Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо:1) заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;3) належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді;5) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді;7) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;9) позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
40.Стадії судового розгляду цивільних справ. Їх значення та характеристика
Судовий розгляд — це одна зі стадій цивільного процесу, яка є обов’язковою, основною і відбувається у формі судового засідання, тобто судове засідання є зовнішньою формою судового розгляду.Дана стадія складається із чотирьох частин:підготовча;розгляд цивільної справи по суті;судові дебати;постановлення та оголошення судового рішення.Мета підготовчої частини судового засідання — встановити можливість розгляду справи в даному засіданні, вирішити питання, які мають попереднє значення для другої частини судового розгляду справи. Розгляд справи відбувається в залі суду, усно і при незмінному складі суддів. Керує судовим засіданням голова суду або суддя. Права та обов’язки головуючого викладені в ст. 162 ЦПК України. Секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних осіб з’явився, чи вручені повістки особам, котрі не з’явилися, та які є відомості про причини їх неявки. Перевірка і повідомлення даних про явку учасників процесу забезпечують суду можливість зробити правильний висновок про необхідність виконання тих чи інших процесуальних дій.Заслухавши секретаря, суд встановлює особи тих, хто з’явився.Головуючий роз’яснює учасникам справи їх право заявляти відводи. Після вирішення питання про відводи сторонам та іншим учасникам справи пояснюються їх права та обов’язки (ст. 170 ЦПК).Особи, які беруть участь у справі, можуть заявляти клопотання перед судом щодо процесуальних дій, які вони вважають за необхідне здійснити.Розглянути справу повно і винести законне рішення можна лише за умови, що в судовому засіданні візьмуть участь усі учасники процесу. В ст. 172 ЦПК перелічені наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі. Залежно від причин неявки особи розгляд справи може бути відкладено, або заява може бути залишена без розгляду. Відкладаючи розгляд справи, суд виносить ухвалу, в якій вказує причини відкладення, заходи, яких необхідно вжити для усунення цих причин, та день нового судового засідання. Розгляд справи після її відкладення починається спочатку.Коли виконані всі перелічені дії, суд переходить до розгляду справи по суті.Мета її полягає в дослідженні доказів з точки зору їх достатності й достовірності, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, необхідних для правильного вирішення справи.Розгляд справи по суті починається доповіддю одного із суддів, у якій викладаються суть справи, вимоги позивача, зміст обставин, на які він посилається для обґрунтування своїх вимог, а також називаються докази, які є у справі. Суддя не повинен висловлювати думку про обґрунтованість вимог позивача або заперечень відповідача. Такий висновок може бути зроблений лише судом у дорадчій кімнаті після дослідження всіх обставин справи.Головуючий чи суддя повинен з’ясувати, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача, чи не бажають сторони закінчити справу мировою угодою або передати її на розгляд до третейського суду.Після доповіді по суті справи суд досліджує докази.Сторони та інші особи можуть заявляти додаткові клопотання, давати додаткові пояснення. Вислухавши їх, суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів. Особи, які беруть участь у судових дебатах, у своїх виступах дають правову оцінку спірним правовідносинам, висловлюють свої судження по суті спору. Учасники дебатів підводять підсумки розгляду справи, допомагають суду правильно та всебічно оцінити докази, посилаються на закон, на основі якого, на їхню думку, слід вирішити справу. Судові дебати проводяться незалежно від кількості учасників процесу, не обмежені в часі, обмежені лише предметом судового розгляду справи. У своїх виступах учасники справи не можуть посилатися на матеріали, які не були досліджені в судовому засіданні. Але іноді у ході судових дебатів постає необхідність перевірити окремі факти або докази. В такому випадку суд поновлює розгляд справи по суті, про що виносить ухвалу. Потім проводяться судові дебати.Після закінчення судових дебатів суд видаляється у дорадчу кімнату для постановлення та оголошення судового рішення. Вхід у дорадчу кімнату стороннім особам заборонений. Після закінчення судових дебатів суд видаляється у дорадчу кімнату для постановлення та оголошення судового рішення. Вхід у дорадчу кімнату стороннім особам заборонений.Рішення постановляється тими суддями, які входили до складу суду, що розглядав справу. Недотримання цього правила є підставою для відміни судового рішення. Якщо суддя не може брати участі у прийнятті рішення, то він замінюється іншим, і справа розглядається спочатку. У судовому процесі можуть виникнути ускладнення: зупинення провадження по справі; закриття провадження по справі; залишення заяви без розгляду. Отже, значення стадії розгляду цивільних справ визначається змістом діяльності суду першої інстанції і виконуваних ним функцій у цій частині розвитку цивільного судочинства. Шляхом розгляду цивільних справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства — захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави.
41.Підготовча стадія судового засідання
Цей етап носить попередньо-перевірочний характер і полягає у тому, що процесуальні дії суду та інших учасників процесу спрямовуються головним чином на визначення можливості розгляду справи по суті в конкретному судовому засіданні. Послідовність вчинення процесуальний дій в підготовчій частині судового засідання визначається ст.ст. 163-172 ЦПК.У підготовчій частині вирішуються такі питання: чи може справа розглядатися цим складом суду; чи можливе засідання при наявній явці учасників процесу, при наявності наявних доказів; про відводи (якщо такі заявлено) тощо.Підготовча частина починається з відкриття судового засідання головуючим та оголошення, яка справа розглядатиметься. Після цього суд вирішує питання про явку осіб: секретар судового засідання доповідає, хто з’явився, чи вручені повістки особам, які не з’явилися, та які є відомості про причини неявки останніх. Заслухавши секретаря, суд встановлює особу тих, хто з’явився. У кожної особи з’ясовується прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, місце проживання та роботи. Порядок встановлення особи залежить від суб’єкта та обставин справи. Якщо у справі бере участь перекладач, йому роз'яснюються його права та обов'язки та під розписку він попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Крім того, перекладач приводиться до присяги, текст якої підписується ним та разом з розпискою приєднуються до справи. Наступною процесуальною дією є видалення свідків із зали судового засідання у відведені для цього приміщення. При цьому судовий розпорядник повинен вжити заходів щодо того, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.У цій же частині головуючий оголошує склад суду, прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання та роз’яснює учасникам справи їх процесуальні права та обов‘язки (зокрема, право заявляти клопотання перед судом, право на відвід тощо), про що зазначається в журналі судового засідання. У першу чергу розглядаються заяви про відводи, після вирішення яких, головуючий з’ясовує чи є в учасників процесу клопотання в зв’язку з розглядом справи. Якщо заяви та клопотання заявляються, суд заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, вирішує їх. За результатами розгляду заяв та клопотань постановляється ухвала, при цьому відмова у задоволенні клопотання не перешкоджає у подальшому заявляти таке ж клопотання чи заяву. Суд також вирішує питання про наслідки неявки в судове засідання сторін, інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 169 ЦПК), в тому числі, про відкладення розгляду справи.
42.Розгляд справи по суті в судовому засіданні
Друга частина судового розгляду розпочинається доповіддю головуючого про обставини справи, в якій зазначаються: назва справи, позивач, відповідач, суть та предмет спору, зміст заявлених вимог, та обставини, на які сторони посилаються як на їх обґрунтування, а також про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання (якщо таке мало місце). Якщо справа розглядалася й була відкладена розглядом, головуючий називає причини відкладення та повідомляє чи їх усунено. Якщо справа була вирішена по суті, але рішення було скасовано, а матеріали надійшли на новий розгляд від суду апеляційної чи касаційної інстанції з відповідними вказівками, про це також повинно бути зазначено.Метою даної доповіді є доведення змісту справи до учасників процесу та всіх присутніх в залі судового засідання осіб, що надає їм можливість стежити за рухом процесу (особливо це важливо для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо вони з тих чи інших причин були відсутні у попередньому судовому засіданні).Після доповіді, головуючий з'ясовує: чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. У разі надходження відповідних клопотань, суд повинен дати на них відповідь (постановити відповідну ухвалу чи навіть ухвалити рішення по справі).Після доповіді суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. Законодавчо визначено наступну послідовність виступу таких осіб: спочатку заслуховуються позивач та третя особа, яка бере участь на його стороні, потім відповідач та третя особа, яка бере участь на його стороні. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими.Якщо у справі беруть участь представники, їх пояснення заслуховуються після пояснень сторони, третьої особи, яку вони представляють. Відповідно до ст. 175 ЦПК пояснення можуть давати тільки представники, якщо про це є відповідне клопотанням сторони чи третьої особи.Пояснення даються в довільній формі. Закон не регламентує послідовність викладу обставин на, які посилаються особи, як на обґрунтування своїх вимог, та не обмежує час виступу. Проте якщо особи, які дають пояснення, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді – «так» чи «ні». Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Так, якщо справа розглядається за відсутності відповідача, головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях. Додатковою гарантією захисту прав та законних інтересів учасників цивільного процесу є правило ст. 178 ЦПК, щодо можливості відмови від визнання обставин, яке було заявлене в попередньому судовому засіданні. Так, якщо сторона визнала певні обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною і доведе це, вона може відмовитись від такого визнання. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. Після заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, головуючий визначає порядок допиту свідків та дослідження інших доказів у справі.
43.Судові дебати в судовому засіданні
1. У судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.2. У судових дебатах першим надається слово позивачеві та його представникові.3. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь.4. Третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги щодо предмета спору, та її представник у судових дебатах виступають після сторін.5. За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть виступати лише їхні представники.6. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, виступають у судових дебатах першими. За ними виступають особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі.7. Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові. Судові дебати – частина судового розгляду, в якій сторони та інші особи, що беруть участь у справі виступають з промовами з метою переконати суд у тому, яке рішення він повинен постановити. В цій частині судового розгляду на підставі обставин, які встановленні і перевіренні в процесі розгляду справи по суті, особи, які беруть участь у справі, виступають з промовами, в яких підводять підсумки розгляду справи. В своїх виступах особи, які беруть участь у справі, дають свою оцінку доказам, які досліджувались у судовому засіданні, роблять висновки про встановлення або не встановлення обставин, які мають значення для справи, висловлюють свої думки щодо застосування відповідного закону до встановлених правовідношень.
44.Постановлення та проголошення рішення в судовому засіданні
1. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.2. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями, які розглядали справу.3. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи.4. Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.5. Ухвали суду, постановлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання.6. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення.7. Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.
45.Протокол судового засідання
Основним засобом фіксації перебігу судового розгляду справи є протокол судового засідання. У ході кожного судового засідання суду першої інстанції, а також при кожній окремій процесуальній дії, вчиненій поза постійним місцем засідання суду першої інстанції, складається протокол. У суді апеляційної інстанції протокол судового засідання ведеться у випадках, передбачених цим Кодексом. У протоколі судового засідання відображаються всі істотні моменти розгляду справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому засіданні чи при вчиненні окремої процесуальної дії. У протоколі зазначаються: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) час початку судового засідання або проведення окремої процесуальної дії; 3) назва суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання; 4) справа, що розглядається, повна і точна назва учасників процесу; 5) відомості про явку учасників процесу або їх неявку, причини відсутності та про вручення їм судових повісток; 6) дані про особу підсудного; 7) дані про час одержання підсудним копії обвинувального висновку; 8) дані про роз'яснення підсудному та іншим учасникам процесу їх прав та обов'язків; 9) ухвали та постанови суду, прийняті без виходу до нарадчої кімнати; 10) всі розпорядження головуючого і дії суду, в тому порядку, в якому вони відбувались; 11) всі клопотання і заяви учасників процесу; 12) докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого, свідків, пояснень спеціалістів, відповідей експерта на усні запитання; 13) послідовність і короткий зміст судових дебатів; 14) короткий зміст останнього слова підсудного; 15) відомості про проголошення вироку та роз'яснення порядку і строку його оскарження, роз'яснення права та строку на ознайомлення з протоколом судового засідання, подачу на нього зауважень; 16) час закінчення судового засідання у справі. На вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи або за ініціативою суду у суді першої чи апеляційної інстанції здійснюється повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заочний розгляд справи
У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими цією главою. Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення.Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його.Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви.Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.
47. Судове рішення — це постанова суду, якою вирішується матеріально-правова вимога позивача до відповідача, спір сторін по суті, яка є цивільно-процесуальним актом захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів сторін цивільного процесу.Сутність судового рішення проявляється у впливі на матеріальні правовідносини і виражається в тому, що рішення владно підтверджує взаємовідносини суб'єктів матеріального права (наявність або відсутність правовідносин, їх перетворення) або інші правові обставини в непозовних справах, усуває їх спірність, створює правову можливість безперешкодної реалізації права або охороню-ваного законом інтересу і тим самим здійснює їх захист. Рішення суду є обов'язковим для всіх і підлягає неухильному дотриманню і виконанню.
Сила судового рішення базується на авторитеті судової влади та нормах матеріального права, які застосовуються судом при вирішенні конкретного спору.
Судове рішення у всіх випадках незалежно від того, задоволена вимога чи у ній відмовлено, впливає на поведінку суб'єктів матеріальних правовідносин: усі повинні діяти відповідно до приписів, які містяться у судовому рішенні.
Головна ознака рішення суду — вирішення ним справи по суті. Зміст і значення рішення суду розуміються у науковій літературі по-різному. Узагальнюючи викладене, можна сказати, що поняття рішення суду розкривається в ряді його істотних ознак, взятих у сукупності. По-перше, рішення — акт органу судової влади. По друге, це правозастосовчий акт, що містить у собі одночасно наказ і підтвердження. Наказ у рішенні суду являє собою прояв владного характеру рішення суду, підтвердження в рішенні відображає усунення судом спору про право і констатацію наявності матеріально-правових відносин, суб'єктивних прав і обов'язків. Рішення суду як правозастосовчий акт виступає як акт індивідуального піднор-мативного регулювання. У цьому сенсі рішення суду, також як і будь-який інший правозастосовчий акт, виступає як юридичний факт матеріального і процесуального права, входячи елементом у чисельні фактичні склади. По-третє, рішення суду є процесуальним актом — документом, оскільки приймається в певній формі та у визначеному законом порядку, повинно мати зазначені в законі зміст і реквізити.
Значення судового рішення полягає у наступному: 1) рішення припиняє спір про право через його вирішення по суті та завершує судочинство у справі; 2) відновлює законність, порушену однію зі сторін, упорядковує і вносить стабільність у відносини цивільного обігу; 3) здійснює профілактичні функції правосуддя, має превентивне значення, запобігаючи можливості виникнення аналогічних спорів надалі; 4) рішення Верховного Суду України мають значення судового прецеденту, що орієнтує правозастосовчу, а в ряді випадків і нормотворчу практику.
ФункцЩ судового рішення — це комплекс взаємопов'язаних організаційно-правових наслідків, які обумовлюють досягнення закріпленої в рішенні суду матеріальної цілі. Варто зазначити, що тільки в теоретичному плані можливий роздільний розгляд функцій судового рішення, тому що це допомагає більш чітко зрозуміти основні аспекти впливу судового рішення на суспільні відносини, тоді як на практиці можна говорити про одночасний, взаємообу-мовлений прояв функцій.
Види судового рішення можуть бути визначені за наступними критеріями:
1) за видом провадження у суді першої інстанції рішення поділяються на: а) рішення, прийняте в порядку позовного провадження; б) рішення, прийняте в порядку окремого провадження; в) рішення, прийняте в наказному провадженні (судовий наказ);
2) рішення, що виносяться в порядку позовного провадженя, у свою чергу, можуть бути поділені на види за тією самою ознакою за якою різняться позови, які класифікуються за процесуальною метою (за характером правової дії судового рішення). Відповідно до цього розподілу суд постановляє: а) рішення про присудження; б) рішення про визнання; в) рішення про перетворення правовідносин;
3) залежно від виду інстанції суду виділяються: а) рішення суду першої інстанції; б) рішення апеляційної інстанції (ч.2 ст.314 ЦПК); в) рішення касаційної інстанції (ч.2 ст.344 ЩІК);
4) за суб'єктом винесення рішення суду підрозділяються на: а) рішення одноособового судді; б) рішення колегіального суду;
5) за змістом рішення суду можуть бути остаточними і додатковими.
48 Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ч. 1 ст. 232 ЦПК).
Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані на такі види:
а) ухвали, спрямовані на порушення цивільного процесу в справі (ст. 136 ЦПК), а також в питаннях виправлення описки і явної арифметичної помилки (ст. 213 ЦПК), постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина в дієздатності (ст. 260 ЦПК);
б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі, — ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення — про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державного управління, про залучення додаткових доказів, призначення експертизи, відкладення розгляду в справі та ін. (статті 143, 149, 173 ЦПК);
в) ухвали, які перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі (пе-ретинальні) і дальшому його розвитку (заключні). Перетинальні — ухвали про відмову в прийнятті заяви (ст. 136 ЦПК), зупинення провадження у справі (статті 221-223 ЦПК), залишення заяви без руху (ст. 139 ЦПК); заключними ухвалами закінчується провадження у справі без винесення рішення — закриття провадження у справі (ст. 227 ЦПК), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК);
г) ухвали по застосуванню санкцій за цивільні процесуальні правопорушення — про притягнення до штрафної і майнової відповідальності (статті 44, 48, 53, 153, 284 ЦПК та ін.), до кримінальної і громадської відповідальності (статті 44, 58, 117, 167, ч. З ст. 235 ЦПК);
д) ухвали, які сигналізують про порушення законності й істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів до їх усунення — окремі ухвали (ст. 235 ЦПК).
Залежно від суб'єктів, які постановили ухвали, їх можна класифікувати на одноособові і колегіальні. Частина 2 ст. 232 ЦПК передбачає, що ухвалу постановляє суд у повному складі, а у випадках, передбачених Кодексом, — суддя одноособове. Все залежить від того, в якому складі розглядається справа. Відповідно до ст. 124 ЦПК суддя одноособове розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду. А справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленого одноособове суддею, розглядаються у колегіальному складі. Колегіальне розглядаються й інші справи, передбачені вказаною та іншими нормами ЦПК (статті 243, 248).
За процесуальною формою втілення ухвали класифікуються на самостійні і протокольні.
Суд постановляє самостійні ухвали в нарадчій кімнаті, які втілюються в письмову форму окремого процесуального документа, підписуються всім складом суду і приєднуються до справи (закриття провадження у справі — ст. 227 ЦПК та ін.).
Протокольні ухвали з окремих нескладних питань суд постановляє, порадившись на місці в судовому засіданні. Вони заносяться до протоколу судового засідання (про порядок допиту свідків, експертів і дослідження інших доказів - ст. 181 ЦПК).
За змістом ухвала, постановлена в нарадчій кімнаті, повинна містити: час і місце постановлення; найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання; назву осіб, які беруть участь у справі, і предмета спору; суть питання, що розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановлюючи ухвалу; висновок суду; порядок і строк оскарження ухвали (ч. 1 ст. 234 ЦПК).
Ухвала, яка постановляється судом без видалення до нарадчої кімнати, за змістом повинна містити: суть питання, яке розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановлюючи ухвалу; висновок суду (ч. 2 ст. 234 ЦПК).
Всі ухвали оголошуються одразу після їх постановлення. Питання про те, чи набирають вони законної сили, умови і порядок набрання, правові наслідки законної сили, ЦПК окремо не врегульовані. В теорії цивільного процесу щодо цього були висловлені різні думки.
Аналіз норм ЦПК свідчить, що всі ухвали набирають законної сили, але одні з них, які підлягають оскарженню, після закінчення п'ятнадцятиден-ного строку на апеляційне оскарження (статті 234, 291 ЦПК), інші — з часу проголошення (ст. 139 ЦПК). Не всі ухвали набувають властивостей незмінності (статті 154, 155 ЦПК та ін.).Заключні ухвали з набранням законної сили набувають властивостей законної сили судового рішення.
49 Вимоги, яким має задовольняти судове рішення
Норми гл. 22 («Рішення суду») ЦПК визначають, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим (ст. 202), постановлене у передбаченому порядку (ст. 209), викладеним в письмовій формі (ст. 211), за встановленим змістом (ст. 203) і проголошене публічно (ст. 212).
Законність рішення суду визначає його правосудність. Це якісний стан рішення, що характеризується правильним застосуванням судом при розгляді і вирішенні справи норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статей 11, 202, 203, 309 ЦПК умовами законності (тобто правильного застосування норм матеріального права) є: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону.
Вимога правильного застосування матеріального закону обумовлюється завданнями суду по захисту прав, які реалізуються шляхом встановлення судом суб'єктивних прав і обов'язків сторін, існуючих між ними правовідносин, та сприяння в їх здійсненні — усунення порушень і реалізація положень в життя.
Застосування права — реалізація диспозиції і санкції норми (норм) права. До змісту реалізації диспозиції норми права входять: встановлення юридичних фактів, як умов наявності правовідносин; визначення об'єктивної істини юридичних фактів; правильна правова оцінка фактичних обставин. Реалізація санкції норми права полягає: в усуненні порушень суб'єктивного права; вжитті заходів (засобів), щоб сторони діяли відповідно до визначених правовідносин, за необхідності — примусова реалізація. У зв'язку з цим законність судового рішення про присудження визначається правильною реалізацією диспозиції і санкції норми права, а про визнання — лише диспозиції.
Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням судом норм цивільного процесуального права — додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійсненням прав і обов'язків суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин та правильною реалізацією ними повноважень.
Отже, рішення буде законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального права та всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності — на підставі закону, який регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованість судового рішення — це його правильність з фактичної сторони. Відповідно до статей 15, 202, 203, 309 ЦПК умовами обгрунтованості рішення є: повне з'ясування обставин, що мають значення для справи; доведеність обставин, які мають значення для справи, котрі суд вважає встановленими; відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи.
Обставини у справі — це юридичні факти. Тому з'ясування обставин у справі полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які згідно з нормами права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Встановленню підлягають і неюридичні факти, коли вони можуть розкривати динаміку дій чи подій, які підлягають встановленню. Повнота і всебічність забезпечує відповідність обставин справи об'єктивній істині. Встановлені судом факти повинні відбивати реальну дійсність, ті фактичні обставини, що існували чи існують в об'єктивному світі.
Встановлені судом обставини справи мають бути обгрунтовані доказами, що були одержані у визначеному законом порядку, за допомогою передбачених ч. 2 ст. 27 ЦПК засобів доказування і перевірені в тому самому судовому засіданні, в якому постановляється рішення. Відхилення доказів має бути обгрунтованим.
Важливою умовою обгрунтованості рішення суду є відповідність його висновків істині — відповідність їх дійсним обставинам справи, правам і обов'язкам сторін. Істина встановлюється тільки в результаті повного, всебічного і об'єктивного дослідження судом всіх обставин справи, на підставі змагальності між заінтересованими особами із сукупності всіх сторін, явищ, дійсності та їх взаємовідносин.
Зміст істини, що встановлюється в цивільному процесі, перебуває в прямій залежності від його завдань, тому юридичним фактам суд повинен дати не тільки фактичну, а й правову оцінку. Оцінка доказів справи провадиться суддями за внутрішнім переконанням, яке створюється в процесі дослідження матеріалів справи і є його наслідком. Внутрішнє переконання суддів — це їх переконаність у правильності рішення, яке основується на перевірці і оцінці у сукупності доказів, досліджених ними в процесі судового розгляду. Воно грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності із законом. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ст. 62 ЦПК).
Зміст судового рішення — це його структура у взаємозв'язку, взаємообу-мовленості і послідовності його частин та їх складових елементів.
Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, зрозумілим, чітким і відповідно до ст. 203 ЦПК обов'язково в рішенні суду зазначається: 1) час і місце його постановлення; 2) назва суду, що його ухвалив; 3) прізвище та ініціали судді та секретаря судового засідання; 4) сторони та інші особи, які брали участь у справі; 5) вимоги позивача, заперечення відповідача, узагальнений виклад пояснень інших осіб, які брали участь у справі; 6) встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини; 7) наявність порушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог; 8) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, за якими вирішено справу, норми процесуального закону, якими суд керувався; 9) висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівка на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення (ст. 203 в редакції Закону № 2540-ІП від 21 червня 2001 p.).
Зазначені вимоги щодо змісту рішення можуть бути об'єднанні в чотири складові частини рішення: вступну, описову, мотивувальну, резолютивну у встановленій послідовності.
Вступна — це перша частина, яка розпочинається найменуванням документа та вказівкою на ім'я України, від якої воно постановляється. Після цього у вступній частині послідовно зазначається: час і місце постановлення рішення, найменування суду, що його постановив; в якому засіданні розглядалася справа: у відкритому чи закритому; склад суду; прізвище секретаря судового засідання; найменування сторін та інших осіб, котрі брали участь у справі.
Описова частина судового рішення вміщує коротке викладення обставин справи так, як подали до суду заінтересовані особи в заявах та поясненнях, а саме: зміст вимог позивача та їх обгрунтування; заперечення відповідача та їх обгрунтування; вимоги відповідача за зустрічним позовом та їх обгрунтування і пояснення позивача на цю вимогу та його обгрунтування; розпорядчі дії сторін: позивача про зміну позову та відповідача про повне або часткове його визнання; самостійні вимоги третіх осіб та їх обгрунтування; вимоги прокурора, органів держави та інших суб'єктів, пред'явлені на захист інших осіб, їх обгрунтування і ставлення осіб, в інтересах яких порушено цивільний процес, до цих вимог; наявність у справі рішення суду і причини його скасування; інші обставини у справі: пояснення інших осіб, які беруть участь у справі тощо.
У мотивувальній частині рішення наводяться всі міркування суду, на яких грунтується рішення у справі. Це фактичні і юридичні мотиви висновків суду в справі. В них наводяться: обставини справи, встановлені судом; докази, на яких грунтуються висновки суду; доводи, за котрими суд відхиляє ті чи інші докази; закони, якими керувався суд.
Обставини справи встановлюються судом на підставі перевірки всіх матеріалів, поданих заінтересованими особами та зібраних за допомогою суду (ст. ЗО ЦПК). Висновки суду щодо фактичних обставин справи, які він вважає встановленими, прав і обов'язків сторін обґрунтовуються певними доказами. Коли останні відхиляються, суд зобов'язаний навести щодо цього свої доводи. Обгрунтуванню підлягають як задоволені частини, так і відмови в позові. В цій частині рішення суд може зробити оцінку дій осіб, які беруть участь у справі, як стосовно їх процесуальної сумлінності, так і додержання ними, особливо підприємствами, установами і організаціями, законності. Висновки суду підлягають правовому обгрунтуванню, мають містити посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на статті 15, ЗО, 62 ЦПК та ін., керуючись якими суд встановив обставини справи, права та обов'язки сторін, а в необхідних випадках — також на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування законодавства при вирішенні цивільних справ.
Резолютивна частина рішення повинна містити сформульовані в імперативній формі завершальні висновки суду по суті справи: про задоволення позову або про відмову в ньому повністю або частково; вказівку на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.
Резолютивна частина рішення у деяких справах, залежно від характеру спірних правовідносин і змісту позовних вимог, має певні особливості (статті 203-208 ЦПК).
Відповіді суду на всі правові питання повинні випливати з встановлених фактичних обставин, бути вичерпними, визначеними і безумовними.
Вичерпними будуть рішення, в яких судом дається повна відповідь на всі передані на його вирішення правові питання.
Вимога визначеності полягає в тому, що рішення суду повинно дати чітку і конкретну відповідь на всі поставлені перед ним питання, зокрема: повністю або частково задовольняються позовні вимоги чи в ньому відмовлено; які конкретно права позивача визнані або поновлені; розмір грошових сум чи перелік майна, що присуджується стороні; які конкретно дії і на користь кого повинен виконати відповідач або якими іншими передбаченими законом способами піддягає захисту порушене право.
При об'єднанні в одне провадження декількох вимог або прийняття зустрічного позову чи позову третьої особи повинно бути визначено, що конкретно постановив суд по кожній вимозі. При задоволенні позову про визнання, суд, в необхідних випадках, повинен зазначити в резолютивній частині і про ті правові наслідки, які настають у зв'язку з таким визнанням (про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу внаслідок визнання його недійсним). З метою запобігання виникненню незрозумілості при виконанні рішення в резолютивній частині зазначається точна і повна назва юридичної особи, прізвище, ім'я, по батькові громадянина, щодо якого вирішена правова вимога.
Безумовність полягає в тому, що висновки, зроблені в рішенні, не повинні включати умови, які поставили б його виконання від їх настання. Суд не може покласти на відповідача обов'язок виконати певні дії за умови виконання зустрічних дій з боку позивача або настання певних подій.
Якщо суд на підставі статей 217 і 218 ЦПК допускає негайне виконання рішення, то він зазначає про це також в резолютивній частині рішення (ст. 204 ЦПК). Допуск негайного факультативного виконання (з підстав ст. 218 ЦПК), а також надання розстрочки чи відстрочки мотивується у відповідній частині рішення.
У формі рішення виносяться тільки ті постанови суду першої інстанції, якими вирішується цивільна справа по суті, у зв'язку з чим включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті, не допускається. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження у них, залишення без розгляду тощо. Вирішення таких питань викладається у самостійній процесуальній формі ухвал (ст. 232 ЦПК), які можуть постановлятися одночасно з рішенням.
Порядок постановлення рішення передбачений статтями 16,17,209, 210 ЦПК. Суди України постановляють рішення ім'ям України негайно після розгляду справи, більшістю голосів суддів, які входять до складу суду в даній справі.
Рішення суду постановляється в нарадчій кімнаті з додержанням її таємниці — ніхто не має права бути присутнім в ній, крім складу суду в даній справі. Суддям забороняється розголошувати міркування, що були висловлені в нарадчій кімнаті (ст. 210 ЦПК).
Постановлене рішення викладається в письмовій формі головуючим або одним з суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у його постановленні. Виправлення в рішенні можуть бути застережені перед підписом суддів (ст. 211 ЦПК)
Постановлене судом рішення проголошується прилюдно, крім рішень про усиновлення дітей. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ст. 212 ЦПК).
Сторонам та третім особам, притягнутим до участі в справі, які не були присутніми в судовому засіданні при її розгляді, суд надсилає копії рішення і ухвал про зупинення чи закриття справи або залишення заяви без розгляду протягом п'яти днів з дня їх оголошення (ст. 216 ЦПК).
50Негайне виконання, визначення порядку виконання, надання відстрочки і розстрочки
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Негайне виконання рішень буває обов'язкове і факультативне. Стаття 217 ЦПК зобов'язує суд допустити негайне виконання рішення в справах: про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць; про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не більше як за один місяць; про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника, у межах суми стягнення за один місяць; про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника; про стягнення на користь члена колективного сільгосппідприємства оплати за працю, але не більше середнього заробітку за один місяць. Стаття 218 ЦПК надає право суду допустити негайне виконання рішень у справах: про присудження винагороди авторам за використання творів у галузі літератури, науки або мистецтва, а також об'єктів права інтелектуальної власності, на які видано авторське свідоцтво (п. 1); якщо від затримання виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлено рішення (п. 2); коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим (п. 3)
Про допущення негайного виконання рішення суд зазначає в рішенні, а коли таке допущення відбулося з підстав пп. 2, 3 ст. 218 ЦПК, то може зобов'язати позивача забезпечити поворот виконання на випадок його скасування.
Допуск негайного виконання рішення обмежується певними правовими відносинами, спір з яких був предметом розгляду суду, і тим, хто виступає суб'єктом таких відносин, та які воно може викликати правові наслідки. Стаття 219 ЦПК не допускає негайного виконання: 1) у справах, в яких відповідачами виступають державні установи або підприємства, колективні сільгосппідприємства та інші кооперативні і громадські організації, крім справ, передбачених пп. 2-5 ст. 217 і п. 1 ст. 218 ЦПК; 2) коли негайне виконання може викликати такі зміни у майні, після яких повернути його до попереднього стану в разі скасування рішення буде неможливим або утрудненим; 3) у справах про виселення громадян з жилих приміщень.
Від негайного виконання слід відрізняти попереднє виконання, яке допускається ще до постановлення судом рішення у справах про стягнення аліментів. Стаття 220 ЦПК надає право судді, в разі необхідності, до вирішення справи по суті, враховуючи майновий стан сторін, постановити ухвалу про те, в якому розмірі один з подружжя повинен тимчасово видавати утримання другому; хто з подружжя і в якому розмірі має тимчасово давати кошти на утримання і виховання дітей, а так само, хто з дітей повинен тимчасово видати і в якому розмірі кошти на утримання батьків. Такі ухвали виконуються негайно.
Постановляючи рішення, суд може визначити порядок його виконання, надавши відстрочку або розстрочку виконання (ст. 204 ЦПК).
Відстрочка виконання полягає в перенесенні судом строків реалізації рішення у бік їх збільшення на точно визначений строк. Розстрочка виконання — допуск стягнення присудженого у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.
Підстави для відстрочки і розстрочки виконання ст. 204 ЦПК не передбачені, але вони встановлені ст. 33 Закону «Про виконавче провадження», і ними є обставини, які можуть утруднити або зробити неможливим його виконання, а саме: хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо та ін. При вирішенні питання про відстрочку виконання рішення повинні бути взяті до уваги не тільки інтереси боржника, а й стягувача. Для позитивного вирішення питання про розстрочку або відстрочку необхідні в наявності такі умови: відсутність вини з боку боржника у створенні обставин, які можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове його перебування в тяжкому становищі; виконання рішення при наявних обставинах (без відстрочки чи розстрочки) може мати несприятливі наслідки для боржника; щоб відстрочка або розстрочка не завдала серйозної шкоди стягувачеві.
Суд, який постановив рішення, може також визначити порядок його виконання (ст. 204 ЦПК), виходячи з вимог закону і обставин справи. Так, присуджуючи майно в натурі, суд повинен вказати в рішенні його вартість, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності (ст. 206 ЦПК).
Відповідно до ст. 207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних з передачею майна або грошових сум, може в тому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач вправі виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати.
51 Виправлення недоліків рішення судом, що його постановив.
Після оголошення рішення суд, який його постановив, не вправі сам його змінити або скасувати (ч.і ст.213 ЦПК). Допущені в ньому помилки, внаслідок яких воно стає незаконним і необгрунтованим, виступають підставою для зміни і скасування рішення в апеляційному та касаційному порядку. Однак деякі недоліки судового рішення можуть бути, у точно передбачених законом випадках, усунені судом, який постановив рішення, одним з трьох способів:виправлення описки і явної арифметичної помилки; постановления додаткового рішення; роз'ясненнярішення (ст.ст. 213-215 ЦПК). Виправлення описки і явної арифметичної помилки в рішенні (ст.213 ЦПК). Опискою називається зробленасудом механічна помилка у визначенні об'єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення та ін. Помилка — це неправильність в діях і висновках. Це допущена внаслідок неправильності арифметичних розрахунків неточність в рішенні суду у визначенні суми, яка підлягає стягненню. Під видом виправлення арифметичної помилки не можна допускати зміни висновків суду по суті спору.
Питання про виправлення зазначених недоліків судового рішення розглядається судом у відкритому судовому засіданні як з ініціативи самого суду, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Розглянувши питання про внесення виправлень, суд виносить визначення, на яке може бути подана скарга чи внесене приватне подання. Закон не містить яких-небудь обмежень у термінах для здійснення дій по виправленню винесеного рішення. Однак варто виходити з того, що питання про внесення виправлень може бути порушено у межах термінів для пред'явлення рішення до виконання. Внесення виправлень у рішення, що не підлягають виконанню в примусовому порядку, не обмежується яким-небудь терміном. Якщо відновлюється термін примусового виконання рішення, то відповідно подовжується термін і для внесеннявиправлень у дане рішення.
Постановлениям додаткового рішення (ст.214 ЦПК) виправляються порушення вимоги вичерпності, якій повинно задовольняти судове рішення. Додатковерішення є способом виправлення таких недоліків судового рішення, як невизначеність і неповнота, що не дає належним чином вирішити спір. Закон чітко регламентує, у яких випадках може бути винесене додаткове рішення (ст.214 ЦПК).Заява про ухвалення додаткового рішення повинна бути подана протягом 10 днів з часу ухвалення рішення. Додаткове рішення ухвалюється на підставі заяв осіб, що беруть участь у справі, чи з ініціативи суду.Суд виносить додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, що беруть участь у справі. На додаткове рішенняпоширюються загальні правила, що визначають порядок ухвалення і зміст рішення. Додаткове рішення не може змінювати основне рішення, торкатися інтересів осіб, які не брали участі у справі.На додаткове рішення може бути подана апеляційна скарга, внесено касаційне подання протягом 10 днів із дня його постановления.При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення основне рішення не набуває законної сили. Строк на оскарження розпочинається з моменту ухвалення додаткового рішення.Новим ЦПК змінено термін прийняття судом заяви про ухвалення додаткового рішення, вона може бути подана до закінчення строку на виконання рішення(замість десяти днів, як це було раніше). Новацією є і те, що присутність сторін при ухваленні судом додаткового рішення не є обов'язковою (ст. 220 нового ЦПК України).Роз'яснення судового рішення (ст.215 ЦПК) настає тоді, коли його зміст викладено нечітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого реалізація такогорішення викликає труднощі чи стає неможливою.
Право вимагати роз'яснення рішення мають особи, які брали участь у справі, і органи виконання судового рішення (ст.215 ЦПК). Під органами виконання судовогорішення розуміються не тільки органи судового виконання, а й усі інші державні установи, що покликані провадити реєстрацію встановленого судом правового становища, але через незрозумілість змісту рішення зробити цього не можуть. Право роз'яснення рішення належить лише суду, який постановив його в колегіальному складі чи одноособово. Роз'яснення рішення можливе без зміни його змісту в межах вирішеної судом правової вимоги.Право вимагати роз'яснення рішення - строкове. Подача заяви допускається, якщо рішення не виконано або ще не закінчився строк, протягом якого рішенняможе бути пред'явлено до примусового виконання.Заява про роз'яснення рішення розглядається судом за правилами цивільного судочинства з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розглядові питання про роз'яснення рішення. Ухвала суду про роз'яснення рішення може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання.Новий ЦПК України більш чітко визначає підставу для роз'яснення рішення суду. Рішення суду роз'яснюється, коли воно є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця (ст. 221 нового ЦПК)
52. Законна сила судового рішення.
За загальним правилом, рішення суду набирають законної сили не одразу, що надає сторонам можливість вжити, передбачених законом, заходів для недопущення виконання неправосудного рішення. Рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції, крім випадків подання апеляційної скарги поза межами строків, встановлених для апеляційного оскарження (ст.ст. 223, 294 ЦПК).
Законна сила рішення суду – це така властивість рішення суду, при яких воно набуває ознак загальнообов’язковості, незмінності, виключності, преюдиційності, реалізованості.
Загальнообов’язковість рішення суду закріплена у Конституції України (ст. 124), Законі України “Про судоустрій України” (ст. 11) та процесуальному законодавстві (ст. 14 ЦПК). Вона полягає у тому, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для усіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян. При чому рішення суду є обов’язковим не тільки для осіб, які брали участі у справі. Тому обов’язковість рішення суду не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Невиконання рішення суду тягне за собою відповідальність, в тому числі й кримінальну (ст. 382 КК).
Незмінність рішення суду полягає у тому, що суд, який постановив рішення не має право змінити рішення по суті справи, яку він розглядав. Тільки у деяких випадках, не пов’язаних із вирішенням справи по суті, суд може усунути незначні недоліки у судовому рішенні, які перешкоджають поновленню порушеного, оспореного чи невизнаного права. В окремих випадках (в ряді справ окремого провадження), як виняток, допускається скасування рішення суду.
Виключність рішення суду означає неприпустимість повторного звернення до суду з цією самою вимогою з тих самих підстав. Якщо до суду подається заява з вимогою, по якій існує рішення суду, яке набрало законної сили, то суддя при вирішенні питання про відкриття провадження у справі повинен постановити ухвалу про відмову у його відкритті (ст. 122 ЦПК). У разі, якщо суддя помилково порушив цивільну справу, то на будь-якій стадії цивільного процесу, провадження може бути припинено, про що постановляється ухвала про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК).
Відповідно до ст. 223 ЦПК якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Це положення не містить винятку із правила, а визначає можливість звернення до суду із матеріальною вимогою, однак вже з інших, нових підстав.
Преюдиційність означає обов’язковість фактів, які встановлені рішенням суду, для інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 61 ЦПК). Сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти.
Реалізованість (здійсненність) визначає можливість впровадження владного волевиявлення суду шляхом добровільного виконання, примусового виконання, обов’язком у діяльності органів та осіб, щодо яких звернене це рішення та ін.
53. Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду першої інстанції Суд першої інстанції постановляє також ухвали, спрямовані на виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин в суді першої інстанції та на створення належних умов для всебічного, повного й об'єктивного розгляду і вирішення справи. Для забезпечення гарантій належного судочинства, пов'язаного з захистом прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, та зміцнення законності під час провадження у цивільних справах, передбачено апеляційне оскарження та перевірка ухвал суду першої інстанції. Ухвали, постановлені в судовому засіданні і зафіксовані в протоколі, не можуть бути оскаржені окремо. Заперечення проти них можна включити до касаційної скарги чи протесту на рішення.
Окремо від рішення об'єктом оскарження (опротестування) можуть бути ухвали суду, постановлені одноособове і колегіальне у випадках, спеціально передбачених законом та ті, які перешкоджають дальшому рухові справи. Стаття 291 ЦПК передбачає оскарження ухвал і про відмову в забезпеченні доказів (ст. 39), про визначення ціни позову і розміру судових витрат (ст. 81), про відмову в знятті або зменшенні штрафу (ст. 83), про відмову в поновленні пропущеного строку (ст. 89), про неприйняття позовної заяви з підстав непідсудності (ст. 132) чи з інших причин (ст. 136), про забезпечення позову (ст. 157), про внесення виправлень у рішення (ст. 213), про відмову постановити додаткове рішення (ст. 214), про роз'яснення рішення (ст. 215),про зупинення провадження у справі (ст. 223), про відхилення заяви про перегляд судової постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 347) та інших ухвал, передбачених статтями 350, 351, 353, 354, 355, 421 ЦПК.
Можуть бути оскаржені також окремі ухвали, постановлені в порядку, передбаченому статтею 235 ЦПК. До ухвал, які перешкоджають дальшому рухові справи і на них можуть бути подані до апеляційної інстанції скарги і внесені окремі подання, належать перетинальні, тобто ухвали про відмову в оголошенні розшуку відповідача (ст. 97). Ухвали про залишення позовної заяви без руху (ст. 139) і позову без розгляду (ст. 229), а також заключні ухвали, тобто ухвали про закриття провадження у справі без постановлення рішення, яким є ухвала про прийняття відмови від позову і затвердження мирової угоди (статті 103, 179 ЦПК). Інші ухвали окремо від рішення суду не можуть бути оскаржені до апеляційної інстанції, незалежно від того, чи є щодо цього прямі вказівки в законі. Зокрема, згідно ЦПК, не підлягають оскарженню у такому порядку ухвали: з питань відводу, заявленого судцям, прокурору, секретарю судового засідання, експерту, перекладачеві, крім випадків передачі справи у зв'язку з відводом на розгляд іншого суду (ст. 22); про задоволення заяви про забезпечення доказів, у тому числі про призначення експертизи (статті 39, 57); про зняття або зменшення штрафу (ст. 83); про поновлення пропущеного строку (ст. 89); про допущення або притягнення третьої особи до участі у справі (ст. 108); про залишення без руху позовної заяви, що не відповідає вимогам закону (ч. 1 ст. 139); про об'єднання позовів (ст. 144); про продовження строку підготовки справи до судового розгляду (ст. 147); про відкладення розгляду справи (ст. 176); з питань розгляду зауважень на протокол судового засідання (ст. 201); про відмову виправити описки чи явну арифметичну помилку (ст. 213); про відмову в роз'ясненні рішення (ст. 215); про відмову зупинити провадження в справі (ст. 223); про задоволення заяви про перегляд рішення, ухвали чи постанови суду в зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами (ст. 347 ЦПК). Заперечення проти зазначених ухвал, ідо не підлягають оскарженню, можна включити до касаційної скарги або подання.
Право на оскарження і внесення подання на ухвали суду першої інстанції строкове — п'ятнадцять днів з дня, наступного за днем їх ухвалення (ч. З ст. 292 ЦПК).
Право на оскарження ухвал суду за суб'єктним складом ширше, ніж право на оскарження судових рішень. Воно надано не тільки особам, які брали участь у справі, а й тим, котрі сприяють суду в розгляді цивільної справи. Таке право мають свідки у випадках, передбачених статтями 44 і ч. 2 ст. 83 ЦПК; експерти (ст. 58 і ч. 2 ст. 83); службові особи і громадяни, оштрафовані судом (статті 48, 53,153, 164, і ч. 2 ст. 83 ЦПК); особи, відносно яких постановлена окрема ухвала (ст. 235 ЦПК).
Право на оскарження здійснюється учасниками процесу пред'явленням скарги, а прокурором, який брав участь у справі, внесення подання. Ці документи в силу того, що ними оскаржуються ухвали окремо від рішення суду, називаються окремими апеляційними скаргами і поданнями.
Окрема скарга, подання подається і розглядається у тому ж порядку, що і апеляційна скарга на рішення суду (ч. З ст. 290 ЦПК).
Розглянувши скаргу, подання на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право: 1) відхилити скаргу, подання прокурора. Такі наслідки настають тоді, коли апеляційний суд встановить, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону; 2) скасувати ухвалу, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд порушив процесуальний порядок його вирішення; 3) змінити ухвалу суду першої інстанції у разі правильного по суті вирішення, але при наявності помилкового застосування норм ЦПК; 4) скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з питання, яке вирішене судом першої інстанції з порушенням норм ЦПК.
Ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена з приводу перевірки ухвали суду першої інстанції, набирає законної сили (чинності) негайно після її ухвалення (ст. 317 ЦПК).
54. Право апеляційного оскарження рішень, ухвал суду першої інстанції та процесуальний порядок його реалізації.
Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги та внесення на нього подання прокурором — це надана законом можливість на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції на новий (повторний) розгляд цивільної справи і перевірки постановлених по ній рішень і ухвал на відповідність їх вимогам законності і обгрунтованості.
торони та інші особи, які беруть участь у справі, а також
особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про
їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному
порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
2. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному
порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею
293 цього Кодексу.
Стаття 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо
від рішення суду
1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в
апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:
1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;
2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;
3) повернення заяви позивачеві (заявникові);
4) відмови у відкритті провадження у справі;
5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;
6) передачі справи на розгляд іншому суду;
7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;
8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;
9) визначення розміру судових витрат;
10) внесення виправлень у рішення;
11) відмови ухвалити додаткове рішення;
12) роз'яснення рішення;
13) зупинення провадження у справі;
14) закриття провадження у справі;
15) залишення заяви без розгляду;
16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;
17) відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами;
18) видачі дубліката виконавчого листа;
19) поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання;
20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;
21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;
22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;
23) примусового проникнення до житла;
24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;
24-1) тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;
25) заміни сторони виконавчого провадження;
26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;
27) рішень, дій або бездіяльності державн
