Відображення основних засобів в бухгалтерському і податковому обліку

 

Для здійснення будь-якого виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, необхідні предмети праці, тобто мате­ріально-технічні ресурси та засоби праці. Сукупність засобів праці, якими розпоряджається підприємство, складає його основні засоби.

Під терміном “основні засоби” розуміють матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Активи, призначені для використання протягом періоду, більшого за один рік (або операційного циклу, якщо він перевищує один рік), належать до необоротних.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначено в П(С)БО 7 “Основні засоби”, а в податковому обліку до 2011 року визначав Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а з 1.01. 2011 року - Податковий Кодекс України

Відповідно до П(С)БО 7 “Основні засоби” основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [1].

Податковий Кодекс України як і Закон про прибуток (втратив чинність), установлює два основні критерії для визнання матеріаль­ного об'єкта як основні засоби, це строк корисного використання (експлуатації) і вар­тість (пп. 14.1.138 ПКУ). Планований строк ко­рисного використання — більше одного року з дати введення в експлуатацію (або операційного циклу, якщо він більше року). Вартісний критерій змінився з 1000 грн на 2500 грн. Однак у 2011 році пра­цювали за старим критерієм.

Також необхідна ознака господарської спря­мованості використання об'єктів. Тобто ста­тус основних засобів у податковому обліку може одержати лише об'єкт, що відповідає двом вище означеним критеріям і призначений для використання в господарської діяльності платника.

За Податковим Кодексом України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік. [3].

Об’єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструк­тивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій.

Об’єкт основних засобів визнається активом тоді, коли існує вірогідність того, що підприємство отримує в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з використанням активу, і його вартість може бути достовірно визначена.

Залежно від характеру, стану основних засобів, часу оцінки розрізняють наступні види вартості за національним стандартом 7 “Основні засоби”.

Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Залишкова вартість – різниця між первісною (переоціненою) вартістю та сумою зносу основних засобів.

Справедлива вартість – ринкова вартість, визначена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.

Чиста вартість реалізації необоротного активу – справедлива вартість необоротного активу за вирахуванням очікуваних витрат на його реалізацію.

Вартість, яка амортизується – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Податковий Кодекс України збільшив кількість груп, починаючи з 01.04. 2011р. їх стало 16 груп (п.145.1 ПКУ) За ло­гікою законодавця це покликано забезпечити зближення податкової й бухгалтерської класифікації основних засобів.

Класифікація груп основних засобів:

група 1 - земельні ділянки;

група2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом;

група 3 - будівлі, споруди, передавальні пристрої;

група 4 - машини та обладнання з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень;

група 5 - транспортні засоби;

група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі);

група 7 – тварини;

група 8 - багаторічні насадження;

група 9 - інші основні засоби;

група 10 - бібліотечні фонди;

група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи;

група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди;

група 13 - природні ресурси;

група 14 - інвентарна тара;

група 15 - предмети прокату;

група 16 - довгострокові біологічні активи;

Розглянута класифікація основних засобів використовується для аналізу їх стану, планування відтворення, складання державної звіт­ності, проведення переоцінок та інвентаризацій.

Отже, класифікація основних засобів згідно бухгалтерського обліку та їх групування відповідно до податкового обліку суттєво відрізняються. У зв’язку з цим виникає запитання: чи є необхідним паралельне ведення аналітичного обліку основних засобів за групами податкового обліку, чи достатньо вести їх облік на субрахунках бухгалтерського обліку.

 

1. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, затверджені Міністерством фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0396-99.

2. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13.

3. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010р. №2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

 

УДК 339.9

Систалюк І.А., ст. гр. МЕ-41

Науковий керівник: Лютак О.М., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет