Сутнісні начала природи, або чого навчає вчення про Трійцю. 5 страница

Інтенсивність кожного виду взаємодії визначається конста­нтами зв'язку. Зокрема, для електромагнітної взаємодії конс­тантою зв'язку є електричний заряд (Физическая, 1995).

58

Інформація. Зміст інформаційної реальності автором докла­дно розглянуто в праці (Мельник, 2002). Інформація - це при­родна реальність, що несе в собі характерні ознаки предметів і явищ природи, які проявляються в просторі і часі.

Примітка

Властивості і функції інформації багатогранні. У працях різних учених вона розглядається як: повідомлення, задум, нові знання, форми відображення, засіб обміну із зовнішнім середовищем, категорія різниці, міра різноманіт­тя, програма дій, міра обмеження (Див. докладно: Мельник, 2003).

Інформація, що формує просторово-часову відмінність об'­єктів (предметів і явищ) природи, створюється за допомогою закріплених пам'яттю енергетичних потенціалів даних об'єк­тів. Саме ці потенціали обумовлюють різну здатність змінюва­тися (або не змінюватися - що те саме) у просторі й часі. Ця здатність і визначає різні властивості об'єктів. Інформація не­матеріальна, але без неї не можуть бути сформовані матері­альні об'єкти - так звані об'єктивні реальності, тобто предмети і явища природи. З іншого боку, сама інформація не може ви­никнути без матеріальної реальності. Адже, по-перше, вона ство­рюється за допомогою енергетичних потенціалів, які матеріальні, а по-друге, носіями пам'яті, на які записується інформація, та­кож служать матеріальні об'єкти. Отже, процес еволюції при­роди має чимось нагадувати створення багатошарового пирога, коли з наявної матеріальної основи формується інформаційна реальність, а та, у свою чергу, бере участь у створенні нового рівня матеріальної реальності - і так без кінця.

Очевидно, подібні закономірності чергування матеріальної та інформаційної реальності присутні з перших митей виник­нення матеріальної світобудови. Адже кожне зі створінь приро­ди - від елементарної частинки й атома до людини і соціальних структур - є матеріально-інформаційною сутністю. І відповісти на питання, що первинно: матерія чи інформація, так само важ­ко, як і на питання, що було раніш - яйце чи курка.

Відповідь на це питання, на жаль, справді знаходиться за горизонтом нашого пізнання, десь біля витоків народження Все­світу. Але «простежити» за окремими процесами створення цього «багатошарового пирога» і подивуватися винахідливості і витон­ченості знахідок Природи - справа цілком реальна.

2.5. Гіпотези про витоки розвитку природи

Природа неоднорідності. Повернемося до завдання впорядку­вання Всесвіту, яке, скоріше за все, «вирішує» Природа (у тому числі і в масштабах нашої рідної планети).

Виходячи з того визначення порядку, що ми дали в попере­дніх розділах, для підвищення впорядкованості потрібні два вихідних фактори: наявність енергетичного потенціалу та інфо­рмаційна програма реалізації цього потенціалу. І те, і інше по­требує неоднорідності простору. Лише при виникненні різниці між окремими частинами цілого може створитися різниця енер­гетичних потенціалів (джерело будь-якого руху) і з'являться передумови виникнення інформації - в однакового не може бути характерних розпізнавальних ознак.

Сьогодні вже важко уявити, що Всесвіт міг колись бути одно­рідним (він міг мати більшу або меншу густину, температуру або інші характеристики, залишаючись при цьому однорідним, тобто всі частини простору мали однакові параметри). Сьогодні кожний зі шкільної лави знає, що все у світі складається з молекул і ато­мів. А ті, у свою чергу, - з елементарних частинок, «цеглинок» Всесвіту. Усе це - основи дискретного устрою світобудови (від лат. discretus - розділений, переривчастий), коли світ виявляється роз­діленим на окремі, значною мірою відмінні одна від одної, части­ни. Причиною, що породила дискретність матерії і призвела до виникнення речовини, стали, скоріше за все, поля. Однак і самі поля вже знаменують порушення однородності світобудови. Адже передаються вони теж елементарними частинками, які, щоправ­да, ще не мають маси покою. Як і коли виникли вони?

Наукова гіпотеза

Відповідно до моделі І. Пригожина, виникнення матерії почалося з хаосу, коли не було навіть простору-часу, але було щось високоорганізоване, що послужило причиною сплеску ентропії. (Якщо є щось, стабільність неможли­ва. Виникає спонтанна флуктуація (енергетичне порушення - Прим, авт.). За спонтанної флуктуації поля починається спонтанний процес утворення части­нок. Перші частинки були нестабільними, без маси спокою і з найкоротшим часом існування. (Пригожий и др., 2000).

Мабуть, залишалося б лише робити припущення про мож­ливість існування колись на початку існування Всесвіту якоїсь

60

однородної праматерії, первинного континууму, ефіру, або, ко­ристуючись науковою термінологією, фізичного вакууму, коли б не несподіване відкриття астрофізиків наприкінці XX століт­тя. Можливо, цей фізичний вакуум нікуди і не зникав, а спо­кійнісінько наповнює наш Всесвіт і сьогодні.

Аргументи вчених

Ю.Н. Єфремов, д.ф.-м.н.; А.Д.Чернін, д.ф.-м.н.: «Це приголомшливе від­криття зробили астрономи... спостерігаючи галактики... Відстань між гала­ктиками збільшується. В останні кілька років з'ясувалося, що Всесвіт роз­ширюється, причому із прискоренням. А розширюватися з прискоренням він може тільки з однІєї-єдиної причини - присутності у Всесвіті вакууму з дуже високою густиною. Коли ми говоримо «вакуум», ми, як правило, маємо на увазі порожнечу. Але це не порожнеча. Це, звичайно, дуже сипьно розріджене середовище. Але все-таки це середовище, густина якого в середньому по Всесвіту така, що маса цієї субстанції перевищує сумарну масу всіх інших невакуумних видів матерії, включаючи так звану темну матерію.

За величиною прискорення розширення Всесвіту можна вимірити густи­ну енергії' вакууму. Виявилося, що близько 70% маси, або, краще сказати, густини енергії Всесвіту визначається саме цим самим вакуумом... 70% усього, що бачимо у Всесвіті, це практично ще не вивчений вакуум. Але й цього ще мало... Ще 27% теж належать, загалом, невідомо чому... Природа цієї субстанції, що складає приблизно 27% від загальної маси Всесвіту, залиша­ється невідомою дотепер... Скоріш за все, це якийсь новий вид елементар­них частинок. Слабко взаємодіючі масові частинки, які ще мають бути від­криті... Ще 2% припадає на міжзоряний, міжгалактичний газ речовини, з якої зроблені зірки... І лише 1% становить маса всіх зірок і планет Всесвіту» (Програма Гордона, НТВ, тема «Всесвіт і людина», 25.06.2003).

Втім, можливість існування фізичних субстанцій, так само як і їх властивості, - предмет дослідження фізиків. Нас же бі­льше цікавить питання, які механізми використовує Природа для реалізації саморозвитку.

Парадокс «першої частинки». Як ми вже згадували, остан­нім часом учені (серед них Нобелівський лауреат І.Р. Приго­жий) схиляються до думки, що перша частинка виникла в ре­зультаті флуктуації (енергетичного збудження) якогось фізич­ного вакууму, тобто якоїсь однородної матеріальної першоосно­ви, що залишається загадкою.

Примітка

Для нас не важливо, чи був цей фізичний вакуум якоюсь реліктовою субста­нцією, що невпізнанно змінилася в ході формування Всесвіту... Чи він і сього­дні продовжує благополучно існувати паралельно з нами як черговий рівень «динамічної матрьошки» світобудови, що відіграв свою роль на певному ви­тку еволюції природи і посів своє функціональне місце. (Особисто авторові більше подобається друга версія... У тому числі, і з суто егоїстичних мірку­вань. Просто хочеться сподіватися, що саме людство збереже місце на своєму рівні «матрьошки»_/ після того як виконає свою історичну місію, створивши над собою черговий рівень зі штучної матерії, що саморозвивається.)

Але для наших міркувань важливо інше. Ми припускаємо, що розгляну­та субстанція має властивість відносної однорідності. Ми говоримо так обе­режно тому, що сам згаданий фізичний вакуум, скоріш за все, також ко­лись виник як творіння природи з її енергетичної потенції. А це означає, що його однорідність може вважатися такою лише в межах даного етапу тво­рення. Так, як нам здається однорідним борошно, з якого ми ліпимо конди­терські вироби. Не виключено, що неоднорідність - це взагалі невід'ємна властивість природи...

Більш ніж півстоліття тому Нобелівський лауреат Е. Шреді-нгер у своїй знаменитій лекції «Що таке життя?» вперше зга­дав про два шляхи виникнення впорядкованості. «Виявляєть­ся, існують два різних «механізми», які можуть утворювати впорядковані явища: статистичний механізм, що створює поря­док із безладдя, і новий механізм, що виробляє порядок з поряд­ку» (Шредингер, 1999).

З висоти сучасних наукових знань починає простежуватися і місце кожного із зазначених механізмів у ході еволюції приро­ди, і інструментарій, що їх реалізуює і... геніальна прозорли­вість автора наведених рядків, який зумів зазирнути за гори­зонт пізнань людства.

Прорив першорідної однорідності світобудови (якщо така взагалі мала місце) належить саме до класу механізмів, які ство­рюють «порядок з безладу» (або, як сказали б зараз, з «хаосу»). І цей крок Природа зробила, як вважають учені, саме створив­ши першу частинку. Згодом із них формувалися складні сполу­ки (тобто сформувався «порядок із порядку»).

Примітка

Висловимо припущення: уже на самому початку могла бути створена не одна частинка, а пари (або безліч пар) частинок. У своїй подальшій творчості природа віддала перевагу бінарності («плюс» взаємодіяв з «мінусом»). Чому

62

й тоді, на початку світобудови, не могла виникнути якась пара: наприклад, надлишок енергетичного потенціалу і його нестача.

Еволюційне значення розвитку. Замислимося тепер над ево­люційним значенням того, що сталося. Створивши першу части­нку, Природа змогла вирішити складне і парадоксальне завдан­ня. Справа в тім, що перша частинка - це не тільки енергетич­ний сплеск простору. Це складне явище стаціонарного стриму­вання цього сплеску енергетичної неоднорідності, тобто певного рівня гомеостазу. Щоб це реалізувати, частинка повинна здійс­нювати обмін із зовнішнім середовищем. Адже ледь утворившись, частинка в точній відповідності з Другим началом термодинамі­ки відразу проявляє свою дисипативну активність. Інакше ка­жучи, починає необоротно випромінювати в зовнішнє середови­ще наявну в ній енергію, а отже, втрачати її. Втрати цієї енергії мають поповнюватися ззовні, інакше частинка відразу перетво­риться в частину однорідного простору, якою була ще недавно. Вона залишатиметься частинкою доти, поки здійснюватиметься такий обмін (метаболізм) із зовнішнім середовищем. І частинка такий обмін здійснює, якщо вона залишається частинкою.

Парадокс полягає в тому, що таку діяльність у змозі здійсню­вати тільки система. Адже це передбачає також інформаційний контроль процесів і певне (нехай і примітивне) перетворення енергії. Інакше кажучи, щоб стати «найелементарнішою цеглин­кою світобудови», частинка сама повинна складатися з інших «елементарних цеглинок». Коло замкнулося... Як природа роз­в'язала цю проблему, створивши в образі першої частинки від­криту стаціонарну систему, - одному Богу відомо! У даному ви­падку ця розхожа фраза, цілком імовірно, стає носієм істини...

Парадокс природи: щоб бути елементарною, частинка має бути складною...

Примітка

З появою першочастинки почав реалізовуватися триєдиний механізм взає­модії сутнісних начал Природи (енергія - інформація - синергія), що є відо­браженням механізму Божественної Трійці. Правда, і сама частинка не мог­ла б виникнути без цього механізму, матеріапізуючи самим своїм існуван­ням тріаду зазначених сутнісних начал природи.

Відтворенням феноменів стаціонарності і відкритості загад­ки Природи не обмежуються, і ми до них ще повернемося... Зараз же, напевно, доречно підбити деякі підсумки огляду пер­ших кроків творчості Природи (якщо наші вихідні припущення якоюсь мірою відповідають дійсності).

Формування перших частинок стало знаменним етапом ево­люції природи. їх значення надзвичайно важливе:

• вперше з'явилися відкриті стаціонарні системи, здатні ство­рювати у певному місці простору різницю енергетичних по­тенціалів (перший крок до емансипації енергетичної потенції природи);

• з'явилася першооснова інформації (перше щось, що відріз­няється від іншого);

• виникла основа реалізації синергетичного феномену (впер­ше з'явилося щось, що може об'єднатися з чимось);

• почалася реалізація триєдності сутнісних начал (енергія -інформація - синергія), які можна вважати відображенням Божественної Трійці;

• включилися механізми зворотного зв'язку, що забезпечу­ють існування і розвиток матеріальних об'єктів; це ті меха­нізми, за допомогою яких частинки реагують на зміну умов зовнішнього середовища;

• сформувалися передумови дії біфуркаційних механізмів ево­люції (тобто механізми розгалуження напрямків розвитку); вони формують можливості природного добору (виникає різ­номаніття, з якого можна вибрати);

• з'явилася перша хвиля (адже частинки мають хвильові вла­стивості), а з нею властивість нелінійності і засіб синхроні­зації окремих частин простору.

Даний перелік можна продовжувати ще довго. Адже поява першої частинки знаменувала собою початок взагалі будь-яких змін (з'явилося щось, що може змінюватися). Це також є почат­ком необоротних перетворень. Вони почалися з першої ентро-пійної дисипації енергії. А це, поряд з іншим, означає, що була запущена стріла часу, і став формуватися простір. Світ починав набирати рис матеріальності. Нарешті, це початок імовірнісності й невизначеності світу (зі свободою частинки реагувати на зміни середовища світові було даровано свободу змінюватися).

Але відбулося ще одне явище, якому слід приділити особли­ву увагу: почала реалізовуватися і розвиватися пам'ять Приро­ди - основа формування інформації.

64

Розділ З

Закономірності саморозвитку природи

3.1. По спіралі саморозвитку природи

Від простого до складного. Безумовно, походження життя є над­звичайно хвилюючим моментом у загальному процесі еволюції природи. І відкриття механізмів самоорганізації стаціонарних систем нас цікавить насамперед як можливість побачити вито­ки зародження життя. Але хіба на меншу увагу заслуговують процеси самоорганізації на відрізках еволюційної спіралі до виникнення життя і його подальшого розвитку?

Висловлюючись образно, можна сказати: хіба в п'єсі за на­звою «Еволюція, чи самоорганізація природи» менш драматич­ними подіями є виникнення речовини, а ще до цього - похо­дження матерії?

Хіба не є стійкими відкритими стаціонарними системами всі ті «цеглинки», які використовувала природа в процесі ево­люції:

• елементарні частинки з масою спокою, яка дорівнює нулю (фотони, лептони, кварки, гравітони, ін.), - носії фізичних полів; у сучасній фізиці вони є кандидатами на роль істинно елементарних частинок і «будівельного матеріалу» матерії;

• елементарні частинки з ненульовою масою спокою (матеріа­льним носієм найменшої маси і найменшого заряду в при­роді є електрон) - «будівельний матеріал» речовини;

• атоми - «будівельні блоки» для хімічних елементів;

• молекули - конструкційні матеріали для хімічних сполук і клітин;

• хімічні речовини, з яких складаються об'єкти матеріально­го макросвіту (аж до планет і зірок);

• макрооб'єкти, з яких формуються космічні системи;

• космічні мегасистеми - галактики і Всесвіт.

Гіпотеза

Перші частинки були нестабільними елементарними утвореннями, що мали найкоротший час існування і не мали маси спокою. Пригожий ототожнює їх з чорними міні-дірами, що розпадаються на звичайну матерію і випроміню­вання.

Поява і розпад перших частинок створюють передумови до виникнення простору-часу. Пропорційно швидкості народження частинок починається ви­робництво ентропії. У результаті перетворення простору-часу (виробництва ентропії) виникають стабільні частинки, які існують донині.

Отже, послідовність народження матерії виглядає таким чином: спонтан­на флуктуація —> точка біфуркації —> чорні міні-діри —> простір-час —» части­нки (Пригожий и др., 2000а).

Схоже, що виникнення життя стало лише закономірним результатом безупинного процесу самоорганізації природи. Але, ледь виникнувши, живі організми самі стали вихідними ланка­ми формування відкритих стаціонарних систем більш високого рівня, продовжуючи все той же хід невблаганної закономірності самоорганізації.

Основні віхи самоорганізації природи:

• виникнення матерії;

• формування речовини;

• виникнення життя;

• зародження інтелекту;

• утворення ноосфери.

Аргументи вченого

Олександр Чалий: «Біологами виявлені й описані гриби-слизовики, названі соціальними амебами. І ось чому. Коли слизовики мають харчування, вони існують ізольовано — як фермери в сільському господарстві. Але варто з'яви­тися «ознакам голоду», - амеби агрегуються в спіральні структури, своє­рідні «артілі». Як це відбувається? Кожний голодний слизовик-одинак починає в режимі певних імпульсів виділяти хімічні речовини: морфоген і АМФ — циклічний аденозинмонофосфат. Така просторова мітка і дозволяє амебам об'єднуватися, відшукувати одна одну, виявивши деяку подобу соціальної поведінки.

Синергетичне забарвлення має і магія натовпу (аж до бунтів і завору­шень), і обстановка атаки в бою («Коли на смерть ідуть, співають...»), і панічний жах, і позитивний емоційний резонанс у студентській аудиторії і

театральному залі. Але це те, що лежить на поверхні. Синергетика надає можливість моделювати таку самоорганізацію» (Чалий, 2000).

Слід звернути увагу на одну надзвичайно важливу особли­вість. При інтеграції систем нижчого рівня в систему вищого рівня виникає нова якість, що має властивість емерджентності. Нагадаємо її коротке античне визначення: ціле більше суми його частин. У даному випадку спостерігається не простий перехід кількості в якість, але особлива форма інтеграції, що здійснюєть­ся на основі інших законів формоутворення, функціонування й еволюції. Наприклад, молекула має інші властивості, ніж атоми, з яких вона складається, у той час як значно більше скупчення атомів, не об'єднаних у молекули, не дасть якості молекули, а механічне зосередження всіх необхідних для побудови організму молекул чи навіть окремих органів не дає організму.

Аргументи вченого

«...Ми дуже багато знаємо про властивості кисню і водню і, звичайно, знає­мо, що їх сполука — вода — утворюватиме систему, молекула якої склада­ється з двох атомів водню й одного атома кисню. Але ми зовсім безпомічні в поясненні властивостей цієї системи. Чому, наприклад, густина води певний час, як і інших речовин, збільшується разом зі зниженням температури? Але нижче 4 °С градусів вона зменшується. У чому секрет такої аномалії? Чи можна складання цієї системи, що має назву вода, цілком пояснити відоми­ми нам законами фізики та хімії і редукувати вивчення властивостей води до вивчення атомарного рівня ЇЇ компонентів? На таке питання ми поки що не маємо відповіді» (Моисеев, 1990).

Дивергенція чи конвергенція? Розглянуті процеси самоор­ганізації характеризуються безупинним ускладненням і ростом різноманіття організаційних форм матерії. Відомий учений M.L Моїсеєв (Моисеев, 1990) назвав зазначену тенденцію зако­ном дивергенції (від лат. divergo - відхиляюся, відходжу; звід­си, напевно, англ. diversity - різноманіття).

Ми переконалися, що цей закон справедливий однаковою мірою на різних етапах розвитку матерії: добіологічному, біоло­гічному і надбіологічному.

Примітка

Існує й інший погляд на процеси еволюції природи. Прихильники іншої точки зору відкидають дивергенцію. Наприклад, у біології послідовники академіка

67

Л.С. Берга утверджували можливість конвергенції, тобто сходження форм (Моисеев, 1990).

Логіка прихильників конвергенції стає зрозумілою, якщо ознайомитися в Інтернеті з дискусією православних священиків. Точніше, це полеміка прихи­льників конвергенції з їхніми опонентами. Стисло цю полеміку можна охара­ктеризувати таким чином. Прихильники дивергенції (до них, до речі, належав і О. Мень), вважають, що божественний задум реалізується шляхом розго­ртання програми (коду) самоорганізації світобудови.

Прихильники ж конвергенції вважають, що світ був створений Богом у всьому різноманітті і довершеності шляхом цілеспрямованого акту творення (креації). Уся ж подальша еволюція природи є процесом її поступової дегра­дації і руйнування. Відповідно, все складне спрощується, а різноманіття «укру­пнюється» (поєднується) до більш простих і примітивних форм. Наслідком такого процесу є істотне уповільнення розвитку, скорочення кількості науко­вих і технічних відкриттів, що, на думку прихильників концепції, ми спостері­гаємо в наш час. (Можливо, до такого «уповільнення» можна віднести нау­ково-технічну революцію останніх десятиліть XX століття - телебачення, авіа­техніка, космічні технології, комп'ютер, лазер, Інтернет, нанотехнолопїі багато іншого - що буквально за кілька десятиліть до невпізнанності змінило наше життя?)

Мабуть, найбільш радикально висловили позицію прихильників конвер­генції співробітники Московського інституту медико-біологічних проблем РАН Олександр Бєлов І Володимир Вітальєв. Відповідно до їх теорії, мавпи і всі інші живі організми аж до рослин і найпростіших виникли від... людини. Цей шпях розвитку, що докорінно відрізняється від теорії Дарвіна, учені назвали інволюцією.

За теорією Бєлова - Вітальєва, «людина розумна» не лише існувала в один час із динозаврами, древніми синьо-зеленими водоростями, але і з'яви­лася раніш усіх живих організмів. Тільки завдяки своїм нерозумним прагнен­ням і потягам людина почала деградувати в мавпу, з мавпи в інших звірів, потім у земноводних, риб, найпростіші організми аж до рослин і одноклітин­них, - вважають учені (Обезьяна, 2001).

Навіть якщо це якийсь науковий жарт, він проте дуже повчальний, тому що стосується цілком серйозних проблем, доводячи наукову концепцію до логічного завершення. Серед багатьох питань, що виникають до авторів теорії, хочеться виділити пише деякі. Зокрема, як і Червоній Шапочці, цікаво дізна­тися: «Чому такі зуби, вуха, ноги та... інші органи потрібні були людині, яка жила серед мікробів і амеб?». Утім, у той час не було і їх. Вони з'явилися значно пізніше як крайній ступінь деградації людини. Але як тоді людина перетравлювала їжу, якої правда, теж іще не існувало?

Отже, протягом мільярдів років простежується сувора зако­номірність: еволюція природи неухильно і послідовно просува­ється шляхом збільшення впорядкованості через самоорганіза­цію відкритих стаціонарних систем: від хаосу до порядку, від

простого до складного, від нижчого до вищого. Але от парадокс (і наступна загадка): усі роки свідомого сприйняття людиною світу процеси руйнування вважаються більш природними, ніж процеси творення.

3.2. Про співвідношення процесів руйнування і творення

в єволюііії природи

Що є більш природним: руйнування чи творення? Безумовно, перехід порядку в хаос сприймається більш природно, ніж про­тилежне. Дійсно, ламати не будувати, усе погане відбувається саме собою, усе гарне треба готувати. Будь-кому, навіть дитині, відомо, що тепло переходить від більш нагрітого тіла до менш нагрітого» а не навпаки. Втім, подібне сприйняття природності переходу від порядку до безладдя і неприродності зворотних процесів донедавна панувало не тільки на побутовому рівні, але й у науці. Зокрема, природність деструкції природи науково обґрунтована світилами термодинаміки.

Науковий відступ

Вже в першому законі (началі) термодинаміки Ю.Р. Манер (1842) і Г. Гельмгольц ()847) відбили той факт, що безповоротні втрати тепла неми­нучі. Шляхом точних експериментів ними було доведено, що при перетво­ренні теплової енергії в механічну частина її марно розсіюється (дисипує).

Ще далі пішли в другому началі термодинаміки Саді Карно (1824) і Р. Клаузіус (1850). У більш спрощеному формулюванні останнього закон обґрунтував істину, у якій начебто ніхто і не сумнівався. «Тепло не може перетекти самовільно від холодного тіла до гарячого.» Трохи пізніше той же Клаузіус (1876) використовував для характеристики марних втрат тепла лоняття ентропії'. А Л. Больцман навіть назвав її мірою безладу. Виходило, з безповоротними втратами тепла (ростом ентропії) падала здатність сис­теми до упорядкованості. Що, загалом, і логічно: чим менший запас (по­тенціал) енергії, тим менше порядку, тобто можливості зробити будь-яку роботу.

Але Клаузіус на цьому не заспокоївся. Спираючись на два постулати власного авторства: 1) енергія Всесвіту завжди постійна; 2) ентропія Всесвіту завжди зростає, — він сформулював відомий наслідок другого начала тер­модинаміки про теплову смерть Всесвіту. Дійсно, якщо додатковій енергії у Всесвіті (передбачається, що він є закритою системою) взятися немає де, енергія нестримно розсіюється. Рано чи пізно слід очікувати її рівномірного розподілу у Всесвіті. І тоді настане стан термодинамічної рівноваги (макси-

мум ентропії), що в обивателя асоціюється з повним спокоєм, а у фізиків з абсолютним хаосом.

Як бачимо, пріоритет процесів руйнування, здавалося, вирі­шений самою природою. Уже до кінця XIX століття до лексико­ну фізиків увійшло благозвучне слово ентропія, якому призна­чено було стати універсальним символом саморуйнування будь-яких систем. Спочатку ж ентропія трактувалася лише як хара­ктеристика (частинка) необоротних втрат теплової енергії.

Ми вже знаємо: для того щоб залишатися системою, система повинна здійснювати роботу постійно, відтворюючи себе щомиті. Розсіюючи енергію (мовою фізиків - виробляючи ентропію), система втрачає і певну можливість виконувати роботу, у тому числі і з самовідтворення. Це означатиме початок саморуйну­вання (деградації) системи, якщо вона своєю діяльністю не змо­же компенсувати ентропійні втрати (втрати необоротно розсі­яної енергії). Те, що відкриті стаціонарні системи з успіхом на­вчилися творити, обганяючи виробництво ентропії, природа де­монструє в масштабах Землі.

Ми вже переконалися, що нарівні з очевидною здатністю природи до саморуйнування існує її потенція до самоорганізації і підвищення рівня упорядкованості.

Можливо, самотворення також є природним у природі, як і саморуйнування? Може, ці два начала: творення і деструкція -нерозривні в природі від самого початку?

Ще Ф. Енгельс із властивою йому інтуїцією натураліста по­мітив неспроможність спроб пояснити основи світобудови лише на основі однобокого трактування законів термодинаміки.

Інформація з першоджерел

«Якого б вигляду не набувало друге начало Клаузіуса... відповідно до нього, енергія втрачається (зникає), якщо не кількісно, то якісно. Ентропія не може знищуватися природним шляхом, зате може створюватися. Світовий годин­ник спочатку має бути заведений, потім він іде, поки не прийде до стану рівноваги, і тільки диво може вивести його з цього стану і знову пустити в хід. Витрачена на завод годинника енергія зникла, принаймні у якісному відно­шенні, і може бути відновлена тільки шляхом поштовху ззовні. Отже, по­штовх ззовні був необхідний також і спочатку; отже, кількість наявного у Всесвіті руху чи енергії не завжди однакова; отже, енергія має бути створе­на; отже, вона створима, отже, вона знищенна. Ad absurdum» (Знгельс, 1982, с. 249-250).

Розглядаючи висновки Клаузіуса з другого начала термодинаміки, які приводять до абсурду, Ф. Енгельс робить висновок: «Кругообігу тут не вихо­дить, і він не вийде доти, поки не буде відкрито, що випромінена теплота може бути знову використана» (там же, с. 165), «...поки не буде відкритий закон, зворотний закону руху неорганічної матерії» (там же, 248). «Питання буде остаточно вирішене лише в тому випадку, якщо буде показано, яким чином випромінена у світовий простір теплота стає знову такою, що може використовуватися- Вчення про перетворення руху порушує це питання в абсолютній формі...» (там же, 248).

Повторимо для себе ще раз той закон руху неорганічної ма­терії, про який згадує Ф. Енгельс: ентропія необоротних проце­сів зростає, або: необоротне розсіювання енергії прагне в нежи­вій природі до максимального прояву.

Обмеженість дії закону зростання ентропії була доведена австрійським фізиком Л. Больцманом, коли він зрозумів, що ентропія є не тільки, а може, не стільки енергетичною, скільки статистичною характеристикою.

Аргументи вченого

«Виходячи з того, що теплота є енергія безладного, хаотичного руху ча­стинок речовини, Больцман на основі молекулярно-кінетичної теорії про­демонстрував, що закон зростання ентропії не може бути застосований до Всесвіту, тому що він справедливий лише для статистичних систем, які складаються з великої кількості об'єктів, що хаотично переміщуються (або розташовуються). Поведінка їх, обумовлена зміною параметрів стану (для газів, наприклад - тиск, температура, питомий об'єм), підпорядковуєть­ся законам теорії імовірностей. Зростання ентропії таких систем вказує лише найбільш ймовірний напрямок перебігу процесів. І не виключає -більш того, з необхідністю передбачає — можливість малоймовірних по­дій, які називаються флуктуаціями, коли ентропія зменшується» (Алексе-ев, 1983).