Що було характерно для хрущовської «відлиги»? Яке значення мав рух «шістидисятників»?

Певна лібералізація громадського життя в СРСР сприяла суспільному пробудженню і національному відродженню в Україні. В кінці 1950-х рр. в Україні була створена Академія будівництва і архітектури, відкрита Українська сільськогосподарська академія наук, почали функціонувати Спілка журналістів України і Союз працівників кінематографії України, вийшли в світ "Український історичний журнал" і "Українська Радянська Енциклопедія". До 150-ліття з дня народження Т. Г. Шевченка пам'ятник поетові був відкритий в Москві, пам'ятником І. Франка прикрасився Львів. У 1962 р. була заснована щорічна премія імені Т. Г. Шевченка за досягнення в області літератури, журналістики, мистецтва і архітектури.

У ці ж роки правлячі кола СРСР взяли курс на форсоване "подолання" релігійності в країні. Різко посилилося адміністративне втручання в діяльність релігійних організацій, встановлювався суворий контроль за священнослужителями і релігійними общинами, значно обмежувалася можливість відкриття нових храмів. У всіх вузах країни були створені кафедри наукового атеїзму, вивчення якого стало обов'язковим.

Так, в 1958 р. тільки в Україні було закрито 64 церкви, в 1959 р. - 260, в 1960 р. - 747, в 1961 р. - 997, і в 1962 р. - 1144. Всього до 1964 р. в Україні було закрито 46 %> православних храмів. У республіці залишилися такими діючими тільки 2 духовних семінарії - в Одесі і Луцьку.

У 1961 р. в Москві відбувся XXII з'їзд КПРС. Партійні лідери, які втратили всяке відчуття реальності, проголосили курс на побудову в СРСР комуністичного суспільства. Протягом 20 років планувалося створити матеріально-технічну базу комунізму і перейти до нового суспільного устрою, який передбачав відсутність класів, ліквідацію відмінностей між містом і селом, безгрошевий розподіл матеріальних засобів, свідома праця без розрахунку на винагороду і тому подібне. Протягом перших 10 років СРСР повинен був перегнати США по споживанню основних продуктів харчування на душу населення. Радянським людям пропонувалася нова грандіозна утопія. На цьому ж з'їзді партія вирішила про винесення тіла И.Сталіна з мавзолею, що і було виконано в одну з найближчих ночей.

Проте плани партії були вельми далекі від реальності. Економічний стан країни погіршувався з кожним роком, ціни на продукти харчування і предмети споживання постійно підвищувалися. В 1963 р. СРСР вперше здійснив крупні закупівлі зерна за кордоном. Разом з зерном зі Сполучених Штатів Америки потрапило до України насіння амброзії, яке проросло і швидко розповсюдилось, завдаючи величезної шкоди місцевій рослинності та здоров'ю людей. В ці ж роки українці вперше побачили на своїх городах ще одного непроханого гостя, - колорадського жука.

Крім того, серйозні прорахунки були допущені і в області зовнішньої політики. Почався розрив добросусідських стосунків між СРСР і Китаєм, вибухнула небувала "Карибська криза", яка поставила світ на межу ядерної катастрофи, погіршали позиції Радянського Союзу в Організації Об'єднаних Націй.

Ситуація, що склалася, вимагала кардинальних змін в керівництві країни. У вищих партійних колах виникла змова проти М. Хрущова. На Жовтневому 1964 року пленумі ЦК КПРС М. Хрущов був знятий з постів першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР і відправлений на пенсію. Нове керівництво партією і країною очолив Л. Брежнєв. Роком раніше новим першим секретарем ЦК КП України став П. Шелест.

Шестидесятники

З ім'ям П. Шелеста часто пов'язують певні поліпшення в області національної самосвідомості в Україні. Дійсно, Шелест явно симпатизував українській мові і українській культурі, нерідко виступав на їх підтримку. У 1970 р. в світ вийшла книга Шелеста "Україна наша Радянська", в якій автор розглядав історію України у відриві від історії Росії, що не відповідало сталим комуністичним стереотипам. Крім того, в книзі дещо ідеалізувалося минуле країни, і в недостатній мірі була показана роль Комуністичної партії в успіхах республіки. Незабаром всі ці "недоліки" в праці Шелеста послужили однією з причин його стрімкого падіння. У 1972 р. він був знятий з поста першого секретаря ЦК КП України і відкликаний до Москви, а в 1973 р. П. Шелеста відправили на пенсію. Проте, оцінюючи роль Шелеста в пожвавленні українізації республіки, не слід забувати, що він був переконаним прихильником комуністичних ідей і одним з ініціаторів озброєної інтервенції проти Чехословаччини в 1968 р.

Головною метою опозиції було створення в майбутньому незалежної української держави. Засоби для цього були обрані виключно мирні. Передбачалося за допомогою опозиційної партії провести в країні загальнонародний референдум, і, спираючись на положення діючої конституції, здійснити вихід України зі складу СРСР. Велика увага приділялася питанням дотримання прав людини, першості особи над державою, ідеям гуманізму і демократії, національно-культурному відродженню України. З точки зору представників комуністичної влади ці цілі та ідеї опозиціонерів були, безумовно, злочинними.

Представники нової хвилі українського відродження і демократії увійшли до історії під назвою "шестидесятники". В основному опозиціонерами були представники молодої творчої інтелігенції, але попадалися серед них також робітники і селяни. Українські дисиденти часто співробітничали з російськими демократами, оскільки саме через Москву, де знаходилися дипломатичні і торгівельні представництва західних країн, було легко налагодити контакти з вільною пресою. Проте каменем спотикання між російськими демократами і представниками опозиції інших союзних республік завжди залишалося національне питання, оскільки більшість російських дисидентів не визнавали за іншими народами СРСР права на самовизначення.

Серед найбільш відомих українських "шестидесятників" виділявся "лицар українського відродження", поет Василь Симоненко. Збірки його віршів "Тиша і грім" і "Земне тяжіння" справили велике враження на сучасників незалежністю думок і явно антирадянською спрямованістю. Низка його творів була надрукована в Західній Європі. Активно брали участь в дисидентському русі молоді поети і письменники І. Драч, Л. Костенко, Є. Гуцало, І. Світличний, В. Стус, та інші, а також представники більш старшого покоління - кінорежисер О. Довженко, письменник В. Некрасов, генерал П Григоренко. У 1964 р. з'явилися перші підпільні видання, що отримали назву "самвидав". Серед них видну роль грали машинописні журнали "Воля і Батьківщина" і "Український вісник" (останній редагував В. Чорновіл). Новий імпульс для свого розвитку воно отримало вже в 1970-х рр.