Німеччина має найтривалішу історію медичного страхування. Для цієї країни характерна подвійна система страхування здоров'я за участю як приватних, так і державних організацій. Існують два його види: обов'язкове (державне) й добровільне (приватне).
Медичне страхування є провідною ланкою системи охорони здоров'я у Німеччині. 74% населення країни беруть участь в обов'язковому страхуванні, 14% обирають державне медичне страхування на добровільних засадах, 9% обслуговується приватними медичними страховиками, 2% — не беруть участі у медичному страхуванні (військовослужбовці, поліція, котрим охорона здоров'я гарантується урядом), і лише 1% населення не має медичної страховки.
Головними учасниками системи медичного страхування, які безпосередньо надають страхові послуги, є некомерційні страхові організації — лікарняні каси. Вони — центральна складова системи охорони здоров'я — посідають чільне місце в державному медичному страхуванні Німеччини, їх права та обов'язки регламентовано законодавчо Соціальним кодексом (8осіа1 Сосіе Воок).
На початку XXI століття в Німеччині налічувалося 453 страхові каси і 52 приватні компанії зі страхування здоров'я (7,1 млн застрахованих). Лікарняні каси диференційовані на 7 різних груп: 17 головних; 13 додаткових, відомих як ерзац-каси; 359 заводських і фабричних; 42 ремісничо-цехові; 20 сільськогосподарських; 1 шахтарська (гірничопромислова); 1 морська каса.
Членство у лікарняних касах для найманих працівників є обов'язковим, якщо їхній сукупний дохід не перевищує законодавчо встановленої суми — близько 40 тис. євро/рік для західної частини країни (у 2000 році — 77,4 тис. нім. марок) та близько 32 тис. євро/рік для тієї частини Німеччини, що була НДР (63,9 нім. марок). За інших обставин членство у системі обов'язкового медичного страхування є добровільним. Розмір внеску встановлюється у відсотках залежно від доходу застрахованого. При цьому вік, стать і страховий ризик не враховуються (принцип солідарності). Тобто внески у страхові фонди залежать лише від доходу громадянина. Розмір внеску розподілений між роботодавцями і найманими працівниками рівномірно — кожний сплачує 50%. Якщо дохід працівника менший, ніж встановлена межа, то сплачує внесок лише роботодавець (10% у всі фонди соціального страхування).
Розмір внесків лікарняні каси встановлюють самостійно з таким розрахунком, щоб вони разом з іншими надходженнями покривали передбачені витрати на страхування. Оскільки число застрахованих у різних касах неоднакове, то відрізняються і суми страхових внесків. При середньому в країні страховому тарифі 12% його реальні розміри коливаються у межах від 8 до 16%.
Згідно із Соціальним кодексом, лікарняні каси мають установлений перелік гарантованих послуг:
• превентивні заходи;
• заходи щодо ранньої діагностики хвороби;
• надання лікувальних послуг (амбулаторна медична допомога, стоматологічне лікування, лікарняне обслуговування при вагітності й пологах, догляд за хворими вдома, проведення реабілітаційних заходів, забезпечення лікарськими, допоміжними засобами, лікування у лікарнях і профілактичних або реабілітаційних установах);
• транспортування хворого.
Із фінансової точки зору система охорони здоров'я Німеччини є дорогою порівняно з іншими європейськими країнами. Витрати на охорону здоров'я перевищують 10% ВВП і постійно збільшуються.
У Німеччині не існує єдиного бюджету охорони здоров'я, натомість нараховується 17 бюджетів, що Грунтуються на податках (1 федеральний бюджет і 16 бюджетів земель) й 453 бюджети лікарняних кас (страхових фондів). Основу фінансового забезпечення охорони здоров'я Німеччини становлять кошти медичного страхування. їхній обсяг залишається постійним і дорівнює 66—68% загальних витрат на охорону здоров'я за останні 25 років.
Окрім державного медичного страхування, існує три інших джерела надходжень: податки — близько 10%, безпосередня плата страхувальників — майже 11%; приватне медичне страхування — близько 7%.
Особливою рисою німецької моделі обов'язкового медичного страхування є безпосередня участь засфахованого в оплаті медичних послуг — 80% вартості лікування сплачує лікарняна каса, 20% — сам пацієнт. Це плата і за лікування, і за ліки. Вартість ліків єдина по всій Німеччині. За рік житель країни споживає ліків у середньому на 300 євро.
Отже, в Німеччині діє механізм багатоканального фінансування охорони здоров'я, найвагомішим джерелом якого є фонди обов'язкового медичного страхування. Наявність інших джерел фінансування має позитивне значення — зменшує фінансове навантаження на всіх учасників системи (на федеральний і місцевий бюджети, роботодавців, застрахованих), чим зумовлюється ефективність і достатність надходження коштів у цю галузь, сталість системи фінансування охорони здоров'я.
Система охорони здоров'я Німеччини має низку проблем і недоліків:
• велика кількість лікарняних ліжок (майже 920 на ІООтис. населення при середній нормі 600 у країнах ЄС);
• довготривале перебування хворого у лікарні (16,6 дня);
• стрімке зростання вартості лікування;
• відсутність соціально гарантованого мінімуму, жорсткого планування ресурсів.
Крім того, у Німеччині фінансування охорони здоров'я ускладнилося у зв'язку із приєднанням східних земель.
Отже, система охорони здоров'я Німеччини перебуває в стані реформування й трансформації. Основна увага спрямована на якість надання медичної допомоги і на матеріально-технічне забезпечення лікувальних закладів. При цьому вартість лікування є другорядним фактором.
