Теорія літератури
ОБРАЗ — форма пізнання реальної дійсності
в літературі та мистецтві.
Для науки ха-
рактерна інша форма — понятійна. На відміну
від поняття, що сприймається розумом, образ
діє і на органи чуття, оскільки в ньому предмет
зображення постає в конкретно-чуттєвій формі.
Образ — конкретна і водночас узагальнена кар-
тина, яка створена за допомогою вимислу і має
естетичне значення. Відтворюючи життя, пись-
менник втілює свої ідеали в образи, котрі вплива-
ють на читачів, даруючи їм естетичну насолоду.
Вплив образу на естетичне почуття зумовлений
тим, що в ньому втілене прекрасне. Існує кілька
основних видів літературних образів.
1) Образ-персонаж (герой, тип, характер, лірич-
ний герой) — найпоширеніший вид образів,
оскільки основним предметом
літератури
є людина.
2) Образ-пейзаж — картина природи, яка може
виконувати різні функції: фон дії, засіб роз-
криття внутрішнього стану героя, засіб соці-
альної характеристики.
3) Образ-інтер’єр — картина речей, яка може
бути фоном дії, засобом характеристики
героя
та ін.
4) Образ-символ (образ-ідея) — образ узагальненого
абстрактного поняття (Україна,
доля
у Шевченка).
Існують ще й інші класифікації образів.
Термін вживається і у вузькому значенні — як
мовний художній засіб.
ТИП (від гр. typos — відбиток, образ, зра-
зок) — образ-персонаж художнього твору, який
поєднує широке соціально-психологічне узагаль-
нення з яскравою виразністю індивідуальних
рис. Саме широким узагальнюючим значенням
відрізняється тип від персонажа. За законами
художньої творчості кожен персонаж має бути
типовим, втілювати в собі узагальнені риси кон-
кретних людей. Відмінність між образом-типом
і персонажем полягає у масштабі узагальнень.
До образів-типів можна віднести численні об-
рази, створені класиками світової і української
літератури: не тільки Прометей, Гамлет, Дон Кі-
хот, Дон Жуан, а й такі, як Гобсек, Євгеній Онє-
гін, гоголівські поміщики, купці Островського,
Чіпка з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть
воли, як ясла повні».
ПРОOБРАЗ, або ПРОТОТИП, — реальна істо-
рична особа, факти життя якої покладено в осно-
ву створеного письменником художнього обра-
зу. Відповідність між образом і прототипом не
буває абсолютною, оскільки образ є певним уза-
гальненням, витвором творчої фантазії автора.
ТЕМА (від гр. thеma — те, що лежить в осно-
ві) — основне питання, якому присвячений
твір, в ширшому розумінні — явища життя, ві-
дображені в творі та висунуті в ньому пробле-
ми. Характерною особливістю теми є її
соціально-історична зумовленість. Письменник
не вигадує теми, а бере їх із самого життя. На-
віть так звані «вічні теми» несуть у собі відби-
ток епохи (батьки і діти, трагедія кохання,
спричинена ворожнечою батьків, тощо). Важ-
ливою особливістю теми є її актуальність і со-
ціальна значущість. Те, про що розповідається
у творі, має глибоко цікавити, хвилювати суспільство.
Саме цим визначається неминуча
цінність творів видатних митців, зокрема таких
українських
письменників, як Т. Шевченко,
Леся Українка, І. Франко. У кожному,
навіть
малому творі, є не одна тема, а кілька, що по-
яснюється складністю життя і неможливістю
штучно виділити якусь одну проблему. Завдя-
ки такій багатотемності досягається розкриття
характерів персонажів. Але при цьому у творі
завжди є головна
тема. У повісті М. Коцюбин-
ського «Fata morgana» головна тема — боротьба
селян проти соціального гноблення, але є й інші
теми: анархічні настрої селян (Хома Гудзь),
вплив робітничого класу на свідомість селян
(Марко Гуща), родинні стосунки (Андрій — Ма-
ланка), кохання (Гафійка — Марко) та ін. Тема
органічно
пов’язана з ідеєю твору і разомз
нею
складає його ідейно-тематичну
основу.
ІДЕЯ (від гр. idea — поняття, уявлення) —
основна думка художнього твору. Безпосеред-
ньо, як правило (крім байок), не формулюєть-
ся, а формується всіма компонентами образної
системи. Слід розрізняти задум автора й ідею:
те, що хотів сказати автор, і те, що «сказалось
у творі» (М. Добролюбов). Приклади такоїневідповідності:
«Ревізор» М. Гоголя, «Напере-
додні» І. Тургенєва та ін. У великому творі може
бути багато ідей, але серед них є одна головна,
якій підпорядковано весь його зміст. У романі
Л. Толстого
«Війна і мир» головна ідея — народ
є вирішальною силою війни.
КОНФЛІКТ (від лат. conflictus — зіткнен-
ня) — зіткнення, боротьба, що лежить в основі
сюжету і зумовлює його розвиток. Розрізня-
ють такі види конфлікту: соціальний («Fata
morgana» М. Коцюбинського), побутовий («Баба
Параска та баба Палажка
» І. Нечуя-Левицького),
психологічний («Гамлет» В. Шекспіра),
лю-
бовний («Талан» М. Старицького). У великих
творах звичайно поєднуються різні конфлікти.
Конфлікт значного соціального
значення іноді
називають колізією, а любовний — інтригою.
