План семінарського заняття – 2 год.
1. Підстави участі та завдання органів прокуратури у цивільному процесі.
2. Мета, підстави та процесуальна форма участі органів державної влади у цивільному процесі.
3. Участь у цивільному процесі підприємств, установ, організацій, профспілок та окремих громадян з метою захисту прав інших осіб.
Методичні рекомендації
Відповідно до положень Конституції України на прокуратуру покладається обов’язок по представництву інтересів громадян або держави в судах загальної юрисдикції. В цивільному судочинстві прокурорській нагляд за додержанням застосування законів судом не діє. Коли прокурор бере участь у розгляді справи, повинен сприяти виконанню принципу незалежності суддів. Тому, основною метою є сприяння виконанню вимог законів. Відповідно до положень чинного законодавства прокурор бере участь в розгляді цивільних справ, по-перше, коли постає питання про захист інтересів держави і, по-друге, захищає інтереси тих громадян, які за станом свого здоров‘я або з других поважних причин не можуть захистити свої права. Формами участі прокурора в процесі є: 1) порушення цивільної справи; 2) вступ в цивільну справу.
Участь у цивільному процесі органів державного управління, профспілок, установ, підприємств, організацій та окремих громадян, які захищають права інших осіб має 2 процесуальні форми: 1) звернення до суду із заявою (порушення цивільного провадження по справі); 2) вступ у процес по справі для дачі висновку – допускається як на вимогу суддів, так і за власною ініціативою. Право на ініціювання порушення провадження в цивільній справі надано органам державного управління, профспілкам, установам, підприємствам, організаціям та окремим громадянам, право на дачу висновку – тільки органам державного управління, профспілкам. Органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни можуть бути суб‘єктами захисту прав інших осіб за таких умов: 1) якщо є закон, який наділяє їх такими повноваженнями; 2) якщо вони володіють цивільною процесуальною правосуб‘єктністю, тобто вони можуть бути представниками в суді.
Література: основна – 2, 4, 5, 8; додаткова – 1, 5, 7, 9, 11, 13, 14.
Тема 2.5. Доказування та докази
План семінарського заняття – 4 год.
1. Поняття доказів, належність та допустимість доказів, види доказів.
2. Обов’язки доказування і подання доказів, витребування доказів.
3. Підстави звільнення від доказування.
4. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників.
5. Судові доручення по збиранню доказів.
Методичні рекомендації
Ця тема займає дуже важливе місце в теорії і практиці цивільного процесуального права. Приступаючи до її вивчення ставиться за мету навчитися визначати предмет доказування по окремих категоріях цивільних справ, визначати належність доказів до справи і допустимість засобів доказування по справі, навчитися оцінювати наявні в справі докази і правильно визначати види судових доказів.
Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Цивільний процесуальний кодекс України визначає, якими засобами можуть встановлюватись докази по справі, це:
1. Пояснення сторін і третіх осіб;
2. Показання свідків;
3. Письмові докази;
4. Речові докази;
5. Висновок експерта.
Закон визначає два важливих правила щодо доказів та їх застосування.
Перше правило про належність доказів до справи - суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Критерієм для правильного застосування правила про належність доказів є предмет доказування.
Друге правило — про допустимість засобів доказування. Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування.
Юридична наука визначає судове доказування як процесуальну діяльність суду та інших учасників процесу, спрямовану на встановлення істини в конкретній справі та вирішення спору між сторонами. Звідси мета — це встановлення істини по справі. Встановлення істини у справі неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права і висновку про права і обов’язки сторін.
В доказовій діяльності виділяють такі етапи:
1. З’ясування фактичних обставин;
2. Висновки про правову кваліфікацію встановлених судом фактів і відношень;
3. Правовий та фактичний висновок по справі в цілому.
Тому в процесі доказування прийнято виділяти такі елементи:
1. Збирання доказів.
2. Дослідження доказів.
3. Оцінка доказів.
Загальне правило обов’язку доказування полягає в тому, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених законодавством. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
При дачі студентом відповіді на це питання він повинен коротко зупинитись на понятті, підставах та порядку витребування судом необхідних для належного розгляду справи доказів.
Основними підставами звільнення від доказування є:
· обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню;
· обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування;
· обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;
· вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Відповідь на п’яте питання потрібно розпочати з визначення судових доручень по збиранню доказів, а саме - суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії. Також, потрібно зупинитись на процесуальному порядку оформлення та виконання судових доручень по збиранню доказів.
Література: основна – 1, 3, 7, 8; додаткова – 1, 2, 3, 7, 9, 11, 14.
