Поняття сторін у цивільному процесі, їх процесуальні права і обов'язки

Для того, щоб суд прийняв цивільну справу до свого провадження, розглянув її і ухвалив рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалізувала своє право і звернулася до суду за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Такою заінтересованою особою є громадянин чи юридична особа, яка має юридичний інтерес у справі, прагне захистити своє юридичне становище, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої, захистити право чи законний інтерес інших осіб у передбачених законом випадках. Заінтересовані особи, між якими виник спір про суб'єктивне право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами.

Отже, сторонами (раrtеs) у цивільному процесі є юридичне заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення у цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторін у цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами. Ними є переважно його суб'єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей тощо) - внаслідок порушення невизнання чи оспорювання їх суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Спірність та невизначеність матеріальних правовідносин змушує сторони шукати захист у суді. Але спір може мати місце при відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення. Отже, сторони мають у переданій на розгляд судові справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий — визначається спірними цивільними, трудовими, іншими матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий — наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Ними можуть бути фізичні, юридичні особи і держава (ст. ЗО ЦПК України). Позивач (асtоr) — особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкривається цивільна справа у суді та розпочинається цивільний процес. Позивач може заявити про це вимогу судові особисто або в його інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи державного управління, профспілки, інші особи (ст. 3 ЦПК України). Відповідач (rеиs — особа, яка обороняється) — особа, яка на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення його права і охоронюваного законом інтересу.

Сторони у цивільному процесі характеризуються такими ознаками: ними є особи, між якими виник спір про право цивільне; вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи ухвалюється судом рішення; на них поширюються усі правові наслідки законної сили судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівності їх перед законом і судом (статті 5, 31 ЦПК України).

Для забезпечення виконання процесуальних функцій сторони наділяються численними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі групи:

1. Права, які характеризують повноваження на відкриття провадження у справі — права на пред'явлення позову (статті 3, 118 ЦПК України), зустрічного позову (ст. 123 ЦПК України), вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його ухвалив (статті 219-221 ЦПК України); права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал (статті 292, 324 ЦПК України), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за винятковими і нововиявленими обставинами (статті 353, 362 ЦПК України), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 381 ЦПК України);

Права на зміни у позовному спорі — права позивача на
зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди (ст. 31 ЦПК України); доповнення, зміна апеляційної та касаційної скарги або відмова від них (статті 300, 330 ЦПК України);

3. Права на подання і витребування доказів та участь у їх дослідженні — права сторін подати до суду свої пояснення, подавати письмові та речові докази (статті 27, 176 ЦПК України), вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (статті 130,143 ЦПК України). При розгляді справи — ставити питання один одному, свідкам, експертам (статті 180, 182, 189, 190 ЦПК України), представникам органів держави і місцевого самоврядування (статті 45, 46 ЦПК України); знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь у їх огляді на місці (ст. 140 ЦПК України). Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 27 ЦПК України);

4. Права, пов'язані із залученням до справи усіх заінтересованих осіб - права вимагати від суду залучення до справи співучасників,, третіх осіб, органи держави, органи місцевого самоврядування (статті 36, 45, 130 ЦПК України);

5. Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов — права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (ст. 20 ЦПК України), експертів, перекладача, спеціаліста і секретаря судового засідання (ст. 22 ЦПК України);

6. Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і у здійсненні окремих процесуальних дій у суді першої інстанції, у провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та стадіях перегляду справи за нововиявленими і винятковими обставинами (статті 130, 135, 158, 304, 333, 365 ЦПК України); на особисту участь і ведення справи або за участю через представника (ст. 38 ЦПК України), на пояснення, заяви і виступи у суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 7 ЦПК України); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 74 ЦПК України);

7. Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (статті 110, 112 ЦПК України), забезпечення доказів і позову (статті 133, 151 ЦПК України), приєднання до апеляційної і касаційної скарги (статті 299, 329 ЦПК України), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 17 ЦПК України) та ін.

Права сторін можна класифікувати залежно від змісту реалізованих у них принципів: диспозитивності, змагальності, державної мови судочинства, гласності, усності та ін. На сторони покладаються також процесуальні обов'язки — загальні та спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст. 27 ЦПК України). Спеціальні — у виконанні певних процесуальних дій: повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 77 ЦПК України); позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники — копії апеляційних і касаційних скарг (статті 120, 295, 326 ЦПК України) тощо.

Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть виникає внаслідок спільного пред'явлення позову кількома позивачами або до кількох відповідачів (ст. 32 ЦПК України). Отже, участь з боку позивача чи відповідача у одній і тій самій справі кількох осіб називається процесуальною співучастю. Коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем — одна, то така співучасть буде активною, коли ж навпаки — то пасивною, а коли одна й інша сторони представлені кількома особами — змішаною. Виникнення співучасті обумовлюється обставинами матеріально-правового і процесуального характеру; у зв'язку з цим вона поділяється ще на обов'язкову і факультативну. Обов'язкова співучасть настає при спільності матеріальних прав і обов'язків кількох осіб, тоді, коли права і обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Так, власники спільного майна стають співпозивачами, пред'явивши позов на усунення порушень їх прав. Коли шкода заподіяна кількома особами, то всі вони стають відповідачами перед потерпілими. У справах про звільнення майна від арешту (виключення з опису) обов'язково беруть участь співвідповідачами боржник, у якого проведено опис майна, і ті організації або особи, на вимогу яких було проведено опис. Якщо опис зроблено у зв'язку з вироком про конфіскацію майна, то відповідачами, крім боржника, є рай(міськ)податкові інспекції, а якщо майно реалізоване, то й ті установи або організації, яким передано конфісковане майно (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. №6).

Якщо позов спрямований на захист честі і гідності та вміщує вимогу на спростування відомостей, поширених у пресі, інших засобах масової інформації (повідомлення по радіо, телебаченню тощо), відповідачами притягуються автор і відповідний орган масової інформації (редакція, видавництво та ін.). За позовами про спростування відомостей, що ганьблять особу, зазначених у службових характеристиках, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, і підприємства, установи, організації, від імені яких видано характеристику (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28 вересня 1990 р. № 7).

Факультативна (необов'язкова) співучасть настає з обставин процесуального характеру: в силу доцільності одночасного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. Замість кількох процесів провадиться один, витрати у справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків та ін., а головне — усувається постановлення протилежних за змістом рішень.

ЦПК України не визначає підстав настання обов'язкової чи факультативної співучасті. У статті 32 ЦПК України встановлено, що участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права і обов'язки їх виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки. Отже, ця норма допускає факультативну співучасть за наявності однорідних вимог. Однорідність вимог означає, що це вимоги з одних правовідносин, у яких збігаються предмет і підстави. Одночасний їх розгляд сприяє економії процесуальних засобів: у одному провадженні одним судовим рішенням розв'язується спір між усіма учасниками, у зв'язку з чим скорочується діяльність суду і співучасників, зменшуються судові витрати, а також досягається запобігання винесенню судом суперечливих рішень.

У юридичній літературі до співучасників-позивачів окремі автори відносять також суб'єктів захисту прав інших осіб і цих осіб, що не відповідає статтям 3, 45 ЦПК України, що не визначають позивачами суб'єктів, які можуть звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб, а відносять їх до самостійних осіб, які беруть участь у справі. У них і позивачів різна мета участі у процесі та обсяг процесуальних прав. Так, ст. 46 ЦПК України встановлено, що коли Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи звернулися до суду про захист прав, свобод інших осіб або державних чи суспільних інтересів, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою. Отже, змістом цієї норми підтверджується, що зазначені суб'єкти не є позивачами. Вони розпочинають у суді цивільну справу на захист прав позивачів (ст. 3 ЦПК України), а позивачі — на захист своїх суб'єктивних прав.

Співучасники користуються рівними процесуальними правами. Відносини між ними визначаються ст. 32 ЦПК України, вони побудовані на основі автономії: кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає у процесі самостійно; їх взаємовідносини залишилися б такими, якщо судом позови розглядалися б окремо.

Співучасники мають рівні права і обов'язки як у відносинах один з одним, так і у відносинах з особами протилежної сторони. Кожен зі співучасників виконує тільки ті, передбачені законом дії, які він вважає необхідними для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками побудований на засадах автономії і диспозитивності. Дії чи бездіяльність їх не залежать від поведінки інших співучасників, а залежать від їх особистого волевиявлення. Обов'язок доказування вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кожного співучасника окремо.

Кожний співпозивач і співвідповідач користуються тими самими правами і обов'язками, що й інші позивач і відповідач. Процесуальні права й обов'язки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічною процесуальною правосуб'єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин.

Але процесуальна діяльність одних співучасників може викликати певні правові наслідки для інших, затримати розвиток процесу, зокрема при відкладенні розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду (статті 169, 201, 202, 207 ЦПК України). Співучасники можуть доручити вести справу одному з них (ст. 32 ЦПК України) і приєднатися до апеляційної і касаційної скарги особи, на стороні якої вони діють (статті 299, 329 ЦПК України).

Заміна неналежної сторони

Належними сторонами у цивільному процесі будуть суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач — особа, якій належить право вимоги; належний відповідач — особа, яка має відповідати за позовом. Тоді неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку (ст. 33 ЦПК України).

Так, за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ позовна заява потерпілих, членів їх сімей і утриманців до роботодавців може бути пред'явлена, якщо відшкодування стосується за період до 1 квітня 2001 р., і до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, якщо вимоги про відшкодування шкоди стосуються за період з 1 квітня 2001 р. (набрання чинності Закону). Отже, належними позивачами у таких справах будуть потерпілі, члени їх сімей, утриманці; належним відповідачем: роботодавець, якщо відшкодування стосується за період до 1 квітня 2001 р., а якщо відшкодування стосується за період після 1 квітня 2001 р. — належним відповідачем буде Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які пред'являють позов на захист прав та інтересів позивача (Статті 3, 45 ЦПК України). Стаття 119 ЦПК України зобов'язує особу, яка пред'являє позов у справі, зазначити в позовній заяві до суду точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також викласти обставини, що обґрунтовують вимогу позивача, тобто що право вимоги належить особі, яка вказана позивачем, а обов'язок покладений на особу, зазначену в заяві відповідачем.

Суд, розглядаючи справу, має вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, що вони є тією заінтересованою стороною, про яку йдеться у ч. 1 ст. 33 ЦПК України. І якщо буде встановлено, що у справі бере участь неналежна сторона, то суд, не припиняючи справи, може допустити заміну первісного неналежного відповідача належним відповідачем.

Відповідно до ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Якщо позивач не дав згоди на заміну неналежного відповідача, то належний відповідач залучається судом до участі у справі як співвідповідач. У разі заміни неналежного відповідача належним або залучення до участі у справі співвідповідача, справа за клопотанням нового відповідача (належного) або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Відповідь про те, хто є належним відповідачем, буде надана судом у його рішенні. Вимога позивача буде присуджена з одного з відповідачів, щодо другого відповідача у вимозі буде відмовлено. Заміна неналежного відповідача належним можлива у суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи, про що суд постановляє мотивовану ухвалу.