Медико-психологічна робота

1. Виявлення контингенту дітей, котрі потрапили в кризо­ву ситуацію, та своєчасне направлення їх на консультацію в Кризовий центр.

2. Скринінг звернень дітей та підлітків.

3. Термінова психологічна допомога - "телефон довіри".

4. Висококваліфікована спеціалізована медична допомога лікарями-спеціалістами (гінеколог, психотерапевт, судово-ме­дичний експерт, венеролог та ін.).

5. Соціальна терапія (допомога психотерапевта і психолога) з метою виявлення: причин виникнення кризового стану; го­ловної проблеми кризи; орієнтовної оцінки психічного стану; ступеня психічної травми; можливості психотерапевтичного ліквідування кризи; спільної тактики виходу з кризової ситу­ації; можливості розробки індивідуальних програм роботи.

6. Проведення заходів, розрахованих на запобігання реци­дивам кризових ситуацій у дітей, котрі перебувають під нагля­дом, - використання психотренінгу, рольових ігор та інших сучасних методик психотерапевтичного лікування, аналіз особ­ливостей особистого спілкування в сім'ї та колективі.

7. Повна гарантія анонімності звернень дітей та підлітків, анонімність результатів досліджень та лікування.

Профілактично-корекційна робота

1. Виявлення контингенту дітей та підлітків групи "ризику" з метою своєчасного надання спеціалізованої соціальної, медич­ної, психологічної допомоги:

¨ здійснення психодіагностики та психокорекції особис­тості;

¨ консультативна допомога спеціалістів (гінеколог, психі­атр, психоневролог, педіатр, юрист);

¨ допомога при виборі профорієнтаційного напряму (у тому числі й організація репетиторських послуг силами студентів для підлітків з малозабезпечених та соціально неблагополучних сімей);

 

 

¨ психолого-педагогічна допомога у вирішенні сімейних конфліктів.

2. Постійний облік дітей-сиріт та таких, котрі залишилися без батьківської опіки, надання їм різнобічної допомоги силами КПДП з метою профілактики формування та розвитку кризових ситуацій, звернення особливої уваги на соціальний патронаж сиріт - випускників 9-х та 11-х класів студентами педагогічного вузу в період педагогічної практики.

3. Проведення юридичних консультацій.

Організаційно-інформаційна робота

1. Участь у роботі постійно діючого семінару соціальних педагогів шкіл при міському відділі освіти з проблем профілак­тики розвитку кризових ситуацій.

2. Організація спеціалістами КПДП виїзних лекторіїв, бесід-консультацій для учнів середніх навчальних "закладів міста.

3. Організація і проведення "круглих столів", семінарів із залученням співробітників правоохоронних органів, медичних працівників, працівників служби соціального захисту.

4. Висвітлення роботи КПДП у засобах масової інформації:

¨ спільно з телекомпанією "Ефір-1" створити інформацій­ний блок передач про роботу КПДП;

¨ організувати періодичні виступи спеціалістів КЦДП у радіоефірі та на сторінках міської й обласної преси.

5. Виготовлення інформаційної друкованої продукції.

Науково-методична робота

1. Створення банку статистичних даних з проблем розвит­ку кризових ситуацій у різних формах їх прояву з урахуван­ням вікового аспекту, форми кризи, ефективності шляхів її вирішення.

2. Проведення дослідження з проблем: "Шляхи запобіган­ня та подолання кризових ситуацій у сім'ї", "Проблеми вирішен­ня кризових ситуацій у підлітковому середовищі".

3. Розробка методичних рекомендацій для соціальних педа­гогів, шкільних психологів на основі отриманих результатів роботи КПДП.

 

 

4. Створення пам'яток для батьків, дітей, що пережили кри­зову ситуацію.

2. Розробіть технологію соціальної роботи з конкретною ка­тегорією дезадаптованих дітей і підлітків.

 

Література

1. Діти "групи ризику": психологічні, соціальні та правові аспекти. - К: Київська міська державна адміністрація, Служба у справах неповнолітніх, 2001.

2. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихо­логії: Навч. посібник. - К.: Перун, 1996.

3. Методика и технологии работы социального педагога: Учебное пособие для студ.высш.учебн.заведений / Б.Н. Алмазов, М.А. Беляева, Н.Н. Бессонова и др. Под ред. М.А. Галагузовой, Л.В. Мардахаева. - М.: Издат.центр "Академия", 2002.

4. Нормативно-правовезабезпечення реалізації державної політики з питань сім'ї, жінок, дітей та молоді: Збірник норм.- прав. документів. - К.: Держкомсім'ямолодь, 2003.

5. Олиференко Л.Я., Шульга Т.И., Дементьева И.Ф. Социально-педагогическая поддержка детей группы риска. - М.: Изд.центр "Академия", 2002.

6. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. -М: ИНФРА-М, 2002.

7. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: Уч. пособие для студентов высш. пед. уч. заведений. - М.: Изд.центр "Акаде­мия", 2002.

8. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педагога: Учебн. пособие / Под ред. В.А. Сластенина. - Издат.центр "Академия", 2001.

 

Тема 20. Технології соціальної роботи з молоддю

 

1. Проблеми молоді і державна молодіжна політика.

2. Технології соціальної роботи з молоддю.

1. Молодь як специфічна соціально-демографічна група суспільства характеризується не лише віковими ознаками, а й місцем, яке вона посідає у соціальній структурі суспіль­ства, особливостями соціального становлення, своїм суспіль­ним призначенням. Саме молодь виступає провідником де­мографічного, соціально-економічного, політичного та духовного поступу, визначальним чинником перетворень, адекватних назрілим потребам і викликам часу. Від того, наскільки буде молоде покоління готове взяти на себе відпо­відальність за розвиток держави, як активно і конструктив­но приєднається до суспільних процесів, наскільки ініціатив­но воно братиме участь у розв'язанні нагальних завдань, значною мірою залежить доля країни, завтрашній день якої належить саме молоді. Все це зумовлює необхідність здійснення ефективної молодіжної політики.

Під державною молодіжною політикою розуміється діяльність держави, спрямована на створення правових, еко­номічних й організаційних умов і гарантій для самореалізації особистості молодої людини, розвитку молодіжних об'єднань, рухів та ініціатив. Підвалини державної молодіжної політики в незалежній Україні було закладено прийняттям Верховною Радою України Декларації "Про загальні засади державної мо­лодіжної політики в Україні" (15 грудня 1992 р.) та Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвит­ку молоді в Україні" (5 лютого 1993 p.).

Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" визначила місце державної молодіжної політики в діяльності держави, головні завдання та принципи її здійснення. Головними напрямами державної молодіжної пол­ітики було названо такі:

 

 

¨ розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття мо­лоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та пе­репідготовки;

¨ забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

¨ створення умов для оволодіння духовними і культурни­ми цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, охороні та відтворенні навколишнього середовища;

¨ формування у молоді почуття національної гордості, пат­ріотизму, готовності захищати суверенітет України;

¨ охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої по­треби в духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які б забезпечували збереження і зміцнення ге­нофонду України.

Декларація стала основою для подальшого розвитку моло­діжної політики, її правової бази та практичної діяльності. За­коном України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" визначено загальні засади створен­ня організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян в інтересах особистості, суспільства та держави. Важливим кро­ком у розвитку нормативно-правової бази молодіжної політи­ки стало прийняття 1 грудня 1998 р. Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації". Ним було визначе­но особливості організаційних і правових засад утворення й діяльності об'єднань молодих громадян та державні гарантії забезпечення їх діяльності.

21 червня 2001 р. прийнято Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", яким регламентувалася діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окре­мих громадян, спрямована на створення спеціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей і

 

 

молоді, захист їх конституційних прав, свобод та законних інте­ресів, задоволення культурних та духовних потреб. У цьому законодавчому акті визначено, що суб'єктами соціальної робо­ти є уповноважені органи (органи виконавчої влади й місцево­го самоврядування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, підприємства, установи та організації) і фахівці соціальної роботи. Центри соціальних служб для молоді та їх спеціалізовані служби є головними уповноваженими державою органами, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю. Об'єктами цієї діяльності виступають діти, молодь та члени їх сімей, професійні та інші колективи, соціальні групи. Сферами здійснення соціальної роботи визнано такі: громадсь­ка, економічна, освітня, виховна, культурна, оздоровча.

На реалізацію державної молодіжної політики спрямовані Укази Президента: "Про заходи щодо забезпечення працев­лаштування молоді" (6 жовтня 1999 р.); "Про соціально-еконо­мічну підтримку студентської сім'ї"(4 серпня 2000 р.); "Про за­ходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян"(27 квітня 1999 р.); "Про заходи щодо подальшого вдосконалення системи патріотично­го виховання молоді"(29 червня 2001 р.) та ін.

Питання молоді, молодіжної політики знайшли своє відоб­раження в багатьох постановах Кабінету Міністрів України: "Про стан реалізації державної молодіжної політики" (18 черв­ня 1999 р.); "Про премію Кабінету Міністрів України за внесок молоді у розбудову держави" (13 червня 2000 р.); "Про поря­док надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (ре­конструкцію) житла" (29 травня 2001 р.) та ін.

За роки незалежності було прийнято понад 700 Законів України, близько 800 підзаконних нормативно-правових актів, які тією чи іншою мірою спрямовані на вирішення молодіжних проблем. У країні проведено значну роботу щодо створення законодавчо-нормативної бази для молодіжної політики, яка є зараз однією з кращих серед тих, що діють в усіх країнах пост­радянського простору.

 

 

 

Проте нормативне регулювання молодіжної сфери все ще залишається надто складним, не завжди відповідає реа­ліям сучасного життя, потребує внесення певних коректив та змін.

Вирішення багатьох наболілих питань молоді здійснюється шляхом реалізації низки національних, державних, галузевих програм, які націлені не лише на молодь, а й на все населення в цілому, на якусь проблему. Це стосується Національної про­грами "Репродуктивне здоров'я 2001-2005", Національної про­грами профілактики наркоманії в Україні на 2001-2005 роки, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001— 2005 роки та ін.

Успішна реалізація державної молодіжної політики вимагає залучення до цієї роботи більшості органів державної влади, широкої громадськості.

За роки незалежності в Україні сформовано механізм коор­динації молодіжної політики, який на рівні центральних органів державної влади включає, зокрема, Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Комітет Вер­ховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту. Діють відповідні структури з питань роботи з молод­дю місцевої виконавчої влади (схема 20.1.).

Одним із найголовніших напрямів діяльності міністерства (державного комітету), підпорядкованих їм структур є вирішен­ня питань соціальної допомоги, надання соціальних послуг, профілактики та реабілітації молоді.

Основним завданням соціальної роботи є вироблення у молоді здатності самостійно вирішувати свої проблеми, адапту­ватися до нових соціально-економічних умов ринкової еконо­міки, отримати навички самостійного життя і брати участь у громадському самоуправлінні. Суб'єкт цього виду діяльності - соціальні служби для молоді, що являють собою сукупність дер­жавних і недержавних структур, спеціалізованих закладів з надання соціальної допомоги й захисту молодих людей, підтримки їхніх ініціатив.

 

 

На державному рівні функціонує Український державний центр соціальних служб для молоді. На регіональному рівні в Україні діюто 27 регіональних ЦССМ. На місцевому рівні в кожному регіоні діють районні, міські та районні в містах цен­три ССМ.

Особливу увагу тут приділяють таким завданням, як надан­ня різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді. При цьо­му всі ці види соціальної допомоги молоді можуть здійснюва­тися в різних формах: очних, заочних, стаціонарних, комплек­сних. Ведеться також розробка та здійснюються заходи щодо створення умов, достатніх для комфортної й успішної життє­діяльності різних категорій дітей та молоді; соціально-профілак­тична робота серед дітей та молоді; застосовується комплекс заходів, спрямованих на подолання негативних явищ; розроб­ляються та впроваджуються реабілітаційні програми, змістом яких є відновлення соціальних функцій, морального, психічного й фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпеч­них соціальних і сімейних умов життєдіяльності, а також на­дається допомога дітям, молоді, які зазнали жорстокості та на­сильства від інших чи потрапили в екстремальні ситуації; здійснюється міжнародне співробітництво, вивчається й поши­рюється міжнародний досвід роботи з питань соціальної підтримки, допомоги й захисту дітей та молоді; ведеться співпраця з центральними та місцевими органами самовряду­вання, підприємствами, установами, громадськими організаці­ями, фізичними особами у вирішенні питань соціальної підтримки й соціального розвитку дітей та Молоді; здійснюєть­ся сприяння дитячим, молодіжним організаціям та окремим громадянам у їх освітньо-культурному й фізичному розвитку, участі в трудовій та суспільно-корисній діяльності.

Станом на 1 січня 2002 р. в Україні діяло 619 центрів соціаль­них служб для молоді. При центрах ССМ працювало 1475 спеціалізованих соціальних служб, а саме: 520 служб соціаль­ної підтримки сімей "Родинний дім", 190 спеціалізованих

 

 

служб психологічної допомоги "Телефон довіри", 55 кризових центрів соціально-психологічної допомоги, 58 центрів соціаль­но-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональни­ми обмеженнями, 332 мобільних консультативних пункти соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях, 25 консуль­тативних пунктів для ін'єкційних споживачів наркотиків "До­віра", 126 служб соціального супроводу молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі та повернулася з них, 169 служб вторинної зайнятості молоді.

Одним з важливих напрямів діяльності Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту та його структур на місцях є вирішення вторинної зайнятості учнів і студентів у вільний від навчання час шляхом проведення щорічної Всеукраїнсь­кої акції "Молодіжні трудові загони". До роботи в трудових загонах залучаються передусім найбільш соціально незахи-щені категорії молоді: діти-сироти та з багатодітних і непов­них сімей, постраждалі від Чорнобильської катастрофи, непов­нолітні, схильні до правопорушень.

Успіх у реалізації державної молодіжної політики значною мірою обумовлюється залученням самої молоді до цього про­цесу, її активною громадянською позицією. Сучасні потреби державотворення, професіоналізації державного управління і місцевого самоврядування зумовлюють необхідність ширшого залучення до роботи у цих органах молодих людей.

Важливою є регіональна молодіжна політика. Основні фор­ми і методи провадження державної молодіжної політики на місцях переважно є спільними для всіх регіонів. Фестивалі, конкурси, вікторини, олімпіади, наставництво та багато інших форм сприяння соціальному становленню і розвитку молоді пройшли апробацію й зарекомендували себе ще з радянських часів, інші (молодіжні біржі та центри праці, молодіжні бізнес-інкубатори, центри розвитку, служби "Телефону довіри" та ін.) набули поширення в Україні нової доби.

Водночас регіональний та адміністративно-територіальний поділ України, специфіка окремих регіонів вимагають певних особливостей у підході до реалізації регіональної державної

 

 

молодіжної політики. Насамперед вони полягають у виділенні пріоритетних напрямів діяльності її суб'єктів, їх активності, що, у свою чергу, ґрунтується на відмінності місцевих умов, зокре­ма, таких з них, як демографічна ситуація; регіональні етнічні і культурні традиції; структура народного господарства та фінан­сово-економічне становище регіону; природно-географічні умо­ви; історичні тощо, тобто залежать від чинників, більшою чи меншою мірою визначальних у конкретній місцевості.

Нерідко пріоритетність у напрямах здійснення молодіжної політики визначається тим, яка молодь - сільська чи міська, переважає у структурі населення. Наприклад, у Черкаській об­ласті одним із основних напрямів роботи виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є робота з сільською молод­дю. В області на період 2001-2005 pp. прийнята програма "Сільська молодь", спрямована на удосконалення форм і ме­тодів роботи з сільською молоддю, сільська молодь висуваєть­ся на посади керівників та спеціалістів.

Індустріальні регіони, освітні центри вимагають більшої ува­ги до реалізації таких напрямів у молодіжній політиці, як пра­цевлаштування молоді, її перекваліфікація, запобігання негатив­ним проявам у молодіжному середовищі.

На визначення пріоритетів державної молодіжної політики на регіональному рівні впливають й інші чинники. Наприклад, для Житомирської, Київської та Чернігівської областей харак­терна робота з молоддю, яка зазнала тих чи інших негативних впливів унаслідок Чорнобильської катастрофи; в АР Крим є врахування запитів і очікувань молоді, що повернулася з місць сталінських депортацій громадян ряду національностей.

В Україні зроблено немало для формування і реалізації принципово нової державної молодіжної політики. Проте стан справ у молодіжному середовищі свідчить про те, що робота в цьому напрямі повинна продовжуватися, поглиблюватися, якіс­но змінюватися. Соціальне становлення сучасної молоді не потребує патерналістської політики, надмірної опіки з боку дорослих, держави. їй, передовсім, необхідно лише створити належні умови для плідної праці, навчання та відпочинку, до-

 

 

помогти відчути власну гідність, віру у свої сили, бажання влас­ною працею досягти кращого життя, а не пасивно очікувати його. Разом з тим суспільство не повинне забувати і того, що державна молодіжна політика буде безперспективною, якщо організаційно не зміцнювати державні структури, що займають­ся проблемами молоді, не виділяти на діяльність галузі не­обхідні кошти, матеріально не підтримувати громадські ініціа­тиви молодих людей.

2. Під соціальною роботою з молоддю розуміється професійна діяльність з надання допомоги як окремій молодій людині, так і групам молодих людей з метою покращання чи відновлен­ня їх здатності до соціального функціонування.

Можна визначити дві моделі соціальної роботи з молоддю - інтегративну і дефіцитну.

Інтегративна модель - це соціальна робота в широкому смислі, яка повинна сприяти соціалізації молоді. У цьому ас­пекті соціальна робота практично співвідноситься з таким ви­дом професійної діяльності, як соціальна педагогіка. Реалізація даної моделі можлива лише через задіяння державно-громадсь­кого затратного механізму, використання значних фінансових, а також людських і матеріальних ресурсів. Тому більшість країн з ринковою економікою вибирає дефіцитну модель розвитку соціальної роботи, орієнтовану, в першу чергу, на соціально уражені прошарки населення, групи ризику, інвалідів і одино­ких, а також дітей і підлітків.

Головним у соціальній роботі з молоддю є її соціальний захист. Дослідниками він розглядається як мінімум у чоти­рьох напрямах.

1. Соціальний захист процесу формування й розвитку осо­бистості молодої людини. В основі цього напряму лежить по­ложення "про те, що особистість молодої людини формується і розвивається відповідно до об'єктивних законів, що вироблені в процесі тривалої еволюції людини, та послідовності етапів розвитку. Тому соціальний захист процесу розвитку спрямова­ний, насамперед, на максимально можливе забезпечення спри­ятливого для всіх молодих людей проходження через кожний

 

 

з етапів розвитку, у якому вирішується певний комплекс зав­дань, а також сприятливе проходження критичних рівнів.

2. Соціальний захист середовища формування і розвитку особистості.

У цьому напрямі увага державних інститутів має бути зосереджена на середовищі проживання молодої людини й тих його еле­ментах, що сприяють чи перешкоджають процесу формування й розвитку особистості в найширшому діапазоні - від екологічних проблем середовища до соціальних, економічних і моральних.

3. Захист прав молодої людини.

Це спеціальний напрям діяльності державних інститутів, на­цілений на правове забезпечення й регулювання як впливів сере­довища, так і самого процесу формування і розвитку особистості.

4. Цільовий соціальний захист.

У рамках цього напряму йдеться як мінімум про два най­важливіші моменти. По-перше, про цільову допомогу молодим людям, родинам, організаціям і суспільним інститутам, що пра­цюють з молоддю, для вирішення конкретних завдань, без чого успішна життєдіяльність є дуже проблематичною. Іншими сло­вами, йдеться про короткострокову цільову програму, коли сама молода людина не в змозі вирішити завдання, чи коли зусилля, витрачені на досягнення результату, ставлять під сумнів сам ре­зультат. По-друге, про постійну допомогу тим, хто не може без неї обходитися, існує на межі бідності. В умовах загальної жит­тєвої кризи цей напрям стає особливо важливим та актуальним.

Соціальний захист у багатьох країнах Західної Європи і США здійснюється на основі відповідного законодавства, діяльності різних соціальних служб, громадських об'єднань і громадських ініціатив за підтримки державних закладів і бла­годійних фондів. Для ілюстрації можна навести приклад соц­іального захисту молоді у ФРН, який має такі напрями:

¨ попередження перебування молодої людини у місцях, які можуть являти собою загрозу для її духовного і фізично­го здоров'я. До об'єктів, що негативно впливають на мо­лодь, відносяться публічні будинки, наркопритони, а та­кож місця, де молодь схиляють до девіантної поведінки;

 

 

¨ регламентація перебування молодих людей у віці до 16 років у кафе, на дискотеках тощо, зокрема прикріплення до них супроводжуючої особи, яка відповідальна за виховання, чи, наприклад, тимчасове обмеження відвідування кафе;

¨ заборона на придбання і споживання алкоголю в гро­мадських місцях (молодим людям у віці до 16 років доз­воляється споживати легкі алкогольні напої (пиво, вино і т.ін.) у тому разі, якщо їх супроводжують батьки);

¨ заборона дітям і молоді до 15 років курити цигарки в гро­мадських місцях;

¨ заборона молодим людям у віці до 18 років брати участь в азартних іграх, зокрема відвідувати зали ігрових автоматів з метою отримання виграшу (це правило не поширюється на дітей, яких супроводжують батьки чи вихователь).

Особливо слід відзначити обмеження на перегляд порнографічних фільмів, відеокасет, придбання порнографічної літе­ратури і літератури, що пропагує насильство.

Соціальна робота в західноєвропейських країнах передбачає також цілий ряд заходів допомоги молоді в галузі працевлаштування, перекваліфікації, організації вільного часу.

У роботі з молоддю в умовах сучасної України актуальне є використання новітніх зарубіжних технологій у галузі соціальної роботи з молоддю, які отримали узагальнюючу назву "мобільна соціальна робота з молоддю". Сутність мобільної соціальної роботи - контроль за тією частиною молоді, яка не схильна звертатися ні в молодіжні центри, ні в консультаційні пункти, виявляючи схильність до девіантної поведінки і агресивність. Принцип мобільної соціальної роботи - встановлення взаємин і взаємодій з метою проникнення у світ молодих людей, схиль­них до правопорушень.

У соціальній роботі з молоддю необхідно враховувати особ­ливості чоловічої соціалізації, пов'язаній з виявом агресії. У цьому аспекті заслуговує на увагу досвід організації діяльності соціальних працівників із "сублімації" агресивності в молодіж­ному середовищі, тобто перетворення її в доцільну і контрольо­вану адаптивну форму. Тут можливі різноманітні рішення -

 

 

організація секцій американського футболу, боксу, східних єдиноборств тощо.

Однією з важливих проблем молоді, яким слід приділяти належну увагу, є підготовка до майбутньої професійної діяль­ності. Сучасна соціально-економічна ситуація в країні характери­зується різноманітними перетвореннями у всіх сферах життя, що супроводжуються активними процесами руйнування звичних поглядів, переконань, установок, ціннісних орієнтацій і заміни їх новими. У професійній сфері це виявляється в тому, що престиж­ними в нашому суспільстві стають професії, які відповідають потребам нових, що народжуються, форм економіки. У той же час такі традиційні професії, як педагог, лікар, військовий, міліціо­нер тощо стають малопривабливими. Це призводить до плин­ності кадрів у відповідних галузях діяльності, дискваліфікації необхідних для суспільства спеціалістів і їх масового відтоку в інші галузі народного господарства. Наслідком є нестача високок­валіфікованих спеціалістів у найважливіших для суспільства сферах: охорони здоров'я, освіти, соціального захисту й т.ін. Така зміна пріоритетів у професійній сфері ускладнює соціально-про­фесійну адаптацію молоді. Молода людина, яка вибирає про­фесію, виходячи лише з її престижності, "перспективності" без врахування власних здібностей, нахилів, можливостей, в майбут­ньому ризикує виявитися професійно неуспішною і навіть не-затребуваною внаслідок перенасичення ринку праці відповідни­ми спеціалістами, що, в свою чергу, провокує масу нових соціальних та психологічних проблем.

Ще однією суттєвою причиною дезадаптації молодих спец­іалістів у професійній сфері є невідповідність співвідношення про­фесійно важливих і професійно небажаних якостей особистості. Як показує практика, на становлення спеціаліста більшою мірою впливає не сам факт наявності вказаних якостей, а їх усвідомлен­ня людиною і вміння самостійно розвивати професійно важливі й коригувати професійно небажані якості своєї особистості.

Адекватний вибір професії і стійка мотивація до вибраної про­фесійної діяльності сприяють успішній адаптації молодих спец­іалістів у вибраній сфері. У свою чергу, успіх професійного само-

 

 

визначення залежить від ефективності діяльності спеціалістів, які надають допомогу старшокласникам на етапі вибору професії. Така допомога здійснюється через систему профорієнтаційних заходів, найчастіше, в рамках профільних класів загально­освітніх закладів.

Основними компонентами моделі діяльності, спрямованої на професійне самовираження учнів, можуть бути такі:

¨ освітній, що реалізується в навчанні і вихованні учнів і передбачає сформованість у них: соціальних знань - про особливості вибраної професії, про психологічні особли­вості спеціаліста, про особливості професійного середови­ща і спілкування в ньому; спеціальних вмінь - комуніка­тивних, організаторських, аналітичних, прогностичних; соціальних навичок безконфліктного спілкування, реф­лексії, самоаналізу. Важливим у цьому процесі є форму­вання ціннісного ставлення до вибраної професії, усві­домлення учнями цінності конкретної праці і професійної відповідальності за результати своєї діяльності;

¨ психологічний - спрямований на психодіагностику індиві­дуальних особливостей особистості для виявлення і роз­витку професійно значущих й психокорекції професійно небажаних якостей особистості. Реалізація психологічно­го компонента передбачає також психологічне консульту­вання за результатами дослідження і психологічну про­світу учнів, їхніх батьків та вчителів;

¨ посередницький - передбачає організацію спільної діяльності учнів, вчителів, батьків з метою узгодженості професійних планів учнів з очікуваннями їхніх батьків; координацію їхніх зусиль для реалізації особистої професійної перспек­тиви учнів; інформування учнів і батьків з питань, пов'я­заних з вибором майбутньої професії.

Суб'єкти діяльності з надання допомоги учням у професій­ному самовизначенні застосовують різноманітні методи: педа­гогічні: словесні, наочні, практичні, методи формування свідо­мості особистості (бесіди, диспути, лекції, метод прикладу); методи стимулювання поведінки і діяльності (змагання, заохо-

 

 

чення); соціально-психологічні: методи дослідження (методи збо­ру інформації методи діагностики, методи обробки та інтерп­ретації даних); методи впливу (методи корекції і терапії; мето­ди конструювання і творчості та ін.).

Соціальна робота з молоддю є одним з її найважливіших напрямів. Вона потребує наукової обґрунтованості, творчості, ініціативності, наполегливості, системності, координації зусиль різних відомств, що займаються проблемами молоді.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте засади державної молодіжної політики.

2. Які основні завдання вирішують центри соціальних служб для молоді?

3. У чому полягає сутність дефіцитної моделі соціальної роботи з молоддю?

4. Визначіть основні підходи до роботи з молоддю.

 

Практичні завдання

1. На основі запропонованої технології роботи з молоддю виз­начіть основні напрями регіональної молодіжної політики.

Комплексна програма