Ethiologiaet pathogenesis

Специфічного етіологічного чинника шизофренії не вияв­лено. За даними ВООЗ, причини і механізми її розвитку до­цільно розглядати, використовуючи мультифакторнйй підхід.

Значну роль відводять спадковій схильності. Так, конкордантність однояйцевих близнюків щодо шизофренії досягає 90 %, двояйцевих — 15 %, Діти, у котрих обидва батьки хворі на шизофренію, уражуються нею в 15—40 % випадків, якщо лише один із батьків — у 12 %, Передається схильність пере­важно за рецесивним типом.

Curatio.

Традиційно лікування шизофренії складається з основного та підтримувального курсів, якими передбачено застосування біологічної терапії (психофармакологічні, судомні та ін. шоко­ві методи), психотерапії, загальнозміцнювальних заходів та за­ходів соціальної адаптації хворих.

Основний курс спрямований на купірування гострих психіч­них розладів. Найчастіше його проводять у стаціонарних умо­вах, рідше — в денних стаціонарах, інколи — амбулаторне. Підтримувальну терапію призначають з метою закріплення та розвинення досягнутих під час основного курсу лікування по­зитивних зрушень, а також недопущення рецидивів хвороби та її ускладнень.

Біологічна терапія переважно полягає у призначенні пси­хотропних та інших лікарських засобів з урахуванням провід­ного патологічного синдрому (клінічної форми хвороби), стадії шизофренічного процесу, особливостей його перебігу та за­гального стану здоров'я хворого.

При параноїдній формі шизофренії, проявами якої є галю-цинаторні та маячні стани, використовують такі антипсихотич-ні препарати, як трифтазин (стелазин), галоперидол (галдол, еглоніл-сульпірид). У разі недостатньої їх ефективності при­значають мажептил (тіопроперазин, цефалін), триседил (три-перидол, трифлуреридол), клопіксол, флюанксол, рисперидон (рисполент), зипрексу. Якщо переважають відхилення з боку рухальної сфери, ефективніші аміназин (хлорпромазин, мега-фен) татизерцин (левомепромазин). Показана також комбіна­ція аміназину з трифтазином або галоперидолом. Коли пара-ноїд супроводжується депресивним синдромом, у лікувальний комплекс включають антидепресанти — амітриптилін (амізол, новотриптин, елівел), золофт, піразидол (пірліндол), ципраміл, прозак та ін., або призначають нейролептичні препарати із антидепресивною дією (карбідин, хлорпротиксен). За наша­рування тривожно-депресивного настрою з іпохондричними переживаннями можна рекомендувати мелерил (санапакс). У разі переважання галюцинозу та ідеаторних автоматизмів по­казані високі дози етаперазину (перфеназину). За хронічного перебігу шизофренії ефективні лепонекс (азалентин, клоза-пін), зипрекса, рисперидон, які не дають тяжких ускладнень з боку екстрапірамідної системи. У разі затяжного галюцинатор-но-параноїдного синдрому з психомоторною загальмованістю показаний френолон (метофеназин). А за подальшої хронізації цієї симптоматики цілеспрямованою є комбінована нейролеп­тична терапія: галоперидол — трифтазин, мажептил — галопе­ридол й т. ін. Слід акцентувати увагу на тому, що за викорис­тання значних доз зазначених вище препаратів обов'язковим є призначення так званих коректорів (паркопан, циклодол, юмекс, мемантин, рицинол та ін.) з метою недопущення роз­витку нейролептичного синдрому. За особливої чутливості до нейролептичних препаратів і схильності до виникнення екс-трапірамідних розладів використовують лепонекс (клозапін). Атипові антипсихотичні засоби (зипрекса, рисперидон, соліан) коректорів практично не потребують, оскільки нейролептич­ного синдрому майже не зумовлюють. У комплексі основного курсу зручними і ефективними є антипсихотики пролонгованої дії клопіксол-депо, флюанксол-депо, модитен-депо, галопери-дол-деканоат. Їх уводять один-два рази на місяць.

При простій формі шизофренії найефективніші активізуючі нейролептики — френолон, семап (пенфлюридол), невеликі до­зи трифтазину.

При малопрогредієнтному (з в'ялим перебігом) шизофрені­чному процесі, коли переважають нав'язливі стани, признача­ють транквілізатори — седуксен (діазепам), феназепам, рела-ніум, еленіум та ін., малі дози нейролептиків — галоперидол, стелазин. У разі появи систематизованих нав'язливих ідей доцільно призначати пролонговані нейролептичні засоби — модитен-депо, флюанксол-депо, клопіксол-депо, флюшпірилен (ІМАП) та ін. При астено-іпохондричних переживаннях та істе-риформній симптоматиці використовують транквілізатори — седуксен, радедорм, тазепам (нозепам), оксазепам (або нейроле­птичні засоби у малих дозах), їхні комбінації з антидепресанта­ми: седуксен — петиліл, трифтазин-амітриптилін. За наростання ознак шизоїдизації та інших психопатоподібних порушень при­значають неулептил (периціазин), зипрексу, рисперидон, мо-дитен (ліоген), трифтазин, галоперидол.

Хворим на гебефренічну шизофренію призначають галопе­ридол, мажептил, триседил. Кататонічне збудження купірують аміназином, галоперидолом. При онейроїдній кататонії уводять тизерцин. При переважанні деперсоналізації комплексно вико­ристовують нейролептичні засоби — етаперазин (хлор піпера­зин, феназин), терален (аліменазин) та антидепресанти — амі-триптилін, ципраміл, прозак.

Лікування хворих на гіпертоксичну (фебрильну) шизофре­нію бажано проводити в палаті інтенсивної терапії або реа­німаційному відділенні психіатричної лікарні. Призначають аміназин. Якщо не спостерігається позитивної динаміки, деякі автори рекомендують комбінувати його з електросудомною терапією. За тривалої гіпертермії призначають ін'єкції амідо­пірину або інших антипіретичних препаратів, регіональну гі­потермію (лід на судинні сплетення). У разі загрози набряку мозку вводять еуфілін, лазикс, сечовину, крапельно-літичну суміш (ізотонічний розчин натрію хлориду — 500 мл, новока­їн 0,5 % — 50 мл, димедрол 1 % — 2 мл, аскорбінова кисло­та 5 % — 10 мл), маніт, преднізолон або дексаметазон внутріш­ньовенне крапельне, мезатон (фенілефрин), норадреналін і т. ін. Для профілактики відповідних ускладнень призначають анти­біотики.