Правовідносини – це виникаючий на основі норм права суспільний зв'язок, учасники якого мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, забезпечені державою.
До ознак правовідносин можна віднести наступні:
1. Правовідносини – це відносини суспільні.
2. Правовідносини існують у нерозривному зв'язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення.
3. Учасники правовідносин зв'язані взаємними юридичними правами й обов'язками, що виникають у суб'єктів права при настанні певних юридичних фактів.
4. Для правовідносин властива визначеність, індивідуалізованість.
5. Правовідносини носять вольовий характер.
6. Правовідносини охороняються державою.
Правовідносини класифікуються по-різному:
I. За галузями права.
1. Конституційні.
2. Цивільно-правові.
3. Адміністративні.
4. Кримінальні.
5. Трудові.
6. Сімейні.
7. Правовідносини інших галузей права.
II. За змістом.
1. Регулятивні – правовідносини, що регулюються регулятивними нормами (трудові права й обов'язки за договором).
2. Охоронні – правовідносини, що регулюються охоронними нормами права (кримінальна відповідальність за злочин).
III. За ступенем індивідуалізації.
1. Відносні – поіменно визначені всі учасники правовідносин (правовідносини купівлі-продажу).
2. Абсолютні – визначена лише одна сторона (правовідносини власності).
IV. За характером обов'язку.
1. Пасивного типу – виникають на основі забороняючих норм, що виражають статичну, закріпляючу функцію права (правовідносини власності).
2. Активного типу – виникають на основі зобов'язальних та управомочуючих норм і виражають динамічну функцію права (податкові правовідносини – обов'язок сплатити конкретну суму податку).
Загальна характеристика суб’єктів права
Поняття, характеристика і види суб'єктів права
Суб'єктами правовідносин або суб'єктами права є індивіди або організації, що, на підставі юридичних норм, можуть бути учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав і обов'язків.
Основною характеристикою суб’єктів права є їх правосуб'єктність, тобто передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин. Вона складається з двох елементів:
1. Правоздатність – здатність мати права й обов'язки (з'являється в момент народження і припиняється в момент смерті).
2. Дієздатність – здатність своїми діями здійснювати права й обов'язки. Виділяється два види дієздатності:
а) Угодоздатність – здатність укладати цивільно-правові угоди.
б) Деліктоздатність – здатність відповідати за свої вчинки.
Залежно від віку розрізняють наступні види дієздатності:
1. Недієздатність – суб’єкти права можуть укладати лише дрібні побутові угоди (до 15 років).
2. Відносна дієздатність – суб’єкти права можуть мати свої кошти, але розпоряджаються ними за згодою батьків або опікунів (від 15 до 18 років).
3. Повна дієздатність – суб’єкти права самостійно здійснюють всі угоди (з 18 років).
Крім того, у певних випадках дієздатність може бути обмежена в судовому порядку (для психічних хворих або осіб, що страждають від алкогольної або наркотичної залежності).
Розрізняються наступні категорії суб'єктів правовідносин:
I. Індивіди.
1. Громадяни держави.
2. Іноземні громадяни.
3. Особи без громадянства (апатриди).
4. Особи з подвійним громадянством (біпатриди).
II. Організації.
1. Державні організації.
а) Державні органи.
б) Державні установи і підприємства.
в) Держава.
2. Недержавні організації.
а) Громадські організації.
б) Господарські організації.
в) Релігійні організації.
III. Соціальні спільноти і інститути.
1. Народ.
2. Нація.
3. Населення регіону.
4. Трудовий колектив.
5. Родина.
Правовий статус особи.
Категорія особи (мається на увазі так звана “фізична особа”) виявляється потрійно: як людина, як громадянин і як особистість.
Людина – продукт природи, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури.
Громадянин – людина, що відноситься до населення конкретної держави і наділена нею юридичним статусом.
Особистість – індивід як продукт суспільства, що має стійку систему соціально значимих рис.
Крім того, існує ще категорія юридичних осіб, тобто організацій, “які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді”. 67
Говорячи про правовий статус особи, слід мати на увазі, що в його структуру входять такі елементи, як основні права, свободи, обов’язки тощо.
Основне право – користування конкретними соціальними благами (право на освіту).
Свобода – абстрактна ступінь володіння і вибору поведінки (свобода пересування).
Основний обов'язок – установлена Конституцією для задоволення життєвих інтересів усіх членів суспільства необхідність, що наказує кожній особі певний вид і міру належної поведінки, і відповідальність у випадку її невиконання.
Види прав, свобод та обов’язків:
I. Особисті права і свободи.
II. Політичні права і свободи.
III. Громадянські права і свободи.
1. Соціально-економічні права і свободи.
2. Культурні права і свободи.
IV. Обов'язки.
Таким чином, правовий статус особи – це юридично закріплений стан особи в суспільстві, що виражається у певній системі її прав, обов'язків та відповідальності.
