Державні соціальні стандарти і нормативи

 

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Соціальні стандарти — це стандарти у сфері соціальних відносин (мінімальна чи середня заробітна плата, мінімальна пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпустки, умови праці тощо), які офіційно встановлюються державою.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

— впровадження механізму реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

— визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсах для їх реалізації;

— визначення та обгрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій, мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного й соціального розвитку.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:

• забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

• законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

• диференціація за соціально-демографічними ознаками визначення нормативів;

• наукова обгрунтованість норм споживання й забезпечення;

• соціальне партнерство;

• гласність та громадський контроль при їх визначенні й застосуванні;

• урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту і трудових відносин.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

· нормативи споживання — розміри споживання в натуральному обсязі за певний проміжок часу (рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

· нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я і освіти, а також підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування й житлово-комунальних послуг;

· нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання й забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

^ нормативи раціонального споживання — рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

^ нормативи мінімального споживання — соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

^ статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

За сферою обслуговування соціальних потреб соціальні нормативи розрізняють у галузях:

• житлово-комунального обслуговування;

• транспортного обслуговування;

• охорони здоров'я;

• освіти тощо.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією й законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум—мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільно необхідного рівня життя за певних умов розвитку суспільства і є динамічною соціально-економічною категорією. У 2004 році для непрацюючих громадян він становив 284,69 грн.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

фізіологічний мінімум — вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) — мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Фактори, що обумовлюють рівень прожиткового мінімуму: ціни, інфляція, кількісна оцінка набору споживчих благ та послуг.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача.

Кошик споживача — вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні у певний час.

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я належать:

* перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

* нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних і профілактичних процедур;

• показники якості надання медичної допомоги;

• нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

* нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

• нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

• нормативи санаторно-курортного забезпечення;

• нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій належать:

• мінімальний розмір заробітної плати;

• мінімальний розмір пенсії за віком;

• неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

• величина межі індексації грошових доходів громадян;

• пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг, послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій і соціальних фондів на засадах адресності й цільового використання.

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти й нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку.

З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обчислюються такі види нормативів витрат (фінансування):

• нормативи фінансування поточних витрат на одного мешканця, а для окремих видів соціальних послуг — на одну особу, яка підлягає цьому виду обслуговування;

• нормативи фінансування поточних витрат на утриман ня мережі закладів освіти, охорони здоров'я, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування;

• нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів освіти, охорони здоров'я, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування;