задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.
4. Про об’єднання зустрічного та первісного позову суд виносить ухвалу, яка не підлягає оскарженню, оскільки не перешкоджає розглядові цивільної справи.
17. Зміни в позовному спорі. Чи можна їх оскаржити?
Позивач вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою (ст. 103 ЦПК).
Зазначені права сторін випливають із загального диспозитивного правила про те, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, не порушуючи при цьому прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч. 2 ст. 15 ЦК)
Право на зміну позову є необхідним для забезпечення захисту суб'єктивних цивільних прав громадян і організацій, а також умов і наслідків їх застосування для найбільш повної охорони приватної, колективної, державної власності та державних інтересів. Це право не знає винятку, його обмеження виступає безумовною підставою для скасування судового рішення у справі. Процесуальні дії по зміні позову можуть бути втілені в усній чи письмовій формі протягом всього часу розгляду справи по суті.
Стаття 103 ЦП К надає право позивачу у заявленому в суді позові змінити тільки предмет позову або тільки його підставу. Одночасна зміна підстав та предмета позовних вимог у процесі порушеної цивільної справи, а також особи, до якої їх заявлено, вони вважаються новими вимогами і мають бути оформлені письмовою позовною заявою за правилами ст. 137 ЦПК.
Необхідність у зміні підстав позову настає тоді, коли в процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між фактами, що обґрунтовують позов, і обставинами, за якими така вимога може бути задоволена. Зміна підстави позову означає, що замість юридичних фактів, що обґрунтовують позовну вимогу, покладені нові. При зміні підстав позову для підтвердження пред'явлених позовних вимог вводяться в обіг інші юридичні факти, які впливають на підставу таким чином, що вона стає такою, що відрізняється від визначеної спочатку (введення до фактичного складу підстави позову додаткових фактів). Але виключення деяких з них і конкретизація їх не створює зміну підстав позову. При зміні підстави позову до складу юридичних фактів можна включати також ті факти, які виникли після пред'явлення позову. Але межами зміни підстав позову будуть первісні спірні правовідносини.
Зміна предмета позову настає тоді, коли в процесі розгляду справи замість первісних спірних матеріально-правових вимог заявлені нові. При уточненні, доповненні чи конкретизації формулювання вимоги предмет позову залишається незмінним, а змінюється, як правило, зміст позову — збільшується або зменшується спірна сума або пред'являється альтернативна вимога. Зміна предмета позову можлива в межах спірних правовідносин, якщо така зміна слугує інтересам їх захисту і відповідає дійсним взаємовідносинам сторін у справі. Процесуальними гарантіями захисту інтересів відповідачів є їх право подавати свої доводи, міркування та заперечення на заяву про зміну позову, а з метою забезпечення можливості підготуватися до захисту проти зміненого позову (зібрати і подати додаткові докази) вимагати відкладення розгляду справи (ст. 176 ЦПК)
Для захисту своїх прав позивач може спрямовувати дії на збільшення чи зменшення розміру позовних вимог. Суд також мав право за власною ініціативою вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли це необхідно для захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств і організацій (ч. 7 ст. 203 ЦГІК в редакції 1963-1996 pp.). Але суд не мав право виходити довільно за межі розміру позовних вимог, коли їх розмір випливає з закону чи договору. Відносна визначеність ч. 7 ст. 203 ЦПК обумовила різне її тлумачення в теорії і практиці цивільного процесу. В теорії цивільного процесу право суду на зміну позовних вимог ставиться ширше і це викликало дискусію. На думку одних авторів, суд може змінити підставу або предмет позову, інші вважають, що вихід суду за межі позовних вимог означає також право суду змінити підставу або предмет позову. Треті стверджують, що суд має право вийти за межі зазначеного позивачем предмета позову і пов'язаного з ним розміру позовних вимог у вартісному або майновому виразі; вийти за межі обставин, зазначених позивачем як підстави позову; вирішити справу щодо осіб, не зазначених позивачем як суб'єкти спору, шляхом залучення їх для участі в процесі. В дійсності суд, залежно від з'ясованих обставин, мав право вийти задйежі заявлених позивачем вимог, якщо про це є спеціальна вказівка закону: про визнання угоди недійсною і стягнення всього одержаного по ній в доход держави (ст. 49 ЦК); відступити від рівності часток при поділі майна подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей чи інтереси одного із подружжя, що заслуговують на увагу (ст. 29 КпШС).
18. 1. Суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.
2. Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.
Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про поновлення на роботі).
Суддя в такому випадку постановляє ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог, якщо це приведе до більш швидкого і правильного розгляду спору між сторонами.
Об‘єднання позовів є правом, а не обов‘язком суду. Суд вправі вирішити питання про об‘єднання або роз‘єднання позовів з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.
4. У відповідності зі ст.126 ЦПК роз'єднання однорідних вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд утруднює вирішення справи (наприклад, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи по окремих вимогах, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи декількох з позивачів або відповідачів).
19. Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, укладених у ст.ст. 137,138 КУАП, або не оплачено державним митом, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для виправлення недоліків. Коли відповідно до вказівок судді позивач у встановлений строк виконує всі вимоги та сплатить мито, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу (ст..139 ЦПК України).
Крім цього, заява повертається у випадках, коли: - позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову; - заяву подано недієздатною особою; - заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; - справа не підсудна цьому суду; - подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України. Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
20. юридичних осіб, інтересів держави.
Забезпечення позову – це вживання судом, в провадженні якого перебуває справа, необхідних заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання ухваленого рішення. Точне й неухильне дотримання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають в справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ з метою захисту порушених прав, свобод або інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Забезпечення позову спрямоване, насамперед, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову, може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду. Законодавець передбачив можливість забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, у тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшла до суду апеляційної інстанції або якщо це питання не вирішив суд першої інстанції.
Для реалізації апеляційного провадження необхідна наявність ряду передумов об'єктивного та суб'єктивного характеру. Під передумовами апеляційного оскарження розуміють попередні умови реалізації права на апеляційне оскарження.
Однією з основних об'єктивних передумов допустимості апеляційного оскарження є наявність об'єкта, з приводу якого подається апеляція. Об'єктом апеляційного оскарження є рішення, ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили, які містять, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу, несприятливі для неї наслідки вирішення спору.
Суб'єкти апеляційного оскарження. Суб'єктивною передумовою допустимості апеляційного оскарження є наявність певного кола осіб, які мають право подати апеляційну скаргу на рішення, ухвалу суду першої інстанції. Мова йде про тих осіб, яким ухвалене судом першої інстанції рішення завдає шкоди, що виражається для них у несприятливих наслідках.
У відповідності зі ст.292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Дані особи мають право на апеляційне оскарження, якщо:
1) вони мають у справі певний юридичний інтерес, тобто вони незадоволені рішенням суду першої інстанції і мають намір відстоювати свої вимоги в суді апеляційної інстанції;
2) вони мають процесуальну дієздатність.
21. Після прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі розпочинається підготовка цивільної справи до судового розгляду – одна із обов’язкових стадій цивільного процесу. Мета цієї стадії полягає у сприянні охороні прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом створення умов для забезпечення правильного та своєчасного вирішення справи й ухвалення у ній законного і обґрунтованого рішення. Завданнями підготовки є: 1) створення можливостей для врегулювання спору до судового розгляду, в тому числі примирення сторін; 2) визначення характеру спірного правовідношення та матеріальної норми права, яка підлягає застосуванню; 3) визначення предмета доказування, тобто фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; 4) визначення складу учасників процесу у справі, їх процесуального становища та способів забезпечення своєчасної явки цих суб’єктів в судове засідання; 5) з’ясування кола доказів, необхідних для вирішення справи та забезпечення їх своєчасного надання; Виконання цих завдань досягається шляхом вчинення комплексу процесуальних дій судді та інших учасників процесу(глава 3 розділу ІІІ ЦПК), які складають зміст стадії підготовки справи до судового розгляду. Суддя призначає попереднє судове засідання, веде його, ухвалює судове рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення між сторонами мирової угоди, здійснює переважну більшість процесуальних дій по підготовці справи до судового розгляду, передбачених ст.ст. 127, 130 ЦПК. Водночас, в умовах реформування принципу змагальності обов’язок щодо здійснення підготовки справи до судового розгляду та виконанню її завдань частково лягає на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі та їх представників (ст. 38 ЦПК). Так, сторони та особи, які беруть участь у справі, на цьому етапі судочинства можуть заявляють клопотання, висловлюють свою позицію по всім питанням, що виникають. Сторони можуть укладати мирову угоду і, тим самим, припинити спір, не доводячи справу до судового розгляду. Особливе значення підготовка справи до судового розгляду набуває щодо формування доказової бази у справі, адже відповідно до ст. 131 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання. На стадії підготовки виконують свої процесуальні обов’язки й інші учасники цивільного процесу (свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі тощо). Наприклад, у випадку порушення справи особою або щодо особи, яка не володіє мовою судочинства, при підготовці справи як і під час судового розгляду не обійтися без участі перекладача. Разом з тим, роль кожного з учасників процесу при підготовці справи до судового розгляду взагалі, та при проведенні попереднього судового засідання зокрема, не однакова. Враховуючи вищевикладене, процесуальні дії, що складають зміст стадії підготовки, за суб’єктом здійснення, можна поділити на три групи: 1) процесуальні дії судді по підготовці справи; 2) процесуальні дії осіб, які беруть участь у справі; 3) процесуальні дії осіб, які сприяють здійсненню правосуддя. Таким чином, підготовка справ до судового розгляду – обов’язкова стадія цивільного процесу, яка являє собою сукупність процесуальних дій учасників процесу, спрямованих на з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду та на забезпечення своєчасного та правильного розгляду та вирішення цивільної справи.
22. 1. Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.
2. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:
1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства;
2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред’явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;
3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;
5) після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
3. Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.
4. Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються:
1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи;
2) ким і до кого пред’явлено позов;
3) зміст позовних вимог;
4) час і місце попереднього судового засідання;
5) пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.
5. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами.
6. Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.
23.
| Завдання підготовки справи до судового розгляду суддя починає вирішувати вже в ході вивчення матеріалів, що надійшли. Так, вирішуючи питання про підвідомчість, необхідно визначити характер спору, з яких правовідносин він виникає, який суб’єктний склад спору, прав та інтересів яких осіб він торкається, а також з’ясувати наявність доказів дотримання досудового порядку врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством. Всі ці документи в силу ст. 54 ГПК додаються до позовної заяви. Згідно зі ст. 4-6 ГПК у господарських судах першої інстанції справи розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянута колегіально у складі трьох суддів. В будь-якому випадку питання підготовки справи до судового розгляду вирішується одним суддею, але він діє від імені всього господарського суду. З метою здійснення завдань, які стоять перед стадією підготовки справи до судового розгляду, суддя виконує певні процесуальні дії. Різноманітність дій по підготовці виключає можливість законодавчого встановлення їхнього вичерпного переліку, а визначає лише загальні напрямки дій судді та коло питань, що підлягають з’ясуванню. Суддя не обмежений у виборі дій, які можуть сприяти підготовці судового розгляду й успішному проведенню судового процесу. Тому в ст. 65 ГПК наведені лише найбільш важливі й ті, які частіше зустрічаються на практиці. Згідно з цією статтею суддя вчиняє в необхідних випадках наступні дії по підготовці справи до розгляду: — вирішує питання щодо залучення до участі у справі іншого відповідача та виключення й заміну неналежного відповідача; — виключає з числа відповідачів підприємства й організації, яким не було надіслано пропозицію про досудове врегулювання спору, у випадках, передбачених законодавством; — викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться в тому самому населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з’ясовує, які матеріали можуть бути подані додатково; — зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; — вирішує питання про призначення судової експертизи; — провадить огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження; — вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов’язковою; — вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи; — вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову; — вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Вибір дій по підготовці, їх зміст і спрямованість зумовлені особливостями кожної конкретної справи, причому як матеріального, так і процесуального характеру. Перш за все мова іде про правову природу правовідносин, з якою заявник звернувся до господарського суду. |
24. 1. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.
2. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
3. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
4. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 174 і 175 цього Кодексу.
5. Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.
6. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд:
1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;
2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;
3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;
4) з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання;
5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів;
6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів;
7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;
8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду;
9) визначає час і місце судового розгляду.
7. Попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.
8. За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними.
9. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.
10. Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу.
11. Попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом для судового розгляду, з винятками, встановленими цією главою.
25.
| Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами с будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлюс наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значении дія вирішення справи. Такі дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх предсташпікш. допитаних як свідків, показань ешлкін, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- та відеозаписів, висновків експертів. В теорії цивільного процесуального права для кращого виявлення окремих особливостей доказів розроблено їх класифікацію. За характером зв'язку змісту доказів з фактами, які підлягають встановленню, докази поділяються на прямі та непрямі. Прямі докази дозволяють зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню. Непрямі докази, на відміну від прямих, не мають безпосереднього зв'язку із шуканим фактом, тому дозволяють лише припустити про його наявність чи відсутність, а не дати однозначної відповіді. Сутність ціп' класифікації полягає у тому, що відповідно до ст. 60 ЦПК доказування не може грунтуватися на припущеннях, однак цс не означає, що суд не повинен приймати непрямих доказів. За процесом формування даних про факти докази класифікуються на первинні та вторинні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом факіж, які підлягають встановленню, надходять від безпосереднього носія інформації. Похідні (опосередковані, копії) лише відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення такої класифікації полягає в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим самим сприяє правильному їх дослідженню і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи В науці обґрунтовується також третя підстава для класифікації доказів — за джерелами, за допомогою яких суд їх одержує, — на особисті та речові. До особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представники!, показання свідків, висновки експертів. До речових належать ті докази, зміст яких міститься у певних об'єктах матеріального світу, котрі подаються до суду, тобто, носієм доказової інформації є не особа. |
26. Забезпечення доказів – це їх процесуальна фіксація судом під час розгляду справи, з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.Враховуючи ту обставину, належні докази у справі не завжди знаходяться у заінтересованих осіб, на яких покладений обов’язок по доказуванню певних обставин, а у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу, і їх подання, якщо не вжити необхідних заходів, згодом стане утрудненим або неможливим, вони можуть зникнути або загинути. З метою запобігання настанню таких наслідків ЦПК передбачений інститут забезпечення доказів, тобто вжиття судом невідкладних заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з метою використання їх як докази при розгляді цивільних справ.Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втрачені або подача потрібних доказів стане неможливим. Відповідно до ст. 133 ЦПК способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.Процесуальною підставою позову є заява з клопотанням про вжиття відповідних заходів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: · докази, які необхідно забезпечити; · обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; · обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, · справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього розгляду справи. Також суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити доказів.
Витребування доказів:
1. У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази.
2. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.
3. Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду.
4. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.
5. За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
6. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази.
7. За клопотанням сторони суд інформує в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів.
27. Забезпечення доказів - процесуальна дія суду, яка вчиняється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо вони вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів.
Під особами які мають право клопотати про забезпечення доказів, маються на увазі суб'єкти доказування. Вони повинні довести обґрунтованість своїх побоювань, що подача відповідних доказів є неможливим. Тобто суд не може здійснити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі нічим не обґрунтованих побоювань суб'єкта доказування. В іншому випадку, суб'єкт доказування повинен обґрунтувати неможливість подання відповідних доказів особисто, або довести суду складнощі, які виникають у нього при поданні певних доказів, та які перешкоджають такому поданню.
Наприклад необхідність забезпечення доказів виникає у випадку огляду продукції, яка швидко псується, чи допиту свідка, стан здоров'я якого з кожним днем погіршується, або який виїжджає в довгострокове відрядження.
