Устаткування глобальних мереж 3 страница

- Двохпунктове – це сполучення призначеним каналом двох комп`ютерів. Його використовують як у локальних, так і в глобальних КМ для передавання великих обсягів даних.

-

Багатопунктове – це сполучення трьох або більше комп`ютерів призначеним каналом. Сам канал у цьому випадку експлуатується в режимі розподілу. Ефективність його використання більша ніж двохпунктового. Багатопунктове сполучення застосовують тільки в локальних КМ, воно потребує спеціальних засобів керування розподілом каналу.

У сполученнях з комутацією, на відміну від методу з призначеним каналом, зв`язок між комп`ютерами не є постійний, а відбувається за запитом. Ці методи комутації поділяють на дві групи: з комутацією каналів та з проміжним зберіганням.

- У випадку комутації каналів за запитом одного з учасників обміну між двома комп`ютерами налаштовується канал зв`язку, Він може складатися з багатьох ланок. Якщо одна з ланок зайнята, канал не налаштовується. Коли канал налаштовано, він має фіксовану смугу перепускання та швидкість передавання. Після завершення передавання відбувається роз`єднання, канал руйнується. Прикладом комутації каналів можна вважати роботу телефонної мережі. Недоліком цього методу є тривалий час налагодження сполучень, неефективність використання каналу зв`язку, якщо навантаження мале та нерівномірне. Низька якість телефонних каналів та зумовлене цим зменшення вислідної швидкості передавання знижують ефективність використання каналу зв`язку ще більше. Сьогодні комутацію каналів у КМ використовують там, де треба передавати дані через модем і телефонну мережу (непризначеними каналами). Це потрібно під час роботи користувача з більшістю глобальних мереж (Internet, Relcom, Compuserve), а також для організації віддаленого доступу в локальну або корпоративну мережу через модем. Водночас принципи комутації є в основі найперспективніших технологій передавання інформації (АТМ) і сфера їх застосування у швидкісних мережах постійно збільшується.

- Під час передавання даних з проміжним зберіганням інформація затримується, накопичується та аналізується в проміжних вузлах передавання. Це зумовлює потребу мати у вузлах буфери достатніх розмірів для запам`ятовування інформації, процесори для її опрацювання. Щоб уникнути переповнення буферів, треба реалізувати механізми керування потоком. У цілому методи комутації з проміжним зберіганням дають змогу досягти більшої ефективності використання каналів зв`язку завдяки їх гнучкості. Серед методів з проміжним зберіганням розрізняють комутацію повідомлень та комутацію пакетів.

- У комутації повідомлень під повідомленнями розуміють інформаційний об`єкт, який треба передати: файл, зображення тощо. Таке повідомлення передається, як одне ціле. Оскільки повідомлення можуть мати великий обсяг, то використання такої техніки комутації потребує великих буферів (на максимальний обсяг повідомлення), тривалих затримок передавання (доки не буде прийняте все повідомлення в проміжному вузлі, подальше передавання блоковане). Усе це зумовлює неефективність використання каналу. Тому метод комутації повідомлень на практиці застосовують зрідка.

- У методі комутації пакетів усе повідомлення поділяється на пакети фіксованої довжини. Кожен пакет передається незалежно від інших. Такий метод дуже гнучкий, оскільки не потрібно чекати на приймання повного повідомлення в проміжних вузлах, у випадку спотворення якогось пакета не треба повторювати передавання інших пакетів. Одним каналом зв`язку можна одночасно передавати пакети з різних повідомлень різних абонентів мережі, що підвищує ефективність використання каналу. Методи комутації пакетів сьогодні найпоширеніші в КМ. Серед них можна виділити метод комутації віртуальних каналів та метод передавання данограм.

- Метод комутації віртуальних каналів полягає в тому, що перед початком сполучення в мережу надсилається спеціальний пакет, який, проходячи нею, налаштовує з окремих її ланок віртуальний канал. Отже, віртуальний канал – це послідовність ланок передавання, що веде від відправника до одержувача. Кожному віртуальному каналу присвоюється унікальний номер. У кожен момент часу в мережі не може бути двох віртуальних каналів з однаковими номерами. Після налагодження віртуального каналу пакети повідомлення надходять визначеним каналом. З адресної інформації такі пакети містять тільки номер віртуального каналу. Після закінчення передавання віртуальний канал розпадається. Канал називається віртуальним тому, що на відміну від призначеного або комутованого, реальний канал, який використовує конкретний віртуальний канал, може передавати водночас пакети кількох віртуальних каналів. Це підвищує ефективність використання каналу. Метод комутації віртуальних каналів дає змогу зменшити службову адресну інформацію на 8-10% порівняно з методом данограм. Крім того, операції аналізу пакета в кожному вузлі (і відповідна затримка) максимально спрощені – аналізується тільки номер каналу.

- У випадку передавання данограм повідомлення поділяють на окремі незалежні пакети – данограми. Кожна данограма обов`язково містить адреси відправника та одержувача. Данограми нумерують та передають незалежно одну від одної. Одержувач формує повідомлення з данограм. Данограми потребують більшого аналізу в проміжних вузлах передавання, ніж пакети віртуальних каналів. З іншого боку, данограми одного повідомлення не прив`язані до якогось визначеного маршруту в мережі. Їх можна передавати різними маршрутами одночасно, зменшуючи тривалість передавання всього повідомлення.

Порівняємо вартість та сфери застосування різних методів комутації. На рисунку 1.12 зображено якісний графік залежності вартості передавання даних від обсягу інформації, що передається, для трьох різних методів комутації. Зроблено припущення, що відстань передавання та смуга перепускання – сталі.

Для призначеного каналу вартість не залежить від обсягу інформації, якщо перепускна здатність каналу фіксована. Для комутації каналів значну вартість має початкове налаштування каналу. Вона також збільшується із збільшенням обсягу переданої інформації. У комутації пакетів початкові затрати менші, ніж у випадку комутації каналів. Однак зі збільшенням навантаження затрати збільшуються стрімкіше, оскільки потрібні ресурси для опрацювання пакетів у проміжних вузлах. Отже, на графіку можна виділити три сфери застосування різних методів комутації. Якщо навантаження невеликі (щодо максимальної пропускної здатності), то ефективним є використання комутації пакетів. Для середніх навантажень ефективна комутації каналів, а для великих та постійних – призначений канал.

 

1.7 Мережеві операційні системи

 

1.7.1 Загальні відомості

Центральне місце в комп’ютерній мережі (КМ) посідає мережева операційна система. Вона дає змогу об’єднати різне комунікаційне та інформаційно-обчислювальне обладнання в єдиний робочий комплекс – комп’ютерну мережу.

Мережева ОС дає змогу користувачу спільно використовувати:

- дорогі апаратні ресурси мережі – потужні принтери, сканери, дискові накопичувачі та ін.

- програмне забезпечення, коли ПЗ інсталюють тільки в одному примірнику і застосовують усі користувачі мережі;

- інформаційні ресурси, цінні бази даних;

- організувати сумісну роботу великого колективу користувачів з оперативним обміном інформацією між ними.

Операційна система мережі складається з серверних компонент та компонент операційної системи на робочих станціях. Спрощену структуру ОС показано на рисунку 1.13.

В основі ОС робочих станцій є проста програма переспрямування. Вона резидентно міститься в пам’яті комп’ютера. Коли користувач або його програма звертаються з запитом до ОС комп’ютера, ця програма перехоплює запит, аналізує, хто його може виконати, і спрямовує або в ОС цієї ж машини, або на сервер, якому адресовано цей запит. Завдання в КМ виконуються на робочих станціях та читаються з файл-сервера.

ОС сервера складніша. Вона виконує набір функцій, які можна розділити на такі групи:

- підтримка файлової системи;

- керування пам’яттю;

- планування завдань;

- адміністративні функції;

- керування друкуванням.

Конкретний набір функцій сервера залежить від типу сервера та його конфігурації.

 

1.7.2 Операційна система WINDOWS NT

Операційна система Windows NT реалізована в двох варіантах: Windows NT Server і Windows NT Workstation. Windows NT Server 4.0 - мережева операційна система з додатками для Internet, сервісами файлів і друку, службою віддаленого доступу, вбудованим маршрутизатором, індексуванням файлів і керуванням мережею. Другий варіант - Windows NT Workstation 4.0 багато в чому нагадує NT Server, але вона оптимізована в якості операційної системи для робочої станції. З погляду архітектури і можливостей Windows NT Server є доповненням Windows NT Workstation і містить у собі всі можливості останньої.

 

Історія створення, основні версії, перспективи розвитку Windows NT

Початок створення Windows NT приходиться на кінець 1988-го року. Корпорація Microsoft почала новий проект в області програмного забезпечення: розробку ОС нової технології (New Technology - NT). Спочатку Windows NT розвивалася як полегшений варіант OS/2 (OS/2 Lite), що за рахунок усікання деяких функцій могла б працювати на менш потужних машинах. Однак згодом, побачивши як успішно приймається споживачами Windows 3.0, Microsoft переорієнтувалася і стала розробляти поліпшений варіант Windows 3.1. Нова стратегія Microsoft полягала в створенні єдиного сімейства базуючись на Windows операційних систем, що охоплювали б безліч типів комп'ютерів, від найменших ноутбуків до найбільших мультипроцесорних робочих станцій.

Windows NT, що спочатку підтримувала звичний графічний інтерфейс (GUI) користувача Windows, являється першою повністю 32-розрядною ОС фірми Microsoft. Win32 API - програмний інтерфейс для розробки нових додатків - зробив доступними для додатків поліпшені властивості ОС, такі як багатониткові процеси, засоби синхронізації, безпеки, вводу-виводу, керування об'єктами.

Концептуальні переваги Windows NT у порівнянні з парою MS-DOS/Windows 3.1 очевидні. Її 32-бітна основа разом із багатозадачністю і багатонитковістю істотно підвищували потенціал системи.

Перші ОС сімейства NT - Windows NT 3.1 і Windows NT Advanced Server 3.1 з'явилися в липні 1993 року. Кодова назва наступної версії Windows NT 3.5 - Daytona, - співпала з назвою швидкісної траси у Флориді, можливо, це говорить про те, що її головною перевагою є швидкість. Дійсно, продуктивність версії 3.5 зросла в 1,5 рази в порівнянні з версією 3.1, і після її появи багато корпоративних користувачів, що відкинули версію 3.1 по тих чи інших причинах, переглянули своє відношення до лінії NT: у 1995 році частка Windows NT у своєму секторі ринку зросла в 2 рази і склала 15%. У серпні 1996 року вийшла чергова версія Windows NT 4.0. Нововведення, внесені в Windows NT Server 4.0, в основному зв'язані з поліпшенням інтерфейсу користувача, розширенням підтримки Internet, появою нових і модернізацією існуючих інструментів адміністрування і підвищенням продуктивності системи.

У Windows NT 4.0 було внесено багато істотних змін, серед яких найбільш значними є наступні:

- реалізація інтерфейсу в стилі Windows 95;

- орієнтування в бік Internet і intranet;

- архітектурні зміни, що дозволили різко підвищити продуктивність графічних операцій;

- підтримка багатопротокольної маршрутизації;

- поява в Windows NT 4.0 емулятора Іntеl-овських процесорів для RISC-платформ.

У Windows NT Server 4.0 значно поліпшена нарощуваність, що дозволяє досягати більш високої продуктивності на комп'ютерах з кількома процесорами. У Windows NT 4.0 використаний новий графічний інтерфейс із користувачем у стилі Windows 95. Крім зовнішніх змін, модернізація графічного інтерфейсу не сильно відбилася на методах керування мережею. Базовий інструментарій адміністратора Windows NT Server залишився колишнім.

Програми-майстри Administrative Wizards дозволяють без проблем, крок за кроком, виконувати такі дії, як створення облікових записів користувачів, керування їхніми групами, контроль доступу до файлів і каталогів, встановлення нового принтера, інсталяція і деінсталяція програм, підключення модему, підготовка пакетів інсталяційних дискет для нових клієнтів і контроль за дотриманням ліцензійних угод для встановлених програм.

Наприкінці 1997 з’явилася Windows NT 5.0 - удосконалена версія Windows NT. Це не тільки цілком 32-розрядна, але також і цілком об’єктивно-орієнтована система. Основу Windows NT 5.0 складає об'єктно-орієнтована файлова система, реалізована на базі стандарту OLE 2.0, що дозволяє зберігати не файли, а об'єкти. Об’єктивно-орієнтований підхід дозволяє з найменшими витратами забезпечувати коректність численних копій даних, таких як документи, електронні таблиці, додатки й інші види інформації, що зберігаються на різних машинах мережі.

 

Області використання Windows NT

Володіючи високою продуктивністю, стабільністю, розвитими засобами безпеки, і маючи у своєму арсеналі широкий набір базових системних функцій, Windows NT Server може знайти застосування в різних областях, і насамперед він може бути використаний як сервер у корпоративній мережі. Тут дуже корисною виявляється його здатність виконувати функції контролера доменів, що дозволяє структурувати мережу і тим самим спрощувати задачі адміністрування і керування. Він використовується також як файл-сервер, принт-сервер, сервер прикладних програм, сервер віддаленого доступу і сервер зв'язку (програмного маршрутизатора).

Клієнтами в мережі з Windows NT Server можуть бути комп'ютери з установленими на них різними операційними системами. Стандартно підтримуються: Windows NT Workstation, MS-DOS, OS/2, Windows for Workgroups, Windows 95, клони UNIX, Macintosh. Основні клієнти входять у стандартне постачання Windows NT Server.

Windows NT Server є потужною платформою для складних мережевих прикладних програм, особливо тих, котрі побудовані з використанням технології клієнт-сервер. У сполученні із серверами BackOffice він може задовольнити дуже широке коло потреб корпоративних користувачів. Так, під керуванням Windows NT Server може працювати сервер баз даних SQL Server фірми Microsoft, а також сервери баз даних інших відомих фірм, такі як сервери баз даних Oracle і Sybase, Adabas і InterBase.

На платформі Windows NT Server може бути встановлена потужна система адміністрування Microsoft System Management Server, функціями якої є інвентаризація апаратної і програмної конфігурації комп'ютерів мережі, автоматичне встановлення програмних продуктів на робочі станції, віддалене керування будь-яким комп'ютером і моніторинг мережі.

Windows NT Server може використовуватися як сервер зв'язку з мейнфреймами IBM і системами IBM AS400. Для цього створений спеціальний продукт Microsoft SNA Server. Забезпечуючи прозорий доступ до мейнфреймів, SNA Server, будучи інтегрованим із системою безпеки NT Server, забезпечує авторизацію доступу до хосту. SNA Server може працювати з кожним із протоколів, підтримуваних у NT Server: IPX/SPX, TCP/IP чи NetBEUI.

Windows NT Server є платформою для Microsoft Exchange - нового високо продуктивного пакета для колективної роботи, побудованого на основі поштового сервера.

Нарешті, останні версії Windows NT 4.0, 5.0 є надійними платформами для додатків, орієнтованих на Internet: Web-серверів, Web-браузерів, інформаційно-пошукових систем, систем електронної комерції в мережі Internet.

Операційна система Windows NT Workstation позиціонує насамперед як клієнт у мережах Windows NT Server, а також у мережах NetWare, Unix, Vines. Комп'ютер із установленою на ньому Windows NT може бути робочою станцією й в однорангових мережах, виконуючи одночасно функції і клієнта, і сервера. Windows NT Workstation може застосовуватися в якості ОС автономного комп'ютера, якщо необхідні підвищена продуктивність чи таємність, а також при реалізації складних графічних прикладних програм, наприклад, у системах автоматизованого проектування.

 

Планування ролі сервера в домені

Доменна модель мережі, використовувана компанією Microsoft, дозволяє централізовано виконувати всі адміністративні роботи, тому вона рекомендується як основна модель при створенні мережі. Модель робочої групи (Workgroup) не дозволяє централізувати роботу адміністратора.

При інсталяції сервера Windows NT Server відповідь на питання про його роль у домені дуже важлива, тому що змінити цю роль можна тільки шляхом повного переустановлення системи на комп'ютері.

Windows NT Server може виконувати в домені три ролі:

- первинний контролер домену - Primary Domain Controller (PDC);

- вторинний контролер домену – Backup Primary Domain Controller (BDC);

- сервер домену - комп'ютер, що не виконує роль PDC чи BDC, а працює як файл-сервер, принт-сервер і т.п.

Якщо інсталюється перший сервер домену, то його необхідно робити первинним контролером домену. При цьому необхідно задати ім'я домену і вказати пароль для вбудованого користувача Administrator. Первинний контролер у домені може бути тільки один.

Вторинний контролер домену можна інсталювати тільки після того, як у мережі вже є первинний контролер. Звичайний сервер також можна інсталювати тільки при наявності працюючого первинного контролера домену.

 

Засоби адміністрування Windows NT

Адміністрування Windows NT включає як задачі настроювання системи безпосередньо після інсталяції, так і задачі щоденної підтримки системи. Задачі адміністрування Windows NT Server і Windows NT Workstation багато в чому збігаються, однак засоби для виконання цих задач, включені в кожний з цих продуктів, розрізняються.

Задачі адміністрування можуть бути розділені на п'ять груп:

- Адміністрування користувачів і груп користувачів. Включає планування, створення і підтримку облікової інформації користувачів і груп.

- Адміністрування засобів безпеки системи. Включає планування і реалізацію політики безпеки, що гарантує захист даних і поділюваних мережевих ресурсів, таких як каталоги, файли і принтери.

- Адміністрування принтерів. Включає інсталяцію локальних і мережевих принтерів, конфігурування їх для більш зручного використання, пошук несправностей, усунення проблем, що виникають при друкуванні.

- Моніторинг подій і ресурсів. Включає планування і реалізацію політики аудита мережних подій з метою перебування проломів у системі захисту, а також моніторинг процесів використання мережних ресурсів.

- Архівування і відновлення даних. Включає планування і виконання регулярного резервного копіювання критичних даних.

Засоби адміністрування Windows NT Workstation використовуються тільки для адміністрування локального комп'ютера, а засоби адміністрування Windows NT Server використовуються для адміністрування будь-якого комп'ютера мережі.

Найважливішими інструментами адміністрування користувачів для Windows NT Workstation є User Manager, а для Windows NT Server - User Manager for Domains.

 

Основний і резервний контролери

Домен - це основна одиниця адміністрування і забезпечення безпеки в Windows NT. Для домену існує загальна база даних облікової інформації користувачів домену (user accounts) і ресурсів домену - комп'ютерів (computer accounts) і принтерів (printer accounts). Користувач домену виконує один логічний вхід у домен і одержує доступ відразу до всіх дозволених ресурсів цього домену.

Резервний контролер домену вирішує дві задачі: він стає основним контролером при відмовленні останнього та зменшує навантаження на основний контролер по обробці запитів на логічний вхід користувачів.

Робочі групи. Крім доменної структури, мережа Windows NT може бути організована як робоча група. Робоча група - це логічне об'єднання комп'ютерів, звичайно не більш 10, що можуть розділяти свої ресурси. Однак при цьому кожен комп'ютер робочої групи має власну базу облікових даних, що містить інформацію тільки про його локальних користувачів. На комп'ютерах робочої групи можуть бути встановлені і Windows NT Server, і Windows NT Workstation. І користувачі, і ресурси кожного члена робочої групи адмініструються засобами даного комп'ютера. Таким чином, робоча група не дає всіх тих можливостей, що несе в собі централізована доменна довідкова служба.

 

Контрольні питання

За допомогою цих питань Ви зможете перевірити степінь засвоєння матеріалу, викладеного в цій частині.

1. Що таке комп’ютерна мережа?

2. Які ресурси можуть бути використані комп’ютерами мережі сумісно?

3. Який комп’ютер посилає запити іншому комп’ютеру для отримання доступу до його даних та ресурсів?

4. Як називається набір правил, яких дотримуються комп’ютери в процесі з’єднаня?

5. Які є типи мереж в класифікації за областю дії? За топологією?

6. Чому рівень безпеки в однорангових мережах нижчий, ніж в мережі клієнт-сервер?

7. Як називається сервер, що виконує реєстраційну аутентифікацію в мережі Microsoft типу клієнт-сервер?

8. Для яких мереж розробляється протокол ТСР/ІР? Чи є глобальна мережа Internet мережею ТСР/ІР?

9. В яких мережених архітектурах використовуються неекрановані виті пари?

10. Як називається мережева топологія, в якій є початок та кінець, а для попередження відбиття сигналів використовуються термінатори?

11. Як назвиється цифра в двійковій системі числення?

12. Як називаються невеликі частини даних, на які комп’ютер розбиває дані, перш ніж передати їх в мережу?

13. Як називається процес перетворення даних, згенерованих комп’ютером, в імпульси електричної чи світлової енергії?

14. Що являє собою цифровий сигнал?

15. Який носій сигналів найбільш чутливий до електромагнітних завад?

16. Який метод доступу використовується в Ethernet?

17. Схематичний опис системи, теорії чи явища, що включає його відомі чи вивчаємі властивості і використовується з ціллю подальшого вивчення його характеристик. Чого це визначення?

18. Який рівень моделі OSI поділений на два підрівня?

19. Який рівень моделі OSI не добавляє в пакет даних заголовок при проходженні пакета вниз по стеку?

20. Як ще називають багатостанційний повторювач?

21. Який ресурс доступний для інших користувачів мережі?

22. Як називається інструмент, за допомогою якого в контролері доменів Windows NT можна керувати обліковими записами користувачів доменів і паролями?

 

2. Глобальні комп’ютерні мережі

 

Носії, устаткування і програмне забезпечення, що добре працюють на невеликих відстанях у локальних і міських мережах, зовсім непридатні для глобальних мереж з їхніми великими відстанями. У сучасному мобільному світі необхідні більш продуктивні, ефективні і дешеві технології глобальних мереж. Цьому є кілька причин.

- Керівникам і працівникам компаній потрібний доступ до корпоративних мереж, коли вони знаходяться в дорозі чи вдома.

- З'являється усе більше компаній з офісами, розкиданими по усьому cвіті, з якими потрібно підтримувати постійний і надійний зв'язок.

- Багато організацій мають потребу в інформації інших організацій, віддалених на великі відстані.

- Комерційним, урядовим і навчальним установам, а також окремим особам потрібний доступ до ресурсів всесвітньої мережі Internet.

Очевидно неможливо простягнути кабель Ethernet від центрального офісу в Москві до філії компанії у Владивостоці. А тим більше до вузлів, розташованим на іншому континенті.

Для глобальних мереж потрібні зовсім інші носії, устаткування і мережеві специфікації. Розглянемо основні концепції комп'ютерної комунікації на великих відстанях і технології, що використовуються для з`єднання комп'ютерів, розташованих у різних країнах і навіть на різних континентах. Ці технології варіюють від добре усім знайомої загальнодоступної телефонної мережі PSTN (Public Switched Telephone Network — комутована телефонна мережа загального користування) до таких новітніх технологій, як супутникова комунікація, за допомогою якої можна "розмовляти" з комп'ютерами на космічній орбіті.

Розроблювачам глобальних мереж довелося перебороти багато труднощів, яких не було при реалізації локальних мереж у географічно невеликих регіонах. Глобальна мережа — це не просто велика локальна мережа. Це набір окремих локальних мереж, з'єднаних каналами зв'язку, зовсім відмінними від каналів локальних мереж. У глобальних мережах, що перетинають границі країн повинні бути враховані багато факторів, такі як різні годинні пояси і мовні відмінності.

Конструювання глобальної мережі — комплексне завдання. При виборі оптимальних технологій потрібно враховувати призначення мережі, кількість користувачів, вимоги до пропускної здатності, досвід користувачів і інші фактори. Питання, що при цьому потрібно розглянути, класифіковані в такий спосіб.

- Устаткування глобальної мережі.

- Топологія мережі.

- Типи мережевих комутаторів.

- Нові технології глобальних мереж.

- З`єднання локальних мереж з глобальною.

 

Устаткування глобальних мереж

Устаткування, необхідне для реалізації з`єднання глобальної мережі, може бути дуже простим і дешевим — досить телефонної лінії і модемів на кожнім кінці. Однак воно може бути також дуже складним і дорогим. У загальному випадку вартість мережевого устаткування зростає з ростом пропускної здатності і надійності.

До найбільш розповсюджених пристроїв глобальних мереж відносять модеми, термінальні адаптери ISDN (Integrated Services Digital Network) і DSL (Digital Subscriber Line), а також устаткування користувача, необхідне для роботи з виділеними каналами, такими як Т-з`єднанння і Х.25.

 

Модеми

Щоб установити мережеве з`єднання (зпровайдером послуг Internet чи із сервером віддаленого доступу приватної мережі) по загальнодоступній телефонній лінії, використовуються модеми. Слід зазначити, що слово "модем" – модулятор-демодулятор – відображає виконувані ним операції: модуляцію і демодуляцію сигналів. На передавальному кінці модем перетворить згенерований комп'ютером цифровий сигнал в аналоговий, котрий можна передати по телефонній лінії. На приймаючому кінці модем перетворить аналоговий сигнал назад у цифровий.

Фізично існує два типи модемів: внутрішні і зовнішні. Кожний з них має свої переваги і недоліки. Конфігурування модему теж залежить від типу.

Модем будь-якого типу є пристроєм послідовної дії. Це означає, що біти інформації передаються по одному — один за іншим. У пристроях паралельної дії багато бітів інформації можуть передаватися одночасно, наприклад сигнали від комп'ютера до принтера.

 

Внутрішні модеми

Одне з головних переваг внутрішнього модему — компактність. Він являє собою електронну плату, яка поміщається усередині комп'ютера в стандартний роз`єм ISA (Industry Standard Architecture) чи PCI (Peripheral Component Interconnect), як показано на рисунку 2.1. Тому модем не займає місця на столі і його кабелі не плутаються під ногами.

Параметри конфігурування внутрішнього модему

Внутрішні модеми складніше конфігурувати, ніж зовнішні. Потрібно встановити номер IRQ, адреси введення-виведення і віртуальні комунікаційні порти, причому необхідно, щоб ці установки не конфліктували з установками інших пристроїв комп'ютера. Розглянемо кожен параметр докладніше.

- Номера IRQ (Interrupt Request). Номер каналу, по якому операційна система очікує сигнал переривання від цього пристрою. Якщо сигнали переривання від різних пристроїв надходять на процесор по одній і тій же лінії, то вони будуть конфліктувати. Тому кожному пристрою повинен бути привласнений свій IRQ.

- Адреси введення-виведення. Адреса, по якій записуються прийняті дані або відкіля зчитуються передані дані. Як і для IRQ, ця адреса не повинна збігтися з адресами введення-виведення інших пристроїв комп'ютера, інакше відбудеться конфлікт даних.

- Віртуальний комунікаційний порт. Номер логічного порту, по якому операційна система ідентифікує послідовний порт. Кожний пристрій послідовної дії повинен бути зконфігурований на використання свого комунікаційного порту.

Усі розповсюджені операційні системи містять засіб перегляду ресурсів. За допомогою цих засобів можна проаналізувати використання ресурсів і виділити для нового пристрою вільний ресурс.

 

Зміна установок внутрішнього модему

Конфігурацію внутрішнього модему можна змінити фізично. В залежності від виробника і моделі, установки IRQ, введення-виведення і комунікаційного порту можна змінити за допомогою наступних засобів.