Тема 16. Порівняльне правознавство

Типологія права

Розглядаючи формаційний підхід до типології, слід мати на увазі, що кожному типу держави відповідає певний тип права.

Так, рабовласницькому типу держави відповідає рабовласницький тип права, феодальному – феодальний, буржуазному – буржуазний, а соціалістичному типу держави – відповідно, соціалістичний тип права. Аналіз типології держав за формаційним підходом дає підстави стверджувати: тип права формується в інтересах пануючого класу.

Типи права:

1. Рабовласницький – зведена в закон воля рабовласників.

2. Феодальний – право-привілей.

 

 

3. Буржуазний тип права характеризується формально-юридичною рівністю громадян перед законом, священною приватною власністю.

4. Соціалістичний – формально виражає інтереси всього народу, а фактично – інтереси партійно-державної бюрократії.

 

Правова система

Правову систему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, обумовлених об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлено і постійно відтворений людьми та їх організаціями (державою), який використовується ними для досягнення своїх цілей.

Її відміна від системи права полягає в тому, що остання характеризує інституціональну внутрішню структуру нормативної основи правової системи – права, як такого; правова система ж охоплює всі правові явища в масштабах держави і суспільства. Тобто правова система містить у собі систему права, а також юридичну практику і правову ідеологію.

Правова система складається з п'ятьох рівнів:

1. Суб'єктно-сутнісний рівень – виділяється для того, щоб підкреслити значення суб'єктів права як створюючих певну систему матеріальних чинників правової системи.

2. Інтелектуально-психологічний рівень – формує праворозуміння конкретної людини, а також індивідуальну та суспільну правосвідомість.

3. Нормативно-регулятивний рівень – дозволяє зробити висновок про те, що визначальним чинником, який створює систему, виступає норма права.

4. Організаційно-діяльний рівень – охоплює усі юридично оформлені зв'язки і відносини, форми реалізації права, різні види правової поведінки людей, правотворчу і правозастосувальну діяльність держави і суспільства.

5. Соціально-результативний рівень – характеризує, з одного боку, те, наскільки людина, як суб'єкт права, засвоїла правову дійсність, як вона «живе» в ній, а з іншого боку – те, як сформульовані і наскільки ідентичні інтереси індивіда і суспільства, різного роду режими і стани, що дозволяють уявити собі певні результати дії норм права (правова культура, законність, правопорядок).

 

Існує декілька критеріїв типології правових систем різних держав:

1. Спільність генезису (виникнення і наступний розвиток).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права.

3. Інші (наприклад, структурна єдність, подібність, спільність принципів регулювання суспільних відносин, єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права тощо).

 

З урахуванням всього цього, у науці виділяються наступні правові сім’ї, що у свою чергу поділяються на правові системи:

1. Англо-американська (система загального права). Характерна для Великобританії, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії й ін. Основне джерело права – судовий прецедент.

2. Романо - германська (система континентального права). Характерна для країн континентальної Європи, Латинської Америки, деяких країн Африки, а також Туреччини. Основне джерело права – нормативно-правовий акт.

3. Релігійна. Характерна для країн, що сповідають в якості державної релігії католицизм (Ватикан), іслам (Іран), індуїзм (Індія), іудаїзм (Ізраїль). Основне джерело права – документи, що містять релігійні норми права (шаріат для мусульман).

4. Соціалістична. Характерна для СРСР, КНР, КНДР, В'єтнаму, Куби. Хоча формальним джерелом права є нормативно-правовий акт, фактично все підкоряється рішенням правлячої партії.

5. Звичаєва. Характерна для країн Тропічної й Екваторіальної Африки, а також для Мадагаскару. Основне джерело права – звичаї, традиції.