Огляд систем соціального страхування зарубіжних країн

 

Соціальне страхування є найважливішим елементом системи соціального захисту, практично її організаційною основою в більшості розвинутих країн світу.

Загальнонаціональна система соціального страхування в США виникла за ініціативою державної влади і, на відміну від більшості країн Європейського Союзу (ЄС), організовується і управляється федеральним урядом та урядами штатів.

Щодо країн ЄС, то соціальне страхування спрямоване на забезпечення основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів внаслідок дії факторів соціального ризику.

1. За механізмами фінансування соціальних видатків можна визначити декілька варіантів:

1) північно-європейський варіант (Ірландія, Великобританія та скандинавські країни), де за рахунок соціального страхування покривається до половини соціальних видатків: загальна сума відрахувань до фондів встановлена в межах 15% ВВП. При цьому може значно коливатись як співвідношення між страховими та бюджетними виплатами, так і загальна частка соціальних виплат у ВВП. Так, у Данії та Швеції загальна частка соціальних видатків становить майже 40% ВВП, водночас соціальне страхування покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько половини — у Швеції. В Ірландії ж ці показники становлять відповідно 20 та 33%;

2) континентальний варіант представлений у Німеччині, Бельгії та Нідерландах, де частка соціальних видатків у ВВП становить приблизно 30%, дві третини з них покриваються за рахунок систем соціального страхування.

Загалом можна зауважити, що практично для всіх розглянутих країн існує тенденція до зростання частки систем соціального страхування у фінансуванні соціальних видатків.

2. Відносно соціального спрямування, то можна відмітити, що метою соціального страхування є підтримання мінімального життєвого рівня населення.

Соціальне страхування отримало найбільш ранній розвиток і набуло своєрідних "класичних" форм у континентальних країнах (Німеччина та Франція). Для цього типу можна виділити чотири основні види соціального страхування: пенсійне, медичне, на випадок безробіття та від нещасних випадків на виробництві чи професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види: сімейне (Франція), на випадок піклування та догляду (Німеччина, Австрія).

Аналіз системи соціального страхування пропонується здійснити на прикладі США, чий досвід має велике значення для України. Законодавчою основою програми соціального страхування США став Закон про соціальне забезпечення, який був прийнятий Конгресом у 1935 році. Виходячи з його вимог, були сформовані базові програми соціального страхування: програми підтримка людей похилого віку», Соціальний захист у зв'язку із втратою годувальника» та «Страхування на випадок інвалідності (непрацездатності)» загальна назва трьох програм «програмою соціального забезпечення». Таким чином, головною особливістю загальнонаціональної системи соціального страхування в США є її спрямованість на соціальну підтримку пенсіонерів.

Окремою системою, яка не має загальнонаціонального характеру і функціонує на рівні штату, є соціальне страхування з безробіття.

Фінансовою основою програм соціального страхування є внески як працівників, так і роботодавців. Страхові тарифи встановлюються диференційовано за прогресивною шкалою в рівних розмірах для працівника і роботодавця (наприклад, ставки від 1 % з перших трьох тис. дол. США річної заробітної плати до 6% на основну зарплату). Крім цього, збір розміром 1,45% накладається на весь обсяг зарплати без верхнього обмеження. Ця частина коштів спрямовується для фінансування вже згадуваної програми Мейісаге. Тобто зазначену програму також можна вважати окремим видом соціального страхування, хоча він і не має повного організаційно-фінансового забезпечення.

Програмами соціального страхування охоплюється 90% працюючого населення США, враховуючи і осіб, які отримують доход за рахунок ведення приватного бізнесу. Допомогу соціального страхування отримує більше, ніж 15%, населення; видатки на ці потреби становлять 23% усіх федеральних витрат, а внески за програмою соціального забезпечення становлять 27% федеральних доходів. Окрім програми соціального забезпечення, існують й інші пенсійні програми, зокрема для державних службовців — працівників федеральних установ, працівників залізничного транспорту та ветеранів.

Організаційно-фінансовою основою програми соціального забезпечення ОА5БІ є два трастових фонди — «Страхування людей похилого віку та у зв'язку з втратою годувальника» і «Страхування на випадок інвалідності (непрацездатності)».

Програмою керує Управління з соціального забезпечення — незалежна федеральна агенція, очолювана комісаром та його заступником. Контрольні та консультативні функції виконує незалежна наглядова рада, що складається з семи членів. Діяльність ради має забезпечувати політичну підтримку соціального забезпечення і відображає посилення політичної ваги пенсіонерів — впливової частини електорату, яка успішно ло-біює свої інтереси через численні громадські організації, най-впливовішою з яких є Ліга пенсіонерів.

Страхування на випадок безробіття є ще одним видом соціального страхування. Воно охоплює 90% усіх працюючих осіб і має на меті виплату працівникам допомоги в період вимушеного безробіття.

На відміну від національної програми соціального забезпечення, страхування від безробіття фінансується і здійснюється на рівні окремих штатів. Федеральний уряд здійснює загальний контроль і забезпечує пільги зі сплати федеральних податків. Внески сплачуються роботодавцями в розмірі, що визначаються конкретною економічною ситуацією та фінансовими можливостями. Через це умови соціального страхування: тарифи, розміри допомоги і тривалість права на її отримання — суттєво відмінні в різних штатах. Як і в Україні, умовою надання допомоги з безробіття є принципова згода отримувача влаштуватися за направленням на прийнятну роботу. Всі штати повинні мати розроблені й функціонуючі програми забезпечення роботою, а також консультаційні центри із працевлаштування. Щомісяця допомогу з безробіття загальною річною вартістю більше 25 млрд дол. у середньому отримують майже 3 млн осіб.

У період економічного спаду федеральні органи законодавчої та виконавчої влади подовжують тривалість отримання допомоги з безробіття і виділяють додаткові кошти на ці потреби. На рівні штатів допомогу у страхуванні від втрати доходу також забезпечують компенсаційні програми для працівників, які, крім компенсації за втрату роботи, забезпечують також і оплату медичного обслуговування.

Найбільш вагомим економічним елементом системи соціального страхування є пенсійне. Істотне підвищення протягом останніх 50 років рівня державного пенсійного забезпечення в розвинутих країнах призвело до того, що фінансове навантаження, пов'язане з утриманням літнього покоління, зросло. На кінець 90-х років XX ст. витрати на виплату державних пенсій у більшості країн ЄС перевищили 15% ВВП. Питання різко загострюються у зв'язку зі змінами в демографічній ситуації, що пов'язані з підвищенням частки населення похилого віку.

Постає суттєва проблема реформування всієї системи пенсійного забезпечення. Пошук шляхів та напрямів змін визначається як основними глобальними засадами пенсійного страхування, так і його особливостями в кожній країні. З огляду на це на сьогодні у світі можна назвати два основних типи державних пенсійних систем: розподільчі та накопичувальні.

Розподільчі — це системи, бюджет яких формується на основі поточних надходжень та виплат:

• диференційована з високим коефіцієнтом заміщення доходу (55-65%) — країни ЄС, за винятком Нідерландів;

• обмежено диференційована з низьким заміщенням (25—30%) - США;

• не диференційована — Нідерланди (незалежно від доходу пенсії надаються в однакових розмірах на рівні прожиткового мінімуму для одинака та подружжя).

Накопичувальні — це такі системи, в яких кошти зосереджуються на персональних рахунках, і їхня сума зростає внаслідок інвестування. Як загальнонаціональні, такі системи існують у Південно-СхіднійАзіїта Латинській Америці. На відміну від розподільчих накопичувальні системи досить вразливі стосовно фінансових ризиків як системних, так і неналежного фінансового управління, а також і можливих зловживань. Проте загальнонаціональні накопичувальні пенсійні системи неодноразово створювались саме у країнах Латинської Америки, де загальноекономічна та фінансова ситуації не відзначалась стабільністю, а державний борг досягав значних розмірів. Такі системи, що були створені в 70-х рр. XX ст., досить швидко припинили своє існування і були реформовані в розподільчі.

 

2.2. Проблеми розвитку системи соціального страхування

за кордоном та в Україні

 

Існування сучасних систем соціального страхування і досягнення ними значних соціальних результатів не позбавляють їх від суттєвих проблем. За оцінками спеціалістів, найбільш глобальною проблемою є зростання видатків пенсійного та медичного страхування. Це обумовлено змінами загальної демографічної ситуації — збільшенням частки населення похилого віку. Розвиток системи медичних технологій призводить до суттєвого подорожчання вартості медичних послуг та потребує їх адаптації до нових умов. Це стосується розподільчих пенсійних систем континентального типу з високим коефіцієнтом заміщення втраченого заробітку. Розрахунки свідчать, що без зміни основних засад функціонування протягом найближчих кількох десятків років такі системи стануть фінансово неспроможними.

До специфічних проблем належать: інтеграція сільськогосподарських робітників до загальних систем соціального страхування у зв'язку з ліквідацією окремих субсидованих систем; забезпечення своєчасного та повного внесення страхових платежів (Португалія, Греція); зміни в організації праці позбавляють належних підстав встановлення різних умов соціального страхування самозайнятих та найманих працівників.

Неефективність контролю при управлінні фондами соціального страхування через механізми соціального партнерства є новою проблемою у розвитку соціального страхування, що виникає у разі зростання числа офіційних оформлень інвалідності. Наприклад, у Нідерландах число інвалідів працездатного віку досягає 15% загального числа представників відповідної вікової категорії. Спеціалісти пояснюють це недостатньою зацікавленістю органів управління фондів, які не несуть фінансової відповідальності, в обгрунтованому визначенні підстав для надання допомоги. Тому Данія вже провела, а Нідерланди приступають до здійснення заходів із реорганізації цього виду соціального страхування.

Основними заходами щодо вирішення вказаних проблем вбачаються:

• боротьба з шахрайством, обмеження видатків, посилення контролю;

• передача функцій соціального страхування приватним некомерційним та комерційним організаціям (за оцінками спеціалістів під час здійснення таких заходів на першому етапі спостерігається зростання видатків);

• використання нових фінансових механізмів. Так, у межах розподільчих систем пенсійного страхування створюється стратегічний резерв, кошти якого шляхом здійснення фінансових вкладень мають елімінувати у довгостроковому періодідію демографічних чинників. Крім цього, запроваджується обов'язкова участь застрахованих у накопичувальних пенсійних планах — серед членів ЄС, крім Данії, такий підхід має вже досить довгу історію, він запроваджений у Швеції й Італії.

Для країн з трансформаційною економікою ці проблеми мають свою специфіку, оскільки необхідність реформування обумовлюється як глобальними проблемами, так і необхідністю адаптації системи соціального захисту до умов ринкової економіки та громадянського суспільства.

Реформа соціального страхування в Україні здійснюється досить активно. її зразком стала система соціального страхування континентального типу, зокрема Німеччини. Головні засади реформування були визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998 р.). Ними передбачено формування п'яти видів соціального страхування, при цьому єдиною суттєвою відмінністю від зразків ЄС є збереження започаткованого ще в 30-х роках XX ст. в СРСР страхування на випадок тимчасової непрацездатності. Соціальне страхування мають здійснювати недержавні некомерційні організації, які управляють соціальними фондами. Нині запроваджено вже три види загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві і з причин професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності, на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням. Оскільки організаційно-фінансові системи страхування від безробіття і від тимчасової непрацездатності в Україні практично вже існували, поки що принциповим моментом реформи було формування соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Його запровадження має вирішити низку питань, а саме:

• відшкодування шкоди внаслідок дії цього фактора соціального ризику для підприємств-банкрутів і хронічних боржників, забезпечення незалежності отримання виплат від волі керівництва підприємств;

• контроль представників фонду щодо обґрунтованості рішень медико-соціальної експертизи про визнання інвалідності;

• комплексне забезпечення трудової та соціальної реабілітації інвалідів.

Для забезпечення цих функцій відповідному фонду за законом було надано безпрецедентні повноваження: встановлювати розмір тарифів для внесків підприємств. Крім того, йому були надані повноваження щодо створення та управління складною і розгалуженою системою власних навчальних закладів і спеціальних виробництв, медичних закладів тощо. Робота у цьому напрямі тільки розпочалась, тому поки що рано робити певні висновки щодо її результатів.

З метою формулювання висновків стосовно перспектив та можливостей запровадження досвіду СШАта ЄС в Україні слід відзначити, що соціально-економічне середовище в Україні певною мірою ускладнює запровадження деяких відпрацьованих у розвинутих країнах механізмів соціального захисту. Відсутні специфічний досвід управління, традиції і належні системи суспільного контролю за діяльністю інститутів, що отримують повноваження розпоряджатися коштами соціального страхування. Тому часто наслідками запровадження опрацьованих у країнах ЄС механізмів стають:

* неефективне адміністрування при невиправданому зростанні адміністративних витрат;

• нецільове спрямування та зловживання при використанні коштів соціальних фондів.

Серед численних негативних прикладів можна навести запроваджене в Латвії за зразком ЄС страхування від інвалідності, що за відсутності досвіду та недостатньої правової урегульова-ності призвело до дезорганізації системи. Україна також має негативний досвід запровадження механізмів активної політики на ринку праці. Так, використання в 1992—1996 рр. більшої частини коштів фонду зайнятості для надання пільгових кредитів для створення нових робочих місць призвело до значних витрат коштів при відсутності суттєвого соціального ефекту.

Відсутність розвинених фінансових ринків та інфраструктури, інструментів довгострокового інвестування при переважно неорганізованому та тіньовому ринку фінансових послуг, високі ризики створюють ситуацію, коли встановлення численних обмежень, що цілком виправдовують себе у західній практиці (наприклад, розподіл обов'язків між агентами, обов'язкова диверсифікація активів), унеможливлює ефективну діяльність фондів або ж надає їй формального характеру. Численні порушення створюють підстави для постійного втручання контролюючих органів.

Виходячи з цих обставин, запровадження апробованих у світі організаційно-фінансових механізмів необхідно здійснювати за умови своєчасності та відпрацьованості всіх необхідних документів і заходів, зокрема проведення експериментів та ґрунтовного аналізу їхніх результатів.