ТЕМА 5. Докази та доказування у кримінальному процесі

Завдання до самостійної роботи

Час – 10 годин.

Опорні поняття: доказування, докази, предмет, межі, суб’єкти та елементи доказування, фактичні дані, допустимість, належність, достовірність доказів, джерела доказів, показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого

Після прослуховування лекції за темою „Загальнотеоретичні питання доказування у кримінальному судочинстві України” вкрай важливо закріпити та розширити набуті знання шляхом вивчення рекомендованої літератури та нормативно-правових джерел. Під час самостійної роботи рекомендовано проробити наступні питання, які входять до екзаменаційних питань дисципліни:

1.Поняття, мета і значення доказування.

2. Структура процесу доказування (елементи доказування).

3. Предмет, межі та суб'єкти доказування.

4. Особливості процесу доказування в окремих стадіях кри­мінального процесу.

5. Поняття, ознаки і класифікація доказів.

6. Джерела доказів.

 

Методичні рекомендації

Розглядаючиперше питання слід звернути увагу на те, що у теорії кримінального процесу існує багато позицій щодо визначення поняття доказування. Практично кожний автор підручника з кримінального процесу пропонує своє авторське бачення вказаного питання. Це обумовлено, перш за все, різноманітністю думок щодо тих елементів, які необхідно включити до структури цього процесу. Тому, студенти, під час розкриття поняття доказування, повинні посилатися на літературне джерело своєї відповіді.

Також необхідно пам’ятати, що у вітчизняній юридичній літературі є суперечливим питання щодо мети доказування, здійснюваного у кримінальному процесі.

Традиційною є концепція, згідно з якою метою доказування є встановлення об'єктивної істини. Цю концепцію побудовано на двох марксист­ських тезах:

1) світ може бути пізнано;

2) практика є критерієм істинності пізнання.

Однак останнім часом ця концепція дещо похитнулася у зв'язку з появою концепції практичної достовірності, за якою метою доказування визнають достовірність знань, що дає можливість прийняти обґрунтоване рішення у кримінальній справі. Для отримання високої оцінки студенти повинні вміти наводити аргументи в підтримку однієї або іншої концепції.

Доказування має кримінально-правове та кримінально-проце­суальне значення.

Кримінально-правове значення полягає в тому, що:

— тільки завдяки доказуванню можна встановити, чи мав місце злочин і якою є його кваліфікація;

— доказування забезпечує реалізацію такої кримінально-право­вої категорії, як кримінальна відповідальність.

Кримінально-процесуальне значення доказування:

— правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізацію прав і законних інтересів всіх учасників кримінального процесу;

— всі питання, які виникають під час провадження у кримі­нальній справі, можна вирішити лише на підставі достовірно вста­новлених у ході доказування обставин;

— участь заінтересованих суб'єктів у доказуванні є гарантією реалізації принципів кримінального процесу (зокрема, принципів змагальності, забезпечення права обвинуваченого на захист, пре­зумпції невинуватості);

— докази є підставою для прийняття всіх процесуальних рішень у кримінальній справі (доведеність вини підсудного покладено в основу вироку суду — ст. 327 КПК).

Під час підготовки до другого питання слід пам’ятати, що процес доказування— це шлях відтворення реальної картини події злочину, з'ясування її сутності та вироблення на підставі цього відповідних процесуальних рішень. Цей процес формує комплекс процесуальних дій і відносин, які можна згрупувати в окремі відносно самостійні елементи. Останні є важливими для аналізу внутрішнього змісту (структури) кримінально-проце­суального доказування.

Слід зазначити, що елементи процесу доказування не є етапами доказування. Тому не слід їх вживати як слова-синоніми.

Найпоширенішою (традиційною) є позиція вчених, згідно з якою процес доказування складається з 3 елементів: збирання, перевірка і оцінка доказів. Деякі автори додають ще такий елемент, як фіксація.

На думку Ф. Н. Фаткулліна, Л.М. Лобойка такий підхід не відображає цілком зміст доказової діяльності, що завжди здійснюється з метою спростування або доведення певної версії (гіпотези, тези), а також обґрунтування висновків у кримінальній справі. Ці вчені вказують, що елементами процесу доказування у кримінальній справі є: 1) побудова і динамічний розвиток версій; 2) збирання доказів; 3) перевірка доказів; 4) оцінка доказів; 5) обґрунтування висновків у справі. Студенти повинні вміти охарактеризувати кожен з цих елементів.

Для відповіді на третє запитання слід знати, що пред­метом доказування є перелік обставин, що підлягають обов’язковому встановленню у кримінальній справі. Цей перелік визначений у ст. 64 КПК України. У справа про злочини, що вчиненні неповнолітніми, додатково встановлюються обставини, що перелічені у ст. 433 КПК.

Межі доказування — це такі межі доказової процесуальної діяль­ності, які констатують:

1) повноту версій, які перевіряють;

2) "глибину" дослідження обставин, що підлягають встанов­ленню;

3) обсяг доказів і їх джерел, обов'язкових для визнання наяв­ності або відсутності цих обставин;

4) достатність обґрунтування висновків у кримінальній справі.

Суб'єкти доказування — це суб'єкти, які беруть участь у форму­ванні системи (сукупності) доказів у кримінальній справі. Суб'єктів доказування поділяють на дві групи:

1) державні органи і посадові особи, зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати і використовувати докази: орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя — всі в межах своєї компетенції (ст. 4 КПК);

2) особи, які мають право брати участь у доказуванні певних обставин справи: обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий та інші суб'єкти, заінтересовані у результатах вирішен­ня кримінальної справи. Вони можуть представляти докази, заявляти клопотання про витребування і приєднання доказів, висловлювати свою думку з приводу оцінки того чи іншого доказу тощо.

Готуючись до четвертого питання, слухачі повинні усвідомити, що процес доказування відбувається у всіх стадіях кримінального процесу у формах і способами, залежно від особливостей кожної стадії.

Особливості процесу доказування полягають у такому.

1. Кожна стадія має притаманне тільки для неї коло засобів доказування — пізнавальних дій.

2. У кожній стадії є власні суб'єкти доказування. Під час пору­шення кримінальної справи і досудового слідства це, як правило, є органи дізнання та досудового слідства; в суді — суд, суддя.

3. Хоча коло обставин, що підлягають доказуванню у кожній кримінальній справі, визначено у загальній статті КПК (ст. 64), все ж таки вони мають свою специфіку у кожній стадії. Приміром, винуватість особи у вчиненні злочину не встановлюють у стадії порушення кримінальної справи та виконання вироку.

4. Для кожної стадії процесу можуть бути специфічними і межі доказування. Згідно з правилами вільної оцінки доказів суб'єкт, який веде процес, у кожній наступній стадії здійснює їх оцінку за власним внутрішнім переконанням. Останнє ж зумовлено індивідуальними особливостями розумової діяльності, життєвим та професійним досвідом, умовами діяльності в тій чи іншій стадії. Ці обставини, своєю чергою, зумовлюють розширення або звуження меж дока­зування.

Готуючись до п’ятого питання, студенти повинні знати, що поняття доказів у кримінальному процесі є легальним (визна­ченим у законі).

Згідно із ч. 1 ст. 65 КПК доказами в кримінальній справі є різні фактичні дані", на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсут­ність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Учені-процесуалісти багато працювали над пошуком і описом невід'ємних ознак доказів. Наслідком цієї роботи стало визначення таких ознак: 1) належність; 2) допустимість; 3) достовірність; 4) до­статність (щодо сукупності доказів).

Допустимість доказів — це дозволеність для органу чи посадової особи, яка веде кримінальний процес, у силу положень процесуаль­ного права використати їх як докази.

Допустимість доказу визначають залежно, насамперед, від об­ставин його отримання і залучення до справи.

Умови допустимості доказів":

• одержання фактичних даних із належного джерела — ч. 2 ст. 65 КПК (наприклад, не можуть бути доказами у кримінальній справі фактичні дані, одержані в результаті допиту особи, яка не могла підлягати допиту як свідок, — ч. 1 ст. 69 КПК);

• одержання фактичних даних належним суб'єктом (державним органом або особою, яка веде кримінальний процес);

• одержання фактичних даних у належному процесуальному по­рядку (із дотриманням передбаченої законом процедури);

• належне оформлення джерела фактичних даних (протокол слід­чих дій, протокол судового розгляду).

Належність доказів — це можливість фактичних даних під час їх використання з'ясовувати чи, навпаки, "затемнювати" обставини, що належать до предмета доказування.

Належність доказу визначають залежно від значущості для справи тих відомостей, які можна було б при його використанні ввести у процесуальний обіг.

Усі докази, що дають у конкретних умовах місця і часу підставу для міркувань (роздумів) про обставини предмета доказування, вважають належними.

Належність доказу можна визначити як його "гносеологічну до­пустимість".

Достовірність доказів — це можливість застосування фактичних даних у процесі доказування з погляду знання про джерела, обста­вини, методи їх утворення і отримання в контексті використання у справі інших матеріалів. Іншими словами, достовірність доказів — це їх "гносеологічна допустимість".

У кримінальному процесі йдеться не про ту достовірність, що в точних науках (рівна одиниці ймовірність), і не про "істинність" (істину можна шукати безкінечно), а про так звану практичну достовірність, якою переважна більшість людей, які перебувають у здоровому глузді, задовольняється в най­відповідальніших ситуаціях повсякденного життя.

Достатність доказів — це можливість суду чи органу криміналь­ного переслідування покласти їх сукупність або ж один із них в основу процесуального рішення. Ця ознака доказів застосовується тільки щодо певної їх сукупності.

На відміну від норм, чинних у період панування теорії фор­мальних доказів, сучасні правові акти скупо регламентують питан­ня достатності. Наприклад, у ч. 2 ст. 74 КПК зазначено: "Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обви­нувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі".

Докази класифікують на особисті та речові; обвинувальні та виправдувальні; первинні й похідні; прямі та побічні (непрямі).

До особистих доказів належать фактичні дані, що містяться у показаннях свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного, протоколах слідчих і судових дій та інші документи, висновок екс­перта. Загальним для різних груп особистих доказів є психічне сприйняття людиною і передача усно або письмово у мовній або в іншій формі відомостей, що мають значення для справи.

Речові докази — це матеріальні об'єкти, які мають властивості, що відображають обставини злочину у вигляді слідів зміни, по­ходження тощо. Інформація, що міститься в матеріальних об'єктах, передається не у мовній формі, а шляхом безпосереднього сприй­няття ознак предмета.

Первинні та похідні докази розрізняють залежно від того, отримує інформацію особа, яка веде процес, із першоджерела цієї інформа­ції, чи з "других рук".

Поділ доказів на обвинувальні та виправдувальні зумовлено відно­шенням до предмета обвинувачення. Обвинувальними доказами є фактичні дані, які вказують на обставини, що свідчать про вчинен­ня злочину певною особою або обтяжують її вину. Виправдуваль­ними — докази, що вказують на обставини, які спростовують вчинення злочину певною особою або пом'якшують вину цієї особи.

Прямі та побічні докази розрізняють залежно від предмета доказу­вання. Прямими доказами є такі фактичні дані, які безпосередньо вказують на обставини, що належать до предмета доказування, а побічні — на обставини, із яких можна зробити висновок про інші шукані у справі факти, ці докази лише допомагають встановити обставини, що належать до предмета доказування.

Готуючись до останнього навчального питання, необхідно усвідомити, що процесуальні джерела доказів — це форма збереження фактич­них даних.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КПК фактичні дані, що можуть бути доказа­ми у кримінальній справі, встановлюються:

1) показаннями: свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинува­ченого;

2) висновком експерта;

3) речовими доказами;

4) протоколами слідчих і судових дій;

5) протоколами з відповідними додатками, складеними упов­новаженими органами за результатами оперативно-розшукових за­ходів;

6) іншими документами.

1. Показання — це врегульоване кримінально-процесуальним законом повідомлення про обставини, що мають значення для справи, зроблене допитуваним дізнавачеві, слідчому, прокуророві, судді (суду).

2. Висновок експерта — це письмовий документ, в якому на під­ставі дослідження, проведеного за постановою посадової особи, яка веде кримінальний процес, дається відповідь на поставлені у поста­нові запитання.

Ознайомившись із висновком експерта, посадова особа, яка веде кримінальний процес, має право допитати експерта з метою одер­жання роз'яснення або доповнення висновку (ст. 201 КПК).

Якщо висновок первинної експертизи визнано неповним (досліджено не всі подані об'єкти або немає вичерпних відповідей на порушені питання) або неясним (нечітко викладений або має неконкретний, невизначений характер), то може бути призначено додаткову експертизу, яку доручають тому самому або іншому експертові.

Якщо є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення про­цесуальних норм, які регламентують порядок призначення і прове­дення експертизи, призначають повторну експертизу. її проведення може бути доручено тільки іншому експертові.

Комісійну експертизу призначають у випадках, якщо є потреба провести дослідження за участі кількох експертів — фахівців у одній галузі знань.

Комплексну експертизу — якщо необхідно провести досліджен­ня за участі кількох експертів, які є фахівцями в різних галузях знань.

3. Речовими доказами згідно зі ст. 78 КПК є предмети, які:

• були знаряддям вчинення злочину;

• зберегли на собі сліди злочину;

• були об'єктом злочинних дій;

• гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом;

• всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

Правила роботи з речовими доказами. Речові докази має бути уважно оглянуто, по можливості сфотографовано, докладно описано в протоколі огляду і приєднано до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, громіздкі предмети, — в органах дізнання, досудового слідства, в суді або відповідному підприємстві, установі чи організації.

Якщо справу передають від одного органу дізнання чи досудо­вого слідства до іншого, направляють прокуророві чи до суду, а так само передають з одного суду до іншого, речові докази передають разом із справою.

В окремих випадках речові докази може бути до вирішення справи в суді повернуто їх володільцям, якщо це не зашкодить успіш­ному провадженню в справі.

Речові докази зберігають до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

Документи — речові докази мають зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видають копії.

Речові докази, що можуть швидко зіпсуватися і які не можна повернути володільцеві, негайно здають відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Якщо згодом виникне потреба повернути речові докази, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за дер­жавними цінами, що є на момент повернення.

Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, про­курора про закриття справи, при цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскують;

2) речі, вилучені з обігу, передають відповідним установам або знищують;

2) речі, які не мають ніякої цінності та не можуть бути вико­ристані, знищують, а якщо заінтересовані особи просять про це, — передають їм;

3) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передають у дохід держави;

4) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертають їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то докази переходять у власність держави.

4. Протоколи слідчих і судових дій — це письмові акти, в яких особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд фіксують порядок, хід і результати проведених ними слідчих дій. До таких дій за КПК належать огляд, освідування, виїмка, обшук, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин подій.

5. Протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваже­ними органами за результатами оперативно-розшукових заходів, — це письмові акти, складені органами, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність, в яких відображаються її факт, зміст і результати.

Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (далі — Закон про ОРД) матеріали оперативно-розшукової діяльності використовують для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

У чинному законодавстві України про ОРД немає окремої норми, яка б встановлювала вичерпний перелік оперативно-розшукових заходів, розкривала їх зміст та порядок здійснення. Про оперативно-розшукові заходи лише в загальній формі згадано в ст. 8 Закону про ОРД, яка встановлює також права підрозділів, що їх здійснюють. Вичерпний перелік цих заходів, їх зміст та порядок здійснення регла­ментовано у відомчих нормативно-правових актах.

КПК та законодавство про ОРД не містять спеціальних норм, які б встановлювали вимоги до протоколів з відповідними додатка­ми до них, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, що підлягають використанню як джерело фактичних даних у кримінальному судочинстві, та до по­рядку їх складання.

6. Інші документи. Будь-який спосіб фіксації є документуванням конкретних обставин. У найзагальнішому плані під документом розуміють будь-який об'єкт матеріального світу, на якому знаками (буквами, числами тощо) зафіксовано які-небудь відомості про якісь об'єкти чи їх зображення.

Джерелами доказів у кримінальній справі є лише той документ, який відповідає вимогам допустимості, що забезпечується такими умовами:

• він містить відомості про фактичні обставини, що мають зна­чення для справи;

• наявність даних про те, яким чином документ потрапив до матеріалів справи;

• дотримано вимоги щодо реквізитів службових документів;

• наявність посилань на джерело повідомлення, на назву нор­мативного акта, номер і дату архівного документа, та на осіб, від яких отримано дані.

Якщо немає хоча б однієї із цих ознак, документ втрачає дока­зове значення, адже є сумніви у достовірності фактів, що в ньому містяться.

 

Питання для самоконтролю

1. Що є метою доказування в кримінальній справі?

2. Що розуміється під істиною у кримінальному процесі?

3. Що таке предмет доказування в кримінальній справі?

4. Які елементи становлять його структуру?

5. Чи можуть бути додаткові елементи структури предмета доказування в окремих категоріях кримінальних справ?

6. Що собою становить «подія злочину» як обставина, що підлягає доказуванню?

10.Якими є вимоги кримінально-процесуального закону щодо встановлення (доказування) суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину?

11.В якому законі закріплені пом'якшуючі й обтяжуючі кримінальне покарання обставини? Перелічіть їх.

12.З якою метою законодавець вимагає встановлення (ви­явлення) причин і умов, які сприяли вчиненню злочину?

13. Що собою являє доказування як діяльність суб'єктів кри­мінального процесу?

14. Якими є елементи процесу доказування?

15.Якими способами здійснюється збирання доказів?

16. Якими є способи засвідчення і закріплення доказової інформації?

17. Що являє собою перевірка доказів? Які існують способи перевірки доказів?

18.У чому полягає оцінка доказів?

19.Якою є роль оперативно-розшукової діяльності органів дізнання у процесі доказування?

20. Що таке версія у доказуванні у кримінальних справах? Які є види версій?

21. На кому лежить обов'язок доказування вини обвинува­ченого?

22. Які обов'язки лежать на захисникові в процесі доказу­вання?

23.Яка роль суду у доказуванні?

24. Поняття показань свідка, потерпілого, підозрюваного і обвинуваченого та їх предмет.

25.Процесуальне становище свідка і потерпілого за КПК Ук­раїни: права, обов'язки, відповідальність.

26.Свідоцький імунітет: сучасний стан і перспектива зако­нодавчого врегулювання.

27. Особливості оцінки показань потерпілого від злочину.

28. Види показань підозрюваного і обвинуваченого. Зміц­нення процесуальних гарантій їх прав.

29. Показання експерта за КПК України.

Задачі і завдання

1. У справі про обвинувачення Чайки у завданні тяжких тілесних ушкоджень Кривці останній повідомив слідчому, що очевидцями події злочину були 5-річний Юрко Горобець, ста­рий Шорман, глухонімий Силенко і сестра обвинуваченого Чайка. Він просив викликати і допитати їх як свідків. Слідчий клопотання потерпілого задовольнив лише частково, відмовив­ши у допиті малолітнього і сестри обвинуваченого.

- Як хто і з приводу яких обставин можуть бути допитані названі потерпілим Кривкою особи?

- Якими будуть процесуальні обов'язки та права названих осіб у випадку, коли вони будуть допитані як свідки?

- Чи правильним є рішення слідчого?

 

2. Обвинувачений Карбовник — співучасник злочину, перед­баченого ч. 2 ст. 142 КК України, — у 1998 році ухилився від слідства. Справа щодо нього була виділена в окреме провадження і після проведення всіх необхідних і можливих у відсутності обвину­ваченого слідчих дій була зупинена (зупинене провадження в справі). Його співучасник Михальський був засуджений у цьому ж році до позбавлення волі. Після розшуку Карбовника у 2007 році та відновлення провадження слідчий викликав на допит Михальського, який вже на той час звільнився з місць позбавлення волі.

- Як хто і з приводу яких обставин може бути допитаний Михальський?

- Які роз'яснення з цього приводу дав Пленум Верховного Суду України?

 

3. Адвокат Березюк – сусід Злобіна, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 157 КК України, був викликаний на допит як свідок. З'явившись на виклик, він заявив, що показань давати не буде, оскільки до нього звертався за пора­дою Злобін, і він дав свою згоду бути його захисником після
пред'явлення обвинувачення.

- Чи підставна заява адвоката?

- З приводу яких обставин справи захисник обвинуваче­ного не може допитуватися як свідок?

 

4. Адвокат Козлевич, який представляв інтереси потерпілого у справі про обвинувачення Зюзака в злочині, передбаченому ч. 3 ст. 296 КК України, був викликаний як свідок. З'явившись на виклик слідчого, він заявив, що свідком у цій справі бути не може, оскільки про обставини справи йому стало відомо в
зв'язку з виконанням функцій представника потерпілого.

- Чи підставна заява адвоката?

- Чи можуть бути допитані як свідки представники по­терпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача і за яких обставин?

- В яких випадках допускається суміщення представника і свідка?

 

5. Підозрювані Варава і Микулик на допитах, визнаючи свою участь у бійці, розповіли за яких обставин вона виникла, а також про особисту участь у завданні тілесних пошкоджень Скибіцькому. Проте кожний з них стверджував, що удар но­жем завдав потерпілому не він, а його співучасник.

- Які обставини враховуються при оцінці показань?

- З допомогою яких процесуальних заходів можуть бути перевірені ці показання?

- Визначте предмет показань підозрюваного.

 

6. Абраменко обвинувачувався в тому, що він, перебуваючи в неприязних стосунках з Охріменком, в ніч на 5 травня вчи­нив замах на умисне знищення його майна шляхом підпалу. Не визнаючи себе винним у підпалі, Абраменко як обвинувачений на допиті заявив, що в ніч на 5 травня він чергував на фермі і
нікуди з неї не відлучався. Про те, що хтось намагався в ту ніч підпалити будинок Охріменка, він довідався лише ранком 5 травня від завідуючого фермою, коли той прийшов на роботу.

- Визначте предмет показань обвинуваченого.

- Які є види показань обвинуваченого?

- Визначте можливі способи і процесуальні засоби для пе­ревірки показань Абраменка.

 

7. Вироком Завадського районного суду м. Миколаєва Бон­даренка М. було засуджено за ч. 3 ст. 296, ст. 116 і ч. 2 ст. 126 КК України до 13 років позбавлення волі. Постановою судді для участі в судовому засіданні в цій справі були допущені як захисники Бондаренко 3. і Бондаренко К. — батько і брат засудженого.

Як видно з матеріалів справи, останні під час досудового слідства допитувалися як свідки щодо обставин злочину та об­ставин, що характеризують особу засудженого.

За апеляцією прокурора постанову судді та вирок суду було скасовано.

- Чи правильно вчинив апеляційний суд, скасувавши названі рішення суду?

8. Під час огляду місця події злочину (крадіжки майна з ма­газину способом злому дверей і проникнення через них в при­міщення магазину) слідчий з допомогою експерта-криміналіста знайшов відбитки пальців на прилавку, закривавлений бинт і відбиток взуття з правої ноги, невідомо ким залишені.

- До якого виду речових доказів належать знайдені пред­мети та їх відбитки?

- Яким є порядок фіксації речових доказів?

 

9. Слідчим райвідділу внутрішніх справ Галицького району м. Львова була порушена кримінальна справа за фактом неза­конної реалізації громадянином Овсієнком промислових і про­довольчих товарів. Під час проведеного в його квартирі обшуку були виявлені 400 л оливкової олії в молочних бідонах, 230 кг вершкового масла, 120 кг ковбаси «Сервілат», 3 телевізори «Електрон», 20 пар чоловічих штанів-джинсів фірми «Левіс» та інші товари.

- Чи є підстави визнати виявлені предмети речовими дока­зами в справі?

- Яким є процесуальний порядок визнання предметів ре­човими доказами?

- До якого виду речових доказів належать виявлені пред­мети?

- Як слід вчинити з продуктами, які можуть швидко псува­тися?

 

10. Розглянувши кримінальну справу про обвинувачення за­відувача спортивним магазином Бровка у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 КК України, суд у резолютивній частині вироку вказав: 1) 10 пар лиж і 12 комплектів чоловічих і жіно­чих спортивних костюмів, які привласнив підсудний і які були
вилучені у нього на квартирі та визнані речовими доказами, підлягають реалізації, а вилучені суми мають бути звернені на відшкодування завданої шкоди; 2) знайдені на квартирі гроші в сумі 5 700 грн повернути сім'ї підсудного; 3) чисті бланки на­кладних на одержання товарно-матеріальних цінностей, знайдені в гаражі підсудного, — знищити; 4) п'ять золотих монет царського карбування вартістю 10 крб. кожна та діамантовий перстень, які є фамільними цінностями і перейшли в спадщину від батька підсудного, повернути дружині останнього.

- Якою є доля різних речових доказів при вирішенні кри­мінальної справи по суті?

- Вирішіть долю названих речей — доказів у справі на підставі чинного законодавства.

 

11. Громадянка Арбузова у зв'язку з сімейними неполадками вирішила покінчити життя самогубством і з цією метою перері­зала на руці вену. Після цього залишила записку, написану кро­в'ю, такого змісту: «Яким ти був, таким і залишився». Поранену Арбузову було відправлено до лікарні, а в кімнаті було проведе­но огляд, під час якого слідчий виявив: бритву з бурими плямами, схожими на кров; згадану записку; записник, у якому Ар­бузова щоденно занотовувала свої переживання та враження.

Слідчий склав акт вилучення виявлених предметів і приєд­нав його до справи. Бритву, записку, записник зберігав в окре­мому пакеті.

- До якого виду джерела доказів належить віднести вилу­чені предмети?

- Чи має доказове значення складений слідчим акт?

- Як процесуально оформити вилучення і приєднання до справи названих предметів?

 

12. У селищі Брюховичі група грабіжників скоїла напад на Пєтухова. Під загрозою фінського ножа грабіжники запропонували Пєтухову зняти плащ і годинник. Побачивши автомашину, яка наближалася по шосе, злочинці втекли. В автомашині їхали вій­ськовослужбовці, які, дізнавшись про подію, організували пере­слідування злочинців і двох із них затримали. В момент затримання один із злочинців кинув у сніг якийсь блискучий предмет. Незабаром на місце події прибули працівники міліції. Вважаючи, що злочинець кинув фінський ніж, вони провели огляд місця події, але ножа не виявили через велику кількість снігу. Через три тижні Гусєва, яка живе поблизу місця події, при­несла дільничному інспектору міліції фінський ніж і заявила, що знайшла його поблизу шосе.

Працівники міліції пригадали про подію і дійшли висновку, що це і є той ніж, що розшукувався у справі про пограбування Пєтухова. Вони передали ніж слідчому без будь-якого докумен­тального оформлення, а останній виніс постанову про приєд­нання фінського ножа до справи як речового доказу.

При розгляді справи в суді підсудні категорично заперечу­вали належність їм ножа. Викликана в суд як свідок Гусєва за­явила, що точно вказати місце, де вона знайшла ніж, не може, оскільки сніг зійшов і місцевість змінила свій вигляд. Харак­терних ознак знайденого ножа також назвати не може, але пам'ятає, що ніж мав різнокольорову ручку.

- Чи можна за таких обставин визнати ніж речовим дока­зом у справі?

- Як необхідно було органам дізнання і слідчому процесу­ально оформити знайдений ніж?

 

13. З вересня 2002 р. близько 11 год. ранку троє невідомих, один з яких був у формі працівника міліції, зупинили таксі, у якому перебували головний касир міського вузла зв'язку Доля та інкасатор Василенко з 200 тис. грн, тільки що одержаними у банку. Погрожуючи вогнепальною зброєю, невідомі відібрали
гроші та втекли на автомобілі «Жигулі».

Одержавши повідомлення про це, в УВС області ввели в дію план «Сирена». Через 50 хв. екіпаж однієї з патрульних машин виявив грабіжників на території підприємства «Дружба». Вони, залишивши машину, намагалися втекти, але були затримані.

У залишеній ними машині виявлено гроші в сумі 199 500 грн, два обрізи мисливських рушниць, патрони до них, комплект міліцейської форми, гумовий кийок, паспорти на ім'я Попова, Галамаєва і Власова та довідку про звільнення останнього з місць позбавлення волі.

- Оцініть доказове значення виявлених предметів.

- Які процесуальні дії потрібно вчинити, щоб закріпити ви­явлені дані?

 

14. Із розподільника Інституту експериментальної патології було викрадено 8 японських мавп — макак, яких виростили для продажу за кордоном і мали намір продати їх приблизно за 100 тис. доларів США. Злочин було розкрито, мавп вилучено і повернуто законному власникові.

- До якого виду доказів слід віднести у цьому випадку мавп?

 

15. У справі, яка була порушена за фактом вбивства Павлова, під час огляду місця події недалеко від трупа в кущах був знайдений кухонний ніж, на лезі якого містилися плями бурого кольору, схожі на кров.

Слідчий написав листа керівництву Львівського НДІСЕ, який у своїй структурі має лабораторію з дослідження речових дока­зів. У листі слідчий на вирішення експертів поставив запитання:

1) чи бурі плями на кухонному ножі є плямами крові людини;

2) якщо вони є кров'ю людини, то якою є її групова належність?

- Що є підставою для проведення експертизи в криміна­льній справі?

- Яким є співвідношення між поняттями «експерт» і «екс­пертна установа»?

- Дайте оцінку діям слідчого.

 

16. Кондратенку було пред'явлено обвинувачення в тому, що, перебуваючи в нетверезому стані, небезпечним для життя ба­гатьох людей способом - пострілами з мисливської рушниці – він убив двох пастухів – Сіренька і Климчука.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого, адвокат Костовський, заявив клопотання про призначення експертизи з метою вияснення психічного стану підсудного. Своє клопо­тання захисник мотивував тим, що Кондратенко був учасни­ком війни, переніс кілька тяжких поранень, контузію. Крім того, незрозумілим є мотив убивства. Адже підсудний перебу­вав у дружніх стосунках з потерпілими. Необхідно також, на думку захисника, витребувати довідку з госпіталю, в якому лікувався підсудний, про стан його здоров'я.

Суд відхилив клопотання захисника, вказавши в ухвалі, що підстав для призначення експертизи немає, оскільки підсуд­ний визнав вину і заявив про свою готовність нести відпо­відальність за свій вчинок.

Вироком суду Кондратенко був визнаний винним у пред'явле­ному обвинуваченні і засуджений на 15 років позбавлення волі.

Захисник подав на вирок суду апеляцію, в якій просив ска­сувати його і скерувати справу на новий розгляд.

- В яких випадках проведення експертизи є обов'язковим?

- Чи діяв суд відповідно до кримінально-проце­суального закону?

- Чи необхідно задовольнити апеляцію захисника у цій ситуації?

 

17. У готелі «Ювілейний» з п'ятого поверху в проміжку між сходами впав громадянин Валько і розбився. Слідчому, що прибув на місце події, чергова на поверсі повідомила, що Валько за кілька хвилин (5—7) до падіння стояв разом із громадя­нином Ткебучавою на сходах 5-го поверху і про щось голосно розмовляв. Цю обставину підтвердив і Ткебучава, заявивши, що з Валько він перебував у дружніх стосунках. Залишив він його на 5-му поверсі і пішов у буфет обідати. Там він почув, що хтось впав з п'ятого поверху і розбився.

Слідчий вирішив призначити судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставив питання: що стало причиною смерті громадянина Валька — нещасний випадок чи самогубство?

- Оцініть дії слідчого щодо призначення експертизи.

 

18. Під час перевезення робітників-будівельників на обладнаній для цього вантажній автомашині її водій Штеменко пору­шив правила вуличного руху, результатом чого стала автопригода без тяжких наслідків. Встановивши цю обставину, а також те, що Штеменко вживав на роботі в той день спиртне,
начальник автоцеху Ткачук усунув його від роботи і подав клопотання керівництву про переведення його на місяць в автослюсарі. Незадоволений Штеменко кишеньковим ножем завдав начальнику цеху поранення в груди, від якого він незабаром помер. Під час допи­ту як обвинуваченого Штеменко винним визнав себе повністю, але заявив, що дій своїх не пам'ятає і не може їх пояснити.

Під час досудового слідства була призначена слідчим і прове­дена судово-психіатрична експертиза лікарями-психіатрами обласної психіатричної лікарні Барановим і Гавришуком, які дали спільний висновок. З нього вбачалося, що обвинувачений є психічно здоровим. Проте захисник обвинуваченого заявив клопотання про призначення повторної стаціонарної експер­тизи, на вирішення якої він просив поставити питання: чи не пе­ребував Штеменко в момент нападу на Ткачука в стані паталогічного сп'яніння? Слідчий відмовив у задоволенні клопотання.

Під час розгляду справи в судовому засіданні захисник знову повторив своє клопотання. Суд задовольнив його, призначивши стаціонарну судово-психіатричну експертизу, проведення якої було доручено лікарям обласної психіатричної лікарні Баранову і Стеценку. На вирішення експертів були поставлені питання: чи хворіє Штеменко на якесь психічне захворювання; чи є він осудним стосовно інкримінованого йому злочину; чи не є Ште­менко холериком за типом темпераменту? Експерти дійшли висновку, що підсудний на психічне захворювання не хворіє і є повністю осудним. За типом темпераменту — холерик. Захисник знову заявив у судовому засіданні клопотання про проведення додаткової експертизи, оскільки у проведенні експертизи брав участь експерт, який проводив попередню експертизу. Суд відхилив клопотання захисника. У своїй ухвалі він відзначив, що в суді проводилася, власне, додаткова, а не повторна експертиза. Що ж до участі в проведенні експертизи лі­каря Баранова, то, як відомо, закон не забороняє брати участь тому самому експерту при проведенні додаткової експертизи.

- В яких випадках призначаються додаткова і повторна експертизи?

- Чи може бути відведений експерт і якщо так, то які для цього є підстави?

- Дайте оцінку діям суду і захисника.

 

19. У справі про обвинувачення Торчакова за п. 4 ст. 115 КК України була проведена комплексна психолого-психіатрична експертиза групою експертів у складі двох психіатрів, лікаря-психолога, судового психолога і педагога. На запитання про осудність і відповідність фізичного та інтелектуального розвитку обвинуваченого досягнутому віку всі експерти дали пози­тивну відповідь, а на запитання про усвідомлення значення своїх дій у момент вчинення вбивства і розуміння їх як особливо жорстоких психіатр і педагог відповіли позитивно, лікар-психолог – негативно, а судовий психолог утримався від відповіді. Більшістю голосів була прийнята позиція психіатрів і педагога. Висновок експертизи підписали всі експерти, однак у судовому засіданні кожен із них виклав свої міркування.

- Яке доказове значення має висновок експертизи в цьому випадку?

- Як повинен оцінити суд висновок експертизи і показан­ня експертів?

 

20. Лозовський Дмитро був притягнутий до відповідальності за ст. 115 КК України за вбивство своєї дружини, Лозовської Марії. Як речовий доказ у Лозовського була вилучена мисливська рушниця і направлена «в інститут експертизи для проведення балістичної експертизи». В результаті дослідження було
встановлено, що Лозовську Марію було вбито з цієї рушниці і відповідний висновок був направлений слідчому прокуратури. В зв'язку з переїздом інституту в інше приміщення мисливська рушниця Лозовського була загублена. У судовому засіданні Лозовський відмовився від даних ним показань і свою вину заперечував, а його захисник поставив під сумнів висновок експертизи і заявив клопотання про проведення повторної експертизи.

- Як повинен діяти суд у цьому випадку?

- Яке значення має висновок проведеної балістичної експертизи?

 

21. Старший слідчий прокуратури Львівської області допитав як свідка Харламову О. П., склавши при цьому такий протокол:

 

Протокол допиту свідка

19 жовтня 2006 р. м. Львів

Допит розпочато о 10 год. Закінчено о 11 год. 30 хв.

Старший слідчий прокуратури Львівської області радник юстиції Іваненко П. І. у своєму службовому кабінеті допитав свідка з дотриманням ви­мог статей 85, 167, 170 КПК України.

Особа свідка встановлена за даними паспорта громадянина України серії ІV-СГ № 557582, виданого 26 грудня 1984 року Стрийським міським відділом внутрішніх справ Львівської області.

1.Прізвище, ім'я та по батькові — Харламова Ольга Петрівна.

2.Рік народження — 29 березня 1953 року.

3.Місце народження – м. Стрий, Львівської обл.

4.Громадянство — громадянка України.

5.Національність — росіянка.

6.Родинний стан — одружена.

7.Освіта — вища, закінчила економій факультет Львівського політех­нічного інституту в 1977 році.

8.Місце роботи — Стрийська меблева фабрика, економіст.

9.Місце проживання — м. Стрий Львівської області, вул. Зелена, буд. 8, кв. 9.

10.Судимість — не має.

11. В яких стосунках перебуває з потерпілим та обвинуваченим — у ро­динних. Обвинувачений — її син.

Харламовій О. П. повідомлено, що вона викликана як свідок в криміна­льній справі про обвинувачення Харламова В. Я. за ст. 115 КК України. Відповідно до ст. 70 КПК України їй роз'яснено обов'язки свідка і попе­реджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показан­ня за ст. 385 КК України.

На пропозицію розповісти все, що відомо їй про життя і поведінку сина за останній рік, свідок повідомила: «Мій син, Харламов Валерій Якович, на­родився в 1986 році від першого шлюбу ум. Львові, де я в той час працюва­ла. В 1989 році мого чоловіка — Харламова Якова Овсійовича — перевели на роботу до м.Стрия Львівської області, де він працював головним інже­нером цегельного заводу. Коли Валерію було 6 років, помер батько. Через рік син пішов вчитися до першого класу Стрийської міської середньої шко­ли № 7. Через рік ми переїхали жити до моєї сестри Федорової Марини у м. Рівне. Але у зв'язку з незадовільними житловими умовами сім'ї сестри через півтора року змушені були повернутися назад до Стрия. Коли син пішов до 4-го класу, я вдруге одружилася з Кондратюком Павлом Йосипо­вичем, з яким і живу в цей час. Після закінчення 9-го класу син Валерій не захотів навчатися у школі і вирішив іти працювати. Я не заперечувала, оскільки він навчався в основному на «задовільно». В 2002 році син вчинив крадіжку автомобіля і був засуджений на 1 рік і 6 місяців позбавлення волі, але був звільнений судом від відбування покарання з випробуванням. По­ведінка сина в цей час мене дуже турбувала: він інколи не виходив на робо­ту без поважних причин; часом не ночував дома; відчувалося, що він вживає алкогольні напої. На мої прохання та прохання вітчима змінити спосіб життя не реагував.

У листопаді 2004 року його призвали на службу до Збройних Сил Украї­ни. Службу проходив у м. Котовську Одеської області. Перебуваючи в армії, він на третьому місяці служби з кимсь зі своїх молодших командирів побився і самовільно залишив частину. За це він був засуджений військо­вим судом до тримання в дисциплінарному батальйоні строком на 1 рік. Про це я нічого не знала, а довідалася, коли він відбув покарання і проходив подальшу службу.

10 жовтня 2006 року він приїхав додому після демобілізації з армії. Я звернула увагу на те, що він був одягнений у військову форму, але, крім військового, у нього був і цивільний одяг, зокрема: куртка нейлонова сіро­го кольору; темно-коричневі штани; блакитна сорочка та чорні туфлі. Цей одяг він тримав у своїй валізі. Крім того, я побачила, що особливих радощів у зв'язку з демобілізацією він не проявив. Більше того, був мовчазний і дратівливий. Я якось його запитала, чи з ним чогось не трапилося. Він по­мовчав, потім махнув рукою і промовив: «Здається, знову влип». Більше він мені нічого не повідомив, хоч я і намагалася вивідати у нього, у чому поля­гають його проблеми.

Питання: Чи Ви не бачили у сина після його приїзду яких-небудь пред­метів, що є зброєю?

Відповідь: Ні, таких предметів у нього я не побачила.

Питання: Чи знайомилися Ви з тим, що було у його валізі?

Відповідь: Я одного разу хотіла подивитися туди, і попросила сина по­казати, що там міститься, але це його тільки розсердило, і він категорично відмовився показати. Більше того, замкнув валізу.

Питання: Чи не цікавились Ви у сина, як він збирається жити далі, адже він вже два рази був засуджений?

Відповідь: Я про це йому неодноразово говорила і просила як мати, щоб він змінив свою поведінку, пішов працювати, чесно ставився до праці, створив свою сім'ю. Проте такі розмови були йому не до вподоби. Він, як правило, говорив, що не треба його вчити як жити.

Питання: Де зараз перебуває Ваш син?

Відповідь: Коли я сьогодні йшла на роботу, то він залишався вдома. А де перебуває зараз — мені невідомо.

Свідок Харламова О. П.

Старший слідчий Іваненко П. І.

Проведіть аналіз наведеного процесуального документа. При цьому з'ясуйте:

- Як визначено в законі предмет свідоцьких показань?

- Якими є загальні вимоги до складання протоколів слідчих дій?

- Чи дотримані слідчим вимоги КПК при допиті свідка й оформленні результатів слідчої дії?

 

22. Горбатюк неодноразово вступав у сварку зі своїм сусідом Максютою із-за межі, що розділяла їх присадибні ділянки. Останній під час чергової сварки пообіцяв Горбатюку «знести голову», якщо він ще раз переткне їх спільну межу. 29 квітня, коли Максюта розпочав сварку знову, Горбатюк взяв мисливську рушницю і двічі прицільно вистрілив у Максюту, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. Після цього він зник з села, за­лишивши дружині записку такого змісту: «Я більше не зміг терпіти. Пробач і не тримай на мене образи і гніву. Може, дасть Бог, колись ще побачимося».

Під час огляду місця події слідчий виявив паперовий пиж, виготовлений з аркуша учнівського зошита, а дружина Горбатюка передала йому згадану записку.

Допитуючи дружину як свідка з приводу обставин справи та залишеної записки, слідчий поцікавився, чи немає, часом, вдома зошита, з якого міг би бути вирваний аркуш для запис­ки. Свідок підтвердила, що такий зошит вдома є. Він лежить у книжковій шафі, але чи з нього був вирваний листок для за­писки, вона не знає і до хати нікого не пустить. Одержавши таку інформацію, слідчий прийняв рішення про проведення виїмки зошита, винісши про це відповідну постанову. Про проведення виїмки згаданого учнівського зошита в лінійку слідчий склав протокол і приєднав його та зошит до справи. У результаті проведення призначеної слідчим криміналістичної експертизи було зроблено висновок, що знайдений на місці вчинення злочину паперовий пиж, записка і учнівський зошит, вилучений з будинку Горбатюка, раніше становили одне ціле.

- Проаналізуйте одержану слідчим доказову інформацію (фактичні дані) і дайте відповідь: з яких джерел вона одержана?

- Протоколи яких слідчих дій виступають як джерело до­казів?

- Якими є ознаки документа як джерела доказів?

- Чи діяв слідчий відповідно до закону?

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. КПК України: глави 5, 6.

2. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – С. 5-81.

3. Коваленко Є.Г. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 114-121.

4. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 111-118.

5. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – С. 184-191.

6. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2007. – С. 233-246.

7. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. – Х.: Одиссей. – 2007. – С. 160-171.

8. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – С. 139-148.

9. Гончаров І.Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство: Навчальний посібник. – К. Центр навчальної літератури, 2005. – С.232-236.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність" // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303.

2. Закон України від 30 червня 1993 р. "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35. — Ст. 358.

3. Закон України від 22 травня 2003 р. "Про електронні документи та електронний документообіг" // Відомості Верховної Ради України. — 2003. - № 36. - Ст. 275.

4. Инструкция о порядке изъятия, учета, хранения и передачи вещественных доказательств по уголовным делам, ценностей и иного имущества органами предварительного следствия, дознания и судами от 18 октября 1989 г.: Письмо Генеральной прокуратуры СССР, Верховного Суда СССР, МВД СССР, Министерства юстиции СССР, КГБ СССР № 34/15 от 12 февраля 1990 г.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

6. Баштега Р. Охорона таємниці сповіді у кримінальному судочинстві // Право України. — 2004. — № 6.

7. Белоусов А. В. Процессуальное закрепление доказательств при рас­следовании преступлений. — М., 2001.

8. Білоусов О. І. Оцінка окремих джерел доказів у кримінальному су­дочинстві: Посіб. для слідчих і суддів. — К., 1996.

9. Бочаров Д. Про місце доказового права в системі права // Право України. — 2003. — № 2.

10. Гмирко В. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристики, класифікація: Конспект проблемної лекції. — Дніпропет­ровськ, 2002.

11. Громов Н. А., Зайцева С. А. Оценка доказательств в уголовном про­цессе. — М., 2002.

12. Грошевий Ю., Дідоренко Е., Розовський Б. Кримінально-процесуальні аспекти оперативно-розшукової діяльності // Право України. — 2003. — № 1.

13. Зеленецкий В. С. Проблемы формирования совокупности доказа­тельств в уголовном процессе. — Харьков, 2004.

14. Зеленецкий В. С. Прокурорский надзор за исполнением закона о всестороннем, полном и объективном исследовании обстоятельств уго­ловного дела в стадии предварительного расследования. — Харьков, 1990.

15. Зинатуллин 3.3. Уголовно-процессуальное доказывание. — Ижевск, 1993.

16. Кипнис Н. М. Доказывание в уголовном процессе. Традиции и сов­ременность. — М., 2000.

17. Костін М. Щодо реалізації принципу з'ясування істини у кримі­нальному судочинстві // Право України. — 2004. — № 7.

18. Курылев С. В. Основы теории доказывания в советском правосудии. — Минск, 1969.

19. Лобойко Л. М. Структура предмета доказування у дослідчому кри­мінальному процесі // Наук, вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. — 2000. — № 3.

20. Ляш А. А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уго­ловного процесса. — К., 1991.

21. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном процессе. — К., 1984.

22. Нор В. Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. — Львів, 1978.

23. Оперативно-розыскная деятельность и уголовный процесс: Учебн.-практич. пособие / Под общ. ред. В. В. Чернышева, В. Я. Кикотя. — М., 2002.

24. Попелюшко В. О. Предмет доказування в кримінальному процесі (кримінально-процесуальні та кримінально-правові аспекти). — Острог, 2001.

25. Салтевський М. Про поняття доказів у новому кримінально-про­цесуальному законодавстві // Право України. — 1996. — № 1.

26. Стахівський С. М. Показання свідків як джерело доказів у кримі­нальному процесі. — К., 2001.

27. Тертышник В. М. Нетрадиционные способы и формы собирания и исследования доказательств при расследовании преступлений. — Харьков, 1994.

28. Тертишник В. М., Козаченко I. П., Антонов К. В. Використання в кримінальному процесі матеріалів оперативно-розшукової діяльності та гарантії захисту прав і свобод людини. — Дніпропетровськ, 2004.

29. Тертышник В. М., Слинько С. В. Теория доказательств. — Харьков, 1998.

30. Шевченко В. Співвідношення понять "факту", "фактичних даних", "відомостей про факти" та "доказової інформації" // Право України. — 2003. - № 2.