Міжгалузеві цивільно-процесуальні принципи

Міжгалузеві принципи - це принципи, закріплені в нормах кількох галузей права. Основними міжгалузевими принципами є:

1) здійснення правосуддя виключно судами;

2) рівність громадян перед законом та судом;

3) незалежність і самостійність суддів та їх підпорядкованість тільки закону;

4) колегіальність і одноособовість розгляду й вирішення цивільної справи у суді;

5) мова судочинства;

6) гласність та відкритість судового розгляду;

7) всебічність, повнота та об'єктивність дослідження обставин справи.

Здійснення правосудця виключно судами полягає у розгляді і вирішенні цивільних справ у встановленому законом порядку. Здійснення правосуддя виключно судами випливає з чинних засад поділу державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову.

В ст. 124 Конституції України зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції - загальними і спеціальними. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції).

Цей принцип також означає недопущення втручання в здійснення правосудця органів законодавчої і виконавчої влади як у формі вирішення і перегляду судових справ, так і у формі впливу на суддів.

Принцип рівності усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції) полягає в тому, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції). Зміст даного принципу реалізується на всіх етапах цивільного судочинства.

Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки законові полягає в тому, що при здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. 3 Закону України „Про статус суддів"). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення.

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 18 ЦПК, за якою судочинство провадиться суддею одноособове чи колегією суддів.

Суддя одноособове розглядає всі цивільні справи, підвідомчі судові. При одноособовому розгляді справи суддя діє від імені суду.

У суді першої інстанції справи суддями колегіальне не розглядаються. Окремі категорії справ, визначені законом, розглядаються у судах першої інстанції колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. До них належать справи про:

· обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

· визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

· усиновлення;

· надання особі психіатричної допомоги в примусовому
порядку;

· обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Колегіальний розгляд визначений для перегляду цивільної справи. Зокрема, цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, у суді касаційної - не менше трьох суддів. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності (у разі проведення спільного засідання палат — за рівного представництва за наявності не менше як двох третин чисельності кожної палати). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з ново-виявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособове або колегіальне).

Державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції України). Судочинство провадиться виключно українською. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою (ст. 13 Закону „Про судоустрій"). На розвиток цього положення ст.7 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача. В будь-якому випадку усі судові документи складаються державною мовою.

Принцип гласності та відкритості судового процесу закріплене у п. 7 ст. 129 Конституції України, ст. 6 ЦПК. Він характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або принижують їх честь чи гідність, а також забезпечення таємниці усиновлення.

При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

Гласність означає також усність процесу. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої (диктофони). Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 303, 306, 306 ЦК ознайомлення з особистими паперами, листами, телеграмами та іншими видами кореспонденції, їх використання у цивільному процесі допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать, причому листи, телеграми тощо є власністю адресата. Якщо особисті папери фізичної особи стосуються особистого життя іншої особи, для їх використання у цивільному процесі потрібна згода цієї особи. Відтворення звуко- і відеозапису можливе лише за згодою особи, щодо якої проведено запис.

Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи.

Хід судового засідання фіксується за допомогою технічного засобу „Оберіг". Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом.

Принципом всебічності, повноти та об'єктивності дослідження обставин справи є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Порушення цього принципу є безумовною, підставою для скасування рішення.

Всебічне з'ясування обставин справи означає, що суд повинен з'ясувати всі питання по справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи вимагає залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності та допустимість доказів — не тільки тих, що подані сторонами, а й одержаних іншим шляхом. Якщо сторони мають труднощі із поданням доказів, суд для встановлення дійсних обставин справи за відповідним клопотанням зобов'язаний витребувати їх (ст. 137 ЦПК).

Об'єктивне з'ясування обставин справи - це обґрунтованість висновків суду, відповідність їх дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного ставлення суду та учасників матеріального спору. Відповідно до ст. 62 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед визначеної сили.

Галузеві принципи

Принцип диспозитивності (лат. dіsропо — розпоряджаюся) полягає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі, можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів.

Принцип диспозитивності є основоположним у системі принципів цивільного процесуального права і полягає у наданні сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, можливості вільно здійснювати і розпоряджатись матеріальними правами щодо предмета спору та процесуальними засобами їх захисту.

Складовими положеннями змісту принципу диспозитивності є шість груп прав:

· права, що характеризують повноваження на порушення провадження по справі;

· права, спрямовані на зміну позовних вимог;

· права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивного розгляду справи та виконання судових рішень;

· права, пов'язані із залученням до справи заінтересованих
осіб;

· права щодо здійснення окремих процесуальних дій;

· інші права, що забезпечують захист у процесі по справі.

Принцип диспозитивності сприяє правильному пізнанню та застосуванню норм цивільного процесуального права, є основою для законодавчої практики, підготовки, розробки, прийняття та подальшого удосконалення відповідних йому за змістом правових норм, уособлює суть, значення та соціальну цінність права як регулятора суспільних відносин у галузі здійснення правосуддя в цивільних справах. Значення принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві полягає у тому, що його реалізація безпосередньо уможливлює захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Принцип диспозитивності характеризується такими положеннями:

1) хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися про це;

2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись;

3) нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї волі;

4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом.

Принцип безпосередності судового розгляду полягає в тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладений обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази. Тому судове засідання по розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд розпочинається спочатку. Цим самим забезпечується встановлення об'єктивної істини в справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правовідносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обґрунтування позову і заперечення проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Принцип усності судового розгляду полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно, процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Всі документи повинні зачитуватись в голос, за виключенням тих, які носять конфіденційний характер або містять таємні відомості. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у ній участь, - реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечення, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу в цивільній справі і сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданні на очах судді і всіх присутніх, у процесі його розвитку.

Усна форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них викладенням вимог до суду у формі письмових заяв, скарг, протестів, подання, а владних суджень суду — в рішеннях, ухвалах, постановах.

Принцип змагальності полягає в забезпеченні широкої можливості особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права і інтереси, позицію у справі. Змагальністю визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. Утвердження своїх міркувань, оспорювання доводів противної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому змагального вигляду - боротьби сторін перед судом. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, якому належить завершальне визначення предмета доказування, сприяння в збиранні при необхідності належних доказів.

Принцип обов'язковості судових рішень полягає в тому, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Проте обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Принцип неможливості процесуального сумісництва. Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій самій справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі (позивач не може в тій самій справі бути третьою особою, відповідач - свідком тощо). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників останній не змінює своєї процесуальної право суб'єктності, а залишається стороною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника (ст. 32 ЦПК); при пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно позивачем (ст. 123 ЦПК).

ЛЕКЦІЯ 3. Цивільні процесуальні правовідносини