Поняття та основні елементи та функції ринку праці

План

1. Поняття та основні елементи та функції ринку праці.

2. Кон’юнктура та особливості ринку праці. Моделі ринку праці.

3. Інфраструктура ринку праці.

4. Сегментація та гнучкість ринку праці.

 

 

Поняття та основні елементи та функції ринку праці.

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Складовими ринкової системи є:

- ринок товарів: ринок засобів виробництва, ринок технологій, ринок сировини та матеріалів, ринок палива, ринок предметів споживання, ринок проектних робіт, ринок наукових досліджень, ринок інформації, ринок послуг, ринок житла, ринок духовних благ),

- ринок капіталу (фінансовий ринок, ринок інвестицій, ринок цінних паперів, кредитний ринок;

- ринок праці.

Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх. На відміну від інших типів ринків, ринок праці має не тільки ресурсний характер, а й породжує значні економічні та соціальні проблеми, соціальну напруженість у суспільстві, громадські рухи та соціальні революції, різноманітні організації найманих працівників та організації роботодавців.

 

Ринок праці — це:

- система суспільних відносин, пов'язаних із наймом і пропозицією, послуг праці (тобто з купівлею і продажем товару «робоча сила»).

- сфера працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу, в якій взаємодіють покупці і продавці праці.

- механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та їх економічних та соціальних інтересів.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює.

У ринковій економіці ринок праці охоплює як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих роз­різняють такі групи працездатних людей:

• особи, що не працюють, але бажають працювати і шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної перерви в роботі);

• особи, які хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають інше місце основної або додаткової роботи;

• особи, які зайняті, проте явно ризикують втратити роботу і тому шукають інше місце роботи;

• особи, які бажають працювати у вільний від навчання час.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Ринок праці дозволяє визначити кількісну сторону масових явищ та процесів, які виникають на ринку праці з метою виявлення якісних особливостей взаємозв’язків і закономірностей щодо купівлі і продажу робочої сили (робочих місць) між економічно активними продавцями і покупцями.

На ринку праці система трудових відносин складається на трьох рівнях:

1. між найманим працівником та роботодавцем;

2. між суб’єктами ринку праці і представниками профспілки, асоціації роботодавців та служби зайнятості.

3. між суб’єктами ринку праці і державою.

На ринку праці всі сторони тісно співпрацюють і залежать один від іншого (Рис.1).

 

Наймані працівники Асоціація роботодавців

 

Держава

 

Профспілки Роботодавець

Рис.1 Система трудових відносин на ринку праці

Наймані працівники - це працездатні громадяни, для яких робота є основним джерелом існування та індивідуального відтворення. Для роботодавців вони мають мати різну цінність в залежності від статі, віку, кваліфікації, соціального статусу, і таких якостей як відповідальність, дисциплінованість, обов’язковість, заповзятість.

Покупцем товару «робоча сила» на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Роботодавцями на ринку працівиступають державні підприємства, публічні акціонерні товариства, приватні підприємства, спільні підприємства, громадські організації та державні установи та державні органи влади.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни і ефективно діючої системи бірж праці; система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утри­манні, та ін.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні та ін.

Сучасний ринок праці виконує такі функції:

Суспільного поділу праці - розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

Інформаційна функція - надає учасникам процесу купівлі-продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, пропозиції робочих місць, кон'юнктури ринку, якості робочої сили тощо.

Посередницька функція - встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

Ціноутворююча функція - встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, лише на ринку праці відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і визначається його вартість.

Стимулююча функція – полягає устимулюванні роботодавців до більш ефективного використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості виробництва, а механізм індивідуальної конкуренції на ринку праці стимулює найманих працівників підвищувати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

Оздоровлююча функція – полягає у тому, що ринок праці дозволяє одержувати конкурентну перевагу працівникам з найбільш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію, яка з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість. Тобто на ринку праці відбувається конкурентне витіснення неефективних робочих місць та працівників, чия компетентність не відпо­відає необхідним вимогам

Регулююча функція - впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні. Ринок праці регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а, отже, і ефективне використання.

Елементами ринку праці є: індивідуальна робоча сила, попит на робочу силу, пропозиція робочої сили, ціна робочої сили.

У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила - це сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Об'єктом купівлі - продажу на ринку праці є робоча сила. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою ро­бочою силою, а працівник - найманим працівником. Пра­цівник продає свою робочу силу підприємцю (роботодавцю) на певний період, залишаючись власником цього товару.

Попит на ринку працівиражає потребу економіки в певній чисельності працівників в кожний момент часу.

Індивідуальний попит на робочу силу — це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми).

Індивідуальний попит на робочу силу залежить від:

- попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

- стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

- якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

- фонду оплати праці, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду оплати праці буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць.

Зростанню попиту на робочу силу сприяє:

- стимулювання створення нових постійних або тимчасових робочих місць,

- упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць;

- застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників;

- розвиток нестандартних форм зайнятості;

- прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно зацікавлювати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів:

- приросту величини трудових ресурсів,

- співвідношення зайнятого і незайнятого населення,

- використання малоконкурентних груп населення,

- особливостей пенсійного законодавства,

- кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили - це чисельність працівників, які шукають роботу. Це контингент населення, що пропонує себе роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ, тобто характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Формування пропозиції на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів:

- демографічна ситуація (низька або висока народжуваність, міграція населення)

- характер і зміст праці (важка фізична праця, напружена розумова праця – не можна творчу людину обмежити 8 годинами праці).

- інтенсивність вивільнення робочої сили (пир цьому втрачається кваліфікація, практичні навики, і тому зараз європейські держави пропонують роботу на 2-3 години);

- тривалість освіти;

- ефективність системи підготовки та перепідготовки кадрів;

- наявність у людей альтернативних джерел доходу;

- кон’юнктура ринків капіталу, товарів та послуг.

Взаємозв’язок попиту і пропозиції на ринку праці представлено на рис.2.

О О

Рис. 2 Взаємозв’язок попиту і пропозиції на ринку праці

Де ПП – поточний попит

Ппр - поточна пропозиція

ЗД - задоволений попит

Межі сукупного попиту

Межі сукупної пропозиції

Сукупний попит на робочу силу — загальна платоспроможна потреба економіки у найманій робочій силі (це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку), до їх складу відносяться укомплектовані та вільні робочі місця.

Сукупна пропозиція на робочу силу включає все економічно-активне населення, яке претендує на роботу за наймом: чоловіки, жінки, молодь, пенсіонери, особи, які бажають працювати на умовах самозайнятості або підприємцями.

Сукупний попит і сукупна пропозиція на робочу силу складають сукупний ринок праці (Пр U П). Це означає, що частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняється, тобто забезпечує працівників роботою, а робочі місця – працівниками, тобто економіка має умови для функціонування. Але є рух кадрів: хтось звільняється, когось переводять в міністерство, створюються нові робочі місця, а старі - скорочуються.

Перетин цих множин сукупного попиту і сукупної пропозиції відповідає задоволеному попиту на ринку праці. Частина цих множин, що не перетинається, відповідає поточному ринку праці (П+ПР).

Попит на робочу силу на поточному ринку праці (ПП) – це потреба в працівниках для заповнення вакантних місць на умовах основної діяльності або сумісництва, або для виконання разових робіт.

Умовами ефективного функціонування ринку праці є:

1. повна самостійність та незалежність продавця і покупця і їх економічна відповідальність.

2. відносини на ринку праці базуються на укладанні між рівноправними партнерами тарифних угод та колективних договорів.

3. Активна конкуренція між власниками робочої сили за право зайняти краще робоче місце, а роботодавець – за залучення більш кваліфікованої робочої сили.

4. Баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили і рівнем зарплати.

5. Об’єднання найманих працівників у спілки для захисту своїх інтересів.

На функціонування ринку праці в Україні впливають такі фактори:

1. структурна перебудова національної економіки в регіонах;

2. рівень збалансованості розвитку окремих галузей економіки;

3. Рівень кооперації з іншими державами.

5. Рівень продуктивності і оплати праці.

6. Зміна форми власності.

7. Рівень суспільного захисту безробітних.

8. Рівень державного регулювання і управління ринком праці.