Типологія права
Розглядаючи формаційний підхід до типології, слід мати на увазі, що кожному типу держави відповідає певний тип права.
Так, рабовласницькому типу держави відповідає рабовласницький тип права, феодальному – феодальний, буржуазному – буржуазний, а соціалістичному типу держави – відповідно, соціалістичний тип права. Аналіз типології держав за формаційним підходом дає підстави стверджувати: тип права формується в інтересах пануючого класу.
Типи права:
1. Рабовласницький – зведена в закон воля рабовласників.
2. Феодальний – право-привілей.
3. Буржуазний тип права характеризується формально-юридичною рівністю громадян перед законом, священною приватною власністю.
4. Соціалістичний – формально виражає інтереси всього народу, а фактично – інтереси партійно-державної бюрократії.
Правова система
Правову систему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, обумовлених об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлено і постійно відтворений людьми та їх організаціями (державою), який використовується ними для досягнення своїх цілей.
Її відміна від системи права полягає в тому, що остання характеризує інституціональну внутрішню структуру нормативної основи правової системи – права, як такого; правова система ж охоплює всі правові явища в масштабах держави і суспільства. Тобто правова система містить у собі систему права, а також юридичну практику і правову ідеологію.
Правова система складається з п'ятьох рівнів:
1. Суб'єктно-сутнісний рівень – виділяється для того, щоб підкреслити значення суб'єктів права як створюючих певну систему матеріальних чинників правової системи.
2. Інтелектуально-психологічний рівень – формує праворозуміння конкретної людини, а також індивідуальну та суспільну правосвідомість.
3. Нормативно-регулятивний рівень – дозволяє зробити висновок про те, що визначальним чинником, який створює систему, виступає норма права.
4. Організаційно-діяльний рівень – охоплює усі юридично оформлені зв'язки і відносини, форми реалізації права, різні види правової поведінки людей, правотворчу і правозастосувальну діяльність держави і суспільства.
5. Соціально-результативний рівень – характеризує, з одного боку, те, наскільки людина, як суб'єкт права, засвоїла правову дійсність, як вона «живе» в ній, а з іншого боку – те, як сформульовані і наскільки ідентичні інтереси індивіда і суспільства, різного роду режими і стани, що дозволяють уявити собі певні результати дії норм права (правова культура, законність, правопорядок).
Існує декілька критеріїв типології правових систем різних держав:
1. Спільність генезису (виникнення і наступний розвиток).
2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права.
3. Інші (наприклад, структурна єдність, подібність, спільність принципів регулювання суспільних відносин, єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права тощо).
З урахуванням всього цього, у науці виділяються наступні правові сім’ї, що у свою чергу поділяються на правові системи:
1. Англо-американська (система загального права). Характерна для Великобританії, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії й ін. Основне джерело права – судовий прецедент.
2. Романо - германська (система континентального права). Характерна для країн континентальної Європи, Латинської Америки, деяких країн Африки, а також Туреччини. Основне джерело права – нормативно-правовий акт.
3. Релігійна. Характерна для країн, що сповідають в якості державної релігії католицизм (Ватикан), іслам (Іран), індуїзм (Індія), іудаїзм (Ізраїль). Основне джерело права – документи, що містять релігійні норми права (шаріат для мусульман).
4. Соціалістична. Характерна для СРСР, КНР, КНДР, В'єтнаму, Куби. Хоча формальним джерелом права є нормативно-правовий акт, фактично все підкоряється рішенням правлячої партії.
5. Звичаєва. Характерна для країн Тропічної й Екваторіальної Африки, а також для Мадагаскару. Основне джерело права – звичаї, традиції.