Поняття цивільного процесуального права і його значення

Згідно з Конституцією України та Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК) кожна особа має право зверну­тися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звер­нення до суду за захистом є недійсною. Реалізація права такого звернення здійснюється саме через цивільне судочинство.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Процедурою здійснення цивільного судочинства є цивіль­ний процес, а наука, яка займається вивченням цього, є цивіль­не процесуальне право.

Цивільне процесуальне право - це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження у цивільних справах, встановлений ЦПК та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, і справ наказного і окремого прова­дження, тобто з провадження в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, що виконуються судом, учасни­ками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесу­альних дій; системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст ци­вільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій щодо їх реалізації становить зміст процесу­альної діяльності суб'єктів цивільних процесуальних пра­вовідносин: судів - щодо розгляду і вирішення цивільної справи, перевірки законності та обґрунтованості постановле­ного у справі рішення; осіб, які беруть участь у справі, — щодо захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників проце­су — щодо сприяння суду і особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них процесуальних функцій.

Питання про предмет регулювання цивільного процесуаль­ного права у науці цивільного процесу вирішується неодно­значне. Положення, що таким предметом є лише процесуа­льні дії суду і учасників процесу, не відповідає цивільному процесуальному законодавству, численні норми якого визна­чають процесуальні права і обов'язки таких осіб (статті 27, 31, 32, 34, 35, 36, 46, 50, 52 ЦПК України). Не відповідає ЦПК України включення до предмета цивільного процесуального права лише цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, якими визначаються також проце­суальні дії (ст. 130 ЦПК України).

Цивільне процесуальне право України як самостійна галузь характеризується також методом правового регулювання.

Метод цивільного процесуального права у науці визна­чається в загальних рисах, але вихідні положення можуть служити правильному розкриттю його змісту. Метод — це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, що регулюють­ся, і поведінку їх суб'єктів. Він обумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуа­льного права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним її зв'язком з галузями матеріального пра­ва. За змістом метод цивільного процесуального права є імпе­ративно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру право­вих зв'язків між його суб'єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників процесу; цивільних процесуаль­них дій — їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регу­льованих відносин закріплений у нормах права, що встанов­люють зобов'язання, заборони і примус. Зобов'язання - обов'язок конкретної активної поведінки (ст. 50 ЦПК Ук­раїни — свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; статті 53, 54, 55 та ін. ЦПК України); заборони — заборона виконання певних дій і бездіяльності, зокрема заборона спорів між судами про підсудність (ст. 117 ЦПК України); примус — вплив, спрямо­ваний на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (статті 91-94 ЦПК Ук­раїни). Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК України (статті 27, 31). Імперативний спосіб виявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений ак­тивністю і виконує керівну роль у цивільному процесі, спря­мовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, що виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов’язковий характер. Зазначені та інші встановлені зако­ном процесуальні права суду мають істотну особливість — во­ни водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його розсу­ду належить прийняття зустрічного позову (ст. 123 ЦПК України), забезпечення позову (ст. 153 ЦПК України), зупинення провадження(ст. 202 ЦПК України).

Спосіб дозволу широко використовується в нормах ци­вільного процесуального права, в яких визначено процесуаль­но-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повно­важеннями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реа­лізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного воле­виявлення і забезпечується системою необхідних процесуаль­них гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, які не належать до осіб, що беруть участь у справі, визначається в основному не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином (статті 50, 53-55 ЦПК України).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації є цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків. Це — примусове припинення неправомірних процесуальних дій, скасування незаконних і необґрунтованих рішень, застосування способів забезпечення доказів і позову, відшкодування заподіяних збитків, приму­совий привід, видалення із залу судового засідання. У санкціях впроваджено позитивне зобов'язання і примушу­вання, що характеризує їх імперативність. Отже, метод пра­вового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозвіл, зобов'язання, заборона і примус.

Як самостійна галузь, цивільне процесуальне право Украї­ни характеризується певною системою.

Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом право­вого регулювання. Вона визначається структурою ЦПК Ук­раїни та складається з двох частин — загальної і особливої. Загальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуаль­ного права, що мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділ І ЦПК Ук­раїни). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за ста­діями судочинства (розділи ІІ-Х ЦПК України).

Цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, у забезпеченні соціально-еко­номічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-еко­номічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України та іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави. Цивільне процесуальне право забезпе­чує зміцнення законності, запобігання цивільним правопору­шенням і формування в правовій свідомості громадян та поса­дових осіб принципу справедливості.