Правова культура.
Під правовою культурою розуміється обумовлений всім соціальним, духовним, політичним і економічним ладом якісний стан правового життя суспільства, що виражається в досягнутому рівні розвитку правової діяльності, нормативно-правових актів, правосвідомості і, в цілому, у рівні правового розвитку суб'єкта (людини, різних груп, усього населення), а також ступеня гарантованості державою і громадянським суспільством свобод і прав людини.
Структура правової культури досить умовна. Проте в неї входять наступні елементи:
I. Рівень розвитку всієї системи джерел права – текстів документів, у яких виражається і закріплюється право в даному суспільстві.
II. Рівень розвитку правосвідомості населення. Даний елемент складається з наступних компонентів:
1. Глибина освоєння населенням правових феноменів.
2. Глибина інформованості населення в правовому відношенні.
3. Глибина емоційного ставлення населення до закону, суду тощо.
III. Рівень розвитку правової діяльності. Складається з наступних видів діяльності:
1. Теоретична – діяльність учених-юристів.
2. Освітянська – діяльність студентів і слухачів юридичних шкіл, вузів тощо.
3. Практична – правотворчість, правореалізація і застосування права.
Правове виховання.
Правова культура формується до допомогою правового виховання.
Правове виховання – це цілеспрямована діяльність по трансляції (передачі) від одного покоління до іншого правової культури, правового досвіду, правових ідеалів і механізмів розв’язання конфліктів у суспільстві.
Правове виховання тісно пов'язано з правовим навчанням: виховання не може відбуватися без навчання, а навчання так чи інакше робить і виховний ефект.
Антиподи правової культури.
Антиподами правової культури є правовий нігілізм та правовий ідеалізм.
Правовий нігілізм – це негативне ставлення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин.
Класифікації правового нігілізму.
I. За проявами:
1. Навмисне порушення законів та підзаконних нормативно-правових актів.
2. Масове недотримання і невиконання юридичних розпоряджень.
3. Видання суперечливих правових актів.
4. Підміна законності доцільністю.
5. Конфронтація представницьких і виконавчих структур.
6. Порушення прав людини.
7. Теоретична форма правового нігілізму.
II. За формою:
1. Пасивна форма нігілізму – байдужне ставлення до права, явна недооцінка його ролі і значення.
2. Активна форма нігілізму – усвідомлено вороже ставлення до права.
Правовий ідеалізм – перебільшення реальних регулятивних можливостей правової форми.
Одним з основоположників правового ідеалізму був Платон. Правовим ідеалістом був Петро I. Його законами наказувалося ткати полотна визначеної ширини, під страхом каторги заборонялося виробляти шкіру дьогтем, жати наказано не серпами, а косами і т.п. 81
Тема 12. Законність, правопорядок і дисципліна
Сутність законності, правопорядку і дисципліни
Законність.
Законність – це правовий режим у державі, за якого діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону.
Принципи законності – це основні ідеї, засади, що виражають зміст законності.
Існує 4 принципи законності:
1. Верховенство законності – верховенство закону в системі нормативно-правових актів.
2. Єдність законності (загальність) – єдина спрямованість правотворчості і правозастосування в територіальному і суб'єктивному плані.
3. Доцільність законності – необхідність вибору строго в рамках закону оптимальних, відповідаючих цілям і завданням суспільства варіантів здійснення правотворчої і правозастосовчої діяльності (поведінки).
4. Реальність законності – це досягнення фактичного виконання правових розпоряджень в усіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їхнє порушення.
Законність виконує ряд функцій:
1. Регулятивна – законність вказує, якою саме повинна бути поведінка в процесі правотворчості та правореалізації.
2. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина – законодавець зобов'язаний спрямовувати свою діяльність тільки на розширення прав і свобод.
3. Забезпечення принципу верховенства права і правового закону – видання правомірних індивідуально-правових актів.
4. Правова соціалізація людини – виховання у громадян законослухняної поведінки.
5. Гуманізація суспільних відносин – непримиренність громадян до свавілля і беззаконня з боку органів державної влади.
Велике значення для законності має презумпція невинуватості – закріплене в праві припущення, відповідно до якого кожен обвинувачуваний у скоєнні злочину вважається невинуватим, доки його вина не буде доведена в передбаченому законом порядку і установлена вироком суду, що вступив в законну силу. 82
Правопорядок.
В результаті виконання вимог законності складається правопорядок.
Правопорядок – це певний стан урегульованості суспільних відносин, що виник внаслідок суворого і неухильного виконання і дотримання норм права.
Якщо законність, як режим правомірності, означає вимогу дотримання, виконання правових норм і сам процес їх реалізації, то правопорядок – це фактичний стан упорядкованості суспільних відносин.
Правопорядок є частиною суспільного порядку, але складається він у результаті регулятивної дії не всіх соціальних норм, а лише норм права.
Дисципліна.
Дисципліна – це точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті.
Дисципліна може бути державною, громадською, партійною, договірною, технологічною, військовою тощо. Особливий інтерес в рамках теорії держави і права являє собою дисципліна державна.
Державна дисципліна – це точне і неухильне дотримання всіма органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, посадовими і службовими особами, а також громадянами встановлених державою правил поведінки, діяльності, стосунків, а також своєчасне виконання державних завдань та зобов’язань.
Говорячи про співвідношення законності і правопорядку, важливо мати на увазі наступне:
1. Неможливо домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалювання правового регулювання і забезпечення законності.
2. Зміцнення законності неминуче і закономірно привоздить до зміцнення правопорядку.
3. Конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законності.
Різниця в змісті законності і правопорядку залежить від її елементів (сторін):
1. Предметної (носії законності – те, що повинно відповідати правовим вимогам).
2. Суб'єктної (склад суб'єктів, на яких поширюється право вимагати дотримання правових розпоряджень від інших осіб і обов'язок такого ж дотримання).
3. Нормативної (коло правових розпоряджень є обов'язковим для виконання).
Гарантії законності
Гарантії – комплекс засобів і способів, спрямованих на забезпечення суворого і неухильного дотримання і виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин.
Види гарантій:
I. Загальні.
1. Економічні – юридична рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин.
2. Політичні – розвинута система народовладдя, свобода самовизначення особистості, об'єднання громадян в організації за різними інтересами.
3. Ідеологічні – комплекс морально-правових уяв про необхідність і користь законослухняної поведінки.
II. Спеціально-юридичні – система правових засобів і інститутів права, за допомогою яких забезпечується дотримання і виконання законів.
1. Обов'язок держави та інших суб'єктів суспільних відносин строго дотримувати і виконувати закони при здійсненні своєї діяльності.
2. Нормативне роз'яснення законів.
3. Норми, що регулюють державний примус.
4. Норми, що передбачають юридичні санкції.
5. Індивідуально-правові акти.
6. Конституційно-правові засоби. До таких засобів відноситься наявність Конституційного суду, а також принцип “Конституція – закон прямої дії”.
