У кінці 50-х років керівництво КПРС вдалося до організаційних змін у системі управління. На XX з'їзді КПРС у 1956р. була розроблена програма створення єдиного народногосподарського комплексу, який мав охопити всі ланки суспільного виробництва, розподілу й обміну в межах усієї країни.
Важливими факторами виконання цієї економічної програми вважалися: - безупинний технічний прогрес; - швидке зростання продуктивності праці; - подальший розвиток усіх галузей промисловості; - підвищення матеріального і культурного рівня життя народу. Передбачалося, що виконання цієї програми забезпечить вирішення головного економічного завдання СРСР - у стислий термін наздогнати і випередити економічно найрозвинутіші країни світу.
Ліквідовувалися союзні та республіканські галузеві міністерства, що контролювали найважливіші галузі промисловості та економіки. Замість них створювалися територіальні органи управління - ради народного господарювання. В УРСР після відповідного рішення Верховної Ради УРСР 1957 р. утворювалося 11 економічних адміністративних районів у яких почали діяти раднаргоспи. Ця радикальна реформа у радянській економіці була спробою перемістити центр планування економіки від союзних міністерств до обласних органів управління та мала за мету подолати недоліки радянської системи державного управління та всевладдя центрального чиновництва. Вона підривала існуючий до того майже повний контроль центру над економікою республіки. Відтепер усі підприємства в регіонах підпорядковувалися раднаргоспам під контроль яких в Україні було передано понад 10 тис. заводів, а під кінець 1957 р. ця цифра досягла 97 % (порівняно з 34 % у 1953 p.). Дещо розширилися права республіки в адміністративно-правовій сфері. До республіканської компетенції передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування. Республіка приймала цивільний, кримінальний та процесуальний кодекси, встановлювала основи законодавства про судоустрій та судочинство. Збільшилися права республік у формуванні свого бюджету, питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції. В Україні створено ряд нових союзно-республіканських міністерств. На початку 60-х років Україна та інші республіки стали проводити виразно незалежну економічну політику. Це занепокоїло центр, який поступово почав звужувати республіканські повноваження.
Були провенденні реформи:
· Створення раднаргоспів.
· Згортання економічних реформ у промисловості.
· Експерименти в сільському господарстві
· Реформи в соціальній сфері.
· Реформи в суспільно-політичній сфері.
Незважаючи на те, що реформи Хрущова не були доведені до логічного завершення і не виправдали пов'язаних із ними сподівань, все ж відбулося значне зростання валового національного продукту СРСР, що аж до 70-х років перевищував відповідний показник США. У такій обстановці вище партійне керівництво Радянського Союзу поступово втратило відчуття реальності та здатності адекватно оцінювати перспективу. Саме цим значною мірою пояснюється оголошення XXII з'їздом КПРС, який відбувся в 1961 році, курсу на розгорнуте будівництво в СРСР комуністичного суспільства. Створення матеріально-технічної бази комунізму планувалося здійснити за двадцять років, протягом яких промислове виробництво мало збільшитись у шість разів і залишити далеко позаду нинішній загальний обсяг виробництва продукції Сполучених Штатів Америки. Відповідно був висунутий лозунг про те, що "нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі".
Не менш грандіозні проекти були у сільському господарстві. Передбачалося, що у першому десятиріччі СРСР пережене США з виробництва основних сільськогосподарських продуктів на душу населення. При постановці цих цілей виходили з того факту, що Радянський Союз володів на той час перевагою, яка рахувалася вирішальною більш високими темпами розвитку. На початок
вісімдесятих років очікувалася побудова основ комунізму. Але все це виявилось абсолютно необґрунтованими прожектами, які так і залишилися на папері та незабаром були піддані критиці як нереальні. Радянська система управління народним господарством виявилася непридатною до нових історичних реалій. Дріб'язкова опіка підприємств, постійні експерименти, часте коригування планів, концентрація в міністерських кабінетах більшості оперативних функцій все це гальмувало оновлювальні процеси в економіці.
Реформи зачепили і партійно-управлінський апарат. Нове положення статуту КПРС 1961 р. обмежило повновладдя партійних функціонерів, викликавши у них незадоволення та опозиційні настрої. Проведено також заходи щодо скорочення та здешевлення адміністративно-управлінського апарату. У республіці 1957-1959 pp. шляхом укрупнення та об'єднання ліквідовано близько 13 тис. господарських організацій, установ, 164 сільські районні ради і майже 4 тис. колгоспи. За три роки штати управлінського апарату скоротилися на 130 тис. осіб, що дало річну економію понад 1 млрд. крб.
Таке зменшення армії чиновників, розмови про демократизацію спричинили незадоволення Хрущовим у середовищі партійно-державної еліти, яка торпедувала нові статутні норми партії, які згодом були зняті. Це й надалі зберігало реальні права партійного апарату, який сприйняв лише зміни, що не загрожували його необмеженій владі. Відгородившись від народу, цей апарат й надалі користувався різними пільгами, що розрослися до неймовірних масштабів. Хрущов продовжував стояти на позиціях збереження повного й необмеженого контролю КПРС над усіма сторонами життя суспільства. Пропозиції реформувати і хоча б частково перебудувати існуючу систему державного управління ним рішуче відкидалися.
У суспільстві наростало розчарування, особливо в зв'язку з невдачею домогтись істотного підвищення життєвого рівня народу. Замість цього уряд був змушений провести у 1961 р. грошову реформу, зменшити асигнування на виробництво предметів споживання. Були підвищені ціни на продукти першої необхідності, що викликало масові протести населення. Загроза продовольчих труднощів змусила уряд вперше вдатися до значних закупок зерна за кордоном.
Через ряд невдач у внутрішній та зовнішній політиці склалося становище, яке спричинило усунення М.Хрущова від керівництва державою.
Значення хрущовських реформ. Реформи М. Хрущова мали як позитивні, так і негативні результати. 3 одного боку, 50-ті pp., особливо їхня друга половина, виявилися найбільш успішними за довгі роки в розвитку народного господарства як радянської України зокрема, так і СРСР у цілому. Реформи дали поштовх виходові країни з кризи. Відбулася деяка децентралізація управління народним господарством, регіонам було надано обмежену господарську самостійність. Україна почала проводити більш самостійну економічну політику. Поліпшилася кооперація та поділ праці в регіонах, покращилися умови праці трудящих, зросли доходи населення, підвищився рівень його життя.
Значно зміцнився промисловий потенціал УРСР. У 1959 р. в Кременчуці вийшов із заводу перший самоскид «КРАЗ». Дав свою першу продукцію Новокриворізький гірничозбагачувальний комбінат, у Новомосковську (Дніпропетровська область) - найбільший у Європі цех з виробництва електрозварних труб. У 1960 р. в Україні було запущено перший атомний реактор, у Кривому Розі задута найбільша у світі доменна піч «Криворізька-Комсомольська». Але цього ж часу були споруджені гігантські підприємства хімічної нафтопереробної промисловості, які своїми величезними і постійно зростаючими відходами різко погіршили екологічне становище в Україні. Наприкінці 50-х pp. середньорічний темп приросту національного доходу СРСР збільшився до 9%. Але вже на початок 60-х pp. ці показники зменшилися до 4,4%.
3 другого боку, реформи М Хрущова не торкалися політичної сфери (тоталітарного режиму, основ командно-адміністративної системи, зберігалася монополія компартії на владу). Унаслідок половинчастості і непослідовності реформ в економіці кардинальних змін не відбулося. У промисловості реформи обмежилися реорганізацію управління. У реформуванні народного господарства перевага віддавалася розвитку важкої промисловості, куди направлялася більшість коштів державного бюджету, а легка і харчова промисловість розвивалися за залишковим принципом. Послабшали господарські зв'язки між окремими регіонами. Реформування в економічній, суспільно-політичній, соціальній сферах відбувалося непослідовно, хвилеподібно, а інколи навіть авантюрно. Народне господарство продовжувало розвиватися екстенсивним шляхом.
