До цілі 1
Гіпотеза-підстава: припускаємо, що працівники соціальних служб найчастіше:
· розуміють насильство над дітьми в сім’ях як явище, що існує об’єктивно, є достатньо легітимованим у громадській думці і займає самостійну символічну нішу у світі повсякденності;
· оцінюють факти насильства над дітьми в сім’ях як не особливо тяжкі у проявах та недостатньо вагомі для дітей і суспільства явища повсякденного життя.
Гіпотези-наслідки:
— як правило, працівники соціальних служб конструюють явище насильства
над дітьми у сім’ї відповідно до видів насильства, характеру здійснення та особи кривдника, а також способів його превенції;
— соціальні працівники характеризують насильство перш за все як застосування фізичних дій чи наявність видимих ознак їхнього здійснення;
— соціальні працівники у більшості випадків вчинення насильства вважають кривдником батька;
— в оцінках переважної частини працівників соціальних служб основним джерелом виникнення насильства над дітьми є усталені моделі поведінки у сім’ї, методи виховання, що передаються через покоління;
— більшість соціальних працівників не визначає матеріальний стан сім’ї серед домінуючих факторів, що сприяють жорстокій поведінці стосовно дитини у сім’ї;
— соціальні працівники часто не визначають чітких меж між правомірним примусом та насильством;
— сім’я, де чиниться так зване «легке насильство», переважно не визнається працівниками соціальних служб як неблагополучна;
— вчинення насильства над дітьми рідко характеризується респондентами цієї групи як девіантна поведінка;
— більша частка соціальних працівників стурбована тим, що вони не можуть ефективно запобігати поширенню явища насильства над дітьми у родинах.
До цілі 2
Гіпотеза-підстава: можна припустити, що більшість повідомлень друкованих засобів масової інформації про вчинення насильства над дітьми у сім’ї є спорадичними (тобто такими, що вміщуються зрідка) і базуються переважно на фактичному матеріалі про скоєні насильства тяжкого характеру; їм бракує аналітичної складової, глибокого аналізу вказаного явища та його наслідків для дітей і суспільства в цілому; а також пролонгованого інтересу до наведених фактів (тобто після повідомлення про якийсь випадок насильства над дитиною у сім’ї в подальшому до цього випадку, як правило, друковані ЗМІ більше не повертаються). Водночас припускаємо, що смисловий підтекст переважної маси повідомлень про зазначений феномен полягає у стереотипному баченні насильства над дітьми в сім’ї як недостатньо серйозного прояву сімейних конфліктів.
Гіпотези-наслідки:
- тлумачення явища насильства над дітьми у сім’ї місцевими друкованими ЗМІ базується, як правило, на характеристиці сім’ї (умови життя) та характері вчиненої жорстокої поведінки;
— у друкованих повідомленнях ЗМІ основною причиною вчинення зазначеного виду насильства визначається стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння;
— у друкованих мас-медіа описуються передусім випадки, де присутні серйозні ушкодження чи смерть постраждалої дитини;
— друковані ЗМІ зображують насильство над дітьми в сім»ї переважно як негативне і деструктивне явище в українському суспільстві;
— змістовий підтекст повідомлень про вчинення насильства над дітьми часто базується на критиці тих державних структур, які мають забезпечувати превенцію такого типу насильства, але не діють в цьому плані ефективно;
— найчастіше у повідомленнях друкованих ЗМІ згадуються служби у справах неповнолітніх, дотичні до фіксованих актів насильства, а також органи кримінальної міліції;
— невиправдано велика увага у повідомленнях друкованих ЗМІ приділяється виду і ознакам вчинення насильства;
— акти насильства стосовно дитини у сім’ї найчастіше характеризуються у друкованих ЗМІ як виключно внутрішньо сімейна справа;
— лише частина таких випадків описується як відхилення від норм поведінки у сім’ї;
— у деяких ЗМІ насильство у сім’ї визначається як стереотип сімейного виховання, виправданий традицією;
— зазвичай у повідомленнях друкованих ЗМІ мати-кривдник осуджується більше, ніж батько;
— в цілому у таких матеріалах друкованих ЗМІ, як дописи і публікації, питома вага повідомлень про насильство над дітьми в сім’ї є дуже незначною.
До цілі 3
Гіпотеза-підстава: припустимо, що інтерпретація явища насильства над дітьми у сім’ях суттєво не відрізняється у свідченнях соціальних працівників та у повідомленнях друкованих ЗМІ, що викликане передусім однаковими для респондентів/об’єктів дослідження історичними, економічними та соціокультурними умовами сучасного соціального життя українського суспільства.
Гіпотези-наслідки:
- можна припустити, що порівняльний аналіз ставлення до актів насильства над дітьми у сім’ях працівниками соціальних служб та журналістами добре демонструє певні евристичні можливості свого застосування у дослідницькій практиці і водночас має свої обмеження;
- порівняльний аналіз цих двох джерел соціологічної інформації найкраще спрацьовує у випадках, коли йдеться про види, ознаки, найближчі наслідки вчинення насильства над дітьми у сім’ях, а також про їхній осуд – тобто коли наводяться, описуються та оцінюються найбільш очевидні і/або найбільш тяжкі прояви явища такого характеру;
- порівняльному аналізу важче піддаються дані, одержані внаслідок застосування різних методів дослідження (в нашому випадку – опитування і публікацій);
- синтезованим висновком, сформульованим за допомогою порівняльного аналізу, можна вважати наступне: обране для аналізу явище є достатньо легітимованим у громадській свідомості сучасного українського суспільства;
- іншим синтезованим висновком компаративного характеру є те, що феномен насильства над дітьми у сім’ях вже посів свою нішу у символічному просторі громадської думки сучасного українського соціуму і має як своїх адептів (тобто тих, хто його виправдовує традицією виховання чи умовами життя), так і своїх опонентів (тобто тих, хто його засуджує як акт порушення прав людини взагалі і дитини зокрема).
[1] Права дитини в Україні: проблеми та перспективи / Український інститут соціальних досліджень — Київ: Логос, 2000. – 74с., С. 42.
[2] Цит. за: http://www.mon.gov.ua/lows/MON_631.doc
[3] Власов П.О. Насильство в сім’ї та соціальна робота з сім’ями в яких чиниться насильство. Інформаційно-практичний посібник. — Дніпропетровськ, 2004. - 72с., С.8.
[4] Механізм взаємодії органів державної влади та неурядових організацій у протидії жорстокому поводженню з дітьми. Навчально-методичний посібник / За ред. Левченко К. Б., Трубавіної Т. М. – К.: Юристконсульт, 2005.- 452 с., С. 17
[5] Черниш Н.. Соціологія. Курс лекцій. — Львів: Кальварія, 2004. – 544с., С. 474.
[6] Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. ‑ М.: Медиум, 1995. ‑ 323 с., С.150.
[7] Там само, С. 157.
