Сутнісні начала природи, або чого навчає вчення про Трійцю. 3 страница

Про причини цього можуть якоюсь мірою дати уявлення два приклади, що випливають з однієї і тієї ж ситуації. Побутовий прилад, розрахований на напругу 220 вольт, включається в мережу з напругою: а) 110 в; б) 380 в. У першому випадку прилад працювати не зможе через недостатнє енергозабезпечення. У другому прилад вийде з ладу. У кращому разі це відбудеться внаслідок руйнування запобіжного захисту; у гіршому - у результаті поломки самого приладу. Чому - пояснювати не потрібно.

Напруга у 220 В відображає оптимальне значення параметрів зовнішнього середовища для системи за назвою прилад. їй відповідає оптимальний внутрішній енергетичний стан приладу. А взаємозв'язок характеристик внутрішніх складових припаду (потужність двигуна, параметри обмотки його ротора, опірність електропроводки тощо) і є тим, що можна умовно назвати гомеостазом системи «прилад». За визначенням (див. визначення гомеостазу) даний гомеостаз відрізняється від гомеостазу стаціонарних систем, що самоорганїзуються, тільки двома словами (за якими прихована глибока істотна відмінність). По-перше, розглянутий гомеостаз не є динамічним. (Звичайно, якщо ця технічна система не забезпечена засобами саморегулювання і самоналагодження. Наш прилад не здатний змінюватися і є «застиглою» системою. Виходить, і його гомеостаз не може бути динамічним). По-друге, з цієї причини сталість складу і властивостей системи не може бути відносною. Вона абсолютно постійна, бо це задано ще виробником приладу. Розглянута система не в змозі реагувати на зміну умов зовнішнього середовища. Можна сказати, що гомеостаз приладу сталий, а природної системи — стійкий.

Фактично властивість стаціонарності є тим, що робить кожну природну систему системою, надає їй вигляду неповторності та самобутності. Кожний біологічний вид має сталість відмітних ознак, що відрізняють його від інших видів, у тому числі: середні вага і ріст, склад крові та інших рідин, температура тіла тощо. Варіації цих параметрів відрізняють окремі особини всередині виду.

Гомеостаз є феноменальним винаходом і витвором природи. Саме завдяки гомеостазу вдається забезпечити передумови незворотності та спрямованості перебігу фізико-хімічних процесів. Роль стаціонарності та гомеостазу в процесах існування і розвитку систем стає добре зрозумілою на прикладі живих організмів.

Власне, гомеостаз - це те, що робить будь-яке ціле, складене з частин (а саме такий первісний зміст терміна «система»), системою, що самоорганізується.

Стаціонарність і гомеостаз системи забезпечують її стійкість і самобутність.

Будь-який рух чи зміна можливі тільки там, де є різниця потенціалів: гравітаційних, фізичних, хімічних. Де існує відмінність: рівнів висоти, температур, тисків, хімічних характеристик, електромагнітних потенціалів. Саме нерівноважність є рушійною силою будь-яких процесів, а отже, змін.

Не менш важливо, щоб ця нерівноважність була стійкою. Тобто, щоб різниця потенціалів відтворювалася постійно. Причому важливо, щоб самі значення різниці потенціалів істотно не змінювалися. Саме за таких характеристик створюються найбільш сприятливі умови усталеності процесів, що протікають, їх безперервності, незворотності, спрямованості й ефективності з погляду витрат енергії.

Усе це в кінцевому рахунку визначає швидкість перебігу процесів і темпи змін, що відбуваються. За відсутності подібних умов, тобто за постійної зміни різниці потенціалів можливі не тільки коливання темпів перебігу процесів, але навіть повна зміна їх спрямованості, за якої розвиток блокується взагалі.

Примітка __________________________________________________

Уявимо собі, що може відбутися при зміні (збільшенні чи зниженні) значення будь-якого параметра системи на певну величину. В умовах динамічної рівноваги системи (що передбачає урівноваженість дії різних сил) це може привести до порушення симетричності дії сил, що може змінити І спрямованість самих процесів. Скажімо, зниження рівня води в ріці може привести до того, що в неї спрямуються води інших джерел. На якийсь час може змінитися навіть звичайний напрямок течії ріки. Утім, подібному наслідку може передувати й інша причина. Відомі Санкт-Петербурзькі повені були викликані тим, що при сильних вітрах з моря швидкість плину Неви (із суші в затоку) сповільнювалася до критичних значень: води затоки починали надходити в ріку, змінюючи напрямок її течії.

В обох випадках вихідна кількісна зміна параметрів системи спричиняла якісну зміну результатів процесів, коли змінювався навіть знак їх спрямованості.

Стаціонарність означає виконання триєдиної функції: створити різницю потенціалів між системою і зовнішнім середовищем; постійно утримувати її протягом певного часу; зберігати при цьому незмінний рівень потенціалів.

Термін «гомеостаз(ис)» запропонував У. Кеннон у 1929 році для характеристики станів і процесів, що забезпечують стійкість організму. Однак ідея про існування фізіологічних механізмів, спрямованих на підтримання сталості внутрішнього середовища організму, була висловлена ще в другій половині XIX ст. К. Бернаром. Він розглядав стабільність фізико-хіміч-них умов у внутрішньому середовищі як основу свободи і незалежності живих організмів у зовнішньому середовищі, яке зазнає постійних змін.

Виникнення життя на Землі, поява одноклітинних організмів були пов'язані з формуванням і безупинною підтримкою в клітині протягом усього життя специфічних фізико-хімічних умов, які відрізняються від умов навколишнього середовища. У багатоклітинних організмів з'являється внутрішнє середовище, у якому перебувають клітини різних органів і тканин, відбувається розвиток і удосконалення механізмів гомеостазу. У ході еволюції формуються спеціалізовані органи кровообігу, дихання, травлення, виділення й ін., що беруть участь у підтриманні гомеостазу.

Виникнення на Землі живих організмів, які досконало опанували техніку управління гоместазом, стало колосальним поштовхом у розвитку природи планети, який різко прискорив темпи еволюційних процесів.

Розділ 2

Першооснови формування систем

2.1. Зміст сутнісних начал природи

Сутнісні начала природи, або чого навчає вчення про Трійцю.

Навряд чи можна судити з повною мірою достовірності про глибинний зміст процесів, які відбуваються в природі. Особливо про первинні причини, що приводять ці процеси в дію. Таємниці природи завжди залишаються розгаданими не до кінця. Наші знання ніколи не бувають абсолютно повними і завершеними. Ми можемо лише в міру свого пізнання судити про ті результати, що являє світові природа. Саме ці продукти: від елементарних частинок і величезних галактик до людини і суспільних об'єднань - і є кінцеві на даний момент творіння природи, які, втім, ніколи не бувають закінченими. Тому що процеси творення, у яких природа реалізує свою креативну функцію, ніколи не закінчуються.

Формування предметів і явищ природи відбувається в єдності її сутнісних начал. Сутнісні начала природи — це вихідні основи формування всіх предметів і явищ природи.

Ми можемо лише робити припущення щодо глибинного змісту сутнісних начал. Цілком імовірно, що його принципово неможливо збагнути. Адже сутнісні начала - це те, що лежить в основі всіх процесів і явищ природи. Вони є своєрідною вихідною «субстанцією» всіх без винятку природних творінь, як об'єктивних, так і суб'єктивних. Ці творіння охоплюють саму матерію, пов'язані з нею простір і час, а також матеріально-інформаційні форми розвитку природи. Останні можуть виступати і в якості об'єктивних (види речовинної природи), і в якості суб'єктивних (наприклад, людська особистість) сутностей.

Сутнісні начала є першопричиною виникнення світобудови і рушійною силою процесів розвитку природи. Отже, сутнісні начала мали існувати до виникнення (творіння) згаданих об'єктів світобудови і, цілком імовірно, повинні залишатися після можливого припинення існування матеріального світу (якщо таке настане). Як бачимо, сутнісні начала повинні мати риси, властиві так званим трансцендентним силам. Найважливішими з подібних характеристик, на наш погляд, є дві.

По-перше, джерела сутнісних начал перебувають поза сформованих ними явищ і предметів природи, тобто є зовнішніми стосовно них. При цьому самі сутнісні начала формують глибинний зміст будь-яких явищ і предметів світобудови.

По-друге, сутнісні начала в принципі не можуть бути до кінця осягнені людиною. Людина за своєю природою не може повною мірою збагнути явище, яке її сформувало, і, отже, є феноменом більш високого рівня. У цьому сенсі дане явище може вважатися умовно безкінечним порівняно з обмеженою природою людини.

Цілком імовірно, що людство мало накопичити певний досвід дослідження сутнісних начал. Логічно припустити, що велика частина цього досвіду сконцентрована в релігійних ученнях, які головну увагу приділяли саме трансцендентним явищам. Тому видається доцільним уважно підійти до релігійної спадщини не тільки з погляду вивчення теологічних постулатів чи етичних принципів, але також на предмет дослідження відомостей зага-льнонаукового характеру. У першу чергу йдеться про природу і зміст сутнісних начал. Це важливо ще й тому, що протягом тривалого періоду розвитку людства релігія виконувала функції як власне теологічного, так і наукового інститутів.

Відповідно до християнського вчення, Трійця виражає характерний зміст Бога. Бог представлений єдністю трьох Божественних Іпостасей (Сутностей): Бога-Отця, Бога-Синаі Бога-Духа Святого. Дозволимо собі припустити, що взаємодія Іпостасей Трійці відбиває природу діалектики сутнісних начал у процесах розвитку. Або інакше: природа сутнісних начал є аналогом (діючою моделлю) реалізації єдності Божественних Іпостасей Трійці.

Переходячи до характеристики сутнісних начал природи, візьмемо на себе сміливість припустити, що як такі начала виступають енергетична потенція, інформаційне начало і синергетичний феномен, що означає здатність розрізнених частин

природи довільно поєднуватися в структури з колективною поведінкою.

Енергетична потенція. Дозволимо собі припустити, що аналогом БогаОтця в явищах природи є вихідна потенція до руху, що споконвічно присутня в природі. Походження цієї потенції і є пертим і первинним таїнством природи. Первинним тому, що це є першопричиною виникнення сутнісного світу. Цілком імовірно, що вихідне джерело, або рушійна сила даної потенції незбагненна в принципі, і в цьому розумінні обґрунтовано може бути названа божеством, не тільки в релігійному, але (умовно) і в науковому плані.

Примітка

Ідеалісти як першопричину руху називають Бога. Матеріалісти ж просто констатують факт Іманентності руху, що властивий усім формам буття. Фактично і ті, і інші визнають те саме. Різниця лише в тому, що в першому випадку Бог визнається абсолютно, а в другому — умовно, як непізнана (а можливо, і в принципі непізнаванна) першопричина, що лежить поза явищами матеріального світу. Фактично в даному випадку виникає необхідність визнання трансцендентної сили.

Інформаційна основа. Інформаційний феномен є ще одним началом природи і, імовірно, може розглядатися як аналог Бога-Сина (Біблійного Слова, Логосу) у явищах природи. Як уже відзначалося, в основі формування (виникнення, творіння) усіх предметів і явищ природи лежить рух. Природні сутності - від елементарних частинок до найскладніших біологічних організмів - розрізняються інформаційними програмами реалізації цього руху.

Саме вони складають основу предметів і явищ природи. Сама інформація народжується з різної здатності природних сутнос-тей реалізувати енергетичну потенцію природи. У цьому розумінні інформація начебто вторинна. Вона народжується з першопричини - руху. Однак здатність до змін стає інформацією, лише будучи закріплена пам'яттю. Пам'ять, імовірно, і є другим таїнством природи. Пам'ять, а саме здатність природи фіксувати (закріплювати) і стійко відтворювати свої стани (здатність до руху), є такою ж фундаментальною властивістю природи, як і рух. Без пам'яті було б неможливе виникнення не тільки життя або вищих тварин, але і таких сутностей, як частинки, атоми, молекули, тобто енергії і речовини.

Сучасна наука, проникнувши в глибини матерії, виявляється, проте, неспроможною відповісти на питання, хто або що дозволяє природі пам'ятати і безпомилково відтворювати близько 50 різних фізичних сталих величин. Найбільш відомі з них: швидкість світла, елементарний заряд, маса спокою електрона, маса спокою протона, класичний радіус електрона, стала Планка, число Авогадро, електрична стала, газова стала, стала Больцмана, гравітаційна стала, нормальне прискорення та інші... А ще: розміри (радіуси, обсяги) і маси атомів різних хімічних елементів; розміри (діаметри) і маси молекул різних речовин; властивості різних речовин (наприклад, щільність, температури плавлення і кипіння, теплопровідність, електропровідність) - тобто все те, що уможливлює існування, зміну і розвиток матерії.

Примітка

Для ідеалістів інформаційна основа - це Божественний задум (Біблійне слово, Логос), що передував процесам творення, народжуючись від Бога-Отця. Матеріалісти ж не можуть не визнати факт незбагненного явища, яке змушені адресувати знову ж до трансцендентного феномену. Таким феноменом варто визнати наявність (а точніше, виникнення) пам'яті в природних структур (систем), що народжуються.

Інформація як носій характерних (розпізнавальних) ознак предметів і явищ природи народжується з їх різної потенції до руху (енергетичної потенції). Повторимося, що ця потенція може стати інформацією тільки в тому випадку, якщо буде закріплена пам'яттю. Саме пам'ять перетворює випадковий імпульс руху в постійно повторюваний системою енергетичний потенціал або сукупність енергетичних потенціалів, властивих предмету або явищу. Фактично пам'ять - це те, що створює різні предмети і явища природи - природні сутності з одного й того самого «будівельного матеріалу» — потенції до руху.

У людині завдяки такому виду пам'яті, як мозок, інформаційна сутність розвинулася до виникнення віртуальної форми її прояву. Мова йде про людську особистість, яка здатна, по-перше, до формування інформаційних образів у відносному відриві від об'єктивної реальності; а по-друге, до пізнання природи, включаючи свою власну природу.

Примітка

Науковий світ і сьогодні дивується таким загадкам природи, як генетичний код і мозок. Ці творіння природи дійсно заслуговують на подив і захоплення. Дотепер розгадані лише деякі суто технологічні аспекти функцюнування цих систем пам'яті. Залишається загадкою, як і чому вони виникли? Що є рушійною силою закріплення і, головне, відтворення інформацй?

Але хіба не менш дивним є наявність пам'яті у природних сутностеи добІологІчного рівня?! Що дозволяє частинкам, атомам, молекулам, хімічним сполукам пам'ятати і безпомилково відтворювати свої властивості: заряд, масу, орбіти частинок, склад ядер, хімічні і фізичні характеристики (температури плавлення і кипіння, електро- І теплопроводностІ, форми кристалів і багато іншого)?

Таїнством є те, що для виникнення зазначених природних сутностеи пам'ять повинна була виникнути... раніше від них або існувати в природі постійно, поступово реалізовуючись у її творіннях.

Синергетичний феномен. Явище самоорганізації складних систем було відкрите лише в другій половині XX століття. Це явище є предметом нової науки - синергетики, яка спирається також на подібність математичних моделей, що описують процеси самоорганізації в системах різної природи. Один з основоположників синергетики Хакен визначив її як науку «про колективну поведінку підсистем, що утворюють систему». Коопера-тивність, узгодженість, синергетизм, а також нелінійність, складність, відкритість є основою процесів самоорганізації. Основою реалізації синергетичного феномену є процеси самоорганізації відкритих стаціонарних систем.

Відкриття явищ самоорганізації в неживій природі (нагадаємо, що поштовхом до цього послужила реакція Білоусова -Жаботинського) дає можливість по-новому поглянути на ряд процесів розвитку природи.

Синергетичний феномен, який визначає здатність окремих розрізнених частин природи (підсистем) поєднуватися в системи «з колективною поведінкою», цілком імовірно, може розглядатися як аналог Святого Духа. Існування зазначеного феномена є третім таїнством природи.

Загадкою тут є те, чому і яким чином розрізнені, у тому числі неживі частини простору раптом починають поводитися узгоджено. Останнє означає такий вид поведінки, який можна було б пояснити, якби зазначені підсистеми, по-перше, були

живими організмами (з пам'яттю і здатністю реагувати на зовнішній вплив); а по-друге, між частинами існував би постійний комунікативний (тобто інформаційний) зв'язок. Саме цей синергетичний феномен у сполученні з енергетичною потенцією та інформаційним началом є основою самоорганізації і саморозвитку систем і головним інструментом творчої (креативної) активності природи.

Примітка __________________________________________________

Як зазначає енциклопедичний словник «Християнство», «Бог - це абсолютно вільна особистість». Це також «бескІнечна сила (самопричина і причина усього), досконалий розум і безмежна любов» (Христианство, т. З, 1995). Можна припустити, що властивість безкінечної сили є аналогією енергетичної потенції, властивість досконалого розуму характеризує інформаційне начало, а властивість безмежної любові відповідає синергетичному феномену природи, (коли розрізнені частини простору перетворюються в систему «з колективною поведінкою»).

Феномен синергії є одним із найменш вивчених у науці. Тут ми зупинимося більш докладно на явищах, що лягли в основу вивчення зазначеної науки.

Синергія походить від грец. synergeia - «спільна дія», отже, синергетизм - це взаємодія різних потенцій або видів енергій у цілісній дії.

Феномен синергії, або синергетизму, має кілька моментів. Насамперед йдеться про явища, що виникають від спільної дії кількох різних факторів, у той час як кожний фактор окремо до подібного явища не приводить.

Примітка

Не випадково, в медицині, де розглянуте поняття з'явилося одним із перших, синергізм означає варіант реакції організму на комбінований вплив двох або декількох лікарських речовин, який характеризується тим, що сукупна дія препаратів сильніша за вплив кожного окремого компонента.

Роботи Г. Хакена дали можливість поглибити зміст синергії. За визначенням вченого, це не тільки спільна дія кількох факторів, що приводить до якісно нового результату, але «кооперативна» взаємодія між елементами системи, за якої вони виявляють ознаки колективної поведінки. У результаті цього сукупність окремих елементів перетворюється в єдину цілісну систему.

Щоб явище синергетизму відбулося, необхідна наявність в елементів системи цілого ряду важливих властивостей:

1) здатності реагувати на зміни зовнішнього середовища;

2) когерентності (погодженості) окремих елементів системи, що полягає в синхронності процесів змін стану різних елементів системи, яка виявляється в просторі в короткострокові періоди часу;

3) коеволюції, що передбачає збіг у різних елементів системи трансформаційних циклів розвитку, який виявляється в довгострокові періоди часу;

4) взаємодоповнюваності, що означає зв'язки між елементами системи, побудовані на здатності елементів по-різному змінювати властивості матеріально-енергетично-інформаційних потоків;

5) взаємозалежності, що означає такі взаємозв'язки між елементами системи, за яких зміна стану одних елементів викликає зміни в інших елементах;

6) взаємовигідності, яка передбачає, що спільне функціонування елементів поліпшує їх стан більшою мірою, ніж їх роздільне функціонування.

Синергетизм є надзвичайно складним явищем. Його не можна звести до якогось одного виду взаємодії між елементами. Кожний з них відіграє певну роль у формуванні взаємозалежного і взаємообумовленого інструментарію, яким природа забезпечує реалізацію синергії. Цей інструментарій представлений різними явищами природи. Джерела більшості з них покриває за-віса таємниці, цілком імовірно, вони є такими ж фундаментальними і незбагненними таїнствами природи, як рух і саме явище синергетизму. Можливо, у силу незбагненності вихідних явищ незбагненним є і результуючий феномен синергетизму.

Ризикнемо припустити, що основними механізмами здійснення феномену синергетизму в природі є інтеграція і диференціація.

Інтеграція (від лат. integratio - з'єднувати) - поняття, що означає об'єднання окремих частин у ціле.

Диференціація (від лат. differentia - різниця, розходження) - поділ, розчленування цілого на різні частини, форми і рівні.

Діалектика природи завжди передбачає єдність двох процесів поєднання і поділу. Адже поєднувати можна лише те, що є роздільним. Власне, у цьому і полягає процес творення:

розділяючи поєднувати і поєднуючи розділяти. Тому що розділяючи ми одержуємо нову відмінність (різноманіття) і формуємо полюси, що створюють потенцію руху до об'єднання. А поєднуючи, ми отримуємо нову якість, що відрізняється від того, що було раніше, від того, що існує навколо. Це означає, що нова якість розділяє те, що було колись.

Як основні інструменти інтеграції і диференціації природа використовує притягання і відштовхування.

Цей інструментарій на різних етапах еволюції реалізується природою за допомогою різних форм взаємодії компонентів матерії.

Ми не ставимо тут перед собою мету глибокого занурення в зміст фізичних процесів різних форм взаємодії матерії. Це доля фізиків. Висловимо лише припущення: навіть тоді, коли будуть досконально досліджені процеси взаємодії елементарних частинок, що формують властивості речовини, навряд чи перестануть бути загадкою джерела тих явищ, завдяки яким виникли самі частинки (а в кінцевому рахунку, і матерія).

Очевидно, у цій діалектичній єдності і боротьбі двох суперечностей - поєднуваного і поділюваного ~ полягає креативна функція природи, яка реалізується в постійно відтворюваних процесах розвитку.

Відтворювальний феномен природи. Цілісну творчу здатність природи, тобто її здатність до саморозвитку і формування нових сутностеи, очевидно, можна розглядати як четверте сутнісне начало природи. Це феномен інтегральної взаємодії трьох названих сутнісних начал. Кожне з них, дійсно, відіграє начебто самостійну роль, і разом з тим вони невід'ємні один від одного.

Сутнісні начала Трійці в природі реалізуються через взаємодію енергії, інформації, синергії.

Хіба ми не говоримо як про самостійні явища про енергетичну потенцію (здатність до руху, властиву будь-яким формам матерії), інформацію (зокрема, продукт генетичного коду або такий інформаційний феномен, як особистість людини) і, нарешті, про синергетичний феномен, що перетворює окремі частини простору в єдину систему, яка самовідтворюється і само-розвивається?

У той же час потенція до руху може бути реалізована лише відносно того, що може рухатися. Будь-який природний об'єкт, будь-яка сутність природи - це насамперед інформаційна програма, а інформація - це наслідок розходження (різниці) енергетичних потенціалів (здатності до руху). Нарешті, творча здатність природи на основі синергетичного феномену формується у взаємодії перших двох начал.

Діючи подібним чином, тріада зазначених явищ утворює четвертий феномен, який у кінцевому рахунку формує будь-яку природну сутність (кожний конкретний електрон, атом, молекулу або біологічну істоту), утворюючи її внутрішній зміст. Адже щоб ці творіння природи існували на світі, вони повинні в кожній точці свого простору щомоментно відтворювати свої відмітні (розпізнавальні) ознаки. Саме це творче самовідтворення протидіє силам ентропії, тобто процесам саморуйнування природних творінь, які відбуваються одночасно із самовідтворенням у тих же просторово-часових параметрах.

Примітка

Доречно ще раз нагадати, що білки печінки і сироватка крові людини наполовину оновлюються кожні 10 діб, а окремі ферменти печінки - кожні 2-4 години (Биологический, 1989). Дещо перебільшуючи, можна сказати, що на роботу людина йде з однією печінкою, а повертається з іншою - оновленою.

Цей феномен самовідтворення, що перебуває в кожній природній сутності і формує її креативну (тобто творчу основу), цілком імовірно, можна вважати четвертим таїнством природи.

Четверте таїнство природи - самовідтворювальний феномен кожної природної сутності.

Ніхто не знає, звідки в кожному творінні природи береться і як побудований той механізм, який щомоментно, знову і знову заводить пружину процесів самовідновного творення даної природної сутності. Але саме цей механізм, інтегруючи тріаду фундаментальних начал природи (енергії, інформації, синергії), у кожному творінні природи формує його неповторний вигляд. Природа креативності світобудови, яка відкривається сьогодні людині, змушує по-новому побачити зміст відкритих стаціонарних систем. Поняття, яке позначається цими трьома

словами, являє собою своєрідний аналог Трійці. Тому що відкритість системи символізує енергетичне начало, стаціонарність - інформаційне, системність - синергію природи... А всі разом ~ креативний феномен, ще одне диво і таїнство природи, неповторне і самобутнє.

Будь-яка відкрита стаціонарна система - своєрідний аналог Трійці.

У традиційній японській релігії синто сім мільйонів богів. Кожна тварина, кожне дерево, кожна травинка — бог. З позиції монотеїстичних релігій можна сказати інакше: Бог перебуває в кожному творінні природи. Християни ж скажуть, що неповторний вигляд кожного свого творіння Бог створює силою Божественної Трійці: її енергією, розумом і любов'ю.

З чого створений світ, якого до цього не існувало? - 3 нічого! А точніше, із сутнісних начал природи.

Саме так, за Біблією, Бог створив Всесвіт. За влучним виразом В. Шкоди (Шкода, 2001), «з нічого - означає із себе». Нова якість створюється із взаємодії трьох фундаментальних сутнісних начал: руху, інформації (пам'яті) і здатності до синергй (об'єднання).

2.2. Креативність природи

Під креативністю природи розуміють Ті здатність до творення. У свою чергу, творенням можна вважати процеси, спрямовані на збільшення порядку (упорядкованості) у певному об'ємі простору і часу. Природа реалізує функцію креативності через процеси самоорганізації і саморозвитку відкритих стаціонарних систем.

Доречно звернути увагу на одну надзвичайно важливу особливість: Природа, або Творець, створюючи свої сутності, фактично відтворює самовідтворення. Що це означає? Процес створення Творцем світу або окремих природних сутностей принципово не відрізняється від роботи скульптора, який ліпить, наприклад, із глини фігури людей, тварин або рослин.

Принципова відмінність - у тому, що по закінченні роботи скульптора процес творення закінчується. Далі плоди його ро-

боти можуть тільки руйнуватися під впливом сил природи. З появою на світ природних сутностей (а це завжди закономірний акт об'єктивних процесів еволюції природи) процес творення даної сутності лише починається. Адже кожна природна сутність має відтворювати себе заново в кожній її частці й у кожний момент часу її існування. Навіть переривання цього існування означає початок нового відтворювального процесу іншої природної сутності, яка приходить на зміну тій, що залишає буття. Одна частка трансформується в іншу, одна речовина перетворюється в іншу, на зміну одному біологічному виду приходить його наступник.

Примітка

Мабуть, з дуже великим наближенням процес створення Творцем природних сутностей можна порівняти з роботою жонглера, який, розкручуючи на паличках одну за одною тарілки, ставить їх, копи вони крутяться, на різні предмети або на себе. Певний час усі розкручені тарілки перебуватимуть у відносно рівноважному обертанні, імпульс якому був наданий ззовні творцем даного номера.

Процеси творення природи є не чим іншим, як творінням самих процесів творення, що відбуваються багаторазово і багаторівнево за принципом «матрьошки» (прототип англомовного аналога «матрьошки» - цибулина). Створюючи свої творіння, природа «турбується» про те, щоб вони нескінченно довго самі відтворювали своє існування. (Обмеження накладаються лише умовами зовнішнього середовища, у яких можуть існувати дані сутності.) Подібне самовідтворення може відбуватися лише за однієї умови - якщо, породжені в результаті взаємодії трьох природних сутнісних начал, ці створіння самі будуть реалізовувати модель Сутнісної Трійці. Тому, створені Трійцею, творіння природи самі несуть її риси: енергетичну потенцію, інформаційне начало і синергетичний феномен системної взаємодії окремих частин, - будучи своєрідною подобою Трійці.