Поняття сторін у цивільному процесі, їх процесуальні права і обов'язки

Для того, щоб суд прийняв цивільну справу до свого прова­дження, розглянув її і ухвалив рішення, необхідно, щоб заін­тересована особа реалізувала своє право і звернулася до суду за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Такою заінтересованою особою є громадянин чи юридична особа, яка має юридичний інтерес у справі, прагне захистити своє юридичне становище, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої, захисти­ти право чи законний інтерес інших осіб у передбачених зако­ном випадках. Заінтересовані особи, між якими виник спір про суб'єктивне право, що переданий на розгляд суду, назива­ються сторонами.

Отже, сторонами (раrtеs) у цивільному процесі є юридич­не заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріаль­но-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення у цивільному судочинстві. Вони є головними осо­бами, які беруть участь у цивільній справі позовного прова­дження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторін у цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальни­ми правовідносинами. Ними є переважно його суб'єкти: по­купець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розір­вання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей тощо) - внаслідок порушення невизнання чи оспорювання їх суб'єктивного права чи охо­ронюваного законом інтересу.

Спірність та невизначеність матеріальних правовідносин змушує сторони шукати захист у суді. Але спір може мати місце при відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Стано­вище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вима­гати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення. Отже, сторони мають у переданій на розгляд су­дові справі особистий юридичний інтерес, який буде проти­лежним за матеріальним і процесуальним характером. Ма­теріально-правовий — визначається спірними цивільними, трудовими, іншими матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий — наслідками розв'язання ма­теріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Ни­ми можуть бути фізичні, юридичні особи і держава (ст. ЗО ЦПК України). Позивач (асtоr) — особа, на захист суб'єктив­них прав і охоронюваних законом інтересів якої відкри­вається цивільна справа у суді та розпочинається цивільний процес. Позивач може заявити про це вимогу судові особисто або в його інтересах, у передбачених законом випадках, мо­жуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи держав­ного управління, профспілки, інші особи (ст. 3 ЦПК України). Відповідач (rеиs — особа, яка обороняється) — особа, яка на заяву позивача притягається до відповідальності за порушен­ня чи оспорення його права і охоронюваного законом інтересу.

Сторони у цивільному процесі характеризуються такими ознаками: ними є особи, між якими виник спір про право цивільне; вони ведуть процес у справі від свого імені; з приво­ду їх справи ухвалюється судом рішення; на них поширюють­ся усі правові наслідки законної сили судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесу­альне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівності їх перед законом і су­дом (статті 5, 31 ЦПК України).

Для забезпечення виконання процесуальних функцій сто­рони наділяються численними цивільно-процесуальними пра­вами, які можуть бути класифіковані на такі групи:

1. Права, які характеризують повноваження на відкриття провадження у справі — права на пред'явлення позову (статті 3, 118 ЦПК України), зустрічного позову (ст. 123 ЦПК України), вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його ухвалив (статті 219-221 ЦПК України); права апе­ляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал (статті 292, 324 ЦПК України), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за винятковими і нововиявленими обставинами (статті 353, 362 ЦПК України), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 381 ЦПК України);

Права на зміни у позовному спорі — права позивача на
зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди (ст. 31 ЦПК України); доповнен­ня, зміна апеляційної та касаційної скарги або відмова від них (статті 300, 330 ЦПК України);

3. Права на подання і витребування доказів та участь у їх дослідженні — права сторін подати до суду свої пояснення, подавати письмові та речові докази (статті 27, 176 ЦПК України), вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (статті 130,143 ЦПК України). При розгляді спра­ви — ставити питання один одному, свідкам, експертам (статті 180, 182, 189, 190 ЦПК України), представникам органів держави і місцевого самоврядування (статті 45, 46 ЦПК України); знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь у їх огляді на місці (ст. 140 ЦПК України). Сто­рони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, подавати свої доводи, мірку­вання та заперечення тощо (ст. 27 ЦПК України);

4. Права, пов'язані із залученням до справи усіх заінтересованих осіб - права вимагати від суду залучення до справи співучасників,, третіх осіб, органи держави, органи місцевого самоврядування (статті 36, 45, 130 ЦПК України);

5. Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов — права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (ст. 20 ЦПК України), експертів, перекладача, спеціаліста і секретаря судового засідання (ст. 22 ЦПК України);

6. Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і у здійсненні окремих процесуальних дій у суді першої інстанції, у провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та стадіях перегляду справи за нововиявленими і ви­нятковими обставинами (статті 130, 135, 158, 304, 333, 365 ЦПК України); на особисту участь і ведення справи або за участю через представника (ст. 38 ЦПК України), на пояснен­ня, заяви і виступи у суді рідною мовою і користування послу­гами перекладача (ст. 7 ЦПК України); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи вико­нанні окремих процесуальних дій (ст. 74 ЦПК України);

7. Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (статті 110, 112 ЦПК України), забезпечен­ня доказів і позову (статті 133, 151 ЦПК України), приєднан­ня до апеляційної і касаційної скарги (статті 299, 329 ЦПК України), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 17 ЦПК України) та ін.

Права сторін можна класифікувати залежно від змісту реа­лізованих у них принципів: диспозитивності, змагальності, державної мови судочинства, гласності, усності та ін. На сто­рони покладаються також процесуальні обов'язки — загальні та спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користу­ванні належними їм процесуальними правами (ст. 27 ЦПК України). Спеціальні — у виконанні певних процесуальних дій: повідомляти суд про зміну своєї адреси під час прова­дження справи (ст. 77 ЦПК України); позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники — копії апеляційних і касаційних скарг (статті 120, 295, 326 ЦПК Ук­раїни) тощо.

Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть виникає внаслідок спільного пред'явлення позову кількома позивачами або до кількох відповідачів (ст. 32 ЦПК України). Отже, участь з боку пози­вача чи відповідача у одній і тій самій справі кількох осіб на­зивається процесуальною співучастю. Коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем — одна, то така співучасть бу­де активною, коли ж навпаки — то пасивною, а коли одна й інша сторони представлені кількома особами — змішаною. Виникнення співучасті обумовлюється обставинами ма­теріально-правового і процесуального характеру; у зв'язку з цим вона поділяється ще на обов'язкову і факультативну. Обов'язкова співучасть настає при спільності матеріальних прав і обов'язків кількох осіб, тоді, коли права і обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідно­син. Так, власники спільного майна стають співпозивачами, пред'явивши позов на усунення порушень їх прав. Коли шко­да заподіяна кількома особами, то всі вони стають відповідачами перед потерпілими. У справах про звільнення майна від арешту (виключення з опису) обов'язково беруть участь спів­відповідачами боржник, у якого проведено опис майна, і ті ор­ганізації або особи, на вимогу яких було проведено опис. Як­що опис зроблено у зв'язку з вироком про конфіскацію майна, то відповідачами, крім боржника, є рай(міськ)податкові інспекції, а якщо майно реалізоване, то й ті установи або ор­ганізації, яким передано конфісковане майно (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. №6).

Якщо позов спрямований на захист честі і гідності та вміщує вимогу на спростування відомостей, поширених у пресі, інших засобах масової інформації (повідомлення по радіо, телебаченню тощо), відповідачами притягуються автор і відповідний орган масової інформації (редакція, видав­ництво та ін.). За позовами про спростування відомостей, що ганьблять особу, зазначених у службових характеристиках, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, і підприємства, установи, організації, від імені яких видано ха­рактеристику (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та ор­ганізацій» від 28 вересня 1990 р. № 7).

Факультативна (необов'язкова) співучасть настає з об­ставин процесуального характеру: в силу доцільності одночас­ного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. Замість кількох процесів провадиться один, витрати у справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків та ін., а головне — усу­вається постановлення протилежних за змістом рішень.

ЦПК України не визначає підстав настання обов'язкової чи факультативної співучасті. У статті 32 ЦПК України встанов­лено, що участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права і обов'яз­ки їх виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки. Отже, ця норма допускає факультативну співучасть за наявності однорідних вимог. Однорідність вимог означає, що це вимоги з одних правовідносин, у яких збіга­ються предмет і підстави. Одночасний їх розгляд сприяє еко­номії процесуальних засобів: у одному провадженні одним су­довим рішенням розв'язується спір між усіма учасниками, у зв'язку з чим скорочується діяльність суду і співучасників, зменшуються судові витрати, а також досягається запобіган­ня винесенню судом суперечливих рішень.

У юридичній літературі до співучасників-позивачів окремі автори відносять також суб'єктів захисту прав інших осіб і цих осіб, що не відповідає статтям 3, 45 ЦПК України, що не визначають позивачами суб'єктів, які можуть звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб, а відносять їх до самостійних осіб, які беруть участь у справі. У них і позивачів різна мета участі у процесі та обсяг процесуальних прав. Так, ст. 46 ЦПК України вста­новлено, що коли Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи зверну­лися до суду про захист прав, свобод інших осіб або державних чи суспільних інтересів, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, за винят­ком права закінчувати справу мировою угодою. Отже, змістом цієї норми підтверджується, що зазначені суб'єкти не є пози­вачами. Вони розпочинають у суді цивільну справу на захист прав позивачів (ст. 3 ЦПК України), а позивачі — на захист своїх суб'єктивних прав.

Співучасники користуються рівними процесуальними пра­вами. Відносини між ними визначаються ст. 32 ЦПК України, вони побудовані на основі автономії: кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає у процесі са­мостійно; їх взаємовідносини залишилися б такими, якщо су­дом позови розглядалися б окремо.

Співучасники мають рівні права і обов'язки як у відноси­нах один з одним, так і у відносинах з особами протилежної сторони. Кожен зі співучасників виконує тільки ті, передба­чені законом дії, які він вважає необхідними для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками побудований на засадах автономії і диспозитивності. Дії чи бездіяльність їх не зале­жать від поведінки інших співучасників, а залежать від їх особистого волевиявлення. Обов'язок доказування вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кож­ного співучасника окремо.

Кожний співпозивач і співвідповідач користуються тими самими правами і обов'язками, що й інші позивач і відповідач. Процесуальні права й обов'язки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічною процесуальною правосуб'єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин.

Але процесуальна діяльність одних співучасників може викликати певні правові наслідки для інших, затримати роз­виток процесу, зокрема при відкладенні розгляду справи, зу­пинення провадження у справі, залишення заяви без розгля­ду (статті 169, 201, 202, 207 ЦПК України). Співучасники можуть доручити вести справу одному з них (ст. 32 ЦПК Ук­раїни) і приєднатися до апеляційної і касаційної скарги осо­би, на стороні якої вони діють (статті 299, 329 ЦПК Ук­раїни).

Заміна неналежної сторони

Належними сторонами у цивільному процесі будуть суб'єк­ти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач — особа, якій належить право вимоги; належний відповідач — особа, яка має відповідати за позовом. Тоді неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку (ст. 33 ЦПК України).

Так, за Законом України «Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ по­зовна заява потерпілих, членів їх сімей і утриманців до робо­тодавців може бути пред'явлена, якщо відшкодування стосується за період до 1 квітня 2001 р., і до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, якщо вимоги про відшкодування шкоди стосуються за період з 1 квітня 2001 р. (набрання чинності Закону). Отже, належними позивачами у таких справах будуть потерпілі, члени їх сімей, утриманці; належним відповідачем: роботодавець, якщо відшкодування стосується за період до 1 квітня 2001 р., а якщо відшкодуван­ня стосується за період після 1 квітня 2001 р. — належним відповідачем буде Фонд соціального страхування від нещас­них випадків.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які пред'являють позов на захист прав та інтересів по­зивача (Статті 3, 45 ЦПК України). Стаття 119 ЦПК України зобов'язує особу, яка пред'являє позов у справі, зазначити в позовній заяві до суду точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також викласти обста­вини, що обґрунтовують вимогу позивача, тобто що право ви­моги належить особі, яка вказана позивачем, а обов'язок по­кладений на особу, зазначену в заяві відповідачем.

Суд, розглядаючи справу, має вирішити питання про пра­вильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, що вони є тією заінтересованою стороною, про яку йдеться у ч. 1 ст. 33 ЦПК України. І якщо буде встановлено, що у справі бере участь неналежна сторона, то суд, не припи­няючи справи, може допустити заміну первісного неналежно­го відповідача належним відповідачем.

Відповідно до ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням по­зивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Якщо позивач не дав згоди на заміну неналежного відповідача, то належний відповідач залучається судом до участі у справі як спів­відповідач. У разі заміни неналежного відповідача належним або залучення до участі у справі співвідповідача, справа за клопотанням нового відповідача (належного) або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Відповідь про те, хто є належним відповідачем, буде надана судом у його рішенні. Вимога позивача буде присуджена з одного з відповідачів, що­до другого відповідача у вимозі буде відмовлено. Заміна нена­лежного відповідача належним можлива у суді першої ін­станції протягом усього часу розгляду справи, про що суд по­становляє мотивовану ухвалу.