавання. Ці сигнали можуть бути апаратними або програмними. В інтерфейсі модем – локальний комп’ютер застосовують апаратні сигнали DTR/DSR під час налаштування сеансу зв’язку та апаратні RTS/CTS під час передавання кожного інформаційного кадру. У ланці модем-модем неможливість використання більш швидкодійних апаратних сигналів зумовлює потребу обмінюватися спеціальними байтами підтвердження (XON/XOFF).

Звичайні модеми застосовують з такою метою: додзвонювання (автоматичне набирання номера), обмін файлами, обмін текстом у реальному масштабі часу, керування віддаленим комп’ютером, емуляція термінала, доступ до електронних дощок оголошень (BBS), доступ до глобальних мереж, віддалене використання локальної мережі.

 

Устаткування користувача

Цей термін може позначати кілька різних пристроїв, встановлених у користувача. На вузлі користувача це устаткування застосовується для обробки даних, що надходять по каналах зв'язку глобальних мереж, таким як з'єднання Х.25 і з'єднання Frame Relay.

Зазвичай використовуються наступні типи устаткування користувача.

- Пристрої CSU/DSU (Channel Service Unit/Digital Service Unit — модуль обслуговування каналу і даних) використовуються в комутованих з`єднаннях, наприклад з лінією Т-1. Пристрій CSU приймає і передає сигнали по лінії глобальної мережі. Пристрій DSU керує лінією, обробляє помилки і регенерує сигнали.

- Пристрій PAD (Packet Assembler/Disassembler — збирач/розбирач пакетів) "використовується в з'єднаннях з комутацією пакетів, таких як Х.25. Це асинхронний пристрій. Він дозволяє багатьом терміналам використовувати одну лінію­ мережі одночасно. Користувач може, набравши номер PAD, підключитися­ до нього за допомогою модему.

 

2.2 Топології глобальних мереж

Топології локальних мереж, багато в чому аналогічні топологіям глобальних мереж. Однак, стосовно до глобальних мереж термін топологія означає розміщення засобів передачі даних.

Найпростішою топологією глобальної мережі є точкове з'єднання. У глобальних мережах використовуються також традиційні топології локальних мереж, такі як зірка чи кільце.

 

2.2.1 Точкова топологія

Топологія точкової глобальної мережі схожа на шинну топологію локальної мережі. Лінія віддаленого доступу (будь-яка, від модему на 56 Кбіт/с аж до виділеної лінії Т-1) з'єднує кожну точку глобальної мережі з наступною точкою (рисунок 2.4).

Це відносно простий і недорогий спосіб з'єднання невеликої кількості вузлів глобальної мережі. Однак його стійкість до відмовлень невелика. Якщо в мережі, зображеної на мал. 6.3, вийде з ладу устаткування в Далласі, то Сан-Франциско і Бостон не зможуть спілкуватися один з одним. Іншим недоліком точкової топології є обмежена можливість "плавного" нарощування, тобто нарощування без припинення ефективної роботи мережі. Якщо в цю мережу додати ще одну точку між Далласом і Бостоном, то збільшиться кількість транзитних передач між Бостоном і Далласом чи Сан-Франциско.

Слід зазначити, що т ранзитна передача — це передача даних від одного маршрутизатора до іншого. Кількість транзитних передач — це кількість маршрутизаторів на шляху пакета від джерела до адресата.

Точкова топологія задовільно працює тільки в невеликих глобальних мережах із двома чи трьома точками.

 

2.2.2 Кільцеподібна топологія

Кільцеподібна топологія утвориться, якщо замкнути лінію точкової топології (рисунок 2.5).

Кільцеподібна топологія надлишкова. Якщо в мережі, показаної на рисунку 2.5, вийде з ладу лінія між Далласом і Сан-Франциско, дані зможуть проходити через Бостон.

Реалізація кільцеподібної топології більш дорога, ніж точкової. Крім того, можливості нарощування мережі з кільцеподібною топологією так само обмежені, як і з точковою.

Кільцеподібна топологія рекомендується для глобальних мереж з підвищеними вимогами до надійності, однак містить не більше декількох точок.

 

2.2.3 Зіркоподібна топологія

У глобальній мережі з топологією зірки використовується концентратор-маршрутизатор, що служить центральною точкою, до якої підключаються маршрутизатори всіх локальних мереж. У прикладі глобальної мережі, зображеної на рисунку 2.6, концентратор-маршрутизатор розташована у Далласі.

Можливості розширення мережі з топологією зірки вище, ніж мережі з кільцевою чи точковою топологією. У неї легше додавати нові точки.

Недоліком зіркоподібної топології є критична точка. У прикладі на рис.2.6 така критична точка — концентратор-маршрутизатор у Далласі. Якщо він виходить з ладу, то припиняється комунікація між усіма точками мережі.

 

2.2.4 Повна і часткова коміркові топології

У комірковій топології з'єднання існують між усіма точками мережі. Це найбільш надійна й відказостійка топологія. На жаль, вона також і найбільш дорога. Крім того, із збільшенням числа вузлів кількість з'єднань росте жахаючими темпами.

У повній комірковій топології кожен вузол мережі повинен бути з'єднаний з кожним іншим вузлом. У частковій комірковій топології ця вимога не обов'язкова. Надійність мережі з частковою комірковою топологією майже така ж, як і з повною, причому її вартість значно нижче.

Приклади мереж з повною та частковою комірковою топологією приведені на рисунках 1.4 та 1.5.

 

2.2.5 Багаторівневі глобальні мережі

Як і в зіркоподібної, у багаторівневій глобальній мережі використовуються концентратори-маршрутизатори, однак ця мережа значно надійніша завдяки тому, що в ній концентратори з'єднані з іншими вузлами каскадно (рисунок 2.7).

Багаторівнева глобальна мережа легко розширюється, тому що до неї легко додавати нові вузли і навіть рівні. Ця топологія використовується у великих швидкоростучих мережах.

У великих багаторівневих глобальних мережах серйозною проблемою може стати надмірне завантаження окремих ліній. Щоб уникнути цього, потрібно ретельно аналізувати завантаження ліній і розміщати устаткування оптимальним чином.

2.3 Типи комутації

Дані можуть проходити на шляху до адресата по декількох різних типах ліній, однак при цьому використовується тільки один із двох типів комутації:

- комутація каналів;

- комутація пакетів.

Розглянемо докладніше.

 

Комутація каналів і пакетів

Багато хто не знає, чим відрізняється комутація каналів від комутації пакетів. Прикладом мережі з комутацією каналів служить телефонна мережа. Якщо набрати номер філії компанії в Бостоні, то на увесь час розмови електричний ланцюг, що з'єднує з Бостоном, залишається замкнутим. Сигнал проходить по цьому каналу (шляху) доти, поки один з співрозмовників не повісить слухавку. Якщо завтра подзвонити по цьому ж номері, то, можливо, сигнал буде проходити по іншому шляху.

Прикладом мережі з комутацією пакетів є Internet. Якщо відправити електронний лист у Бостон, то він буде розбитим на невеликі частини, називані пакетами. Кожен пакет може пройти по іншому шляху, однак у приймаючому комп'ютері усі вони збираються разом і комп'ютер складає з них посланий лист.

 

 

2.3.1 Мережі з комутацією каналів

Комутовані і виділені з'єднання

У мережах з комутацією каналів можуть встановлюватися як комутовані, так і виділені з'єднання. Комутоване з'єднання - це тимчасове з'єднання, встановлене тільки на період одного сеансу зв'язку. Однак комутоване з'єднання може бути "вічним" — набравши номер віддаленого сервера й встановивши з ним з'єднання, можна не закінчувати сеанс зв'язку як завгодно довго. Комутоване з'єднання дозволяє також у будь-який момент перервати сеанс зв'язку й встановити з'єднання з іншим абонентом. Наприклад, можна перервати з'єднання з одним провайдером Internet і встановити з іншим.

У противагу цьому виділене з'єднання встановлюється між двома пунктами "назавжди", тобто доки не буде демонтована лінія.

Технологія комутованих каналів має довгу історію, вона значно старша технології комутованих пакетів. Комутація каналів працює задовільно, коли дані передаються в реальному часі, наприклад для телефонної розмови. Можна сказати, що мережі з комутацією каналів орієнтовані на з'єднання, тому що з'єднання встановлюється для кожного сеансу зв'язку.

Коротко розглянемо такі технології комутації каналів:

- PSTN;

- Виділені лінії;

- Switched 56.

 

PSTN

Мережа PSTN (Public Switched Telephone Network — комутована телефонна мережа загального користування) є традиційною аналоговою телефонною мережею. Для установки зв'язків у глобальних мережах вона використовується досить часто.

Використання PSTN має дві істотних переваги: лінії PSTN є практично скрізь; цей зв'язок недорогий.

Комутуюче з'єднання по звичайній телефонній лінії просто установити. Крім модему не потрібно ніякого додаткового устаткування. Аналогові модеми широко доступні і недорогі, їх легко конфігурувати.

Спочатку телефонна система створювалася не для передачі даних, а для голосового зв'язку. Оскільки висока швидкість передачі не була потрібна, телефонним лініям присуще "уроджене" обмеження пропускної здатності.

Важливим фактором є також якість телефонної лінії. Високоякісні модеми розраховані на максимальну пропускну здатність 56 Кбіт/с, однак з телефонної лінії рідко можна "витиснути" більш 40—45 Кбіт/с. Звичайна ж швидкість передачі — близько 20 Кбіт/с, а то і менше.

 

Виділені лінії

Для з'єднань глобальних мереж, що вимагають високої продуктивності і надійності, можна орендувати лінії в телефонних компаній. Виділена лінія забезпечує постійне з'єднання двох точок, наприклад двох офісів чи локальної мережі компанії з провайдером Internet.

 

Switched 56

Мережа Switched 56 представляє собою розширену версію мережі PSTN (традиційної аналогової телефонної мережі), у якій цифрові дані передаються по комутованих каналах зі швидкістю 56 Кбіт/с на канал. З'єднання Switched 56 комутовані, тому вони використовується в тих випадках, коли виділене з’єднання не потрібно.

У мережах PSTN швидкість передачі теоретично може досягти 56 Кбіт/с. Однак, на практиці досить рідко досягається швидкість 50 Кбіт/с, а найчастіше — значно менше. На відміну від цього, пропускна здатність лінії Switched 56 гарантовано складає 56 Кбіт/с. Оскільки це цифрове з’єднання, кількість виникаючих у ньому помилок значно менше, ніж в аналогових лініях PSTN.

 

2.3.2 Мережі з комутацією пакетів

У цих мережах пакети даних можуть проходити від передавача до приймача різними маршрутами. На приймальному кінці пакети збираються в правильному порядку. Точний маршрут передачі даних невідомий.

Існують наступні технології передачі пакетів:

- Х.25;

- Frame Relay;

- ATM (Asynchronous Transfer Mode).

Далі розглянемо кожну із цих технологій.

 

Х.25

Мережі Х.25 — один з перших типів мереж з комутацією пакетів. Вони були розроблені для зв'язку з мейнфреймами, такими як IBM 360. У мережах Х.25 використовується аналогова передача даних.

Слід відмітити, що досить часто вживається термін мережі Х.25, однак більш правильна назва — PSDN (Public Switched Data Network — загальнодоступна мережа з комутацією даних). Для передачі даних між термінальним устаткуванням й мережею використовується протокол Х.25.

Спочатку протокол Х.25 називався ARPAnet 1822. Назва Х.25 прийшла зі специфікацій протоколів цієї технології, затверджених у 1976 році організацією ССІТТ (Comite Consultatif Internationale de Telegraptiique et Telephonique).

У 1993 році назва організації ССІТТ була змінена на ITU (International Telecommunications Union).

Технологія PSDN працює на перших трьох рівнях моделі OS1. Протокол Х.25 фактично складається з декількох протоколів.

- На фізичному рівні PSDN використовується протокол X.21.

- На канальному рівні використовується протокол LAPB (Link Access Procedure Balanced).

- На мережевому рівні для збирання кадрів канального рівня в пакети використовується протокол PLP (Packet Layer Protocol).

При розробці протоколу Х.25 головною ціллю було забезпечення надійності. У 1970-х роках, коли він розроблявся, тодішні комп’ютери й телефонні лінії часто зазнавали збої. Тому система PSDN на основі протоколу Х.25 була створена надлишковою з метою виявлення помилок. У результаті був створений надійний засіб передачі даних, однак його продуктивність була суттєво знижена через додаткові процедури виявлення помилок. Пропускна здатність PSDN зазвичай складає 64 Кбіт/с чи нижче.

В теперішній час системи продовжують використовуватися. Встановити з’єднання глобальної мережі за допомогою PSDN можна одним з трьох способів:

Придбати і встановити асинхронний модем і набрати номер PAD (Packet Assembler/Disassembler).

Встановити синхронне з’єднання за допомогою протоколу Х.32.

Встановити з’єднання безпосередньо з PSDN за допомогою “інтелектуальної” карти Х.25.

 

Frame Relay

Це найбільш нова технологія комутації пакетів, ніж Х.25. Вона була розроблена на основі технології Х.25 для використання з цифровими лініями. Таким чином, технологія Frame Relay являє собою удосконалений варіант технології Х.25, розроблений організацією ССІТТ. У ній використовуються тільки два перших рівня OSІ, а не три, як у Х.25. Метою розробки Frame Relay була реалізація переваг сучасних комп’ютерів і телефонних ліній, набагато більш удосконалених і надійних, аніж у часи розробки Х.25. Глобальні з’єднання Relay Frame стають усе більш популярними внаслідок більш високої продуктивності й меншої вартості в порівнянні з Х.25.

У технології Frame Relay використовуються тільки два нижніх рівні моделі OS1 – фізичний та канальний. В цій технології по каналах передається набагато менше протокольної інформації, ніж у Х.25, тому вона набагато продуктивніша. Пропускна здатність мереж Frame Relay знаходиться в межах від 1,5 до 45 Мбіт/с, тобто на рівні ліній Т-1 і Т-3. Frame Relay називають технологією швидких пакетів.

У більшості реалізацій Frame Relay для забезпечення постійного з'єднання використовується PVC (Permanent Virtual Circuit – постійний віртуальний канал, що встановлений на тривалий час). Слід зазначити, що використання постійних віртуальних каналів економить пропускну здатність мережі в ситуаціях, коли канал повинен існувати тривалий час, оскільки при частих зупинках і розривах канали завантажують додатковими службовими сигналами.

Завдяки PVC замовники можуть уникнути витрат на оренду виділеної лінії, оскільки провайдери послуг зазвичай стягують плату за фактичне використання лінії (за так називаєму пропускну здатність по вимозі).

Висока продуктивність Frame Relay в значній мірі обумовлена тим, що в ній не виконуються додаткові процедури виявлення й корекції помилок, як у Х.25. Кадри з помилками попросту відкидаються, програми додатків самі повинні виявляти пропущені пакети й посилати запити на їх повторну передачу. Оскільки передаються цифрові сигнали, кількість помилок невелика й технологія Frame Relay працює в з’єднаннях глобальних мереж по лініях Т-1 цілком задовільно.

 

ATM

ATM (Asynchronous Transfer Mode – режим асинхронної передачі) — популярна технологія комутацією пакетів — була розроблена для підтримки додатків, що вимагають високої пропускної здатності, таких як аудіо- та відеоданих в реальному часі. Важливим елементом мереж ATM є QoS (Quality of Service – якість обслуговування). QoS означає спосіб управління виділенням каналів з необхідною смугою перепускання для гарантування нормальної роботи додатків, що потребують високої швидкості передачі даних.

Усе мережеве устаткування повинне бути призначене для роботи з ATM. Перевагою такого підходу є висока швидкість обробки даних і комутації. Стандартна швидкість передачі ATM може бути такою: 25, 155, 520 або 622,080 Мбіт/с. Швидкість передачі АТМ може складати 10 Гбіт/с, але по значно більшій ціні. Установка з’єднань АТМ обходиться дорого, тому що все мережеве обладнання повинно підтримувати АТМ, а вартість мережевих адаптерів, концентраторів та іншого обладнання, сумісного з АТМ, достатньо висока.

В системі АТМ дані розбиваються на частини з фіксованою довжиною по 53 байти, які називаються комірками. Для заголовка АТМ, що містить адресну інформацію, використовується 5 байт.

З’єднання АТМ використовуються як в локальних, так і в глобальних мережах. Для одночасної передачі по мережі голосу, даних та відео використовується мультиплексування сигналів. Комутацію комірок виконує обладнання АТМ (на відміну від Frame Relay, де це робить програмне забезпечення),

З’єднання користувача з мережею АТМ може бути прямим або по вимозі. З’єднання між двома мережевими комп’ютерами називається віртуальним каналом. Існує два типи віртуальних каналів: PVC (Permanent Virtual Circuit – постійний віртуальний канал) it SVC (Switched Virtual Circuit – комутований віртуальний канал). Як для PVC, так і для SVC у системі ATM використовуються визначені канали (на відміну від Frame Relay чи Х.25, де віртуальні канали встановлюються тільки на час з’єднання). Це економить багато часу і служить одним з факторів високої швидкодії ATM.

Багато спеціалістів по комп’ютерних мережах прогнозують, що в майбутньому ATM стане однією з кращих технологій як локальних, так і глобальних мереж.

 

2.4 Нові технології глобальних мереж

Нові, більш швидкі і більш ефективні технології глобальних мереж розробляються постійно. Деякі з них створюються з урахуванням взаємодії один з одним в цілях підтримки додатків, що потребують високої пропускної здатності.

Далі розглянемо нові високошвидкісні технології ОС-SONET, швидкісна ISDN.CATVuSMDS.

 

OС-SONET

Букви OС означають optical carrier (оптичний носій), a SONET — Synchronous Optical Network (синхронна оптична мережа). Протокол SONET використовується на фізичному рівні для високошвидкісної передачі даних по волоконно-оптичних носіях. Пропускна здатність SONET досягає 20 Гбіт/с. Протокол SONET може використовуватися в ATM для досягнення високої пропускної здатності.

Слід зауважити, що за межами США технологія SONET іноді називається SDH (Synchronous Digital Hierarchy).

Швидкість передачі сигналів SONET визначається стандартами ОС. У таблиці 2.4.1 найбільш найбільш розповсюджені стандартні швидкості передачі (іноді вони називаються рівнями оптичних носіїв).

Таблиця 2.1 Швидкості передачі сигналів оптичними носіями

 

Рівень оптичного носія	Швидкість передачі
ОС-1(базова швидкість) ОС-3 ОС-12 ОС-48	51,84 Мбіт/с 155,52 Мбіт/с 622,08 Мбіт/с 2,488 Гбіт/с

 

Технологія SONET використовується як фізична основа швидкісної ISDN.

 

2.4.2 Швидкісна ISDN

У технології швидкісної ISDN (Broadband ISDN — BISDN) для передачі даних по волоконно-оптичним кабелям і радіолініям використовуються методи SONET, FDDI {Fiber Distributed Data Interface – розподілений інтерфейс передачі даних по опто-волоконних каналах) і Frame Relay.

Високошвидкісні технології, що дозволяють передавати одночасно дані, відео і голос по багатьох каналах одного і того ж носія, все більше використовуються як з’єднання Internet і інших швидкісних глобальних мереж. Інші високошвидкісні технології — DSL і кабельні модеми.