Політико-правові ідеї Реформації

У першій половині XVI ст. у Німеччині, а потім по всій Європі розгорнувся масовий рух, що одержав назву Реформація (латинське reformatio - перетворення, перебудова). Основні і найближчі цілі Реформації: 1. "Виправлення" офіційної доктрини рим о-католицької церкви. 2. Перетворення церковної організації. 3. Перебудова взаємин церкви і держави.

Цей рух за своїм характером був антифеодальний і релігійний. Почався він як одне ціле, але потім розділився на два табори. У першому таборі зібралися нижче дворянство, бюргерство, світські князі, які з різних причин розорилися. Вони хотіли під час Реформації збагатитися за рахунок церковного майна. Це були елементи опозиції. У другому таборі об'єдналися народні маси, селяни і плебеї. Вони боролися за революційну перебудову світу на засадах соціальної справедливості.

Усі прихильники Реформації визнавали єдиним джерелом релігійної істини "Святе писання". Це об'єднувало два табори після початку руху Реформації.

Очолив Реформацію у Німеччині і перший табір професор Віттенберзького університету, доктор богослов'я Мартін Лютер (1483-1546). Народився в сім'ї гірника із Тюрінгії. Батько вирішив, що син повинен навчатися в латинській школі в Магдебурзі, а потім в Єйзенахі, де студіював риторику і схоластику. Отримав звання магістра вільного мистецтва. Згодом почав вивчати право, а потім постригся в монахи.

Паломником Мартін Лютер відвідав Рим, який справив на нього гнітюче враження. Через багато років Лютер згадував, що Рим - це святе місто, але він гірший за інші міста. Чим ближче Рим, то гірше християни. В Римі багато розпусти. Ця подія почала формувати у Лютера протесту юстицію стосовно до католицьких догм.

Початком німецької Реформації, а разом з нею і початком усієї епохи ранніх буржуазних революцій, вважається 1517 рік, коли Лютер вивісив на дверях Віттенберзької замкової церкви і розіслав до багатьох міст Німеччини 95 тезисів, спрямованих проти продажу індульгенцій (відпущення гріхів за гроші). Практика відпущення гріхів за гроші не відповідає вченню Христа, це шахрайство, яке заслуговує осудження і заборони, вважав Мартін Лютер.

Папа Римський призначив суд в Аугсбурзі над Лютером, визнавши його тези єретичними, і запропонував відмовитися від них. Але Мартін не виконав рішення суду і втік у місто Віттенберг. Після цих подій він змінив своє ставлення до папи, його авторитету і заявив про це публічно. В праворозумінні Лютера визріла ідея - Бог - єдиний суддя і месник. Він пропонує відмовитися від сліпого підкорення канонам церкви. Визнає, що розумне природне право, внаслідок якого можливо досягти відповідного позитивного права, має відповідати праву Божому, викладеному в Біблії. Якщо такої відповідності немає, то позитивне право втрачає юридизм і керуватися таким правом неможливо. Це право повинно вбирати в себе християнську юстицію, а монархи мають виконувати законодавство.

Лютер піддає критиці канонічне право, оскільки воно захищає папу. Менше критикує законодавство монарха. Реформатори на чолі з Мартіном Лютером висловили думку, що церква в тому вигляді, як вона склалася до XVI ст., взагалі не потрібна християнам. Вона заважає їхньому спілкуванню з Богом і виступає в ролі посередника між християнами і Богом.

Порятунок християн, вважав М. Лютер, не в церковних службах, обрядах, іконах, свічках і т. ін., а в глибокій та істинній вірі в Бога. Порятунок досягається винятково вірою. Кожен віруючий може бути сам собі священиком. Це була перша ранньобуржуазна версія принципу рівноправності, що дістала назву "Всесвященства".

М. Лютер доводив у своїх політико-правових вченнях, що людина живе у двох сферах. 1. Сфера "євангелія" (релігійна сфера, ставлення до царства небесного). 2. Сфера "закону" (царство земне, держава). У роботі "Про світську владу" (1523 р.), М. Лютер висловив ідею про те, що тільки менша частина поводиться по-християнському. Злих людей більше. Тому Бог увів два правління: духовне і світське (затримує злих). Істинний християнин не бідує ні в праві, ні в мечі. Закони світської влади стосуються тільки тіла і майна. Щодо душі, то світська влада ні права, ні сили диктувати їй закони не має.

Мартін Лютер виступив проти привілеїв церкви, духовенства. Відстоював самостійність держави стосовно церкви. Лютер закликав королів і князів до збройної боротьби проти пап, кардиналів і всього католицького духовенства, якщо вони будуть втручатися у справи держави.

У 1524 р. почалося загальне повстання селянства проти церкви і феодалів. Вони представляли другий табір.

Очолив селянську війну в Німеччині і другий табір Томас Мюнцер (біля 1490-1525 р.). Він народився в сім'ї ремісника з радикальними поглядами в місті Гарці. В 1506 р. студент Лейпцизького університету, в 1522 р. в університеті Франкфурта-на-Одері отримує ступінь магістра мистецтва, а згодом - бакалавра теології. Томас стає популярним молодим проповідником. Сам по собі був непривабливий, але коли починав виголошувати промови, змінювався, його слова доходили до душі, серця слухачів. У 1519 р. відбулась перша зустріч Томаса з Лютером у місті Лейпцизі. Отримавши рекомендації від Лютера, Томас приїхав у багате місто Саксонії Цвіккау. Його проповіді насторожували владу, але подобались народу. З цього часу погляди Мюнцера стали відрізнятись від Лютера, вони практично перестають вважати себе союзниками.

Міська влада Цвіккау вимагає від Мюнцера залишити місто, оскільки його промови призвели до виступу робітників ткацьких підприємств.

У пошуках правди Томас відправився в Чехію, де тричі виступив зі своїми промовами "Празькі відозви". Головні ідеї цих виступів - свобода, рівність, захист чеських єретиків-таборитів, боротьба проти влади папи, невизнання відпущення гріхів за гроші (тільки чистилище), упровадження реформ.

Програма Томаса Мюнцера - християнський соціалізм, відмова від формальної держави, а свою правоту і право доводити за допомогою Біблії. Він закликав до повного соціального перевороту суспільства і встановлення народної влади. Пік революції - Селянська війна в Німеччині 1524-1526 рр. Свої політико-праві ідеї Т. Мюнцер виклав у "12-ти статтях" і в "Статейному листі". Перший документ - помірний, другий - радикальний. Усі питання вирішуються тільки за допомогою меча. Його вимоги: 1. Встановити систему виборів духовних осіб. 2. Скасувати кріпацтво. 3. Зменшити розміри податей. 4. Навести порядок в управлінні судами. 5. Домагатися справедливого суспільного ладу і т. ін.

Томас Мюнцер висловив ідею створення республіки. Створити надійну охорону основ держави. Розробити державну політику. Установити постійний контроль за державною діяльністю керівника. Це повинні здійснювати народні маси. Програма Т. Мюнцера і його політико-правові погляди виражали ідеї демократизму. Усі свої міркування, ідеї як теолог він брав з Біблії.

До 1555 р. війна католиків і лютеранів на території Німеччини завершилася Аугсбурзьким релігійним миром, відповідно до якого лютеранство ставало рівноправною католицтву релігією, за принципом: "Чия країна, того і віра".

Реформація завдала тяжкого удару по католицькій церкві. Протестантизм прийняли ряд німецьких міст, князівств, а також скандинавські країни. Реформація, що почалася в Німеччині, охопила Західну і Центральну Європу.

Боротьба з католицизмом, поширення лютеранства привели до появи більш радикальних релігійно-політичних течій Реформації -кальвінізму. У Швейцарії, в Женеві, жив Жан Кальвін (1509-1564). Найвидатніший протестантський юрист, за національністю француз, із родини третього стану, яка розбагатіла, Жан виховувався в аристократичному домі Момморів. Спочатку вивчав теологію, а потім, за рішенням батька - правознавство в Орлеанському і Паризькому університетах. Отримав по праву вчену ступінь. Наставником Жана в юриспруденції був відомий міланський юрист Альціаті, запрошений до Франції самим королем. Вивчення римського права мало важливе значення і вплив на інтелектуальне зростання Жана.

Юридичне бачення Кальвіна грунтується на світському гуманізмі. Перекладає Біблію на французьку мову. Репресії, які почав проводити король Франції, змусили Жана втікати до Женеви. Це був протестантський край. Там він очолив церкву, міську управу, а місто Женеву перетворив у центр європейського протестантизму і сховище всіх гнаних однодумців.

Усю свою увагу Кальвін концентрує на проблемах держави, права. Доходить висновку, що існує тільки один авторитет - Бог і одна головна книга - Біблія. Людина не в змозі проникнути в таємниці Бога. Треба церковну ієрархію відкинути. Держава створена Богом і ціль держави піклуватися про юстицію. Монарха треба контролювати тільки за допомогою законів. Кальвін не розумів, що таке розподіл влади, але мав ідею про легітимність влади. Погана влада - покарання Бога за гріхи людей. У гарних людей і керівники хороші. Тирани з'являються там, де народ погано веде себе і дає згоду на тирана, на рабство.

Кальвіністська юриспруденція створювала умови для першої буржуазної революції в Західній Європі, а саме в Голландії, а потім в Англії.

Ж. Кальвін створив "нову церкву". Будувалася вона у такий спосіб: громада віруючих керувалася виборною консисторією, що складається з пресвітерів (старійшин), проповідників і дияконів. Ж. Кальвін надрукував богословський трактат "Наставляння в християнській вірі" 1536 р. Основна політико-правова ідея кальвінізму: 1. Догмат про божественне призначення. 2. Бог заздалегідь визначив одних людей - до порятунку і блаженства, інших - до погибелі. 3. Люди неспроможні змінити волю Бога, але можуть здогадуватися про неї з того, як складається в них життя на Землі. 4. Якщо професійна діяльність людей успішна, значить Бог піклується про них.

У догматі про божественне призначення для кальвіністів головне: 1. Завжди цілком присвячувати себе своїй професії. 2. Бути максимально ощадливим господарем. 3. Нехтувати насолодою і марнотратством. 4. Шляхетне походження при цьому не відіграє ніякої ролі. Цією ідеєю Жан Кальвін проповідував буржуазну соціально-економічну політику, а саме - культ заповзятливості, працьовитості, ділової чесності, вірності даному слову, укладеній угоді, особистому аскетизму, відділення домашнього господарства від промислу і вкладення всього прибутку в справу.

Державу і владу Ж. Кальвін оголосив божественними. Кращою формою правління він назвав олігархію, а найгіршою - демократію. За людьми повинне бути постійне тотальне стеження. Найменші порушення запропонованих норм громадського життя спричиняють тяжкі покарання, а за єретичні погляди проти кальвінізму - страта. Кальвіністська політико-правова ідеологія вплинула на перші буржуазні революції в Нідерландах, Англії, Шотландії й інших країнах.

У боротьбі проти протестантства, Реформації католицька церква розгорнула Контрреформацію: 1. Переслідування єретиків. 2. Реорганізація інквізиції у бік посилення. 3. Заснований перелік заборонених книг, за їх читання відлучали від церкви. 4. Хома Аквінський був проголошений Тридентським собором 1545-1563 рр., головним учителем церкви у справі боротьби з Реформацією. 5. На базі вчень Хоми Аквінського починається друга хвиля схоластики (відірвані від реальності вчення) і ведеться підготовка єзуїтами підручника "полегшеної" схоластичної філософії.

Головним знаряддям католицької реакції стало "Суспільство Ісуса", засноване іспанським дворянином Ігнатієм Лойолой, що швидко перетворилося на чернечий орден єзуїтів - "бойовий загін войовничої церкви". У 1540 р. був затверджений папською буллою "Статут ордена". Єзуїти не йшли від мирського життя, залишалися в суспільстві, зміцнювали авторитет католицизму і поширювали його. Для завоювання розумом людей єзуїти опановували освіту і науку, ставши "орденом учених". З цією метою вони створили мережу своїх шкіл.

Основне правило Статуту ордена єзуїтів вимагало виконувати ряд розпоряджень: 1. Особлива обітниця слухняності. 2. Повне самозречення. 3. Рішуча відмова від власної волі. 4. Безумовна і повна покора керівникам ордена. Підлеглий повинен був дивитися на старшого як на самого Христа.

Єзуїти проникали в оточення монархів, схиляли їх до боротьби з протестантством. Усували небажаних правителів, організовували і виправдовували замахи на небажаних церкві королів. За вбивство монархів єзуїти викликали таке величезне обурення народу, що їхній орден часом заборонявся Ватиканом.

8. Політико-правові погляди Т. Мора

Правознавець за освітою, адвокат, депутат англійського парламенту, потім суддя, помічник шерифа Лондона, Лорд-канцлер Томас Мор (1478-1535) народився у багатій родині відомого дворянського титулу. Свою освіту Томас розпочав в Кентерберійському коледжі Оксфордського університету. Після повернення в Лондон батько наполягає, щоб син присвятив себе юриспруденції. Незабаром Мор розгортає активну правову практику в місті. Потім чотири роки живе в монастирі картезіанців, бере участь у великих богослужіннях, але постриг так і не прийняв.

До 1504 р. в Лондоні і по всій Англії зростає слава про непідкупного юриста. Відомий друг Мора Еразм Роттердамський писав, що підкупити цього юриста неможливо, він нікому не відмовляв у допомозі, піклувався більше про чужу вигоду, ніж про свою. Незабаром Мора запрошують викладати юстицію в університет. Світська діяльність виходить на перший план і Томас одружується.

Поступово Мор стає досить відомим правознавцем, його лекції з великим інтересом відвідують навіть доктори теології. Основні ідеї його політико-правового бачення - поняття християнської любові, справедливість, служіння праву, захист інтересів людей, побудова справедливого суспільства. Праворозуміння Мора було більше світським, ніж у його попередників.

У 20-30-х роках XVI ст. під час реформації в Англії Мор, займаючи посаду канцлера, не підтримує короля Англії Генріха VIII, який намагався укріпити абсолютські порядки і всі рішення приймати особисто. Мор стає в опозицію і керується своїми поглядами на право і закони. Він не тільки юрист, але й поет. Його називають попередником Шекспіра. Написав більше 250 віршів і епіграм латинською мовою з актуальних проблем того часу.

У 1516 р. Томас Мор опублікував працю "Утопія". Написана вона у формі діалогу. Моряк розповідає автору й іншим особам про різні країни, народи, у тому числі і про державу "Утопія", що знаходиться на острові.

У 1 частині Т. Мор критикує: 1. Огородження землі в Англії. 2. Криваве законодавство Англії. 3. Порушує питання про причини злочинності в Англії. 4. Робить висновок, що приватна власність і гроші породжують злочини. 5. Створює вчення про сутність держави і права. 6. Підкреслює, що складність і заплутаність законодавства відповідають інтересам багатіїв і спрямовані проти трудящих.

У II частині йдеться про жителів "Утопії" (перекладається як "місце, якого немає"), про її суспільний і політичний устрій. У державі "Утопія": І. Загальне майно. 2. Загальна обов'язковість праці. 3. "Утопія" федерація з 54 міст. 4. Устрій кожного міста типовий, живуть у кожному місті 6 000 родин. 5. Кожна родина займається певним ремеслом. 6. Посадові особи вибираються із середовища вчених. 7. Князь управляє населенням. 8. Найважливіші справи міста вирішують народні збори. 9. В "Утопії"" багато сект і релігій (віротерпимість). 10. Люди, які скоїли злочин, віддаються в рабство, але воно не довічне. 11. Раби заковуються в золоті ланцюги для того, щоб виховати презирство до коштовностей. 12. Примусові роботи, гуманна міра покарання. 13. До воєн Т. Мор ставиться негативно. 14. Побудову такої держави, як "Утопія", Т. Мор пов'язував тільки з розумом. 15. Т. Мор негативно ставився до реформації, а король Англії Генріх VIII розірвав відносини з Римським Папою. 16. В "Утопії" всі люди ходять в однаковому одязі, однакового кольору і покрою два роки. 17. Міські жителі періодично переїжджають у село, а сільські жителі - до міста. 18. Усі продукти і товари, виготовлені за день, зносяться на один великий склад. 19. Кожна родина бере товари і продукти зі складу за принципом комунізму: "Від кожного за здібностями, кожному - за потребами". В "Утопії"" висловлено ще багато утопічних ідей.

Пізніше Томаса Мора було страчено за відмову присягнути королю як главі церкви. 6 липня 1535 р. Томаса Мора звинуватили в державній змові. У вироку середньовічного суду, діяльність якого здійснювалася під наглядом короля Генріха VIII, товариша Томаса Мора з дитинства, було зазначено: тягнути Мора по землі через все лондонське Сіті в Тайберн. там повісити його так, щоб замучився до півсмерті, зняти з петлі, поки ще не помер, оскопити, розрізати живіт, вирвати і спалити нутрощі. Потім четвертувати і прибити по одній чверті його тіла над кожними з чотирьох воріт Сіті, а голову відрубати і виставити на Лондонському мосту. Зранку, коли повинна була початись страта, Томасу Мору сповістили про "королівську милість". Жорстока розправа замінялась відрубуванням голови, на що Мор відповів приблизно так: "Захисти. Боже моїх друзів від такої милості".

Оскільки Т. Мор постраждав за віру, католицька церква в 1886 р. канонізувала його. Політико-правові ідеї, висловлені Томасом Мором в "Утопії", назвали утопічним соціалізмом і комунізмом. Свій подальший розвиток вони одержали в роботах багатьох представників, які підтримували і розвивали це вчення.

У 1623 р. була видана робота "Місто Сонця". Написав її домініканський чернець, ув'язнений у 1602 р. за участь у підготовці повстання проти іспанських колонізаторів. Південна Італія тоді була колонією Іспанії. Після 48 годин катувань чернець провів 27 років у в'язниці. Звали його Томмазо (Джиана Доменіко) Кампанелла (1568-1639). Він народився в сім'ї чоботаря у Калабрії, місто Стіло. Батько хотів, щоб син став юристом і відправив його в Неаполь, де рідний дядько був професором права. Але Томмазо уже ознайомився з роботою Хоми Аквінського "Сума теологій" і вирішив присвятити себе духовній кар'єрі. Вступає в домініканський орден, специфічну релігійну партію, чисельність якої в період розквіту досягла 150 тисяч осіб. У 1232 р. ордену передається інквізиція (церковний суд) і він стає жандармерією папи, захищаючи позиції католицизму в боротьбі з противниками папи та єресями.

Кампанелла стає лідером домініканського ордену перемагає на ораторських турнірах у різних містах Італії. Орден єзуїтів затаїв злобу і заздрість на домініканський орден і особливо на Кампанеллу, оскільки він вимагав знищення ордену єзуїтів за їхню ганебну діяльність. У кінці кінців папа заборонив йому виступати і повернув у монастир.

Юриспруденція Кампанелли сформувалась на противагу церковному догматизму і схоластиці. Він вважав, що Бог світу дав загальні закони. Люди, пізнавши природні закони, перебудують державу. В цьому їм допоможе юрист-"маг". А великий "маг" повинен бути законодавцем.

Перебуваючи в монастирі, Кампанелла мав намір підняти повстання в наприкінці 1599 р. Все було підготовлено, але знайшлися два зрадники, які видали заколот. Томмазо заарештували в хатині пастуха, куди сховав його батько, саме в той момент, коли домовився з господарем човна перевезти сина на турецький корабель.

У в'язниці монах стає лідером серед арештантів. Він розробив рекомендації і тактику, як вести себе на допитах, як заплутувати суддів, як боротися з доказами зрадників. Підтримував слабких духом, надихав тих, кого вели на страту. Розробив коди і шифровку, за допомогою яких вели переписку. Захищав Кампанелла себе сам, використовуючи суперечності церковного і світського судів, представників Риму. Він був один із небагатьох, хто витримав катування інквізиції. Більше сорока годин висів на дибі з вивернутими руками. Тіло розбили до кісток. Був посаджений на гострий кіл. І весь цей час суд вимагав зізнання. Але Кампанелла переміг усі тортури. В 1601 р. йому винесли вирок бути одному в камері, закованому в кайдани. Кампанелла заявив, що в очах простого народу він божевільний, але перед Богом - мудрець. У в'язниці була написана робота "Місто Сонця". Коли через 27 років його звільнили, за допомогою Папи Римського Урбана XVIII, він переїхав до Парижа за запрошенням Ришельє. Відбулась зустріч з королем Франції. Кампанелла робить прогноз про народження Людовика XIV, складає йому гороскоп, бере участь у роботі Французької королівської ради. Він знову вступає в домініканський монастир у Парижі, де жив спокійно і займався політикою, правом, іншими науками. Помер у 71 рік, за десять днів до дати, яку сам собі прогнозував.

Політико-правові ідеї роботи "Місто Сонця" практично такі сами, як і в "Утопії", але були і деякі нові: 1. "Місто Сонця" знаходиться на острові біля екватора. 2. Народ веде філософський спосіб життя. 3. Носять однаковий одяг. 4. Одержують однакову їжу. 5. Військовим строєм ходять на роботу, у їдальню, відпочивати і т. д. 6. На чолі "Міста Сонця" стоїть верховний правитель - Сонце, всебічно обдарована людина. 7. Йому допомагають три співправителі: Пон (Сила - відає військовою справою), Син (Мудрість - керує розвитком наук), Мор (Любов - керує вихованням, дітонароджуванням, сільським господарством, виробництвом продуктів і одягу). 8. У "Місті Сонця" двічі на місяць збирається Велика Рада і ті, кому 20 років, можуть виступити і вказати на різні проблеми міста. 9. Раді допомагають жреці. 10. У "Місті Сонця" існує право, правосуддя, покарання. 11. Закони нечисленні, короткі, ясні, вирізьблені на колонах у дверях храмів і там, де відбувається правосудця. 12. Процес - гласний, усний, швидкий. Для викриття необхідно п'ять свідків. 13. Катування і судові двобої не допускаються. 14. У "Місті Сонця" брачно-сімейні відносини відсутні. 15. Усі жінки - загальні. 16. Усі діти - теж загальні. 17. Виховуються діти не в родині, тому що її немає, а у великих будинках (прообраз дитячих садків).

Після основоположників утопічного соціалізму і комунізму їхнє вчення розвивали Жан Мельє (1664-1729), Габріель Маблі (1709-1785), Гракх Бабеф (1760-1797), Анрі Сен-Симон де Рувруа (1760-1825), Франсуа-Марі-Шарль-Фур'є (1772-1837), Роберт Оуен (1771-1858), революціонери-демократи Російської імперії, Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін (Ульянов). Основна тенденція еволюції політико-правової думки була в постійному теоретичному ускладненні. На кожному її етапі система політико-правової аргументації залежала від конкретних історичних традицій.

Державно-правова доктрина Т. Гоббса.

У 1640 р. в Англії почалася революція на захист прав парламенту. Спрямована була проти феодальних пережитків і сваволі короля.

На захист королівської влади виступив великий англійський мислитель і теоретик природного права Томас Гоббс (1588-1679). Син сільського священика, мати селянка, закінчив Оксфорд, працював домашнім учителем. Батьки учнів мабуть були заможні люди, що дало змогу Томасу багато подорожувати по Європі, продовжуючи свою освіту. Юриспруденція Томаса Гоббса заснована на розумі, досвіді, а не на схоластиці і догматизмі. Вона дала можливість представникам Нового часу по-іншому дивитись на проблеми держави, права, міжнародного права, форм правління державою, законодавства. За підтримку короля, його влади на початку революції він був змушений залишити країну й емігрувати до Парижа. Там він написав основну свою роботу з осудом революції і громадянської війни. Після закінчення в Англії всіх революційних подій Т. Гоббс публікує в Лондоні свою основну працю "Левіафан, або матерія, форма і влада держави". Було це в 1651 році. Вчення про право і державу він прагнув перетворити на таку точну науку, як геометрія. Політико-правове вчення Т. Гоббс будував на вивченні природи і пристрастей людини. Пристрасті ці такі: 1. Суперництво. 2. Прагнення до наживи. 3. Недовіра. 4. Любов до слави. Разом ці пристрасті роблять людей ворогами, хоча вони живуть в одній державі.

Як уявляв Т. Гоббс державу? 1. Держава - це великий Левіафан (біблійне чудовисько), штучна людина чи земний бог. 2. Верховна влада - душа держави. 3. Судді і чиновники - суглоби. 4. Радники - пам'ять. 5. Закони - розум і воля. 6. Нагороди і покарання - нерви. 7. Смута -хвороба. 8. Громадянська війна - смерть. 9. Добробут громадян - сила. 10. Безпека народу - заняття.

Томас Гоббс визнає лише одну форму держави - необмежену монархію. Тільки вона дає, на його погляд, право спадкування і вічність. Демократію не визнавав і засуджував. Одна з основних задач держави - забезпечення власності, що люди придбали шляхом взаємних договорів, замість відмови від універсального права. Приватна власність, на думку Т. Гоббса, це умова співжиття і необхідний засіб миру.

У роботах Томаса Гоббса свобода розуміється як право робити все те, що не заборонено законом. Ціль законів не в тому, щоб утримувати від усяких дій, а в тому, щоб дати їм правильний напрямок. Закони подібні до огорож уздовж дороги, тому зайвий закон шкідливий і непотрібний.

Томас Гоббс був великим супротивником тоталітаризму. Необмежена влада короля - це гарантія правопорядку і законності. Мети держава досягає тільки за абсолютної монархії. Коли в Англії до влади приходить Кромвель, Томас Гоббс змінює свої погляди на монархію, тому що Кромвель скидає монарха. Т. Гоббс із приводу цих подій і змін заявив, що якщо держава розпалася, піддані вправі шукати собі іншого захисника.

Однак у 1651 р. Кромвель запрошує до себе і з великою повагою приймає Томаса Гоббса, розмовляє з ним на різні теми. Після теплої зустрічі Кромвель доручає Томасові Гоббсу провести реорганізацію університетської освіти в Англії.

Після смерті Т. Гоббса робота "Левіафан, або матерія, форма і влада держави" за рішенням Оксфордського університету привселюдно була спалена, тому що задовго до цього католицька церква цей трактат включила до "Списку заборонених книг". Томас Гоббс був обвинувачений в атеїзмі з усіма наслідками, що звідси випливають.

Державно-правові ідеї Дж. Локка.

Вважав найкращою формою конституційну монархію, для чого необхідним є поділ гілок влади на парламентську, виконавчута федеральну. У своїй теорії суспільного контракту виходить із природного стану людства, в якому, на відміну від Гоббса, для якого людина є егоїстичною істотою, люди мають право на життя, рівність, свободу та приватну власність. В природних умовах, ущемлення кимось чиїхось прав може закінчитися (перебільшеною) помстою, а внаслідок помсти за помсту може виникнути війна. Для уникнення цього потрібна держава в якості арбітра. Для цього громадяни передають державі частину своїх суверенних прав, власником яких вони залишаються і надалі. Держава повинна забезпечувати їх на кращому рівні, ніж це можуть самі люди в природному стані. Якщо права людей масово порушуються, тоді вони мають право скинути владу. Локк вперше також довів право людини на прагнення до щастя, а не тільки на самозбереження. Обмеження свободи у формірабства можливо, наприклад, у війні. Інші права людини можуть бути у неї відібраними, якщо людина їх не заслуговує, наприклад, через убивство. Локк сповідував ліберальну державу, але не самий ідеал манчестерського лібералізму. Держава має право втручатися у приватну власність, наприклад, накладати податки на несамостійну працю. Мав сильний вплив надекларацію незалежності, конституцію США та революційної Франції

.

 

Державно-правові погляди Ш. Монтеск’є, Вольтера і Ж.-Ж. Руссо.

Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) — відомий філософ, історик і письменник. Його філософські й політичні погляди викладено головним чином у праці «Про дух законів» (1748). Автор доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які становлять «дух законів». До таких чинників належать насамперед географічні: клімат, величина території, рельєф місцевості, ґрунт тощо. Так, спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний — породжує прагнен­ня людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах — схильні до підкорення чужій волі тощо.

Мислитель вважав, що до утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до яких належать рівність, прагнення до миру, добування їжі, бажання жити спільно та ін. Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, у якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів. До таких законів належать міжнародне право (визначає відно­сини між народами), політичне право (визначає відносини між прави­телями і підданими) і цивільне право (регулює відносини між грома­дянами). Потреба людей, які живуть у суспільстві, у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.

Позитивні закони, вважав Ш. Монтеск'є, мають відповідати при­роді, формі правління, географічним чинникам, способу життя насе­лення, його чисельності, звичаям тощо. Вирішальний вплив на зако­ни, на його думку, справляють природа і форма державного правлін­ня. Характер форми правління Ш. Монтеск'є визначає залежно від кількості тих, хто здійснює владу. За цією ознакою він виокремлює три форми правління: республіку, монархію і деспотію. За республі­канського правління верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія). Монархія — це прав­ління однієї особи, здійснюване на основі законів. У деспотії все ви­значається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і правилами.

Для характеристики кожної форми правління Ш. Монтеск'є вво­дить поняття принцип правління, під яким розуміє те, що примушує державу діяти, ті пристрасті, які рухають нею. У республіці, особливо в демократії, таким принципом є доброчесність, у монархії — честь, у деспотії — страх. Мислитель різко засуджував деспотію, протиставляв їй республіку й конституційну монархію як помірковане правління.

Особливу увагу Ш. Монтеск'є приділяв проблемі співвідношення закону і свободи. Суть політичної свободи, на його думку, полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони. Звідси його знаменитий вислів: «Свобода є право робити все, що дозволено законами». Мислитель наголошував, що політична свобода можлива лише за поміркованих форм правління, а не в деспотії. Державою, у якій найповніше здійснюється політична свобода, є монархія. Його політичним ідеалом була англійська конституційна монархія.

Ш. Монтеск'є наголошував, що й за поміркованого правління полі­тична свобода може бути лише там, де виключена можливість зловжи­вання владою; для цього в державі необхідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження її в одних руках і зловживання нею. Треба, щоб різні влади могли взаємно стримувати одна одну. Визнача­льною в системі поділу влади Ш. Монтеск'є вважав законодавчу. Ідея поділу державної влади є однією з основних не лише у вченні мисли­теля, а й у політичній науці в цілому.

Якщо Ш. Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боро­тьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму, то його співвітчиз­ник — видатний філософ і політичний мислитель Жан Жак Руссо (1712-1778) захищав у цій боротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж. Руссо, у якій викладені його політичні погляди, має назву «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» (1762).

Поширені в той час ідеї природного права і суспільного догово­ру Ж.-Ж. Руссо використав для обґрунтування глибоко демократи­чного вчення. Природний стан він називав «золотим віком», у яко­му не було приватної власності, усі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один вид нерівності — фізичний, зумовле­ний природними відмінностями людей. Але з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бід­них і боротьба між ними. Уведені в оману багатіями, люди посту­пилися своєю природною свободою, щоб набути свободу громадян­ську, і шляхом суспільного договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі.

Однак утворення держави, наголошував Ж.-Ж. Руссо, призвело не до появи громадянської свободи, а до поглиблення суспільної нерівно­сті. Якщо спочатку виникли майнова нерівність і право приватної вла­сності, то встановлення державної влади доповнило економічну нерів­ність політичною. Нарешті, виродження влади в деспотичну призво­дить до крайнього ступеня нерівності, коли всі рівні перед деспотом у своєму рабстві й безправ'ї.

На думку мислителя, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природ­них прав і зберігала свободу. Обґрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною в його вченні.

Основою будь-якої законної влади, вважав Ж.-Ж. Руссо, є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір. Сутність цього дого­вору полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівниц­тво загальної волі й тим самим стає її учасником. Уся влада таким чи­ном переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет, отже, належить народу. У грома­дянському стані люди стають більш вільними й рівними, бо якщо при­родна свобода обмежена силами кожної окремої людини, то громадян­ська свобода, яка виникла внаслідок суспільного договору, обмежена загальною волею суверена.

Народний суверен, за Ж.-Ж. Руссо, це влада, яка здійснюється за­гальною волею більшості та є неподільною. Суверенітет не може передаватися окремій особі, він завжди належить народу й не обме­жується ніякими законами. Цим самим мислитель заперечував ідею поділу влади і представницьку форму її здійснення. Він висував ідею прямого народовладдя. Суверенна законодавча влада, на його думку, має здійснюватися лише безпосередньо самим народом-сувереном. А виконавча влада створюється не на основі суспільного договору, а самим сувереном для виконання законів і підтримки політичної і громадянської свободи.

Залежно від того, кому доручається виконавча влада — усім, декільком чи одному, Ж.-Ж. Руссо розрізняє три форми правління: демократію, аристократію і монархію. Відмінності між ними, на його думку, не мають суттєвого значення, оскільки в усіх формах правління суверенітет і законодавча влада належать народу. Наслі­дуючи Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо вважав, що форми правління залежать від величини території: демократія є найпридатнішою для малих держав, аристократія — для середніх, монархія — для ве­ликих.

Народ, вважає Ж.-Ж. Руссо, не лише має право на опір тиранам, а й може змінити форму правління, навіть розірвати сам суспільний договір і знову повернути собі природну свободу. Ця та інші демо­кратичні ідеї мислителя відіграли надзвичайно велику роль у про­цесі підготовки і здійснення Великої французької революції. Ще більш радикально-демократичними, спрямованими на захист інте­ресів простого народу, були політичні погляди представників фра­нцузького утопічного соціалізму XVIII ст. — Жана Мельє (1664­1729), Габріеля Бонно де Маблі (1709-1785), Мореллі (роки життя невідомі) і Гракха Бабефа (1760-1797). У приватній влас­ності вони вбачали джерело всіх соціальних бід, рішуче засуджува­ли феодалізм, політичний абсолютизм і релігію, розробляли проек­ти заснованого на спільній власності комуністичного суспільного устрою і закликали народ до боротьби, як засобу переходу до ньо­го. Характерно, що у представників цього етапу розвитку соціаліс­тичних учень так само, як і у їхніх попередників — Т. Мора і Т. Кампанелли, проекти комуністичного устрою передбачають то­тальну регламентацію державою всіх сфер суспільного та особис­того життя.

Правові вчення французьких матеріалістів (Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій)

У середині XVIII ст. провідна роль в ідеологічній боротьбі французької буржуазії проти феодально-абсолютистського ладу і його політико-правових доктрин перейшла до представників матеріалістичного напрямку. Французькі матеріалісти XVIII ст. були мислителями назріваючої революції. Нищівно критикуючи властиву феодалізму станову нерівність, деспотизм державної влади, свавілля і насильство, викриваючи державні та правові установи феодалізму і відповідну їм ідеологію, французькі матеріалісти протиставляли цим «нерозумним» інститутам такі, які, на їхню думку, виражали б інтереси всього суспільства, готуючи цим розуми людей до майбутньої революції.

Розроблена ними теорія «інтересу», ідеї обумовленості характеру людини суспільним середовищем, передусім політичними установами, а також рівності розумових здібностей людини, природної схильності до добра тощо мали прогресивне значення і свідчать про те, що їхня політична доктрина була кроком уперед порівняно з поглядами Вольтера і Монтеск´є.

Французькі матеріалісти, як і просвітителі XVIII ст., у своєму вченні про державу і право використовували теорію суспільного договору для пояснення походження держави і протиставлення «розумного» правління, тобто буржуазного, «нерозумному» - феодальному. Вони використовували природно-правову теорію для обґрунтування народного суверенітету, рівності, свободи і власності. Передові політичні ідеї обстоювали такі французькі матеріалісти XVIII ст., як Д. Дідро, К. Гельвецій, П. Гольбах. Саме вони дали ідеям, висунутим Дж. Локком, Монтеск´є, нове обґрунтування і прийшли до нових, радикальніших висновків.