Зміст і форма художнього твору

Теорія літератури

ОБРАЗ — форма пізнання реальної дійсності

в літературі та мистецтві.

Для науки ха-

рактерна інша форма — понятійна. На відміну

від поняття, що сприймається розумом, образ

діє і на органи чуття, оскільки в ньому предмет

зображення постає в конкретно-чуттєвій формі.

Образ — конкретна і водночас узагальнена кар-

тина, яка створена за допомогою вимислу і має

естетичне значення. Відтворюючи життя, пись-

менник втілює свої ідеали в образи, котрі вплива-

ють на читачів, даруючи їм естетичну насолоду.

Вплив образу на естетичне почуття зумовлений

тим, що в ньому втілене прекрасне. Існує кілька

основних видів літературних образів.

1) Образ-персонаж (герой, тип, характер, лірич-

ний герой) — найпоширеніший вид образів,

оскільки основним предметом

літератури

є людина.

2) Образ-пейзаж — картина природи, яка може

виконувати різні функції: фон дії, засіб роз-

криття внутрішнього стану героя, засіб соці-

альної характеристики.

3) Образ-інтер’єр — картина речей, яка може

бути фоном дії, засобом характеристики

героя

та ін.

4) Образ-символ (образ-ідея) — образ узагальненого

абстрактного поняття (Україна,

доля

у Шевченка).

Існують ще й інші класифікації образів.

Термін вживається і у вузькому значенні — як

мовний художній засіб.

ТИП (від гр. typos — відбиток, образ, зра-

зок) — образ-персонаж художнього твору, який

поєднує широке соціально-психологічне узагаль-

нення з яскравою виразністю індивідуальних

рис. Саме широким узагальнюючим значенням

відрізняється тип від персонажа. За законами

художньої творчості кожен персонаж має бути

типовим, втілювати в собі узагальнені риси кон-

кретних людей. Відмінність між образом-типом

і персонажем полягає у масштабі узагальнень.

До образів-типів можна віднести численні об-

рази, створені класиками світової і української

літератури: не тільки Прометей, Гамлет, Дон Кі-

хот, Дон Жуан, а й такі, як Гобсек, Євгеній Онє-

гін, гоголівські поміщики, купці Островського,

Чіпка з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть

воли, як ясла повні».

ПРОOБРАЗ, або ПРОТОТИП, — реальна істо-

рична особа, факти життя якої покладено в осно-

ву створеного письменником художнього обра-

зу. Відповідність між образом і прототипом не

буває абсолютною, оскільки образ є певним уза-

гальненням, витвором творчої фантазії автора.

ТЕМА (від гр. thеma — те, що лежить в осно-

ві) — основне питання, якому присвячений

твір, в ширшому розумінні — явища життя, ві-

дображені в творі та висунуті в ньому пробле-

ми. Характерною особливістю теми є її

соціально-історична зумовленість. Письменник

не вигадує теми, а бере їх із самого життя. На-

віть так звані «вічні теми» несуть у собі відби-

ток епохи (батьки і діти, трагедія кохання,

спричинена ворожнечою батьків, тощо). Важ-

ливою особливістю теми є її актуальність і со-

ціальна значущість. Те, про що розповідається

у творі, має глибоко цікавити, хвилювати суспільство.

Саме цим визначається неминуча

цінність творів видатних митців, зокрема таких

українських

письменників, як Т. Шевченко,

Леся Українка, І. Франко. У кожному,

навіть

малому творі, є не одна тема, а кілька, що по-

яснюється складністю життя і неможливістю

штучно виділити якусь одну проблему. Завдя-

ки такій багатотемності досягається розкриття

характерів персонажів. Але при цьому у творі

завжди є головна

тема. У повісті М. Коцюбин-

ського «Fata morgana» головна тема — боротьба

селян проти соціального гноблення, але є й інші

теми: анархічні настрої селян (Хома Гудзь),

вплив робітничого класу на свідомість селян

(Марко Гуща), родинні стосунки (Андрій — Ма-

ланка), кохання (Гафійка — Марко) та ін. Тема

органічно

пов’язана з ідеєю твору і разомз

нею

складає його ідейно-тематичну

основу.

ІДЕЯ (від гр. idea — поняття, уявлення) —

основна думка художнього твору. Безпосеред-

ньо, як правило (крім байок), не формулюєть-

ся, а формується всіма компонентами образної

системи. Слід розрізняти задум автора й ідею:

те, що хотів сказати автор, і те, що «сказалось

у творі» (М. Добролюбов). Приклади такоїневідповідності:

«Ревізор» М. Гоголя, «Напере-

додні» І. Тургенєва та ін. У великому творі може

бути багато ідей, але серед них є одна головна,

якій підпорядковано весь його зміст. У романі

Л. Толстого

«Війна і мир» головна ідея — народ

є вирішальною силою війни.

КОНФЛІКТ (від лат. conflictus — зіткнен-

ня) — зіткнення, боротьба, що лежить в основі

сюжету і зумовлює його розвиток. Розрізня-

ють такі види конфлікту: соціальний («Fata

morgana» М. Коцюбинського), побутовий («Баба

Параска та баба Палажка

» І. Нечуя-Левицького),

психологічний («Гамлет» В. Шекспіра),

лю-

бовний («Талан» М. Старицького). У великих

творах звичайно поєднуються різні конфлікти.

Конфлікт значного соціального

значення іноді

називають колізією, а любовний — інтригою.