Місце проживання відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК України, також він може порушити перед судом питання про розшук відповідача. Якщо місце фактичного перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи невідоме, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача і покласти виконання такої ухвали на органи внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК України).
12. Поняття позову і суть позовного провадження. Право на позов. Чи можна оскаржити відмову в прийнятті позовної заяви?
Право на судовий захист суб'єктивних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також держави здійснюється шляхом звернення в суд. Більшість цивільних справ розглядається судами в порядку позовного провадження.
Сутність позовного провадження полягає у тому, що суд перевіряє наявність чи відсутність суб'єктивного права в силу невизначеності, оспорювання або порушення цього права.
Метою позовного провадження є захист суб'єктивних прав шляхом визнання прав, на відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право, на присудження до виконання обов'язку в натурі, на припинення або зміну правовідносин, на стягнення збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Процесуальним засобом порушення судової діяльності по захисту прав фізичних і юридичних осіб, держави у позовному провадженні є позов, в якому заінтересована особа (позивач) викладає свої вимоги до порушника суб'єктивного права (відповідача). Звертаючись до суду з позовом, позивач просить винести рішення, яким привести поведінку відповідача у відповідність з вимогами норм права. Вимоги позивача можуть бути направлені на
Поняття позову, як правило, визначається як звернення заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд цивільно-правового спору і захист суб'єктивних прав. Однак таке визначення поняття позову не відображає повністю його правової природи. Як засіб порушення процесуальної діяльності, і, таким чином, як процесуальне поняття за своєю юридичною природою позов тісно пов'язаний з суб'єктивним матеріальним правом (цивільним, сімейним, трудовим, житлових, земельних), на захист якого він пред'являється. Без спірної
матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріально-правовій стороні позову в цивільному процесі існують такі інститути, як визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода тощо. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позовом в тому випадку, якщо вона звернена у відповідний суд, де підлягає розгляду в порядку позовного провадження з дотриманням певних процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з врахуванням єдності його матеріальної та процесуальної сторони. Позов, крім процесуальної сторони — вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про право цивільне, має матеріально-правову сторону — вимогу позивача до відповідача про відновлення порушеного права.
Таким чином, позов — це вимога позивача до відповідача, звернена через суд про захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права, який здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити в собі певні складові частини (елементи), Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.
Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути в юрисдикції суду.
В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, в процесі розгляду справи він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач зобов'язаний пред'явити новий позов.
Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається юрисдикція даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.
Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.
Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (ст. 119 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому в підставу позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.
В підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Однак для обгрунтування вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необгрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування дитини на утриманні позивача. Тільки при наявності цього комплексу (складу) фактів позовна вимога може вважатися обґрунтованою.
Підстава позову включає в себе ті юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (привід до пред'явлення позову).
Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Слід підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від позивача обґрунтування своїх вимог відповідними нормами права. На суд покладається обов 'язок встановити спірні правовідносини і застосувати до них відповідні норми матеріального права.
Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією
прав відповідача на захист проти позову.
Підстава позову викладається в позовній заяві. Однак, як вже зазначалося, протягом всього часу розгляду справи по суті позивач має право змінити підставу позову (ст. 31 ЦПК). Така зміна може мати місце і допускається чинним законодавством з метою встановлення об'єктивної істини і дійсних взаємовідносин між сторонами. Разом з тим закон дещо обмежує позивача в можливості зміни підстави позову: міняючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.
Слід зазначити, що в теорії цивільного процесуального права немає єдиної думки щодо складових частин (елементів) позову. Одні процесуалісти вважають, що немає необхідності виділяти зміст позову як окремий елемент, оскільки він охоплюється предметом і підставою, інші — заперечують проти цієї точки зору і обґрунтовують необхідність виділення такого елементу.
Виділення змісту позову як його елементу є необхідним, оскільки в позові повинні відобразитися дві вимоги позивача: вимога до суду про захист порушеного чи оспорюваного права і вимога позивача до відповідача. Тому під змістом позову необхідно розуміти вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Позивач може просити суд винести рішення: про присудження йому певної речі; про поновлення порушеного права; про визнання наявності чи відсутності суб'єктивних прав; про зміну чи припинення існуючого між сторонами правовідношення. Тому вимога позивача про присудження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.
Виділення змісту позову як вимоги позивача, направленої до суду, про здійснення певних дій має важливе практичне значення. Зміст позову допомагає визначити підвідомчість даної справи суду, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і постановити конкретне, повне і доступне рішення, що є підставою для швидкого і правильного відновлення порушеного права. За змістом позови класифікуються на окремі види.
Всі елементи позову тісно пов'язані між собою. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. В той же час матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.
13. Елементи, види позовів.
Засобом захисту прав особи у позовному провадженні є позов. Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.Зважаючи на те, що поняття «позов» та похідних від нього понять застосовуються цивільним процесуальним та матеріальними галузями права у теорії сформувалося декілька точок зору з приводу поняття та суті позову. На думку одних позов – це інститут цивільного процесуального права, інших – інститут матеріального права. Однак, переважна більшість учених вказує на універсальність даного поняття, тобто поєднання матеріально-правового та процесуального аспектів.Позов як складне явище має декілька елементів, до яких відносяться: предмет, підстава, зміст.Предмет позову – це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. У процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією з вимогою, у процесі розгляду справи замінити її іншою. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і у межах спірних правовідносин. У протилежному випадку позивач має право пред’явити самостійний позов за загальними правилами.Підстава позову – це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК) і докази, що стверджують позов (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК). Підстави позову, які стверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов’язки, складають активну підставу. До їх складу входять також факти, які обґрунтовують належність доказів до справи, що позивач і відповідач є суб’єктами прав та обов’язків спірних правовідносин.Пасивну підставу позову складають факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Ці факти обґрунтовують необхідність подання позову та захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи невизнане, є загроза у його порушенні чи необхідність в зміні існуючих між сторонами правовідносин.Зміст – це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов’язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.Значення елементів позову полягає у тому, що за ними визначаються межі судового розгляду, адже суд відповідно до ст. 11 ЦПК розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, не можуть вийти за них суди апеляційної та касаційної інстанцій при перегляді судових рішень. Елементи позову також індивідуалізують його, допомагають встановити його тотожність з іншими. Це має вирішальне значення при відкритті провадження у справі та розвитку процесу у спорі.У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісту позову, вони класифікуються на позови: про присудження, про визнання, перетворювальні.Позови про присудження – це позови, спрямовані на поновлення порушеного права, усунення наслідків правопорушення. Позовом про присудження вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують.Позови про визнання – це позови спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішенням повинен внести ясність у наявності чи відсутності прав та обов’язків.Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом їх трансформування, тобто зміни або припинення правовідносин, які існують між сторонами.Предметом судового розгляду може бути один позов, їх може бути і декілька. Наприклад, заява позивача та третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору розглядаються в одному провадженні. Тому у законом передбачена можливість об’єднання та роз’єднання позовів. Об’єднання позовів полягає у тому, що в одному проваджені розгляється декілька матеріально-правових вимог. Це можуть бути вимоги одного позивача до одного відповідача з множинними вимогами, вимоги одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача. Об’єднання позовів сприяє економії процесуальних засобів і є способом усунення можливості ухвалення протилежних за змістом рішень.Об’єднання позовів може мати місце як з ініціативи позивачів, коли він визначає свої вимоги (множинні чи до декількох відповідачів) у позовній заяві, так і з ініціативи суду, який постановляє ухвалу у цьому питанні. При об’єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом у сумісному процесі, по кожній з них він повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення позову або про відмову у позові повністю або частково.Критерієм для об’єднання позовів виступає його однорідність, під якою розуміють вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин. Зв’язок однорідних вимог, необхідних для об’єднання, може бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов’язаних між собою. Роз’єднання позовів застосовується у тому випадку, коли у одному провадженні в суді перебувають декілька позовів, якщо їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи. Про це постановляється ухвала і ці матеріально-правові вимоги розглядаються у самостійних провадженнях.
14. Позовна заява, її зміст і форми. Прийняття заяв у цивільних справах.
Відповідно до статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява подається до суду в письмовій формі.
Позовна заява повинна містити в собі:
1) назву суду, до якого подається заява;
2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником;
3) зміст позовних вимог;
4) виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги;
5) зазначення доказів, що стверджують позов;
6) зазначення ціни позову;
7) підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви.
Позовна заява про розірвання шлюбу повинна містити в собі, крім зазначеного в пунктах 1 - 7 цієї статті, відомості про рік народження кожного з подружжя, про наявність неповнолітніх дітей, їх прізвище, ім'я та по батькові, при кому з батьків вони знаходяться і пропозиції щодо участі подружжя в утриманні і вихованні дітей після розірвання шлюбу. В позовну заяву може бути також включено вимогу про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява у випадках, коли до її подання постановлялася ухвала про вжиття запобіжних заходів, повинна містити в собі, крім зазначеного в пунктах 1 - 7 частини другої цієї статті, відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до глави 4-А цього Кодексу.
До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна заява подається представником позивача - також довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника.
Прийняття позовної заяви
Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК (ч. 1ст. 122 ЦПК).
Процесуальне завдання, що вирішується суддею, — перевірка підстав для прийняття заяви. Якщо таких підстав немає, суддя відмовляє в прийнятті заяви, керуючись зазначеними в ст.122 ЦПК мотивами. У рамках підстав до відмови в порушенні справи об'єднані дві групи мотивів: передумови права на позов і умови його здійснення. Відсутність передумов обумовлює об'єктивну неможливість розгляду справи, процес взагалі не може бути початий. Недотримання порядку пред'явлення позову — лише тимчасова перешкода, що може бути усунута заінтересованою особою, після чого процес у справі можливий.
Згідно з ч. 2 ст. 122 ЦПК суддя відмовляє у прийнятті заяви при відсутності хоча б однієї з передумов права на пред'явлення позову, а саме:
1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства;
2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;
3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;
5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Неприпустима відмова у відкритті провадження у цивільній справі за мотивами недоведеності заявленої вимоги, пропуску строку позовної давності та іншими не передбаченими законом підставами. Зокрема, неприпустима відмова в прийнятті заяви з тієї причини, що спірна вимога не захищена законом або що вона явно не обґрунтована (так звані безпредметні позови), не може служити також підставою для відмови в прийнятті позову відсутність закону, що регулює спірне відношення.
Відмовляючи в прийнятті позовної заяви, суддя постановляє про це мотивовану ухвалу, що може бути оскаржена позивачем (п.4ч.1ст.293ЦПК).
Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами.
Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.
Повернення позовної заяви провадиться суддею у випадках недотримання умов пред'явлення позову, порядку його подачі, невиконання вимог про усунення порушень порядку і форми подачі позовної заяви.
Відповідно до ч.З ст.121 ЦПК заява повертається у випадках, коли:
1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;
2) заяву подано недієздатною особою;
3) заява від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
4) справа не підсудна цьому суду;
5) подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України.
Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу, у якій вказує, у який суд варто звернутися заявникові, якщо справа не підсудна даному суду, або як усунути обставини, що перешкоджають відкриттю провадження у справі.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (ч.5 ст.121 ЦПК).
На ухвалу судді про повернення заяви може бути подана апеляційна скарга (п.З ч.І ст.293 ЦПК).
Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.
В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: 1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; 2) ким і до кого пред'явлено позов; 3) зміст позовних вимог; 4) час і місце попереднього судового засідання; 5) пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.
15. Процесуальні засоби, що забезпечують захист інтересів відповідача. Чи можна оскаржити ухвалу суду про забезпечення позову?
Захист інтересів відповідача гарантується принципами цивільного процесуального права України: змагальною формою процесу, рівноправністю сторін, диспозитивністю.
Завдання цивільного судочинства рівною мірою розподіляються між позивачем та відповідачем. Обидві сторони в процесі захищають свої права та інтереси. Для позивача засобом порушення процесу є позов, проти заявленого позову відповідач може виступати з запереченнями і зустрічним позовом.
Заперечення є вимогами відповідача щодо припинення провадження в справі через відсутність передумов права на пред'явлення позову чи внаслідок відсутності підстав для виникнення та розвитку спірних матеріальних правовідносин, з яких витікають позовні вимоги позивача.
Дане визначення охоплює два види заперечень: процесуально-правові і матеріально-правові.
Процесуально-правові заперечення не торкаються мате-ріально-правової сутності позовних вимог. Відповідач вправі
Чорнооченко C.I.
Цивільний процес
заявити, що справа не може бути розглянута в суді, тому що позивач є неправоздатним, є судове рішення з того ж спору, яке набуло законної сили, або раніше позивач відмовився від позову тощо.
Матеріально-правові заперечення мають на меті ухвалення рішення про відмову в позові як такому і полягають в запереченні фактів підстав позову чи предмета позову. Відповідач може заявити про виконання зобов'язання, закінчення строку давності, те, що норми матеріального права не передбачають виникнення цивільного суб'єктивного права з фактів, наведених позивачем тощо.
Зустрічний позов - це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов не є позовом особливого виду, а відноситься до позовів про присудження, визнання чи перетворення.
Зустрічний позов відрізняється від заперечення за наступними підставами:
пред'являючи зустрічний позов, відповідач прагне відхилити первісний позов цілком чи частково, пред'являючи вимогу до позивача, заперечення цієї мети не переслідує;
зустрічний позов займає самостійне становище в процесі;
зустрічний позов повинен бути викладений у формі позовної заяви (ст.ст.137, 138 ЦПК) і оплачений державшім митом, заперечення може бути заявлене в письмовому виді (пояснення на позов) і в усному (у формі клопотань);
зустрічний позов може бути пред'явлений не пізніше як за три дні до судового засідання (ст.140 ЦПК), строк подання заперечень до суду законом не обмежено, заперечення можуть бути заявлені на будь-якій стадії цивільного процесу (ст.ст. 143 299,330, 347й). Водночас новий ЦПК України знімає такі обмеження у строках подачі зустрічного позову. Згідно з п.1 СТ.123 відповідач має право пред'явити зустрічний позов до або під час судового засідання.
Суддя приймає зустрічний позов у трьох випадках (ст.141 ЦПК):
зустрічний позов повинен бути прийнятий, якщо він спрямований до первісної вимоги;
якщо задоволення зустрічного позову виключає цілком чи частково задоволення первісного позову;
зустрічний позов приймається до провадження, якщо між ним і первісним існує взаємозв'язок і їх спільний розгляд приведе до більш правильного і своєчасного розгляду спору. Рішення про відмову в прийнятті зустрічної позовної заяви не може бути оскаржено, тому що не заважає розгляду справи за первісним позовом (ст.291 ЦПК), зустрічний позов може бути пред'явлений як самостійний позов.
16. Зустрічний позов. Порядок розгляду та оскарження.
Стаття 123. Зустрічний позов
1. Відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред'явити зустрічний позов.
2. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
3. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
1. ЦПК наділяє позивача і відповідача рівними можливостями по захисту своїх прав протягом всього періоду розгляду справи. Коментована стаття вказує на один з таких способів захисту відповідача проти позову – зустрічний позов.
Зустрічний позов – є матеріально – правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача. Так, наприклад, задоволення позову відповідача про заперечення батьківства виключає задоволення позову про стягнення аліментів на дитину.
Тактика зустрічного позову грунтується на давно відомому прийомі: найкраща оборона – це напад.
Зустрічний позов може бути пред‘явлений лише до первісного позивача (або одного з співпозивачів).
2. Законодавством також встановлено часові межі подання зустрічного позову - до або під час попереднього судового засідання. При цьому законом не передбачено права суду прийняти зустрічний позов після попереднього судового засідання, навіть за умов, що первісний позивач не заперечує, усі підстави для пред‘явлення такого позову є і це було б доцільно.
3. Умовами пред‘явлення зустрічного позову є:
а) взаємопов’язаність зустрічного позову з первісним. На нашу думку, взаємопов‘язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин (наприклад, з одного й того самого договору).
б) доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно і об‘єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
Відповідно до коментованої статті, доцільним є сусіний розгляд первісного і зустрічного позову, якщо:
вимоги за позовами можуть зараховуватися (наприклад, у разі пред’явлення власником будинку позову про виселення наймача через несплату обумовленої договором найму суми, останній може пред’явити зустрічний позов про стягнення коштів, витрачених на капітальний ремонт будинку). Це положення стосується лише тих вимог, які мають грошову оцінку;
