Сутнісні начала природи, або чого навчає вчення про Трійцю. 3 страница

Про причини цього можуть якоюсь мірою дати уявлення два приклади, що випливають з однієї і тієї ж ситуації. Побутовий прилад, розрахований на напругу 220 вольт, включається в мережу з напругою: а) 110 в; б) 380 в. У першому випадку прилад працювати не зможе через недостатнє енергоза­безпечення. У другому прилад вийде з ладу. У кращому разі це відбудеться внаслідок руйнування запобіжного захисту; у гіршому - у результаті полом­ки самого приладу. Чому - пояснювати не потрібно.

Напруга у 220 В відображає оптимальне значення параметрів зовнішньо­го середовища для системи за назвою прилад. їй відповідає оптимальний внутрішній енергетичний стан приладу. А взаємозв'язок характеристик внут­рішніх складових припаду (потужність двигуна, параметри обмотки його ро­тора, опірність електропроводки тощо) і є тим, що можна умовно назвати гомеостазом системи «прилад». За визначенням (див. визначення гомеоста­зу) даний гомеостаз відрізняється від гомеостазу стаціонарних систем, що самоорганїзуються, тільки двома словами (за якими прихована глибока істо­тна відмінність). По-перше, розглянутий гомеостаз не є динамічним. (Зви­чайно, якщо ця технічна система не забезпечена засобами саморегулюван­ня і самоналагодження. Наш прилад не здатний змінюватися і є «застиглою» системою. Виходить, і його гомеостаз не може бути динамічним). По-друге, з цієї причини сталість складу і властивостей системи не може бути відно­сною. Вона абсолютно постійна, бо це задано ще виробником приладу. Розглянута система не в змозі реагувати на зміну умов зовнішнього середо­вища. Можна сказати, що гомеостаз приладу сталий, а природної системи — стійкий.

Фактично властивість стаціонарності є тим, що робить кож­ну природну систему системою, надає їй вигляду неповторності та самобутності. Кожний біологічний вид має сталість відміт­них ознак, що відрізняють його від інших видів, у тому числі: середні вага і ріст, склад крові та інших рідин, температура тіла тощо. Варіації цих параметрів відрізняють окремі особини все­редині виду.

Гомеостаз є феноменальним винаходом і витвором природи. Саме завдяки гомеостазу вдається забезпечити передумови не­зворотності та спрямованості перебігу фізико-хімічних процесів. Роль стаціонарності та гомеостазу в процесах існування і розвит­ку систем стає добре зрозумілою на прикладі живих організмів.

Власне, гомеостаз - це те, що робить будь-яке ціле, складене з частин (а саме такий первісний зміст терміна «система»), си­стемою, що самоорганізується.

32

Стаціонарність і гомеостаз системи забезпечують її стій­кість і самобутність.

Будь-який рух чи зміна можливі тільки там, де є різниця потенціалів: гравітаційних, фізичних, хімічних. Де існує від­мінність: рівнів висоти, температур, тисків, хімічних характе­ристик, електромагнітних потенціалів. Саме нерівноважність є рушійною силою будь-яких процесів, а отже, змін.

Не менш важливо, щоб ця нерівноважність була стійкою. Тобто, щоб різниця потенціалів відтворювалася постійно. При­чому важливо, щоб самі значення різниці потенціалів істотно не змінювалися. Саме за таких характеристик створюються най­більш сприятливі умови усталеності процесів, що протікають, їх безперервності, незворотності, спрямованості й ефективності з погляду витрат енергії.

Усе це в кінцевому рахунку визначає швидкість перебігу процесів і темпи змін, що відбуваються. За відсутності подібних умов, тобто за постійної зміни різниці потенціалів можливі не тільки коливання темпів перебігу процесів, але навіть повна зміна їх спрямованості, за якої розвиток блокується взагалі.

Примітка __________________________________________________

Уявимо собі, що може відбутися при зміні (збільшенні чи зниженні) значення будь-якого параметра системи на певну величину. В умовах динамічної рів­новаги системи (що передбачає урівноваженість дії різних сил) це може привести до порушення симетричності дії сил, що може змінити І спрямова­ність самих процесів. Скажімо, зниження рівня води в ріці може привести до того, що в неї спрямуються води інших джерел. На якийсь час може зміни­тися навіть звичайний напрямок течії ріки. Утім, подібному наслідку може передувати й інша причина. Відомі Санкт-Петербурзькі повені були викликані тим, що при сильних вітрах з моря швидкість плину Неви (із суші в затоку) сповільнювалася до критичних значень: води затоки починали надходити в ріку, змінюючи напрямок її течії.

В обох випадках вихідна кількісна зміна параметрів системи спричиняла якісну зміну результатів процесів, коли змінювався навіть знак їх спрямова­ності.

Стаціонарність означає виконання триєдиної функції: ство­рити різницю потенціалів між системою і зовнішнім середови­щем; постійно утримувати її протягом певного часу; зберігати при цьому незмінний рівень потенціалів.

33

Термін «гомеостаз(ис)» запропонував У. Кеннон у 1929 році для характеристики станів і процесів, що забезпечують стій­кість організму. Однак ідея про існування фізіологічних меха­нізмів, спрямованих на підтримання сталості внутрішнього се­редовища організму, була висловлена ще в другій половині XIX ст. К. Бернаром. Він розглядав стабільність фізико-хіміч-них умов у внутрішньому середовищі як основу свободи і неза­лежності живих організмів у зовнішньому середовищі, яке за­знає постійних змін.

Виникнення життя на Землі, поява одноклітинних організ­мів були пов'язані з формуванням і безупинною підтримкою в клітині протягом усього життя специфічних фізико-хімічних умов, які відрізняються від умов навколишнього середовища. У багатоклітинних організмів з'являється внутрішнє середовище, у якому перебувають клітини різних органів і тканин, відбува­ється розвиток і удосконалення механізмів гомеостазу. У ході еволюції формуються спеціалізовані органи кровообігу, дихан­ня, травлення, виділення й ін., що беруть участь у підтриманні гомеостазу.

Виникнення на Землі живих організмів, які досконало опа­нували техніку управління гоместазом, стало колосальним по­штовхом у розвитку природи планети, який різко прискорив темпи еволюційних процесів.

34

Розділ 2

Першооснови формування систем

2.1. Зміст сутнісних начал природи

Сутнісні начала природи, або чого навчає вчення про Трійцю.

Навряд чи можна судити з повною мірою достовірності про гли­бинний зміст процесів, які відбуваються в природі. Особливо про первинні причини, що приводять ці процеси в дію. Таєм­ниці природи завжди залишаються розгаданими не до кінця. Наші знання ніколи не бувають абсолютно повними і заверше­ними. Ми можемо лише в міру свого пізнання судити про ті результати, що являє світові природа. Саме ці продукти: від елементарних частинок і величезних галактик до людини і сус­пільних об'єднань - і є кінцеві на даний момент творіння при­роди, які, втім, ніколи не бувають закінченими. Тому що про­цеси творення, у яких природа реалізує свою креативну функ­цію, ніколи не закінчуються.

Формування предметів і явищ природи відбувається в єдності її сутнісних начал. Сутнісні начала природи — це вихідні осно­ви формування всіх предметів і явищ природи.

Ми можемо лише робити припущення щодо глибинного змі­сту сутнісних начал. Цілком імовірно, що його принципово не­можливо збагнути. Адже сутнісні начала - це те, що лежить в основі всіх процесів і явищ природи. Вони є своєрідною вихід­ною «субстанцією» всіх без винятку природних творінь, як об'­єктивних, так і суб'єктивних. Ці творіння охоплюють саму ма­терію, пов'язані з нею простір і час, а також матеріально-інфо­рмаційні форми розвитку природи. Останні можуть виступати і в якості об'єктивних (види речовинної природи), і в якості су­б'єктивних (наприклад, людська особистість) сутностей.

35

Сутнісні начала є першопричиною виникнення світобудови і рушійною силою процесів розвитку природи. Отже, сутнісні начала мали існувати до виникнення (творіння) згаданих об'єк­тів світобудови і, цілком імовірно, повинні залишатися після можливого припинення існування матеріального світу (якщо таке настане). Як бачимо, сутнісні начала повинні мати риси, влас­тиві так званим трансцендентним силам. Найважливішими з подібних характеристик, на наш погляд, є дві.

По-перше, джерела сутнісних начал перебувають поза сфор­мованих ними явищ і предметів природи, тобто є зовнішніми стосовно них. При цьому самі сутнісні начала формують гли­бинний зміст будь-яких явищ і предметів світобудови.

По-друге, сутнісні начала в принципі не можуть бути до кін­ця осягнені людиною. Людина за своєю природою не може по­вною мірою збагнути явище, яке її сформувало, і, отже, є фено­меном більш високого рівня. У цьому сенсі дане явище може вважатися умовно безкінечним порівняно з обмеженою приро­дою людини.

Цілком імовірно, що людство мало накопичити певний досвід дослідження сутнісних начал. Логічно припустити, що велика частина цього досвіду сконцентрована в релігійних ученнях, які головну увагу приділяли саме трансцендентним явищам. Тому видається доцільним уважно підійти до релігійної спадщини не тільки з погляду вивчення теологічних постулатів чи етичних принципів, але також на предмет дослідження відомостей зага-льнонаукового характеру. У першу чергу йдеться про природу і зміст сутнісних начал. Це важливо ще й тому, що протягом три­валого періоду розвитку людства релігія виконувала функції як власне теологічного, так і наукового інститутів.

Відповідно до християнського вчення, Трійця виражає хара­ктерний зміст Бога. Бог представлений єдністю трьох Божест­венних Іпостасей (Сутностей): Бога-Отця, Бога-Синаі Бога-Духа Святого. Дозволимо собі припустити, що взаємодія Іпостасей Трійці відбиває природу діалектики сутнісних начал у процесах розвитку. Або інакше: природа сутнісних начал є аналогом (ді­ючою моделлю) реалізації єдності Божественних Іпостасей Трійці.

Переходячи до характеристики сутнісних начал природи, візьмемо на себе сміливість припустити, що як такі начала ви­ступають енергетична потенція, інформаційне начало і сине­ргетичний феномен, що означає здатність розрізнених частин

36

природи довільно поєднуватися в структури з колективною по­ведінкою.

Енергетична потенція. Дозволимо собі припустити, що ана­логом БогаОтця в явищах природи є вихідна потенція до руху, що споконвічно присутня в природі. Походження цієї потенції і є пертим і первинним таїнством природи. Первинним тому, що це є першопричиною виникнення сутнісного світу. Цілком імовірно, що вихідне джерело, або рушійна сила даної потенції незбагненна в принципі, і в цьому розумінні обґрунтовано може бути названа божеством, не тільки в релігійному, але (умовно) і в науковому плані.

Примітка

Ідеалісти як першопричину руху називають Бога. Матеріалісти ж просто кон­статують факт Іманентності руху, що властивий усім формам буття. Фактично і ті, і інші визнають те саме. Різниця лише в тому, що в першому випадку Бог визнається абсолютно, а в другому — умовно, як непізнана (а можливо, і в принципі непізнаванна) першопричина, що лежить поза явища­ми матеріального світу. Фактично в даному випадку виникає необхідність визнання трансцендентної сили.

Інформаційна основа. Інформаційний феномен є ще одним началом природи і, імовірно, може розглядатися як аналог Бога-Сина (Біблійного Слова, Логосу) у явищах природи. Як уже від­значалося, в основі формування (виникнення, творіння) усіх пред­метів і явищ природи лежить рух. Природні сутності - від елеме­нтарних частинок до найскладніших біологічних організмів - роз­різняються інформаційними програмами реалізації цього руху.

Саме вони складають основу предметів і явищ природи. Сама інформація народжується з різної здатності природних сутнос-тей реалізувати енергетичну потенцію природи. У цьому розу­мінні інформація начебто вторинна. Вона народжується з пер­шопричини - руху. Однак здатність до змін стає інформацією, лише будучи закріплена пам'яттю. Пам'ять, імовірно, і є дру­гим таїнством природи. Пам'ять, а саме здатність природи фіксувати (закріплювати) і стійко відтворювати свої стани (зда­тність до руху), є такою ж фундаментальною властивістю при­роди, як і рух. Без пам'яті було б неможливе виникнення не тільки життя або вищих тварин, але і таких сутностей, як час­тинки, атоми, молекули, тобто енергії і речовини.

37

Сучасна наука, проникнувши в глибини матерії, виявляєть­ся, проте, неспроможною відповісти на питання, хто або що дозволяє природі пам'ятати і безпомилково відтворювати близько 50 різних фізичних сталих величин. Найбільш відомі з них: швидкість світла, елементарний заряд, маса спокою елект­рона, маса спокою протона, класичний радіус електрона, стала Планка, число Авогадро, електрична стала, газова стала, стала Больцмана, гравітаційна стала, нормальне прискорення та інші... А ще: розміри (радіуси, обсяги) і маси атомів різних хімічних елементів; розміри (діаметри) і маси молекул різних речовин; властивості різних речовин (наприклад, щільність, температу­ри плавлення і кипіння, теплопровідність, електропровідність) - тобто все те, що уможливлює існування, зміну і розвиток матерії.

Примітка

Для ідеалістів інформаційна основа - це Божественний задум (Біблійне сло­во, Логос), що передував процесам творення, народжуючись від Бога-Отця. Матеріалісти ж не можуть не визнати факт незбагненного явища, яке змушені адресувати знову ж до трансцендентного феномену. Таким фено­меном варто визнати наявність (а точніше, виникнення) пам'яті в природних структур (систем), що народжуються.

Інформація як носій характерних (розпізнавальних) ознак предметів і явищ природи народжується з їх різної потенції до руху (енергетичної потенції). Повторимося, що ця потенція може стати інформацією тільки в тому випадку, якщо буде закріпле­на пам'яттю. Саме пам'ять перетворює випадковий імпульс руху в постійно повторюваний системою енергетичний потенціал або сукупність енергетичних потенціалів, властивих предмету або явищу. Фактично пам'ять - це те, що створює різні предмети і явища природи - природні сутності з одного й того самого «бу­дівельного матеріалу» — потенції до руху.

У людині завдяки такому виду пам'яті, як мозок, інформа­ційна сутність розвинулася до виникнення віртуальної форми її прояву. Мова йде про людську особистість, яка здатна, по-пер­ше, до формування інформаційних образів у відносному відриві від об'єктивної реальності; а по-друге, до пізнання природи, включаючи свою власну природу.

38

Примітка

Науковий світ і сьогодні дивується таким загадкам природи, як генетичний код і мозок. Ці творіння природи дійсно заслуговують на подив і захоплення. Дотепер розгадані лише деякі суто технологічні аспекти функцюнування цих систем пам'яті. Залишається загадкою, як і чому вони виникли? Що є рушій­ною силою закріплення і, головне, відтворення інформацй?

Але хіба не менш дивним є наявність пам'яті у природних сутностеи добІологІчного рівня?! Що дозволяє частинкам, атомам, молекулам, хіміч­ним сполукам пам'ятати і безпомилково відтворювати свої властивості: за­ряд, масу, орбіти частинок, склад ядер, хімічні і фізичні характеристики (те­мператури плавлення і кипіння, електро- І теплопроводностІ, форми криста­лів і багато іншого)?

Таїнством є те, що для виникнення зазначених природних сутностеи пам'ять повинна була виникнути... раніше від них або існувати в природі постійно, поступово реалізовуючись у її творіннях.

Синергетичний феномен. Явище самоорганізації складних систем було відкрите лише в другій половині XX століття. Це явище є предметом нової науки - синергетики, яка спирається також на подібність математичних моделей, що описують про­цеси самоорганізації в системах різної природи. Один з осново­положників синергетики Хакен визначив її як науку «про коле­ктивну поведінку підсистем, що утворюють систему». Коопера-тивність, узгодженість, синергетизм, а також нелінійність, скла­дність, відкритість є основою процесів самоорганізації. Осно­вою реалізації синергетичного феномену є процеси самооргані­зації відкритих стаціонарних систем.

Відкриття явищ самоорганізації в неживій природі (нагада­ємо, що поштовхом до цього послужила реакція Білоусова -Жаботинського) дає можливість по-новому поглянути на ряд процесів розвитку природи.

Синергетичний феномен, який визначає здатність окремих розрізнених частин природи (підсистем) поєднуватися в систе­ми «з колективною поведінкою», цілком імовірно, може роз­глядатися як аналог Святого Духа. Існування зазначеного фе­номена є третім таїнством природи.

Загадкою тут є те, чому і яким чином розрізнені, у тому числі неживі частини простору раптом починають поводитися узгоджено. Останнє означає такий вид поведінки, який можна було б пояснити, якби зазначені підсистеми, по-перше, були

39

живими організмами (з пам'яттю і здатністю реагувати на зов­нішній вплив); а по-друге, між частинами існував би постійний комунікативний (тобто інформаційний) зв'язок. Саме цей сине­ргетичний феномен у сполученні з енергетичною потенцією та інформаційним началом є основою самоорганізації і саморозви­тку систем і головним інструментом творчої (креативної) акти­вності природи.

Примітка __________________________________________________

Як зазначає енциклопедичний словник «Християнство», «Бог - це абсолютно вільна особистість». Це також «бескІнечна сила (самопричина і причина усього), досконалий розум і безмежна любов» (Христианство, т. З, 1995). Можна припустити, що властивість безкінечної сили є аналогією енергетич­ної потенції, властивість досконалого розуму характеризує інформаційне начало, а властивість безмежної любові відповідає синергетичному фено­мену природи, (коли розрізнені частини простору перетворюються в систе­му «з колективною поведінкою»).

Феномен синергії є одним із найменш вивчених у науці. Тут ми зупинимося більш докладно на явищах, що лягли в основу вивчення зазначеної науки.

Синергія походить від грец. synergeia - «спільна дія», отже, синергетизм - це взаємодія різних потенцій або видів енергій у цілісній дії.

Феномен синергії, або синергетизму, має кілька моментів. Насамперед йдеться про явища, що виникають від спільної дії кількох різних факторів, у той час як кожний фактор окремо до подібного явища не приводить.

Примітка

Не випадково, в медицині, де розглянуте поняття з'явилося одним із перших, синергізм означає варіант реакції організму на комбінований вплив двох або декількох лікарських речовин, який характеризується тим, що сукупна дія препаратів сильніша за вплив кожного окремого компонента.

Роботи Г. Хакена дали можливість поглибити зміст синергії. За визначенням вченого, це не тільки спільна дія кількох факто­рів, що приводить до якісно нового результату, але «кооперати­вна» взаємодія між елементами системи, за якої вони виявляють ознаки колективної поведінки. У результаті цього сукупність окремих елементів перетворюється в єдину цілісну систему.

Щоб явище синергетизму відбулося, необхідна наявність в елементів системи цілого ряду важливих властивостей:

1) здатності реагувати на зміни зовнішнього середовища;

2) когерентності (погодженості) окремих елементів системи, що полягає в синхронності процесів змін стану різних еле­ментів системи, яка виявляється в просторі в короткостро­кові періоди часу;

3) коеволюції, що передбачає збіг у різних елементів системи трансформаційних циклів розвитку, який виявляється в до­вгострокові періоди часу;

4) взаємодоповнюваності, що означає зв'язки між елементами системи, побудовані на здатності елементів по-різному змі­нювати властивості матеріально-енергетично-інформаційних потоків;

5) взаємозалежності, що означає такі взаємозв'язки між еле­ментами системи, за яких зміна стану одних елементів ви­кликає зміни в інших елементах;

6) взаємовигідності, яка передбачає, що спільне функціону­вання елементів поліпшує їх стан більшою мірою, ніж їх роздільне функціонування.

Синергетизм є надзвичайно складним явищем. Його не мо­жна звести до якогось одного виду взаємодії між елементами. Кожний з них відіграє певну роль у формуванні взаємозалежно­го і взаємообумовленого інструментарію, яким природа забезпе­чує реалізацію синергії. Цей інструментарій представлений різ­ними явищами природи. Джерела більшості з них покриває за-віса таємниці, цілком імовірно, вони є такими ж фундаменталь­ними і незбагненними таїнствами природи, як рух і саме явище синергетизму. Можливо, у силу незбагненності вихідних явищ незбагненним є і результуючий феномен синергетизму.

Ризикнемо припустити, що основними механізмами здійс­нення феномену синергетизму в природі є інтеграція і диферен­ціація.

Інтеграція (від лат. integratio - з'єднувати) - поняття, що означає об'єднання окремих частин у ціле.

Диференціація (від лат. differentia - різниця, розходження) - поділ, розчленування цілого на різні частини, форми і рівні.

Діалектика природи завжди передбачає єдність двох проце­сів поєднання і поділу. Адже поєднувати можна лише те, що є роздільним. Власне, у цьому і полягає процес творення:

розділяючи поєднувати і поєднуючи розділяти. Тому що розді­ляючи ми одержуємо нову відмінність (різноманіття) і формує­мо полюси, що створюють потенцію руху до об'єднання. А поєд­нуючи, ми отримуємо нову якість, що відрізняється від того, що було раніше, від того, що існує навколо. Це означає, що нова якість розділяє те, що було колись.

Як основні інструменти інтеграції і диференціації природа використовує притягання і відштовхування.

Цей інструментарій на різних етапах еволюції реалізується природою за допомогою різних форм взаємодії компонентів ма­терії.

Ми не ставимо тут перед собою мету глибокого занурення в зміст фізичних процесів різних форм взаємодії матерії. Це доля фізиків. Висловимо лише припущення: навіть тоді, коли будуть досконально досліджені процеси взаємодії елементарних части­нок, що формують властивості речовини, навряд чи переста­нуть бути загадкою джерела тих явищ, завдяки яким виникли самі частинки (а в кінцевому рахунку, і матерія).

Очевидно, у цій діалектичній єдності і боротьбі двох супере­чностей - поєднуваного і поділюваного ~ полягає креативна фу­нкція природи, яка реалізується в постійно відтворюваних про­цесах розвитку.

Відтворювальний феномен природи. Цілісну творчу здатність природи, тобто її здатність до саморозвитку і формування нових сутностеи, очевидно, можна розглядати як четверте сутнісне начало природи. Це феномен інтегральної взаємодії трьох назва­них сутнісних начал. Кожне з них, дійсно, відіграє начебто само­стійну роль, і разом з тим вони невід'ємні один від одного.

Сутнісні начала Трійці в природі реалізуються через взаємо­дію енергії, інформації, синергії.

Хіба ми не говоримо як про самостійні явища про енергети­чну потенцію (здатність до руху, властиву будь-яким формам матерії), інформацію (зокрема, продукт генетичного коду або такий інформаційний феномен, як особистість людини) і, на­решті, про синергетичний феномен, що перетворює окремі час­тини простору в єдину систему, яка самовідтворюється і само-розвивається?

У той же час потенція до руху може бути реалізована лише відносно того, що може рухатися. Будь-який природний об'єкт, будь-яка сутність природи - це насамперед інформаційна про­грама, а інформація - це наслідок розходження (різниці) енер­гетичних потенціалів (здатності до руху). Нарешті, творча здат­ність природи на основі синергетичного феномену формується у взаємодії перших двох начал.

Діючи подібним чином, тріада зазначених явищ утворює четвертий феномен, який у кінцевому рахунку формує будь-яку природну сутність (кожний конкретний електрон, атом, молекулу або біологічну істоту), утворюючи її внутрішній зміст. Адже щоб ці творіння природи існували на світі, вони повинні в кожній точці свого простору щомоментно відтворювати свої від­мітні (розпізнавальні) ознаки. Саме це творче самовідтворення протидіє силам ентропії, тобто процесам саморуйнування при­родних творінь, які відбуваються одночасно із самовідтворен­ням у тих же просторово-часових параметрах.

Примітка

Доречно ще раз нагадати, що білки печінки і сироватка крові людини наполо­вину оновлюються кожні 10 діб, а окремі ферменти печінки - кожні 2-4 годи­ни (Биологический, 1989). Дещо перебільшуючи, можна сказати, що на робо­ту людина йде з однією печінкою, а повертається з іншою - оновленою.

Цей феномен самовідтворення, що перебуває в кожній приро­дній сутності і формує її креативну (тобто творчу основу), цілком імовірно, можна вважати четвертим таїнством природи.

Четверте таїнство природи - самовідтворювальний фено­мен кожної природної сутності.

Ніхто не знає, звідки в кожному творінні природи береться і як побудований той механізм, який щомоментно, знову і зно­ву заводить пружину процесів самовідновного творення даної природної сутності. Але саме цей механізм, інтегруючи тріаду фундаментальних начал природи (енергії, інформації, синергії), у кожному творінні природи формує його неповторний вигляд. Природа креативності світобудови, яка відкривається сьо­годні людині, змушує по-новому побачити зміст відкритих ста­ціонарних систем. Поняття, яке позначається цими трьома

43

словами, являє собою своєрідний аналог Трійці. Тому що від­критість системи символізує енергетичне начало, стаціонар­ність - інформаційне, системність - синергію природи... А всі разом ~ креативний феномен, ще одне диво і таїнство природи, неповторне і самобутнє.

Будь-яка відкрита стаціонарна система - своєрідний ана­лог Трійці.

У традиційній японській релігії синто сім мільйонів богів. Кожна тварина, кожне дерево, кожна травинка — бог. З позиції монотеїстичних релігій можна сказати інакше: Бог перебуває в кожному творінні природи. Християни ж скажуть, що неповто­рний вигляд кожного свого творіння Бог створює силою Божес­твенної Трійці: її енергією, розумом і любов'ю.

З чого створений світ, якого до цього не існувало? - 3 нічо­го! А точніше, із сутнісних начал природи.

Саме так, за Біблією, Бог створив Всесвіт. За влучним вира­зом В. Шкоди (Шкода, 2001), «з нічого - означає із себе». Нова якість створюється із взаємодії трьох фундаментальних сутніс­них начал: руху, інформації (пам'яті) і здатності до синергй (об'єднання).

2.2. Креативність природи

Під креативністю природи розуміють Ті здатність до творен­ня. У свою чергу, творенням можна вважати процеси, спрямо­вані на збільшення порядку (упорядкованості) у певному об'ємі простору і часу. Природа реалізує функцію креативності через процеси самоорганізації і саморозвитку відкритих стаціонар­них систем.

Доречно звернути увагу на одну надзвичайно важливу особ­ливість: Природа, або Творець, створюючи свої сутності, факти­чно відтворює самовідтворення. Що це означає? Процес ство­рення Творцем світу або окремих природних сутностей принци­пово не відрізняється від роботи скульптора, який ліпить, на­приклад, із глини фігури людей, тварин або рослин.

Принципова відмінність - у тому, що по закінченні роботи скульптора процес творення закінчується. Далі плоди його ро-

44

боти можуть тільки руйнуватися під впливом сил природи. З появою на світ природних сутностей (а це завжди закономір­ний акт об'єктивних процесів еволюції природи) процес творен­ня даної сутності лише починається. Адже кожна природна сут­ність має відтворювати себе заново в кожній її частці й у кож­ний момент часу її існування. Навіть переривання цього існу­вання означає початок нового відтворювального процесу іншої природної сутності, яка приходить на зміну тій, що залишає буття. Одна частка трансформується в іншу, одна речовина пе­ретворюється в іншу, на зміну одному біологічному виду прихо­дить його наступник.

Примітка

Мабуть, з дуже великим наближенням процес створення Творцем природ­них сутностей можна порівняти з роботою жонглера, який, розкручуючи на паличках одну за одною тарілки, ставить їх, копи вони крутяться, на різні предмети або на себе. Певний час усі розкручені тарілки перебуватимуть у відносно рівноважному обертанні, імпульс якому був наданий ззовні твор­цем даного номера.

Процеси творення природи є не чим іншим, як творінням самих процесів творення, що відбуваються багаторазово і бага­торівнево за принципом «матрьошки» (прототип англомовного аналога «матрьошки» - цибулина). Створюючи свої творіння, природа «турбується» про те, щоб вони нескінченно довго самі відтворювали своє існування. (Обмеження накладаються лише умовами зовнішнього середовища, у яких можуть існувати дані сутності.) Подібне самовідтворення може відбуватися лише за однієї умови - якщо, породжені в результаті взаємодії трьох природних сутнісних начал, ці створіння самі будуть реалізову­вати модель Сутнісної Трійці. Тому, створені Трійцею, творіння природи самі несуть її риси: енергетичну потенцію, інформа­ційне начало і синергетичний феномен системної взаємодії окре­мих частин, - будучи своєрідною подобою Трійці.