Якби таке сказав студент, який здає йому кримінальне право, він би отримав двійку

Однак на цьому одному невірному логічному висновку робляться всі інші хибні висновки.»

http://www.pic.com.ua/advokat-slyusarchuka-zayavlyaje-pro-tysk-na-suddyu-u-spravi-doktora-pi.html

Як нехтували доказами

Яскравий приклад – показання свідка Олега Ворошиловського, що з травня 2010 року по лютий 2013 працював директором департаменту управління справами Міносвіти освіти та очолював комісію щодо з’ясування інформації відносно наявності у Слюсарчука медичної освіти і вченого звання – власне кажучи, каменя спотикання усієї справи Доктора Пі – оскільки доведена наявність того та іншого автоматично перекреслює всі обвинувачення в його бік.

Читаємо, що написано у вироку зі слів цього свідка:

«Було відомо, що Слюсарчук працює в Львівському університеті та займається вивченням можливостей запам’ятовування великих обсягів інформації. Міністр Табачник дав доручення перевірити осіб, які займалися організацією такого експерименту. Міністерством отримана відповідь від Управління кадрового забезпечення Секретаріату КМУ про отримання вищої освіти Слюсарчуком, а його дисертація є секретною та особливо важливою. Слюсарчук звернувся до ВАК для нострифікації диплому професора, після чого була сформована спеціалізована вчена рада на базі Української військової академії. В кінці 2011 року була створена комісія, яку свідок очолив для перевірки факту отримання вищої освіти, вченого ступеня та наукового звання Слюсарчука. Спілкувався з членами вченої ради, які повідомили, що перезахист проводився за участю в тому числі представників Служб безпеки обох держав та тривав протягом 3 годин. Під час якого Слюсарчук відповів на поставлені питання».

Здається, справедливість ось-ось має восторжествувати. Але:

«Документи, в яких підтверджувався факт отримання освіти, були з невідомих причин знищені». «Відповіді на письмові запити з компетентних установ

Російської федерації з невідомих причин не надійшли, хоча усно по телефону наявність дипломів підтверджували».

Це, м’яко кажучи, неправда. Адвокати, які були присутні при цьому допиті, стверджують, що при них свідок Ворошиловський подавав в залі судового засідання цілу пачку документів з РФ - відповіді на запити з Міністерства освіти, щодо наявності і підтвердження освіти і наукових звань професора Слюсарчука. В обвинувальному ж вироку все представлено навпаки. Показово, що і прокурор ті папери брати не хотів, і суддя відмовляв у тому, щоб їх залучили до справи. При чому аргументованої відмови, яка б відповідала закону змагальності сторін, ніхто так і не почув. На думку прокурора і судді, копії документі були неналежним чином оформлені. Однак, згідно вимог діловодства, всі реквізити на цих копіях були зазначені. Вхідний та вихідний номер, на деяких був навіть штрих-код. Це по-перше. А по-друге, перевірити достовірність – якщо у когось з’явилися сумніви – було елементарно. Ніхто не забороняв судді самому зробити судовий запит. Однак він пішов прогнозованим шляхом найменшого спротиву. Документи – результат роботи міністерської комісії – взагалі не були взяті до судового провадження: «Суд не бере до уваги наведені показання, оскільки вони не підтверджуються я належними доказами». А показання Ворошиловського «з приводу повідомлення Секретаріатом КМУ факту отримання вищої освіти Слюсарчуком не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні». Виходить так, що хитрий Слюсарчук або працював у кабміні без належної перевірки (чого в принципі бути не може), або усіх обвів навколо пальця. У тому числі – й «особістів», які до такої перевірки завжди долучаються. І ми маємо в це повірити? Мусимо! – бо зворотнє «не знайшло підтвердження» у Сихівському районному суді…

Що залишилось за кадром (коментар адвоката)

Ми попросили Тараса Яцуляка більш детально прокоментувати принципи роботи зі свідками судді Сихівського районного суду Львова Назарія Дулебка.

- Щодо дивної вибірковості суду стосовно показів свідків, повністю з Вами погоджуюсь, – сказав адвокат. – Про це йдеться в моїй апеляційній скарзі. Для наочності, наведу найбільш вражаючі факти відносно цього питання, ті, які стосуються його медичної складової. Зокрема, лікар нейрохірург на прізвище Сагайдак, який оперував хлопчика Прокопчука першим, вказував, що на його думку, операції, які провів Слюсарчук, не погіршили стану хворого. Він підтвердив, що всі оперативні втручання проводились після прийнятих консиліумом лікарів рішень, що всі були згодні з думкою професора відносно необхідності ревізії рани. Цього також у вироку ви не прочитаєте. Зате прочитаєте свідчення лікаря Манзюка, який оперував хворого Тиховецького, ніколи не працював в одній операційній із Слюсарчуком, однак, його «переконлива думка» про очевидну «непрофесійність» професора червоню ниткою проходить через вирок. Однак, свідчення інших лікарів, які проводили повторну операцію Тиховецькому спільно із професором і які підтверджують наявність гідроми, яку проворонив «професіонал» Манзюк, чомусь у вироку не наведені.

Найбільш очевидною «повнота та неупередженість» судді Дулебка проявляється у аналізі свідчень колишнього головного гінеколога Хмельницької області, лікаря Притуляк Л. В. Вказана особа асистувала Слюсачуку при проведенні складної нейрохірургічної операції по видаленню пухлини Лозовому. У судовому засіданні вона вказувала на професійність дій професора, на його всебічні знання в фармакології та інших медичних науках, на те, що слідчий тиснув на неї, коли вона давала покази на досудовому слідстві – дивно, але про це жодного слова. Натомість, є невеличкий абзац, присвячений її свідченням, про те, що Слюсарчук не використовував «мазь», яку на думку геніальних слідчих, він, нібито, мав купити для Лозового, але не купив, що, звісно, на думку цих самих слідчих, є доконаним фактом обману. Дійсно, Слюсарчук не купував Лозовому «мазь», це міф породжений уявою обвинувачення, але перекрутивши покази свідка, суд визнав факт «обману».

Також не покладено в основу вироку покази лікарів по епізоду Вінцетович, які вказали на неабиякий хист Слюсарчука при аналізі ренгенограми хворої, адже тільки він побачив на рентгеноскопії черепа тоненьку лінію, яка свідчила про перелом основи черепа. Ні слова про те, що лікарі назвали дії професора «операцією відчаю», останньою надією пацієнта, що помирав. Перекручені покази батька потерпілої, який вказав, що він не викликав Слюсарчука. Останнє дуже важливе, адже у мене особисто виникла думка, що викликали його самі лікарі, щоб якимось чином виправити свої помилки в діагностуванні та лікуванні потерпілої. Адже, вияви вони гематому ще коли дівчинка була при свідомості, шанси на її спасіння були б майже стовідсоткові. Таким чином, хочу зазначити, що на мою думку, покази свідків, які наведені у вироку, не просто однобокі чи перекручені, це чітка система показів, які повинні не лише підвередити обвинувачення, вони мають на меті змалювати образ монстра. Взагалі мені здалось, нехай вибачать мене мої колеги за різке висловлювання, що цей вирок написаний для того, щоб не просто позбавити волі Слюсарчука, він має на меті знищити його як людину в очах суспільства.

І наостанок - дві показові цитати. Без коментарів.